Постанова 4856 № 824/19/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 824/19/19-а Головуючий у 1-й інстанції: Дембіцький П.Д. Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П. 02 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : в січні 2020 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, що прийняті Управлінням Держпраці у Чернівецькій області: - № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/ТД-1ФС/149 від 05 липня 2018 року; - № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/МГ-3ФС/151 від 05 липня 2018 року; - № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/3Б-2ФС/150 від 05 липня 2018 року. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20.02.2020 позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що інспекційне відвідування проведено правомірно і виявлено порушення законодавства про працю, всі докази містяться в матеріалах справи, а також положення про подвійну відповідальність не може бути застосовано до постанови Управління, оскільки остання винесена першочергово 05.07.2018, а постанова Першотравневого районного суду м.Чернівці винесена 26.07.2018, яка позивачем не оскаржувалася. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2020 призначено справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 22 вересня 2020 року о 13:15 у залі судового засідання № 3 Сьомого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 зупинено провадження у справі №824/19/19-а до набрання законної сили рішення Верховного Суду в справі №260/1743/19. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 провадження у справі поновлено та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , зареєстрований як Фізична особи-підприємець 12.01.2011. Місце проживання Фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 . (т. 1 а. с. 171). 14.05.2018 народний депутат ОСОБА_2 звернувся з депутатським зверненням №272-Ч/402-18 до начальника управління Держпраці у Чернівецькій області, щодо порушень законодавства про працю ТОВ «Пан Жа Пан». (т. 1 а. с. 199). 05.06.2018, на підставі наказу Управління Держпраці у Чернівецькій області від 05.06.2018, направлення на проведення перевірки від 05.06.2018 № 04-124, інформації ГУ ДФС у Чернівецькій області від 30.05.2018 № 2667/9/24-13-13-04 щодо використання найманих працівників без належного оформлення трудових відносин, депутатського звернення НД ОСОБА_2 від 14.05.2018 №272-Ч/402-18, звернення громадян, відповідачем видано направлення на проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування № 04-124 ФОП ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 201). 06.06.2018 відповідачем складено акт № 4В-302/18/9/НД про неможливість проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , у зв`язку з ненаданням для ознайомлення книг, реєстрів та документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, що місять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, їх завірених об`єктом відвідування копій або витягів. (т. 2 а. с. 73-74). 06.06.2018 відповідачем у зв`язку з відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та неможливості проведення інспекційного відвідування, строк проведення інспекційного відвідування зупинено на 5 робочих днів. (т. 1 а. с. 202). 14.06.2018 на підставі наказу Управління Держпраці у Чернівецькій області від 05.06.2018 року, інформації ГУ ДФС у Чернівецькій області від 30.05.2018 № 2667/9/24-13-13-04 щодо використання найманих працівників без належного оформлення трудових відносин, депутатського звернення НД ОСОБА_2 від 14.05.2018 року №272-Ч/402-18, звернення громадян, інспектором праці ОСОБА_3 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (юридичної особи) фізичної особи, який використовує найману працю № ЧВ-302/18/9/НД/АВ. (т. 1 а. с. 205-214). У ході інспекційного відвідування інспектором праці ОСОБА_3 в Акті інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , № ЧВ-302/18/9/НД/АВ від 14.06.2018 року відображено порушення, зокрема: ст. 21, п. п. 6 ч. 1 та ч. 3 ст. 24, ст. 94, ст. 95, ст. 106, ст. 107, ст. 115 КЗпП України. (т. 1 а. с. 26-45, 205-214). 14.06.2018 за наслідками Інспекційного відвідування, виявлених порушень, позивачу видано Припис про усунення виявлених порушень № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П від 14.06.2018 року, який направлено позивачу засобами поштового зв`язку. З урахуванням порушень зазначених у приписі, відповідачем встановлено місячний термін на їх усунення до 14.07.2018 року. (т. 1 а. с. 215-217). 22.06.2018 відповідач прийняв рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу на фізичну особу підприємця ОСОБА_1 № № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/ЗБ-1ФС, ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/ЗБ-2ФС, ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/ЗБ-3ФС по акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (юридичної особи) фізичної особи, який використовує найману працю № ЧВ-302/18/9/НД/АВ. (т. 2 а. с. 22-24). 22.06.2018 відповідач листом № 1773/0/04-2/18 повідомив ФОП ОСОБА_1 про розгляд справи за ст. 265 КЗпП України результатами проведення інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю (АКТ № ЧВ-302/18/9/НД/АВ від 14.06.2018 року). (т. 2 а. с. 25). Із змісту витягу з протоколу засідання з розгляду справи за ст. 265 КЗпП України від 05.07.2018 № 21 на якій був присутній позивач, видно, що, без врахування доповіді позивача з урахуванням посилання на обставини, прийнято рішення про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу: - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення, що становить 335070,00 грн., передбачений абз.2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України; - у трикратному розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, що становить 11169,00 грн., передбачений абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України; - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення, що становить 297840,00 грн., передбачений абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України; - у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, що становить 3723,00 грн., передбачений абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. (т. 2 а. с. 26-27). 05.07.2018 відповідач прийняв постанову № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/ТД-1ФС/149 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, за порушення ст. 21, п. п. 6 ч. 1 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 335070,00 грн. (т. 1 а. с. 46-47, т. 2 а. с. 18). 