Постанова КЦС ВС № 173/2934/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 року м. Київ справа № 173/2934/25 провадження № 61-6012св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року у складі судді Челюбєєва Є. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року у складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Халаджи О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), у якому просили: - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_4 ; - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 витрати на поховання у розмірі 29 170,00 грн. Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що 07 червня 2024 року о 13 год 44 хв на залізничній станції «Верхньодніпровськ» у селищі Новомиколаївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області машиніст ОСОБА_5 , керуючи пасажирським поїздом № 127 сполученням «Запоріжжя - Львів», допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який унаслідок отриманих тілесних ушкоджень помер. Позивачі зазначали, що смертю ОСОБА_4 їм завдано моральної шкоди, а ОСОБА_2 також матеріальної шкоди у вигляді витрат на поховання. Посилалися на те, що поїзд є джерелом підвищеної небезпеки, а тому завдана ним шкода підлягає відшкодуванню незалежно від вини особи, яка ним володіє. На підтвердження своїх доводів позивачі посилалися на постанову про закриття кримінального провадження, відповідно до якої умислу потерпілого на заподіяння шкоди самому собі не встановлено, а подія сталася внаслідок необережності потерпілого. На їхню думку, необережність потерпілого не є підставою для відмови у відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. ОСОБА_1 , яка є дочкою загиблого, та ОСОБА_3 , яка є його матір`ю, зазначали, що смерть близької людини спричинила їм глибокі душевні страждання, порушила звичний спосіб життя та стала непоправною втратою. Розмір завданої моральної шкоди кожна з них оцінила у 300 000,00 грн. Крім того, ОСОБА_2 , дружина загиблого, вказувала, що понесла витрати на його поховання у розмірі 29 170,00 грн, які просила стягнути з відповідача. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 24 грудня 2025рокупозов задовольнив частково. Стягнув з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи 200 000,00 грн, на користь ОСОБА_2 29 170,00 грн, та на користь ОСОБА_3 200 000,00грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що смерть ОСОБА_4 настала внаслідок наїзду пасажирського поїзда № 127 сполученням «Запоріжжя - Львів», який є джерелом підвищеної небезпеки, а машиніст поїзда під час події перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» та виконував свої трудові обов`язки. Тому відповідно до статей 1167, 1172, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) саме відповідач як володілець джерела підвищеної небезпеки зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану смертю фізичної особи. Суд керувався тим, що відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, настає незалежно від вини його володільця, якщо не доведено, що шкоду заподіяно внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Водночас матеріали справи не містять доказів наявності умислу ОСОБА_4 на заподіяння шкоди самому собі, а кримінальне провадження за фактом події було закрито у зв`язку з відсутністю в діях працівників залізниці складу кримінального правопорушення. Установивши, що ОСОБА_1 є дочкою загиблого, а ОСОБА_3 - його матір`ю, суд дійшов висновку про наявність у них права на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близької людини. При цьому суд урахував характер і тривалість душевних страждань позивачів, незворотність втрати близького родича, а також принципи розумності, виваженості та справедливості. Разом із тим суд взяв до уваги встановлені під час службового розслідування обставини, згідно з якими настанню шкідливих наслідків сприяла необережна поведінка самого потерпілого. З огляду на положення частини другої статті 1193 ЦК України суд визнав за необхідне зменшити розмір відшкодування моральної шкоди та стягнути на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_3 по 200 000,00 грн кожній. Крім того, суд установив, що ОСОБА_2 понесла витрати на поховання ОСОБА_4 у розмірі 29 170,00 грн, які підтверджуються наданим товарним чеком. Відхиляючи заперечення відповідача щодо неналежності цього доказу, суд зазначив, що товарний чек містить відомості про найменування товарів, їх вартість, дату оформлення, підпис продавця та відбиток штампа про оплату, а тому у сукупності з іншими доказами підтверджує факт понесення відповідних витрат. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_2 29 170,00 грн витрат на поховання. Дніпровський апеляційний суд постановою від 07 квітня 2026 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишив без задоволення, а рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року - без змін. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, яким надано належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У травні 2026 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточнень просить скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а у разі відсутності підстав для повної відмови у позові змінити оскаржувані судові рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, зменшивши його до 50 000,00 грн на користь кожного з позивачів. