Постанова 4811 № 445/1309/20

Справа № 445/1309/20 Головуючий у 1 інстанції: Пилип"як П.В. Провадження № 22-ц/811/401/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. Категорія: 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І., за участі секретаря: Сеньків Х.І., представника АТ «Українська залізниця» - Татарука Л.Р., представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2020 року у справі за позовом представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Кульчицького О.С. до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання,- ВСТАНОВИЛА: У липні 2020 року представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Кульчицький О.С. звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди в розмірі 300000 грн. та витрат на поховання в розмірі 72540 грн. Позовні вимоги мотивував тим, що 30 червня 2019 року поїзд №108 сполученням Львів-Жмеринка здійснив наїзд на сина позивачів ОСОБА_4 , який від отриманих травм помер на місці події. Органом досудового розслідування не було встановлено в діях ОСОБА_4 умислу щодо самогубства, а тому відповідач повинен відповідати за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Зазначав, що позивачі внаслідок трагічної загибелі сина пережили душевний біль, який терплять і до сих пір. Перекреслені всі їхні спільні життєві плани, порушені життєві зв`язки. Позивачі не можуть заспокоїтися та змиритися із вказаною втратою. Вважає, що сума коштів в розмірі 300000 грн. полегшить моральні страждання позивачів. Окрім того, вказував, що позивачкою ОСОБА_1 понесено витрати на поховання сина в сумі 9040 грн. та встановлення надгробного пам`ятника в розмірі 63500 грн. Оскаржуваним рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_2 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 30 000 грн. на відшкодування витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в дохід державного бюджету 1300 грн. судового збору. Рішення суду оскаржило Акціонерне товариство «Українська залізниця». В апеляційній скарзі посилається на те, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не зазначив доказів, які доводять та підтверджують встановлені обставини заподіяння моральної шкоди позивачам та розміру цієї шкоди в сумі 50000 грн. на користь ОСОБА_1 та 50000 грн. на користь ОСОБА_2 . Стверджує, що суд не мотивував своє рішення у частині розміру моральної шкоди та чи відповідає визначений судом розмір шкоди засадам розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням обставин справи та наслідків, які настали для позивачів. Зазначає, що суд не врахував конкретних обставин справи, відсутності в діях Залізниці ознак протиправності та відсутності її вини у нещасному випадку. Стверджує, що суд залишив поза увагою доводи Залізниці стосовно того, що потерпілим ОСОБА_4 , який у нічний час доби знаходився на залізничній колії у стані алкогольного сп`яніння, було грубо порушено Правила безпеки громадян на залізничному транспорті. Посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не надано правової оцінки доказам, якими підтверджується факт понесення ОСОБА_1 витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника. Вважає, що позивачем значно завищено розмір необхідних витрат на поховання та на виготовлення могильного пам`ятника. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ «Українська залізниця» - Татарука Л.Р. на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 30 червня 2019 року близько 04 год. 00 хв. поїзд №108 сполученням Львів-Жмеринка, який рухався по третій залізничній колії в напрямку м. Тернополя, здійснив наїзд на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився між третьою колією та другим пероном станції «Злочів». Від отриманих травм ОСОБА_4 помер на місці події. Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 та лікарським свідоцтвом про смерть №34/19 ОСОБА_4 , постановою про закриття кримінального провадження від 13 лютого 2020 року. Постановою слідчого Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області від 13 лютого 2020 року кримінальне провадження за ч. 3 ст. 276 КК України закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Зі змісту постанови вбачається, що безпосередньою технічною причиною наїзду поїзда на ОСОБА_4 стало порушення ним Правил поведінки громадян на залізничному транспорті та Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, а саме перебування на колії в небезпечній зоні в межах габариту поїзда. Крім того, ОСОБА_4 перебував в стані алкогольного сп`яніння, в його крові виявлено 1,83 проміле спирту етилового, що відповідає середньому ступеню алкогольного сп`яніння стосовно живих осіб. Запобігти залізнично-транспортній пригоді міг своїми діями виключно ОСОБА_4 . Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками загиблого ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно із ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Враховуючи, що обставин непереборної сили або умислу потерпілого не встановлено, смерть ОСОБА_4 наступила внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, позивачі є батьками загиблого ОСОБА_4 , а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що моральна шкода заподіяна позивачам смертю їхнього сина підлягає відшкодуванню. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд керувався положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України, згідно з якою враховується характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також інші обставини, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Згідно із ч. 2 ст.1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд врахував, що шкода позивачам завдана смертю їх молодого сина, що спричинило та буде спричиняти позивачам протягом усього життя душевні страждання, зазначені обставини істотно змінюють життя позивачів, тягнуть за собою зараз та потягнуть у подальшому з віком додаткові зусилля з їхнього боку на організацію свого життя та матеріальне його забезпечення. Відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивачів не можливо. За наслідками смерті позивачі позбавлені матеріальної та моральної підтримки з боку померлого у житті в майбутньому. При цьому суд також врахував, що смерть сина позивачів спричинена його особистою грубою необережністю, який у нічний період доби знаходився на залізничній колії, перебував в стані алкогольного сп`яніння та на звуковий сигнал поїзда не зреагував, а отже однією з причин загибелі є грубе порушення померлим правил поведінки на залізничному транспорті, що тягне за собою зменшення суми відшкодування. Враховуючи, що позивачі просили стягнути на відшкодування моральної шкоди по 150 000 грн. на користь кожного та з урахуванням зазначених вище обставин суд прийшов до висновку, що стягненню підлягає сума у розмірі по 50000 грн. на користь кожного із позивачів, що буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Щодо витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника, суд виходив з того, що відповідно до ст.1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується. Відповідно до положення ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. На підтвердження понесених витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, позивачкою ОСОБА_1 подано товарні чеки та довідку видану ФОП ОСОБА_5 , з яких вбачається розмір витрат на поховання становить 9040 грн. та на спорудження надгробного пам`ятника 63500 грн. Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 визначено, що у разі смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов`язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Витрати на виготовлення пам`ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам`ятників і огорож в даній місцевості. Дослідивши подані на підтвердження розміру витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника товарні чеки від 30 червня 2019 року та 06 травня 2020 року, враховуючи, що положеннями ст.1201 ЦК України передбачено компенсацію необхідних витрат на поховання, а відповідно до вищевказаної постанови Пленуму ВСУ такі визначаються не вище граничної вартості стандартних пам`ятників, беручи до уваги доводи представника відповідача про те, що розмір таких витрат є значно завищеним, cуд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 30000 грн. в якості компенсації витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника. Доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування до даних правовідносин постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 жовтня 2008 року № 45, якою встановлено розмір витрат на поховання та пов`язаних з цим ритуальних послуг по Львівській області в сумі 2500 грн. не заслуговують на увагу з огляду на те, що положення даної Постанови не поширюються на спірні відносини у зв`язку з тим, що такі виникли не у зв`язку з настанням нещасного випадку на виробництві в розумінні зазначеної постанови. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 22 червня 2021 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.