05.07.2018 відповідач прийняв постанову № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/ТД-1ФС/150 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, за порушення ст. 115 КЗпП України якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 11169,00 грн. (т. 1 а. с. 48-49, т. 2 а. с. 19). 05.07.2018 відповідач прийняв постанову № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/ТД-1ФС/151 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, за порушення ст. ст. 94, 95, 106, 107 КЗпП України якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 297840,00 грн. (т. 1 а. с. 50-52, т. 2 а. с. 20-21). Не погодившись з прийнятими відповідачем постановами, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що Першотравневим районним судом м. Чернівці у справі №725/3713/18 (номер провадження 3/725/2295/18) надано оцінку виявленим порушенням трудового законодавства позивачем, які зафіксовані в Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (юридичної особи) фізичної особи, який використовує найману працю № ЧВ-302/18/9/НД/АВ, та за які ФОП ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, суд у справі № 824/19/19-а не може здійснювати переоцінку обставин на предмет наявності в діях позивача ознак порушень вимог законодавства про працю, вказаних у постановах № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/ТД-1ФС/149 від 05 липня 2018 року; - № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/МГ-3ФС/151 від 05 липня 2018 року; - № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/3Б-2ФС/150 від 05 липня 2018 року. Суд першої інстанції звернув увагу, що у постанові Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 21.12.2018 №814/2156/16 надано оцінку правової природи відповідальності передбаченої статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 265 Кодексу законів про працю України в частині притягнення до відповідальності фізичних осіб-підприємців. Зокрема Верховним Судом встановлено, що відповідальність за правопорушення передбачені статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 265 Кодексу законів про працю України за своєю правовою природою належить до адміністративної відповідальності, а тому в силу положень статті 61 Конституції України, враховуючи тотожність фабул правопорушення, не можуть одночасно застосовуватись до особи порушника вимог законодавця про працю. Таким чином, суд першої інстанції вважає, що постанови № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/ТД-1ФС/149 від 05 липня 2018 року; - № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/МГ-3ФС/151 від 05 липня 2018 року; - № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/3Б-2ФС/150 від 05 липня 2018 року є протиправними, оскільки в іншому судовому порядку вже вирішено питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності позивача за порушення законодавства про працю, а повторне притягнення особи до юридичної відповідальності одного і того ж виду, що суперечить статті 61 Конституції України. Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Відповідно до статті 24 КЗпП при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 26.07.2018 постановою Першотравневого районного суду м. Чернівці справа №725/3713/18 (номер провадження 3/725/2295/18) справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 41 КУпАП (№ 725/3713/18) об`єднано в одне провадження із справою за ч. 3 ст. 41 КУпАП (№725/3712/18) та присвоєно №725/3712/418. Визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КпАП України і за його вчинення накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КпАП України і за його вчинення накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. На підставі ст. 36 ч. 2 КпАП України накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 352,40 грн., в дохід держави. Постанова набрала законної сили 06.08.2018 року. (т. 2 а. с. 136, т. 3 а. с. 64-65, 104). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в діях позивача встановлено склад правопорушення ч. 1 та ч. 3 ст. 41 КУпАП та порушення законодавства про працю, а саме ст. 21, п. п. 6 ч. 1 та ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 32, ст. 57, ст. 94, ст. 95, ст. 106, ст.107, ст. 115 КЗпП України, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» У цій частині постанова Першотравневого районного суду м. Чернівці справа №725/3713/18 (номер провадження 3/725/2295/18) носить преюдиціальний характер. Враховуючи те, що постановою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 26.07.2018, яка набрала законної сили, визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами 1 та 3 статті 41 КпАП України за обставин, викладених в протоколах про адміністративне правопорушення від 09.07.2018 №ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/1ПТ та №ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/2ПТ колегі суддів дійшла висновку, що обставини події правопорушення та наявності в діях позивача вини, встановлені у цій справі не потребують доказування. При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на постанову Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду від 21.12.2018 у справі №814/2156/16, у якій надано оцінку правової природи відповідальності передбаченої статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 265 Кодексу законів про працю України в частині притягнення до відповідальності фізичних осіб-підприємців. Зокрема Верховним Судом встановлено, що відповідальність за правопорушення передбачені статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 265 Кодексу законів про працю України за своєю правовою природою належить до адміністративної відповідальності, а тому в силу положень статті 61 Конституції України, враховуючи тотожність фабул правопорушення, не можуть одночасно застосовуватись до особи порушника вимог законодавця про працю. Суд першої інстанції врховуючи вказану позицію Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №814/2156/16, дійшов висновку, що постанови № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/ТД-1ФС/149 від 05 липня 2018 року; - № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/МГ-3ФС/151 від 05 липня 2018 року; - №ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/3Б-2ФС/150 від 05 липня 2018 року є протиправними, оскільки в іншому судовому порядку вже вирішено питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності позивача за порушення законодавства про працю, а повторне притягнення особи до юридичної відповідальності одного і того ж виду, що суперечить статті 61 Конституції України. Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що частиною 1 статті 265 КЗпП України (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, частиною 2 статті 265 КЗпП України і частиною 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП України, і стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014. Цей Закон вніс комплексні зміни до чинного законодавства України з метою створення умов для стабілізації фінансового стану держави, зниження навантаження на фонд оплати праці та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України. Елементом проведеної реформи стало оновлення системи юридичної відповідальності за вчинення відповідних правопорушень, що стосувалося не лише формалізації нових їхніх складів та посилення санкцій, але й запровадження додаткового нормативно-правового регулювання юридичної відповідальності у сфері легалізації зайнятості. Ключовою відмінністю статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнута юридична особа як роботодавець (за статтею 265 КЗпП України) і посадова особа цієї юридичної особи (за статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Тобто при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи - підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України та частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення. Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 КЗпП України. Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. В межах офіційного нормативного тлумачення вказаного конституційного припису, Конституційний Суд України у пункті 1.1. резолютивної частини Рішення від 30.05.2001 № 7-рп/2001 указав, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами. Таким чином, на конституційному рівні відсутні обмеження суверенних повноважень держави щодо організації системи державного примусу з метою забезпечення виконання постановлених перед нею завдань і функцій (в частині запровадження на рівні закону як рішення вищої юридичної сили нових видів відповідальності, відповідних їм складів правопорушень і санкцій за їхнє вчинення). Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, за якою держави повинні мати можливість законно обрати додаткові юридичні заходи у відповідь на соціально небезпечну поведінку (наприклад, недотримання правил дорожнього руху / ухилення від сплати податків) за допомогою різних процедур, що утворюють єдине ціле з тим, щоб вирішувати різні аспекти соціальної проблеми, що виникла, за умови, що застосовані юридичні засоби в сукупності не є надмірним тягарем для такої особи. Частини 3, 4 статті 265 Кодексу законів про працю України конкретизували, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Однією з таких санкцій є й адміністративно-господарський штраф. Визначення адміністративно-господарських санкцій відповідає розумінню заходів державного примусу, що є наслідком вчинення відповідного правопорушення, та має єдину онтологічну основу із заходами юридичної відповідальності. Нормативне номінування штрафів за статтею 265 Кодексу законів про працю України як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від адміністративно-господарських свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності. За цих умов, нормативних та фактичних підстав відносити штрафи за статтею 265 Кодексу законів про працю України до заходів адміністративної відповідальності немає. Водночас, частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства у формі накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв`язку із цим, дотримання гарантій частини 1 статті 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування статті 265 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об`єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції «комплексності» дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів. Дослідження Пояснювальної записки до проекту, що у подальшому був прийнятий і набув чинності як Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 № 77-VIII, вказує на те, що суб`єктом відповідальності за статтею 265 Кодексу законів про працю України належало визначати юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в той же час, стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення за нормативним підходом щодо суб`єкта адміністративної відповідальності, суб`єктом правопорушення встановлювала лише спеціального суб`єкта - посадових осіб юридичних осіб. Такий підхід мав забезпечувати очевидний комплексний характер впливу як щодо безпосереднього роботодавця, так і осіб, які формують та приймають рішення від його імені. У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права). Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання. Загальний принцип «non bis in idem» не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті статті 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були «досить тісно пов`язані за суттю та у часі». Інакше кажучи, що вони об`єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов`язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються. Матеріальні критерії для визначення того чи існує досить тісний зв`язок за суттю, включають в себе: - чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstracto, але й in concreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки; - чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві так і на практиці), одного й того ж оспорюваного діяння (idem); - чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання у збиранні, а також оцінці доказів, зокрема, шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні також використовувалися в іншому провадженні; - і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар. Останній ризик буде менш ймовірним у правових системах, де налагоджений компенсаційний механізм, призначений для забезпечення пропорційності загальної суми накладених штрафів (п.п. 130, 132 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини у справі «А. та Б. проти Норвегії» (А. and B. v. Norvey) (заяви №№ 24130/11, 29758/11) від 15.11.2016 р.). В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 Кодексу законів про працю України та частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, очевидно, що провадження не є пов`язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього. Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України). Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що штрафи передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає. Фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права. Такий висновок щодо застосування норми права викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 260/1743/19 та у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2021 року по справі №400/2755/18. Колегія суддів наголошує на тому, що 22.12.2020 у справі №260/1743/19, об`єднана палата Верховного Суду дійшла до висновку про наявність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі №814/2156/16, та сформувала власний правовий висновок відповідно до якого: - штрафи передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає; - фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права. Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, висновок суду першої інстанції про те, що відповідальність за правопорушення передбачене ст.265 Кодексу законів про працю України за своєю правовою природою належить до адміністративної відповідальності є помилковим. Разом з тим, судом встановлено, що 09.07.2018 відповідачем складені протоколи про адміністративне порушення №ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/1ПТ за порушення частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці», відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 41 КУпАП та №ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/2ПТ за порушення ст.21, пункту 6 частини 1 та частини 3 статті 24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено частиною 3 статті 41 КУпАП. Вказані протоколи надіслані на розгляд до Першотравневого районного суду м.Чернівці, за результатами розгляду справи судом прийнято рішення від 26.07.2018 про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень. Варто зазначити, що перше притягнення особи до відповідальності не може визнаватись незаконним з підстав, передбачених статтею 61 Конституції України, у разі повторного притягнення тієї ж особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яке відбулось за часом пізніше. Тому ключовим питанням, яке підлягає розв`язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше. При цьому, слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність". Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: "за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність" (частина друга статті 60); "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення" та "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (стаття 61); "особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом" (частина перша статті 63), "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності" (частина друга статті 68); "за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону" (частина друга статті 105); "за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності" (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються. Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так: « 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. 1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.» Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу. Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. З системного аналізу наведених правових норм КУпАП слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП. За наведених підстав, колегія суддів дійшла висновку, що притягнення ОСОБА_1 до юридичної відповідальності за статтею 41 КУпАП слід пов`язувати саме із складанням відносно нього відповідачем протоколів від 09.07.2018 №ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/1ПТ та №ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/2ПТ. Постанова суду від 26.07.2018 по справі №725/3713/18 є рішенням, за яким визнана вина та до ОСОБА_1 застосована юридична відповідальність за правопорушення, до якого він притягався. Отже, відповідачем до ФОП ОСОБА_1 застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 Кодексу законів про працю України шляхом винесення постанов про накладення штрафів, що є фінансовими санкціями від 05 липня 2018 року, тобто оскаржуваними у цій справі постановами позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які його 09 липня 2018 року (дата складання протоколів про адміністративне правопорушення) вже було притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що заборонено статтею 61 Конституції України. Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2016 року по справі «А та Б проти Норвегії» зазначено: «Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово «засуджений», а також слово «покараний», оскільки це було би дублюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення. Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №824/1164/18-а. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач притягнутий до відповідальності у вигляді штрафу за одне й те саме порушення двічі. Водночас, апеляційний суд не погоджується з доводами відповідача про те, що оскільки оскаржувані постанови прийняті 05.07.2018, тобто швидше ніж Першотравневий районий суд м.Чернівці ухвалив рішення у справі №725/3713/18, тому положення про подвійну відповідальність не може бути застосовано. Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Цією конституційною нормою встановлено заборону саме «подвійного», а не «повторного» притягнення до відповідальності. Застосування зазначеного конституційного положення не залежить від того, за яким рішенням особу було притягнуто до відповідальності раніше. Підхід, застосований відповідачем, в контексті обставин цієї справи, призвів до того, що позивача фактично притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу за одне й те саме порушення двічі: постановами відповідача від 05.07.2018 - 644079 грн. і постановою суду від 26.07.2018 - 17510 грн. Такий результат правозастосування, не зважаючи на причини його виникнення, не узгоджується з цілями ст. 61 Конституції України. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 19.03.2021 року у справі № 300/195/20. Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про часткову неправильність правової оцінки судом першої інстанції спірних правовідносин. Водночас, оскільки суд першої інстанції фактично дійшов правильного висновку, що постанови № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/ТД-1ФС/149 від 05 липня 2018 року; - № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/МГ-3ФС/151 від 05 липня 2018 року; - № ЧВ-302/18/9/НД/АВ/П/3Б-2ФС/150 від 05 липня 2018 року є протиправними, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в її мотивувальній частині. Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті та встановлено наявність підстав для задоволення позовних вимог, проте внаслідок часткової неправильності правової оцінки спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 317 КАС України, підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року в редакції даної постанови, а в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернівецькій області задовольнити частково. Змінити рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В решті рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №824/19/19-а залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.