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 748/702/21, від 05 жовтня 2022 року у справі № 357/2446/21, від 07 березня 2024 року у справі № 177/759/23, від 17 квітня 2024 року у справі № 552/7011/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 1187 ЦК України у системному зв`язку зі статтею 24 Кримінального кодексу України (далі - КК України) під час вирішення питання про наявність умислу потерпілого (зокрема непрямого умислу) у справах про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Уточнену касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» обґрунтовувало тим, що суди безпідставно не врахували обставини загибелі ОСОБА_4 та характер його поведінки безпосередньо перед наїздом поїзда. На думку заявника, свідоме перебування особи на залізничних коліях перед рухомим поїздом свідчить про усвідомлення нею суспільно небезпечного характеру своїх дій, передбачення можливих наслідків та свідоме їх допущення, що за аналогією зі статтею 24 КК України може розцінюватися як непрямий умисел. За таких обставин дії потерпілого підпадають під поняття умислу потерпілого у розумінні частини п`ятої статті 1187 ЦК України та є підставою для повного звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від обов`язку відшкодовувати завдану шкоду. Крім того, заявник стверджує, що суди попередніх інстанцій безпідставно визначили розмір моральної шкоди у сумі по 200 000,00 грн кожному з позивачів, не врахувавши принципи розумності, виваженості та справедливості, а також висновки Верховного Суду у справах про відшкодування моральної шкоди, де присуджувалися значно менші суми компенсації. На думку АТ «Укрзалізниця», встановлений судами розмір відшкодування є надмірним і не відповідає обставинам справи, з огляду на встановлену необережність самого потерпілого. Аргументи інших учасників справи У червні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_6 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 25 травня2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області. 08 червня 2026 року матеріали справи № 173/2934/25 надійшли до Верховного Суду. Фактичні обставини, з`ясовані судами 07 червня 2024 року о 13 год 44 хв на залізничній станції «Верхньодніпровськ» у селищі Новомиколаївка Кам`янського району Дніпропетровської області машиніст ОСОБА_5 , керуючи пасажирським поїздом № 127 сполученням «Запоріжжя - Львів», допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , 1966 року народження, який унаслідок отриманих тілесних ушкоджень помер (а. с. 14). ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 (до зміни прізвища - ОСОБА_7 ) є його дочкою (а. с. 18-20). Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 11 червня 2024 року № 1010-к смерть ОСОБА_4 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 у стаціонарі внаслідок нещасного випадку поза виробництвом після травмування поїздом (а. с. 15, 16). Згідно з відповіддю філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» від 22 вересня 2025 року електровоз ЧС7 № 211 перебуває на балансі структурного підрозділу «Дніпровське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», а машиніст указаного електровоза перебував у трудових відносинах із зазначеним структурним підрозділом (а. с. 13). Відповідно до висновку експерта від 08 червня 2024 року № 1010-к смерть ОСОБА_4 настала від сполученої тупої травми тіла, яка перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням смерті. Виявлені ушкодження могли утворитися за обставин транспортної пригоди внаслідок дії тупих предметів. Під час судово-токсикологічного дослідження алкоголю в крові померлого не виявлено (а. с. 64-70). За результатами службового розслідування, оформленого актом від 13 червня 2024 року, встановлено, що травмування ОСОБА_4 сталося внаслідок необережності самого потерпілого, а причетність працівників регіональної філії «Придніпровська залізниця» до настання події відсутня (а. с. 71-74). Постановою слідчого від 31 липня 2024 року кримінальне провадження № 12024041430000306, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 червня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях машиніста ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення (а. с. 57-61).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Здійснення правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема шляхом відшкодування майнової шкоди. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі смертю члена сім`ї чи близького родича. За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам, дітям, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Відповідно до частин другої, п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє таким джерелом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, звільняється від відповідальності лише у разі доведення того, що шкоду завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. За змістом частин першої, другої статті 1193 ЦК України шкода, завдана внаслідок умислу потерпілого, не відшкодовується. Якщо ж виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність потерпілого, розмір відшкодування може бути зменшений залежно від ступеня його вини. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватися з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) дійшла висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту), укладеного з особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, не є суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У такому випадку обов`язок із відшкодування шкоди покладається на законного володільця джерела підвищеної небезпеки - роботодавця. У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 (провадження № 61-69св21) Верховний Суд зазначив, що особливістю деліктної відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є покладення на його володільця обов`язку відшкодувати шкоду незалежно від наявності вини. Водночас така відповідальність не є безмежною, оскільки закон передбачає виключні підстави для звільнення від неї - непереборну силу або умисел потерпілого. При цьому обов`язок доведення наявності зазначених обставин покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки у відповідних правовідносинах діє презумпція відповідальності заподіювача шкоди. У постанові від 27 квітня 2026 року у справі № 451/997/24 (провадження № 61-7514св25) Верховний Суд, застосовуючи положення статей 1167, 1168, 1187, 1193 ЦК України, зазначив, що встановлення факту загибелі особи внаслідок контакту з рухомим рейковим транспортом, тобто джерелом підвищеної небезпеки, за відсутності доведеного умислу потерпілого або обставин непереборної сили є достатньою підставою для покладення на володільця такого джерела цивільно-правової відповідальності за завдану моральну шкоду. Верховний Суд наголосив, що власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за завдану шкоду незалежно від вини та може бути звільнений від відповідальності лише у разі доведення того, що шкода настала внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого на заподіяння шкоди самому собі. Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 452/5127/23 (провадження № 61-7522св25), у якій суд зазначив, що АТ «Укрзалізниця» не спростувало презумпцію відповідальності як володілець джерела підвищеної небезпеки та не довело наявності підстав для звільнення від відповідальності, передбачених частиною п`ятою статті 1187 ЦК України. Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлена судами груба необережність потерпілого не виключає відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, а може бути врахована лише при визначенні розміру відшкодування відповідно до статті 1193 ЦК України. При цьому суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у членів сім`ї загиблого моральних страждань, спричинених втратою близької людини, та визнав обґрунтованим часткове задоволення позову з урахуванням особистої грубої необережності потерпілого. У справі, що переглядається, суди встановили, що 07 червня 2024 року ОСОБА_4 отримав смертельні тілесні ушкодження внаслідок наїзду пасажирського поїзда № 127 сполученням «Запоріжжя - Львів». Електровоз, яким було завдано шкоду, перебував у володінні АТ «Укрзалізниця», а машиніст поїзда під час події виконував свої трудові обов`язки. Також суди встановили, що ОСОБА_1 є дочкою загиблого, а ОСОБА_3 - його матір`ю, тобто особами, які відповідно до статті 1168 ЦК України мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близького родича. У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Установивши, що смерть ОСОБА_4 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а матеріали справи не містять доказів існування непереборної сили або умислу потерпілого на заподіяння шкоди самому собі, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність правових підстав для покладення на АТ «Укрзалізниця» обов`язку з відшкодування моральної шкоди позивачам та витрат на поховання. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди врахували характер і незворотність втрати близької людини, глибину душевних страждань матері та дочки загиблого, а також встановлену під час розгляду справи необережність самого потерпілого, у зв`язку з чим зменшили заявлений до стягнення розмір компенсації з 300 000,00 грн до 200 000,00 грн кожному із позивачів. Також суди встановили факт понесення ОСОБА_2 витрат на поховання в сумі 29 170,00 грн та надали належну оцінку доказам, якими ці витрати підтверджуються. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність застосування у цій справі положень статті 24 КК України та врахування непрямого умислу потерпілого як підстави для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності. Частина п`ята статті 1187 ЦК України прямо визначає підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності умисел потерпілого. При цьому цивільне законодавство розмежовує умисел потерпілого, який виключає відшкодування шкоди, та необережність потерпілого, яка може бути підставою лише для зменшення її розміру відповідно до статті 1193 ЦК України. Суди встановили, що за результатами службового розслідування травмування ОСОБА_4 сталося через його необережність, а постановою слідчого кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях працівників залізниці складу кримінального правопорушення. Водночас жодних доказів того, що потерпілий бажав настання власної смерті або свідомо допускав її настання з метою заподіяння шкоди самому собі, матеріали справи не містять. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до необхідності поширення на спірні цивільні правовідносини кримінально-правової конструкції непрямого умислу та застосування її за аналогією для тлумачення поняття «умисел потерпілого», передбаченого частиною п`ятою статті 1187 ЦК України. Проте цивільне законодавство не містить прогалини у правовому регулюванні наслідків поведінки потерпілого під час завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки статті 1187 та 1193 ЦК України прямо визначають правові наслідки як умислу, так і необережності потерпілого. Тому підстав для застосування аналогії закону або аналогії права у запропонований заявником спосіб немає. Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 червня 2022 року у справі № 748/702/21, від 05 жовтня 2022 року у справі № 357/2446/21, від 07 березня 2024 року у справі № 177/759/23 та від 17 квітня 2024 року у справі № 552/7011/22. У зазначених справах Верховний Суд наголошував на необхідності врахування принципів розумності, справедливості та співмірності під час визначення розміру моральної шкоди. Саме такі критерії були враховані судами у справі, що переглядається. Визначений судами розмір компенсації не є очевидно завищеним, відповідає характеру правопорушення, глибині моральних страждань позивачів та встановленим обставинам справи, а тому підстав для його зміни суд касаційної інстанції не вбачає. Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та обґрунтованих висновків, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з їх оцінкою та посилань на обставини, які були предметом дослідження суду апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2026 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко