Ухвала КАС ВС № 420/139/21

УХВАЛА 04 жовтня 2021 року м. Київ справа № 420/139/21 адміністративне провадження № К/9901/35253/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: 23 вересня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (надіслано засобами поштового зв`язку 21.09.2021 ). У січні 2021 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі - Спеціалізована прокуратура), в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому у період з 2015 по 2020 роки грошових коштів, що складають різницю між отриманим грошовим забезпеченням, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов`язків військовослужбовця Збройних Сил України і належними грошовими коштами згідно Конституції та Законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну, наказів Офісу Генерального прокурора, наказів керівника Спеціалізованої прокуратури та зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру нарахувати та виплатити зазначені кошти у вказаний період відповідно до статей 81, 82 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), статей 10-1, 15 Закону України 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), постановами Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 та від 30 серпня 2017 року №704, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260), а також Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року №370 (далі - Інструкція №370); визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому у період з 15 липня 2016 року по 07 серпня 2020 року посадового окладу у розмірі, передбаченому статтею 81 Закону №1697-VII, та зобов`язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити різницю між отриманим розміром посадового окладу і належним розміром посадового окладу (з 15.07.2015 по 31.08.2015 - 14616 грн, з 01.09.2015 по 31.12.2015 - 16536 грн, з 01.01.2016 по 30.04.2016 - 18189,60 грн, з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 19140 грн, з 01.12.2016 по 31.12.2016 - 21120 грн, з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 23040 грн, з 01.01.2018 по 11.10.2018 - 25372,80 грн, з 12.10.2018 по 31.12.2018 - 30447,36 грн, з 01.01.2019 по 24.09.2019 - 33194,88 грн, з 25.09.2019 по 31.12.2019 - 41493,6 грн, з 01.01.2020 по 10.09.2020 - 45403,20 грн), відповідно до статті 81 Закону №1697-VII; визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури щодо невиплати йому грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог статті 10-1, Закону №2011-XII та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення згідно положень статті 10-1 Закону №2011-XII; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 189 днів з урахування посадового окладу начальника відділу регіональної прокуратури (45403,20 грн), передбаченого статтею 81 Закону №1697-VII та зобов`язати нарахувати та виплатити різницю між отриманою компенсацією за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 189 днів, з урахуванням цього окладу; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошового забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсації за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, пункту 3 Розділу XXXI (виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку №260 та зобов`язати нарахувати та виплатити невиплачені кошти грошового забезпечення за указаний період. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової прокуратури Південного регіону України, а з 11 вересня 2020 року (після перейменування) - Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог статті 10-1 Закону №2011-XII. Зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, згідно положень статті 10-1 Закону №2011-XII. В іншій частині вимог відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції щодо задоволення вимог про нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог статті 10-1 Закону №2011-XII та відмовлено в позові в цій частині. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року залишено без змін. Предметом спору у цій справі є правильність обчислення грошового забезпечення військовослужбовця військової прокуратури. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Касаційна скарга скаржником була подана з підстав, викладених у п. 2, 3 ч.4 статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, який заявник зазначив як підставу касаційного оскарження, передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте на обгрунтування цієї підстави скаржник вказав про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що стосується розміру посадового окладу та надбавок відповідно до ст.81 Закону №1697-VII, але не виклав об`єктивні підстави для відступлення від висновків Верховного Суду у наведених ним судових рішеннях у справах № 825/575/16, 806/3314/17, 807/1171/16 та 826/18228/16. Приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте скаржник не навів жодних обґрунтувань необхідності відступлення від висновків Верховного Суду у справах № 825/575/16, 806/3314/17, 807/1171/16 та 826/18228/16, а навпаки зазначив про неоднаковість вказаних справ зі справою, що розглядається, що виключає можливість оскарження судових рішень з підстав пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої приписом пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України позивач зазначив, що спірні судові рішення ним оскаржуються у частині, що стосується нарахування та виплати заробітної плати, додаткових видів грошового забезпечення відповідно до спеціальних норм права. Водночас, вказуючи про неправильність застосування судами попередніх інстанцій наведених ним норм матеріального права (частини 4 статті 27, статті 81 Закону №1697-VII) обставиною, яка обумовила це, назвав відсутність висновку Верховного Суду, що не може бути визнано як вмотивоване викладення підстави касаційного оскарження, та не є підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 статті 328 КАС України. Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно зазначити щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Скаржник також зазначив, що касаційна скарга подається на судові рішення у справі, яку, на його думку, суди помилково розглянули за правилами спрощеного позовного провадження, що, на думку заявника, свідчить про її віднесення до категорії справ незначної складності. Проте Верховний Суд також відхиляє такі аргументи, оскільки право суду обрати форму судочинства обмежене виключно приписами частини четвертої статті 12 КАС України. Тому розгляд справи у спрощеному позовному провадженні не свідчить про віднесення такої справи до категорії малозначних. Також касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань містить лише детально викладені фактичні обставини справи, незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та цитування норм законодавства. При цьому, касаційна скарга не містить вказівки на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. У касаційній скарзі не зазначено, який саме висновок необхідно сформулювати та на підставі аналізу яких актів законодавства. Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач Н.А. Данилевич