Постанова 4801 № 127/13341/20

Справа № 127/13341/20 Провадження № 22-ц/801/1076/2021 Категорія: 46 Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 рокуСправа № 127/13341/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Оніщука В.В. (суддя-доповідач), суддів: Міхасішина І.В., Медвецького С.К., з участю секретаря судового засідання: Очеретної М.Ю., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Акціонерне товариство "Українська залізниця", розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лабиком Русланом Романовичем на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Венгрин О.О., в залі суду, встановив: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, та шкоди у зв`язку з втратою годувальника. Позовна заява мотивована тим, що 14 грудня 2019 року о 17:45 год. машиніст ОСОБА_3 - працівник виробничого підрозділу "Локомотивне депо Жмеринка" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця", керуючи локомотивом «ВЛ-80 Т1458», у складі пасажирського потягу №86, сполученням «Львів-Новоолексіївка», під час проїзду залізничної зупинки с. Могилівка Жмеринського району Вінницької області допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих травм помер на місці пригоди. Зазначене підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 28 лютого 2020 року. ОСОБА_4 був єдиним сином позивача, який проживав разом з нею і фактично утримував матір. Позивач хворіє, перенесла важку операцію та очікує перенести ще одну, втрата сина завдала шкоди її здоров`ю. У житті ОСОБА_1 стались невиправні зміни, втрата сина спричинила тяжкі душевні страждання, тобто спричинили заподіяння їй моральної шкоди. На підставі викладеного, позивач звернувшись в суд з даним позовом, просила стягнути з АТ "Укрзалізниця" на її користь: - 200 000,00 грн - у відшкодування моральної шкоди; - 200 682,00 грн - щомісячних виплат в зв`язку з втратою годувальника одноразового; - стягувати по 5 574,50 грн щомісячної виплати в зв`язку з втратою годувальника, довічно; - 26 800,00 грн - витрат на спорудження пам`ятника; - 12 800,00 грн - витрат на поховання; - 19 500,00 грн - витрат на правничу допомогу. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 : - 30 000,00 (тридцять тисяч) грн у відшкодування моральної шкоди, - 12 800,00 (дванадцять тисяч вісімсот) грн - витрати на поховання, - 26 800,00 (двадцять шість вісімсот) грн - витрати на спорудження пам`ятника, - 3082,95 грн витрат на правничу допомогу. В решті позову і стягненні решти витрат на правничу допомогу відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави 696,09 грн судового збору. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що хоча з наданих доказів вбачається, що позивач та її загиблий син дійсно проживали за однією адресою, однак перебування позивача на утриманні сина і допомога, яку вона отримувала від сина (а не її пенсія), була її основним доходом, не доведено належними доказами. При цьому судом враховано, що позивач була непрацездатною, оскільки досягла пенсійного віку, мала свій постійний дохід у вигляді пенсії, яка не була меншою від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відтак, судом першої інстанції відмовлено у позовній вимозі про стягнення з АТ "Укрзалізниця" 200 682,00 грн одноразової виплати, пов`язаної з втратою годувальника та стягнення по 5 574,50 грн щомісячної виплати, пов`язаної з втратою годувальника, довічно. При визначенні розміру моральної шкоди місцевий суд виходив із характеру, тривалості, обсягу та змісту душевних страждань матері, яка втратила сина. Зазначив, що втрата близької людини є непоправною, та безсумнівно призводить до суттєвих негативних наслідків, у тому числі, пов`язаних із нормальним життєвим укладом родини, неможливістю повного відновлення попереднього стану. При цьому, враховано ступень вини самого потерпілого ОСОБА_4 , який перебував в стані сильного алкогольного сп`яніння та порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України. Вимоги про стягнення витрат на поховання та витрат на спорудження пам`ятника судом першої інстанції задоволено в повному обсязі, оскільки зазначено, що вказані витрати належним чином підтверджені. Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, то місцевий суд виходив із пропорційності суми задоволених вимог. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції у відповідних частинах змінити і скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а також стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що зменшення судом першої інстанції розміру моральної шкоди є таким, що не відповідає вимогам розумності і справедливості. Також не відповідає вимогам справедливості відмова судом першої інстанції у стягненні з відповідача на користь позивача 200 682,00 грн одноразової виплати, пов`язаної з втратою годувальника за три роки та стягнення по 5 574,50 грн щомісячної виплати, пов`язаної з втратою годувальника, довічно, оскільки матеріалами справи доведено досягнення позивачем пенсійного віку, наявність родинних відносин із загиблим та перебування останньої на утриманні потерпілого. Враховуючи те, що позивач хворіє на важкі хвороби серця та потребує постійного лікування і стороннього догляду, то відповідно остання потребує утримання не тільки в грошовій формі, а і в натуральній, зокрема: купити ліки, продукти, одяг, сплатити комунальні послуги. Що стосується зменшення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу, то в апеляційній скарзі зазначено, що відповідачем не було подано до суду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому у суду не було права вирішувати питання про зменшення суми таких витрат. