Постанова 4823 № 740/2291/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 08 грудня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/2291/21 Головуючий у першій інстанції - Олійник В. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1555/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Шитченко Н.В., Харечко Л.К., із секретарем - Шкарупою Ю.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 вересня 2021 року (місце ухвалення - м. Ніжин, дата складання повного рішення - 24.09.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, В С Т А Н О В И В : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. В обґрунтування позову посилався на те, що 11.06.2019 поїзд № 8501 на ст. Ніжин скоїв наїзд на гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який внаслідок травм помер. Загибель сина спричинила надзвичайні страждання, виникла необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Внаслідок смерті сина, позивача переслідує відчуття самотності, тривожності, гострої несправедливості. У позові ОСОБА_1 , з посиланням на ч. 3 ст. 23, п. 1 ч. 2 ст. 1167, ч. 2 ст. 1168, ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, постанов Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 та від 25.05.2001 № 5 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», просить стягнути з АТ «Українська залізниця» 300 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 16.09.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави 1000 грн судового збору. Рішення суду обґрунтовано тим, що факт завдання позивачу моральної шкоди внаслідок смерті його сина є доведеним, також судом першої інстанції враховано, що смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок його власної грубої необережності, перебування в тяжкому ступені алкогольного сп`яніння та порушення правил безпеки громадян на залізничному транспорті, що свідчить про вину потерпілого у виникненні шкоди, і є підставою, із врахуванням вимог розумності та справедливості, для визначення моральної шкоди у розмірі 100000 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду адвокат АТ «Українська залізниця» Стоян М.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду від 16.09.2021, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, та стягнути з позивача на користь АТ «Українська залізниця» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4500 грн за подання апеляційної скарги. За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права. В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що судом не встановлено умислу з боку відповідача. Зазначає, що 11.06.2019 під час слідування поїзду № 8501 локомативна бригада помітила сторонній предмет на колії, машиністом було застосовано екстрене гальмування з подачею піску під колісні пари з одночасною подачею оповіщувальних звукових сигналів великої гучності. Коли відстань зменшилась, виявилось, що на колії сиділа людина та на оповіщувальні сигнали не реагувала, однак із-за малої відстані наїзду уникнути не вдалося. При цьому заявник посилається на порушення потерпілим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, згідно п. 2.5 яких вказано, що пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів. Зазначає, що позивачем в розумінні ст. 77, 78 ЦПК України не додано до позовної заяви жодних доказів моральної шкоди, які б підтверджували обставини зазначені в позові або наявність підстав для звільнення від доказування. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Таргоній В.М. просить залишити апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а рішення Ніжинського міськрайонного суду від 16.09.2021 без змін. Посилається на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги. В судове засідання позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 86), крім того, матеріали справи містять клопотання представника позивача адвоката Таргонія В.М. про розгляд справи за відсутності позивача та його представника (а.с. 99). Відповідач АТ «Українська залізниця», яка належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, не забезпечила належним чином підтвердження повноважень представника, яка діє згідно доручення, та не є адвокатом. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи та матеріали кримінального провадження № 12019270180000783, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 11.06.2019 (відповідно до протоколу огляду місця події від 11.06.2019) поблизу станції «Ніжин», між коліями, без ознак життя було виявлено гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дані відомості було внесено до ЄДР досудових розслідувань номер кримінального провадження № 12019270180000783, з якого вбачається, що 11.06.2019 до Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області надійшло повідомлення про те, що поблизу станції Ніжин товарний потяг № 8504 збив гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно копії свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17). Відповідно до копії свідоцтва про народження позивач ОСОБА_1 є батьком померлого ОСОБА_2 (а.с. 19). З висновку експерта № 89 від 11.06.2019 ЄРДР № 12019270180000783 вбачається, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок отриманих поєднаних травм тіла, тілесні ушкодження мають ознаки зажиттєвих, могли виникнути незадовго до настання смерті внаслідок дії тупих предметів по механізму удару, тертя та стиснення, тілесні ушкодження тяжкого ступеня тяжкості, та в крові виявлено етиловий спирт в концентрації 4,0 г/л, що, стосовно до живих осіб, на момент настання смерті, може відповідати ступеню тяжкої алкогольної інтоксикації. 18.12.2020 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019270180000783 від 11.06.2019, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт завдання позивачу моральної шкоди внаслідок смерті його сина є доведеним, також судом першої інстанції враховано, що смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок його власної грубої необережності, перебування в тяжкому ступені алкогольного сп`яніння та порушення правил безпеки громадян на залізничному транспорті, що свідчить про вину потерпілого у виникненні шкоди, і є підставою, із врахуванням вимог розумності та справедливості, для визначення моральної шкоди у розмірі 100000 грн. Рішення суду відповідачем оскаржується лише в частині задоволених вимог, в частині не задоволених вимог рішення суду першої інстанції не є предметом перегляду суду апеляційної інстанції. З висновком суду першої інстанції в частині задоволених вимог погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. У відповідності до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України та чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 9 вказаної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа № 336/3665/16-ц). Доводи апеляційної скарги про те, що шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого. З урахуванням викладеного апеляційний суд приходить до висновку, що відсутність вини водія електропотягу та закриття кримінального провадження за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати позивачу моральну шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Обставин непереборної силі або умислу потерпілого судом не встановлено. Не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що позивачем в розумінні ст. 77, 78 ЦПК України не додано до позовної заяви жодних доказів моральної шкоди, які б підтверджували обставини зазначені в позові або наявність підстав для звільнення від доказування. Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди судом першої інстанції враховано, що моральна шкода позивачу завдана смертю його сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивача йому душевні страждання; зазначені обставини істотно змінюють життя позивача, тягнуть за собою зараз та потягнуть у подальшому з віком додаткові зусилля з його боку на організацію свого життя та матеріальне його забезпечення. При цьому суд також враховує, що смерть сина позивача спричинена також у зв`язку з його особистою необережність, а отже однією з причин загибелі є недотримання померлим правил поведінки на залізничному транспорті, що тягне за собою зменшення суми відшкодування. Частиною 2 ст. 1193 ЦК України передбачає, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). З врахуванням викладеного вище колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи, повністю відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди у сумі 100 000 грн, яку належить стягнути на користь позивача, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, врахував спричинені йому душевні страждання. Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. На думку колегії суддів, з урахуванням характеру та обсягу душевних страждань позивача, пов`язаних зі смертю сина, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм та порушило звичний спосіб життя, розмір моральної шкоди у сумі 100 000 грн (із первісно заявлених 300 000 грн) судом першої інстанції визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості, й підстав для його зменшення не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст судового рішення складено 09.12.2021. Головуючий Судді: