Постанова 4803 № 173/2934/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4146/26 Справа № 173/2934/25 Суддя у 1-й інстанції - Челюбєєв Є.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В., за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О., Учасники справи: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Акціонерним товариством «Українська залізниця» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Челюбєєв Є.В. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У жовтні 2025року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали в суд позов проти Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») з вимогою про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої смертю фізичної особи. Існування таких вимог позивачі обґрунтовували тим, що 07 червня 2024року о 13:44год на залізничній станції «Верхньодніпровськ» в сел.Новомиколаївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області машиніст ОСОБА_4 , керуючи пасажирським потягом № 127 сполучення «Запоріжжя-Львів», допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який внаслідок наїзду отримав тілесні ушкодження, від яких помер. Позивачі вказували, що внаслідок смерті ОСОБА_5 їм моральну та матеріальну шкоду. Та заявники стверджували, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується незалежно від наявності вини. Органом досудового розслідування надано копію постанови про закриття кримінального провадження, відповідно до якої умислу потерпілого встановлено не було, а подія сталася через необережність самого потерпілого. Однак, необережність чи вина потерпілого не є підставою для відмови у відшкодуванні завданої шкоди. У зв`язку зі смертю близької людини позивачі ОСОБА_1 , яка є донькою загиблого, та ОСОБА_3 , яка є матір`ю загиблого, наявність душевних та моральних страждань пов`язували із порушенням їх нормальної життєдіяльності, відчуттям сильного душевного болю від утрати близької їм людини. Смерть ОСОБА_5 стала для них незворотною втратою. Розмір моральної шкоди вони оцінили в 300 000,00грн на кожного позивача. Крім того, позивачка ОСОБА_2 , дружина загиблого, понесла витрати на поховання в розмірі 29 170,00грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи 200 000,00грн, на користь ОСОБА_2 - 29 170,00грн, та на користь ОСОБА_3 - 200 000,00грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Висновки суду першої інстанції ґрунтувались на тому, що відповідач АТ «Українська залізниця» є законним володільцем джерела підвищеної небезпеки, саме воно є суб`єктом, який несе відповідальність, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних. Судом враховано вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також те, що встановити ціну людського життя і повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути, точних критеріїв майнового виразу душевного болю особи. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 23 січня 2026року АТ «Українська залізниця» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025року. В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення суду і просив відмовити у задоволенні позову повністю. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не врахував відповідну судову практику Верховного Суду, зокрема щодо визначення розміру моральної шкоди. Заявник вважає, що судом стягнуто необґрунтовано великий розмір моральної шкоди на користь позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , без урахування всіх обставин справи, вимог розумності та справедливості. Водночас заявник стверджував, що позивачі повинні довести розмір моральної шкоди, який просять суд стягнути на свою користь; та у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують вину відповідача за фактом смерті ОСОБА_5 і суд не врахував поведінку потерпілої особи. Також заявник вважає, що наданий позивачами товарний чек в підтвердження розміру матеріальної шкоди не може вважатися належним доказом, оскільки він не підтверджує реального понесення витрат на поховання та не відповідає вимогам до первинних бухгалтерських документів. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 28 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу; та 10 лютого 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Українська залізниця» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025року. 05 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 12?? год 07 квітня 2026року. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами 07 червня 2024року о 13:44год на залізничній станції «Верхньодніпровськ»в сел.Новомиколаївка Кам`янського району Дніпропетровської області машиніст ОСОБА_4 , 1970року народження, керуючи пасажирським потягом № 127 сполучення «Запоріжжя-Львів», допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2, який внаслідок наїзду отримав тілесні ушкодження, від яких помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , від 13 червня 2024року (м. Одеса) /а.с.14/. Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 , виданого 01 червня 1966року, його батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_3 /а.с.18/. Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_7 серії НОМЕР_3 , виданого 14 липня 1987року, її батьком є ОСОБА_5 /а.с.19/. Згідно копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 , виданого 19 грудня 2003року, ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_8 » /а.с.20/. Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть № 1010к від 11 червня 2024року смерть ОСОБА_5 настала у стаціонарі внаслідок нещасного випадку поза виробництвом 08 червня 2024року, був збитий потягом /а.с.15-16/. Відповідно до відповіді філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» від 22 вересня 2025року електровоз ЧС7 № 211 перебуває на балансі структурного підрозділу «Дніпровське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця АТ «Укрзалізниця». Машиніст вказаного електровоза перебував у трудових відносинах з структурним підрозділом «Дніпровське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» /а.с.13/. Відповідно до копії висновку експерта № 1010к від 08 червня 2024року смерть ОСОБА_5 настала від сполученої тупої травми тіла, яка відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, які могли утворитись в умовах дорожньо-транспортної пригоди від дії тупого предмета, предметів. Виявлені тілесні ушкодження перебувають в причинному зв`язку з настанням смерті. При судово-токсикологічному дослідженні крові з трупа ОСОБА_5 не виявлені: метиловий, етиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий, аміловий спирти /а.с.64-70/. За результатами проведеного службового розслідування аварії 13 червня 2024року складено акт, затверджений начальником станції залізничної станції Верхньодніпровськ Аксьоновим Русланом, за результатами якого встановлено, що травмування ОСОБА_5 сталося через необережність самого потерпілого, причетність працівників регіональної філії «Придніпровська залізниця», дія чи бездіяльність яких призвела до трагедії, відсутня /а.с.71-74/. Відповідно до копії постанови про закриття кримінального провадження від 31 липня 2024року, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024041430000306 від 07 червня 2024року, закрито у зв`язку з відсутністю у діянні ОСОБА_4 та ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України /а.с.57-61/.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. У своїх висновках про часткове задоволення позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що у спірних правовідносинах наявні правові підстави для відшкодування позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 моральної шкоди у зв`язку зі смертю близької людини, оскільки таку завдано джерелом підвищеної небезпеки, власник якого не довів, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (стаття 1187 ЦК України). Факт того, що шкоду завдано не з вини відповідача, а з необережності потерпілої особи (стаття 1193 ЦК України), не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, а є лише підставою для зменшення розміру відшкодування. Визначаючи розмір моральної шкоди (200 000,00грн), районний суд виходив із фактичних обставин справи, поведінки потерпілої особи, характеру, глибини і тривалості душевних страждань позивачів, урахував засади розумності, пропорційності та справедливості. Крім того, суд виснував, що понесення позивачкою ОСОБА_2 витрат на похованнядоведено належними та допустимим доказами. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом. Підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров`я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України. Безпека руху поїздів - це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безаварійної роботи та утримання в постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, обладнання, механізмів і пристроїв (частини перша-друга статті 11 Закону України «Про залізничний транспорт»). Пунктом 100 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998року № 457, передбачено, що залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу. У той же час, Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, заборонено: підходити ближче ніж на 0,5 метра до краю платформи після оголошення про подачу або прибуття поїзда до його повної зупинки; сидіти на краю посадкової платформи, перону; знаходитися на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння (пункти 2.16, 2.19, 2.20). Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї. Якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (стаття 1167 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Крім того, слід ураховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України застосовуються тоді, коли шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки. Сторонами у справі не оспорювалося, що рухомий потяг (залізничний рухомий склад) створює підвищену небезпеку для осіб, які перебувають поблизу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид, умисний злочин). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України). Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров`я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, встановив, що причиною загибелі ОСОБА_5 стали травми, завдані внаслідок зіткнення з потягом, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням експлуатації останнього та власною необережністю ОСОБА_5 . Одночасно, у справі, яка переглядається, апеляційним судом не встановлено наявності умислу потерпілої особи або існування обставин непереборної сили при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Тож, суд першої інстанції зробив правильні висновки про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 моральної шкоди. При визначенні розміру моральної шкоди, судами правильно застосовано положення частини другої статті 1193 ЦК України та, з урахуванням усіх обставин справи, обґрунтовано визначено розмір відшкодування моральної шкоди, що спростовує доводи як касаційної скарги представника позивачки про заниження судами розміру моральної шкоди, так і доводи касаційної скарги відповідача про необхідність зменшення відповідного розміру. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій щодо наявності підстав для відшкодування завданої позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 моральної шкоди, яка пов`язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями через передчасну смерть близької людини, порушення укладу їх життя. Факт загибелі рідної людини є безумовним свідченням спричинення позивачам глибоких моральних страждань. З урахуванням відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, водночас за наявності особистої необережності потерпілої особи, глибини та тривалості моральних страждань позивачів, а також принципів розумності, пропорційності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 200 000,00грн на кожного позивача. У контексті доводів апеляційної скарги щодо необґрунтованого завищеного розміру моральної шкоди, апеляційний суд зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 25 травня 2022року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022року у справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023року у справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23). Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022року у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21). Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову. Суд першої інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин, підставами для відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та, надавши належну правову оцінку обставинам завдання шкоди, поведінці загиблого, а також глибині моральних страждань, завданих ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зв`язку зі смертю найближчої їм людини, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь кожного з позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 200 000,00грн. Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 13 липня 2023року у справі № 203/2786/17 (провадження № 61-3193св23), від 05 січня 2024року у справі № 629/2371/23 (провадження № 61-15421св23) та інших. Апеляційний суд не знаходить підстав для висновку про те, що при визначені розміру відшкодування порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, вони зводяться до переоцінки доказів. Висновки суду першої інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, недоведеності наявності у діях загиблого умислу чи існування обставин непереборної сили, не суперечать висновкам Верховного Суду у даній категорії справ. Зроблені судом висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду, яка є сталою та сформованою, враховані правові позиції є релевантними до спірних правовідносин. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги щодо наявності непрямого умислу ОСОБА_5 при події, за якої останній загинув під поїздом, - апеляційний суд відхиляє, оскільки такі аргументи належить розглядати в порядку кримінального судочинства, а кримінальне провадження за цими обставинами закрито, де не було встановлено ані прямого, ані непрямого умислу ОСОБА_5 , тому такі доводи апеляційний суд до уваги не приймає. При визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції було враховано необережність потерпілого та зменшено розмір відшкодування. Водночас поведінка потерпілого є не єдиним фактором, який враховується при визначенні розміру моральної шкоди. Судом було враховано також наслідки для рідних загиблого, яким була завдана моральна шкода. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007року). Заразом доводи апеляційної скарги про те, що наданий позивачами товарний чек в підтвердження розміру матеріальної шкоди не може вважатися належним доказом, оскільки він не підтверджує реального понесення витрат на поховання та не відповідає вимогам до первинних бухгалтерських документів, - суд апеляційної інстанції також не приймає до уваги як безпідставні. Статтею 1201 ЦК України встановлено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992року № 6 встановлено, що у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов`язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Статтею 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено, що поховання померлого - це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв`язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов. Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу», суб`єкти господарювання можуть самостійно на підставі звернення осіб, які зобов`язалися поховати померлого, виготовляти та реалізовувати предмети ритуальної належності, якщо вони відповідають державним стандартам та затвердженій вартості, де це передбачено законодавством. На підтвердження понесених витрат з поховання, позивачка ОСОБА_2 долучила товарний чек від 11 червня 2024року з переліком товарів ритуального призначення, а також послуги з доставки та катафалку на суму 29 170,00грн, виданий ФОП ОСОБА_10 . Крім того, на підтвердження виконання позивачкою ОСОБА_2 взятого на себе зобов`язання з поховання померлого ОСОБА_5 свідчить факт отримання нею лікарського свідоцтва про смерть, де позивачка вказана, як одержувач, та отримання свідоцтва про смерть. Апеляційний суд вважає, що надані позивачкою ОСОБА_2 докази підтверджують факт понесення нею витрат на поховання ОСОБА_5 , є належними та достовірними. Товарний чек - це документ, що підтверджує факт оплати товару або послуги. Згідно із Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995року розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну. Законодавством не передбачено обов`язкового зазначення в товарному чеку отримувача товару або послуги, а також для яких цілей здійснюється купівля товарів та послуг. Апеляційний суд вважає, що підставою для встановлення належності та достовірності таких доказів для доведення факту здійснення позивачкою ОСОБА_2 поховання ОСОБА_5 є оцінка всіх доказів у сукупності, зокрема, лікарського свідоцтва про смерть, де позивачка вказана одержувачем, виданого на підставі нього свідоцтва про смерть, згідно якого ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , акту службового розслідування, згідно з яким потерпілий помер від травм, отриманих при зіткненні з потягом володільцем якого є відповідач, товарного чеку від 11 червня 2024року на придбання предметів ритуальної належності та ритуальних послуг, які узгоджуються між собою та об`єктивно свідчать про здійснення поховання ОСОБА_5 саме позивачкою ОСОБА_2 . Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення -без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця». Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 квітня 2026року. Судді: