Постанова 4815 № 572/2358/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2020 року м. Рівне Справа № 572/2358/19 Провадження № 22-ц/4815/377/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С. секретар судового засідання: Тхоревський С.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідач: Акціонерна товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» - адвоката Кобко О.Л. на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року, ухвалене в складі судді Березенеь Ю.В., повний текст судового рішення виготовлено 20 грудня 2019 року у м. Сарни, справа №572/2358/19, в с т а н о в и в : У серпні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх син ОСОБА_1 , внаслідок наїзду електропоїзда під час виконання ним трудових обов`язків монтера колії виробничого структурного підрозділу «Рівненська колійна машинна станція» регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Втрата найменшого сина, який був надійною підтримкою і опорою, призвело до сильного стресу, погіршення стану здоров`я, різкого погіршення зору ОСОБА_1 , в зв`язку з чим просили стягнути з відповідача на їхню користь по 500 тис. грн. моральної шкоди на кожного та витрати на поховання в сумі 29256 грн. 10 коп. в рівних частинах. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» про відшкодування шкоди задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 360000 (триста шістдесят тисяч) гривень та на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 180000 (сто вісімдесят тисяч) гривень. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на поховання в розмірі 14628 (чотирнадцять тисяч шістсот двадцять вісім тисяч) гривень 5 копійок та на користь ОСОБА_2 витрати на поховання в розмірі 14628 (чотирнадцять тисяч шістсот двадцять вісім тисяч) гривень 5 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 5692 грн. 51 коп. Рішення суду мотивовано тим, що Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу на це рішення, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд в мотивувальній частині рішення не зазначив доказів, які підтверджують встановлені судом обставини заподіяння моральної шкоди для позивачів у встановленому судом розмірі. Вважає,що встановлений розмір не відповідає засадам розумності та справедливості. Також, суд визначаючи розмір моральної шкоди, не врахував відсутності вини Залізниці у скоєнні наїзду,оскільки протиправності поведінки машиніста електропоїзда не було встановлено. Суд не врахував, що потерпілим було порушено ст.14 Закону України «Про охорону праці» та не дав правової оцінки тій обставині, що потерпілий свідомо допускав настання негативних наслідків. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно включив до витрат на поховання витрати на поминальний обід, які не є такими та не з`ясував чи дійсно позивачі придбали та встановили надгробний пам`ятник на момент розгляду справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване, просить залишити його беззміни, а скаргу без задоволення. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що позивачі являються батьками ОСОБА_1 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання трудових обов`язків загинув. Комісійним актом спеціального розслідування Головного управління Держпраці у Київській області нещасного випадку, що стався 6 листопада 2018 року о 14 годині 30 хвилин в регіональній філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 5 квітня 2019 року встановлено, що нещасний випадок з ОСОБА_1 визнаний таким, що пов`язаний з виробництвом. Актом № 2 за формою Н-1, доданим до акту розслідування, встановлено, що висновком судово-токсикологічної експертизи № 1778 від 9 листопада 2018 року в крові трупа ОСОБА_1 виявлений етиловий спирт в концентрації 2,46%, що відповідає тяжкому ступеню алкогольного сп`яніння. З довідки про склад сімї № 761 від 25 липня 2019 року вбачається, що до смерті ОСОБА_1 проживав і вів спільне господарство разом з батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в с. Кам`яне-Случанське Сарненського району. Кожна особа, відповідно до ст. 23 ЦК України, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї. За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України). Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину. Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). При цьому обставин, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого сина позивачів судами встановлено не було. Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про встановлення заподіяння моральної шкоди позивачам у зв`язку із смертю ОСОБА_1 , що полягала у передчасній втраті близького людини для позивачів - сина, який піклувався про батьків та був опорою для них. Передчасна втрата близької людини внаслідок нещасного випадку на виробництві однозначно спричиняє для позивачів душевні страждання, переживання, розпач, непоправну втрату життєвих зв`язків із близькою людиною та ряд інших, які слід вважати тривають протягом тривалого часу. За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підстави своїх вимог чи заперечень. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову в частині розміру моральної шкоди, не надав належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, а його позиція щодо підстав зменшення розміру шкоди ґрунтувалася виключно на суб`єктивних критеріях. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, при цьому суд з врахуванням допущеної грубої необережності самим потерпілим обґрунтовано виходив із засад розумності, виваженості та справедливості та визначив розмір моральної шкоди з врахуванням характеру, обсягу та тривалості моральних страждань. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги стосовно відсутності вини підприємства у скоєному, оскільки спростовуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки такі ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов не правильного висновку, що витрати, понесені позивачем на проведення поминальних обідів, які проводяться після поховання, відносяться до витрат на поховання, які винний зобов`язаний відшкодувати відповідно до ст. 1201 ЦК України. Згідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Відповідно до ст.2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», поховання померлого це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Аналіз вказаної норми закону дає підстави дійти висновку про те, що витрати на проведення поминальних обідів не підлягають відшкодуванню згідно з вимогами закону (аналогічна правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 19.03.2018 року у справі № 554/1793/15-ц). Крім того, зі змісту абзаців 8, 9 та 10 статті другої Закону України "Про поховання та похоронну справу" випливає, що церемонія поховання та церемонія поминання є зовсім різними поняттями. В зв`язку з наведеним, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення витрат на придбання продуктів харчування для поминальних обідів в сумі 12545,10 грн. Разом з тим, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на виготовлення та встановлення пам`ятнику, а доводи апелянта в цій частині вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи. Так, положенням пункту 24 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27 березня 1992 року № 6 роз`яснено, що судам зокрема, потрібно врахувати, що витрати на виготовлення пам`ятників і огорож визначаються виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам`ятників і огорож у даній місцевості. Згідно накладної № 31 від 25.07.2019 року (а.с. 25) вартість надгробного памятника разом із установкою становить 15250 грн. Судом першої інстанції саме ця сума витрат була стягнута на користь позивачів. Будь-яких інших доказів на спростування вартості виготовлення пам`ятника відповідач суду не надав. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). У зв`язку з викладеним, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду змінити в частині розміру матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача та розміру судових витрат. Згідно із положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У разі залишення позову без задоволення, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки позивачі у цій справі звільнені від сплати судового збору відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», а колегія суддів дійшла висновку про зміну судового рішення в частині стягнення витрат на поминальний обід, судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної скарги слід компенсувати пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок держави. Керуючись ст.ст. 374,376,382-384 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167,1168,1187,1201 ЦК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» - адвоката Кобко О.Л. задовольнити частково. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року в частині стягнення витрат на поховання змінити, зменшивши розмір витрат на поховання стягнутих на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з 14628,05 грн. до 8355,50 грн. кожному. В іншій частині рішення залишити без змін . Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави судовий збір в сумі 509,50 грн. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 18 червня 2020 року Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Шимків С.С.