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. У судовому засіданні представник позивача адвокат Лабик Р.Р. апеляційну скаргу підтримав з підстав викладених у ній. Представник відповідача Язвінська Л.М. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала та просили залишити без змін рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що згідно постанови про закриття кримінального провадження №12019020000000498 від 28.02.2020 о 17:45 год. 14.12.2019 машиніст ОСОБА_3 , керуючи локомотивом «ВЛ-80 Т №1458», у складі пасажирського потягу №86, сполученням «Львів-Новоолексіївка», під час проїзду залізничної зупинки с. Могилівка Жмеринського району Вінницької області допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який знаходився на залізничній колії. Від отриманих травм ОСОБА_4 помер на місці пригоди. Згідно висновку судово-медичної експертизи №120 від 15.01.2020 ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми тіла. При судово-токсикологічній експертизі крові та сечі трупа ОСОБА_4 виявлено етиловий спирт у концентрації 2,5 % (в крові) та 3,5 % (в сечі). Така концентрація етанолу в крові за життя могла відповідати сильному ступеню алкогольного сп`яніння (а.с. 35-36). ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 10). Згідно з довідкою про причину смерті від 15.12.2019, причиною смерті ОСОБА_4 була сполучна травма тіла. (а.с. 11). Електровоз серії ВЛ80т №1458 знаходиться на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Козятин» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». ОСОБА_3 з 14.07.2000 по теперішній час працює на посаді машиніста електровоза виробничого підрозділу "Локомотивне депо Жмеринка" регіональної філії "Південно - Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця", що підтверджується копією відповіді АТ «Укрзалізниця» №Ц-4-80/1262-20 від 18.05.2020 (а.с. 7). З поясненнь машиніста ОСОБА_3 (кримінальне провадження №12019020000000498) вбачається, що він, керуючи локомотивом «ВЛ-80 Т №1458», у складі пасажирського потягу №86, сполученням «Львів - Новоолексіївка», рухався 1106 км перегону «Жмеринка-Гнівань», в світлі фар прожектора побачив пішохода, який знаходився біля краю зупиночної платформи «Могилівка», а саме на лівій головці рейки, по якій рухався потяг. Він одразу ж застосував екстрене гальмування із подачею піску та звукового сигналу великої гучності, однак уникнути наїзду на пішохода не вдалось. Згідно розшифрування роздруківки швидкостемірної стрічки потяга №86 на 1106 км 9 перегону «Браїлів - Гнівань» застосовано екстрене гальмування при швидкості 86 км/год. Машиніст ОСОБА_3 діяв відповідно до вимог розділу 2 п. 17.1 Регламенту дій локомотивних бригад в аварійних і нестандартних ситуаціях при роботі на суміжних ділянках інших залізничних адміністрацій та не мав можливості попередити наїзд на пішохода. У постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що пішохід ОСОБА_4 порушив вимоги розділу 1 п. 2.5. Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, де зазначено, що пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше 5 метрів. Кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.12.2019 за№12019020000000498, закрито у зв`язку з відсутністю в діях машиніста ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 276 ч. 3 КК України (а.с. 35-36). Позивач ОСОБА_1 є матір`ю загиблого ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 12). Згідно копії довідки МКП «УК «Житло - Гарант» №6262 від 26.12.2019 позивач ОСОБА_1 - власник квартири по АДРЕСА_1 . Син ОСОБА_4 був зареєстрований в цій квартирі з 22.08.2002 (а.с. 13). Із копії довідки №301 від 09.12.2019 вбачається, що ОСОБА_4 з 19.09.2008 працював на ПАТ «Вінницький олійножировий комбінат» на посаді вантажника. За період з червня 2019 року по листопад 2019 року отримав 66 898,70 грн (нараховано 81 583,77 грн) (а.с. 16). Позивач ОСОБА_1 є пенсіонером, згідно довідки №3123 від 19.05.2020 знаходиться на обліку в Управлінні ПФУ у Вінницькій області, за період з грудня 2018 року по грудень 2019 року отримала 26 053,22 грн пенсії за віком (а.с. 15). З довідки №4026 від 04.09.2017, виданої Інститутом серцево - судинної хірургії ім. М.М. Амосова вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 23.08.2017 до 04.09.2017 перебувала у вказаній установі на лікуванні у відділенні хірургічного лікування ішемічної хвороби серця. В довідці зазначений діагноз позивача (а.с. 17-18). Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано 06.11.1996 (а.с. 21). Згідно з копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) була матір`ю ОСОБА_8 (а.с. 19), який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, причина смерті - механічна асфіксія - повішення (а.с. 20). Судом встановлено, що у позивача є ще повнолітня дочка. Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера №518 від 16.12.2019, виданого підприємством «Ритуал сервіс», ОСОБА_1 на поховання сина ОСОБА_4 було витрачено 12 800,00 грн (а.с. 23). На встановлення надгробного гранітного пам`ятника позивачем ОСОБА_1 було витрачено 26 800,00 грн, що підтверджується копією товарного чека від 02.01.2020, виданого ФОП ОСОБА_9 (а.с. 22). Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Стаття 1167 ЦК України передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухово- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Згідно з частинами першою - третьою статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. Статтею 1201 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується. Відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Таким чином, наявність шкоди ще не породжує обов`язку її відшкодування, так як необхідно встановити наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності. За постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Також, має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими правомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Аналізуючи надані наявні у матеріалах справи докази і вимоги закону, що регулюють дані правовідносини, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є правильним і справедливим. Доводи апеляційної скарги про неправильне зменшення судом першої інстанції розміру моральної шкоди, є безпідставними, оскільки вірно проаналізувавши обставини даної справи, суд, врахувавши принципи розумності і справедливості, надавши оцінку поведінці потерпілого - перебування в стані сильного алкогольного сп`яніння на залізничних коліях, обґрунтовано визначив заподіяну моральну шкоду в розмірі 30 000 грн. Також, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні у ОСОБА_4 і смерть останнього є втратою її годувальника, оскільки жодних належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження вказаних обставин, ОСОБА_1 суду не надала. Суд першої інстанції вірно встановив отримання ОСОБА_1 пенсійного забезпечення, що свідчить про можливість самостійного утримання, при цьому, суд також встановив наявність у позивача повнолітньої доньки, яка може здійснювати піклування та догляд за позивачем. Разом з тим, одне лише посилання на те, що її син проживав з нею за однією адресою, не є доказом її перебування на утриманні в сина і не може бути підставою для визнання за померлим статусу годувальника позивача. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №165/325/17, в якій зазначено, що якщо предметом позову є відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі. За вказаних вище обставин, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про безпідставність відмови суду першої інстанції у стягненні з відповідача на користь позивача 200 682,00 грн одноразової виплати, пов`язаної з втратою годувальника та стягнення по 5 574,50 грн щомісячної виплати, пов`язаної з втратою годувальника, довічно. Такі доводи не підтверджуються жодними доказами і не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної апеляційної скарги. Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність зменшення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу, оскільки відповідачем не було подано клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів зазначає наступне. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19). З вищевказаних норм слідує, що чинним законодавством чітко розмежовано різницю між можливістю зменшення судових витрат за клопотанням іншої сторони і обов`язковістю пропорційного стягнення судових витрат в разі часткового задоволення позову. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції вірно визначив пропорційну складову задоволених вимог по відношенню до позовних вимог і тому правильно визначив, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 082,95 грн витрат на правничу допомогу (пропорційно сумі задоволених вимог). Інші доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку лише про часткове задоволення позову зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення позивачем характеру спірних правовідносин. Аргументи апеляційної скарги, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного позивачем рішення. Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд правильно застосував до даних правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, доводи скаржника не дають правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лабиком Русланом Романовичем залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий В. В. Оніщук Судді І. В. Міхасішин С. К. Медвецький