Постанова Чернігівський апеляційний суд № 740/2003/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 26 вересня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/2003/23 Головуючий у першій інстанції - Гагаріна Т. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1248/23 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В., із секретарем: Зіньковець О.О., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»,- розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року (проголошено о 12:47, повний текст складено 01.08.2023) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю,- У С Т А Н О В И В: У квітні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі по тексту - АТ «Українська залізниця»), в якому просили: - стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 300000 грн в якості відшкодування моральної шкоди; - стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 300000 грн в якості відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 01.04.2019 на 730 кілометрі пікету № 1 поблизу стрілочного переводу № 121 в межах станції на колії №2 потяг № 66 сполученням Кишинів-Москва (ЧС8 № 023, ТЧМ-11 Плескач) смертельно травмував їх батька ОСОБА_3 . Зазначали, що між наїздом потягу та смертю останнього наявний прямий причинно-наслідковий зв`язок, указані обставини підтверджено рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07.02.2022 у справі № 740/2742/21, яке набуло законної сили. Указували, що власником потяга є АТ «Українська залізниця», а машиніст потяга перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Наголошували, що смертю батька було зруйновано важливий життєвий зв`язок, який поновлений бути не може, в зв`язку з чим позивачі відчувають і будуть відчувати душевні страждання. Сталий життєвий устрій ніколи не буде відновлений. Свої моральні страждання кожен з них оцінює в 300 000 гривень. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 100 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 100 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави 357 грн 83 коп. судового збору. В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення ч. 5 ст. 1187, ч. 2 ст. 1166 та ч. 1 ст. 1193 ЦК України, оскільки за змістом акту службового розслідування нещасного випадку причиною смерті стало порушення потерпілим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, а саме: пунктів 2.1, 2.3, 2,5, 2,6. Зазначене свідчить, що потерпілий свідомо і зухвало порушуючи вказані правила діяв з умислом позбавити себе життя. Відповідач наголошує на тому, що потерпілий ОСОБА_3 при наїзді на нього поїзду знаходився безпосередньо на 2 головній колії станції Ніжин, перебував у вертикальному положенні, повернутий частково правою поверхнею тіла до локомотива, що свідчить не лише про нехтування Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, але й свідоме їх порушення, оскільки, ігноруючи наближення потягу на значній швидкості і попереджувальні звукові сигнали машиніста потяга, потерпілий не здійснив жодних зусиль для уникнення наїзду (наближення поїзду легко помітити, перешкоди щоб перечекати поїзд у безпечній зоні відсутні). Указане свідчить про те, що у даному випадку мало місце явне самогубство. За доводами апеляційної скарги позивачі не надали жодних доказів в розрізі положень ст. 76-81 ЦПК України на обґрунтування розміру позовних вимог. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки обставин непереборної сили або умислу потерпілого судом не встановлено, відповідач повинен нести відповідальність за моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки дітям загиблого, незалежно від його вини. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд ураховав характер та обсяг їх душевних страждань, пов`язаних зі смертю батька, що безумовно змінило їх нормальний життєвий ритм та порушило звичний спосіб життя, що такі переживання є триваючими, оскільки втрата близької людини є непоправною подією. Разом з тим, суд врахував, що смерть ОСОБА_3 спричинена його грубою особистою необережністю - внаслідок переходу залізничної колії у невстановленому місці, у стані алкогольного сп`яніння легкого ступеня та з акустичними навушниками. З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, що ОСОБА_3 є батьком позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 30.12.1986 та серії НОМЕР_2 від 08.02.1984 відповідно (а.с. 31, 36). 01.04.2019 близько 15 год. на 730 км пікет № 1 поблизу стрілочного переводу № 121 в межах станції «Ніжин» Південно-Західної залізниці, швидкий пасажирський потяг № 66 сполученням «Москва-Кишинів», під керуванням машиніста ОСОБА_4 , рухаючись по магістральній колії, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який переходив залізничні колії у невстановленому місці. У результаті наїзду потяга ОСОБА_3 загинув на місці (а.с. 28). Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 85 від 02.04.2019 та довідки про причину смерті, смерть ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 на 730 км, пікет № 1, поблизу стрілочного переводу № 121 в межах станції. Причина смерті: розтрощення черепа, сполучена травма із залученням декількох ділянок тіла; пішохід травмований при зіткненні з потягом (а.с. 29). Згідно з Актом №10 службового розслідування обставин нещасного випадку невиробничого характеру на Південно-Західній залізниці виробничий підрозділ Київська дирекція залізничних перевезень, станція Ніжин, складеного 05.04.2019, нещасний випадок стався внаслідок порушення самим потерпілим ОСОБА_3 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54, а саме п. 2.1, 2.3, 2.5, 2.6. Вини працівників залізничного транспорту в даному випадку не вбачається (а.с.52-53). Постановою старшого слідчого СВ Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області Чабали М.В. від 27.04.2019 кримінальне провадження, зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12019270180000415 від 01.04.2019 закрито у зв`язку з відсутністю в діях машиніста потягу ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.276 КК України. Приймаючи вказане рішення орган досудового розслідування дійшов висновку, що ДТП відбулася через недотримання ОСОБА_3 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті (а.с.24-25). За інформацією АТ «Українська залізниця» № ЦЦТех-08/92 від 08.04.2021 електровоз серії ЧС8 № 023 перебуває на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Київ-Пасажирський» регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ «Укрзалізниця» (а.с. 26). Згідно з довідкою АТ «Українська залізниця» № 379 від 07.04.2021 ОСОБА_5 працює в виробничому підрозділі локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» на посаді машиніста електровоза з 08.06.2007 (а.с. 27). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За змістом ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Пункт 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України вказує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. За змістом ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Частиною 2 ст. 1193 ЦК України закріплено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України). Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач повинен нести відповідальність за моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки дітям загиблого, так як обставин непереборної сили або умислу потерпілого судом не встановлено. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 21.04.2021 у справі № 450/4163/18; від 05.06.2019 у справі № 466/4412/15-ц; від 15.08.2019 у справі № 756/16649/13-ц; від 02.10.2019 у справі № 447/2438/16-ц; від 11.12.2019 у справі № 601/1304/15-ц; від 03.06.2020 у справі № 345/3335/17; від 07.10.2020 у справі № 742/637/19. При цьому, згідно з частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не відмови у повному обсязі. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність вини машиніста потяга ОСОБА_5 та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Доводи АТ «Українська залізниця» про те, що у даному випадку мало місце явне самогубство ОСОБА_3 , не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки матеріали справи належних та беззаперечних доказів на користь указаних обставин не містять. Крім того, рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07.02.2022 та постановою Чернігівського апеляційного суду від 07.09.2022 у справі № 740/2742/21 за позовом ОСОБА_6 до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю вже було досліджено обставини загибелі ОСОБА_3 та встановлено, що виникненню нещасного випадку сприяла необережність потерпілого ОСОБА_3 , який перетинав залізничну колію в стані алкогольного сп`яніння легкого ступеня з акустичними навушниками, приєднаними до мобільного телефону, через що знехтував Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті. Відсутність реагування ОСОБА_3 за вказаних обставин для уникнення зіткнення з джерелом небезпеки не виключається саме з причин користування навушниками (а.с. 6-11, 12-23). Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Твердження сторони відповідача про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали доказів на обґрунтування розміру спричиненої моральної шкоди не беруться до уваги колегією суддів, оскільки смерть батька позивачів безумовно завдала їм душевних страждань через втрату близької людини і змінило їх життя. При цьому, відновити становище у житті позивачів, яке існувало до смерті батька, неможливо. Моральну шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується фізичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Враховуючи характер та обсяг душевних страждань позивачів, пов`язаних зі смертю батька, що безумовно змінило їх нормальний життєвий ритм та порушило звичний спосіб життя, і які є незворотними, а також те, що смерть ОСОБА_3 спричинена його грубою особистою необережністю - внаслідок переходу залізничної колії у невстановленому місці, у стані алкогольного сп`яніння легкого ступеня та з акустичними навушниками, з врахуванням вимог розумності і справедливості, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що достатнім розміром відшкодування заподіяної позивачам моральної шкоди буде 100 000 грн кожному із позивачів. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року - залишенню без змін, оскільки воно ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - залишити без задоволення. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27.09.2023. Головуюча О.Є. Мамонова Судді: О.І. Онищенко Н.В. Шитченко