Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/195/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/195/20 пров. № А/857/7701/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Довгополова О.М., Коваля Р.Й., за участі секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року (головуючого судді Микитюка Р.В. ухвалене у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/195/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: ФОП ОСОБА_1 30.01.2020 звернулася в суд з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області в якому просить постанову відповідача за № ІФ1872/1670/АВ/П/ПТ3/ТД-ФС від 03.01.2020 про накладення на неї штрафу у розмірі 125190,00 грн. скасувати, стягнути сплачений судовий збір. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Вказує, що за результатом розгляду протоколу про адміністративне правопорушення №ІФ1872/1670/АВ/П/ПТЗ від 25.11.2019 Городенківський районний суд прийняв постанову від 16.01.2020 у справі № 342/1519/19, якою визнав ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративну відповідальність та наклав на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 грн. Таким чином, позивач вважає, що постановою від 03.01.2020 № ІФ1872/1670/АВ/П/ПТ3/ТД-ФС її вдруге притягнуто до того самого виду відповідальності та за те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме порушення. Зазначає, що 12.01.2019 Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до статті 265 Кодексу законів про працю України» (законопроект №1233), який набрав чинності 02.02.2020 року, тобто чинний на час прийняття оскаржуваного рішення суду. Законом удосконалено порядок здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю та зменшено економічно необгрунтовані штрафні санкції за порушення норм трудового законодавства. Зокрема, до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, та є платниками єдиного податку першої- третьої груп, передбачено застосування попередження за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Посилається на постанову Верховного Суду у справі № 0540/5974/18-а де мала місце аналогічна ситуація тій, яка склалася у ФОП ОСОБА_1 , постанова про накладення штрафу Управлінням Держпраці у Донецькій області прийнята 25.06.2018, а до адміністративної відповідальності особа притягнута лише 20.08.2018. Порядком розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Державній службі України з питань праці та її територіальних органах, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №1339 від 16.11.2016 року передбачено, що звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою під час особистого прийому або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні «гарячі лінії») чи письмовим (надісланим поштою або переданим громадянином особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства (у тому числі під час особистого прийому). Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). Анонімні звернення після реєстрації доводяться до відома керівників структурних підрозділів відповідно до їх функціональних повноважень. Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що державний нагляд (контроль) здійснюється за принципом, серед інших, об`єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб`єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв. Викладене дає підстави для висновку, що анонімне звернення, на підставі якого прийнято наказ про проведення контролю, не відповідає вимогам чинного законодавства та не могло були підставою для проведення інспекційного відвідування. Такого ж висновку дійшов у своїй постанові Третій апеляційний адміністративний суд у справі № 340/1353/19 від 14 січня 2020 року. Таким чином, проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 за анонімним зверненням не відповідає вимогам чинного законодавства, що не спростовано відповідачем, а судом не аргументовано відхилення даного аргументу взагалі. Також пояснення ОСОБА_2 було написано під тиском інспектора та під диктовку останнього, термін «стажування» запропонований саме інспектором. Відповідачем не доведено, що ОСОБА_3 виконувала роботу повний робочий час, установлений в магазині, та факт виплати позивачем цій особі заробітної плати без нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інших податків, а навпаки, в ході судового провадження повністю спростовано фактичними обставинами справи та послідовними усними та письмовими поясненнями як позивача, так і інших осіб. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача Міськів О.Т. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов повністю. Відповідач не забезпечив присутність свого представника, що не перешкоджає розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована 25.04.2003 як фізична особа-підприємець, що підтверджуються копією Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №476808 (аркуш справи 30). 19.11.2019 за №1410-Д Управління Держпраці в Івано-Франківській області видало наказ «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » (аркуш справи 66) та на підставі даного наказу відповідач видав направлення за №15-10/6799 від 19.11.2019 для проведення інспекційного відвідування позивача, з питань дотримання вимог законодавства про працю (аркуш справи 67). Інспектором праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області Винник Н.В., винесено вимогу про надання/поновлення документів №ІФ1872/1670/ПД від 21.11.2019 (аркуш справи 68). Інспектором праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області Винник Н.В., у присутності ФОП ОСОБА_1 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 та складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ІФ 1872/1670/АВ від 25.11.2019 (аркуші справи 69-72). Позивачем на акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ІФ 1872/1670/АВ від 25.11.2019 подано заперечення (аркуші справи 76-77). Листом Управління Держпраці в Івано-Франківській області №05-16/85 від 28.11.2019 надано відповідь на заперечення (аркуш справи 79 та зворотна сторона). 25.11.2019 інспектором праці складено протокол про адміністративне правопорушення № 1872/1670/АВ/П/ПТЗ, відповідальність за яке передбачено частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (аркуші справи 86-87). Управління Держпраці в Івано-Франківській області 29.11.2019 за наслідками виявлених порушень, винесло ФОП ОСОБА_1 припис за №ІФ 1872/1670/АВ/П, яким вказано позивачу усунути та дотримуватись вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (аркуш справи 80 та зворотна сторона). 27.12.2019 Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ІФ 1872/1670/АВ/П/ПТЗ/ТД-ФС, а також 27.12.2019 на адресу позивача направлено повідомлення про виклик на розгляд справи про накладення штрафу за №05-07/15-10/7875 (аркуш справи 93). 03.01.2020 за результатами розгляду справи про накладення штрафу Управління Держпраці в Івано-Франківській області прийняло постанову №ІФ1872/1670/АВ/П/ПТЗ/ТД-ФС, якою застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штраф в розмірі 125190,00 грн. за виявлені під час інспекційного відвідування порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України (аркуш справи 95). 16.01.2020 Городенківський районний суд Івано-Франківської області за результатом розгляду справи № 342/1519/19 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 прийняв постанову, якою позивача визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративну відповідальність та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 грн. (аркуші справи 88-89). Згідно відмітки Городенківського районного суду Івано-Франківської області постанова від 16.01.2020 в справі № 342/1519/19 набрала законної сили 27.01.2020. Штраф сплачено в сумі 8500,00 грн, що підтверджується копією квитанції №375.79.1/36717992 (аркуш справи 20). Вважаючи постанову №ІФ1872/1670/АВ/П/ПТЗ/ТД-ФС від 03.01.2020 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 125190 грн. - протиправною, ФОП ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду, в якому просить суд вказану постанову скасувати. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення прийняте Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877-V в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин): державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Стаття 2 Закону №877-V вказує, що заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації. Зазначені у цій частині органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону. Згідно частини 4 статті 4 Закону №877-V виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності. Частина 8 статті 4 Закону №877-V встановлює, що органи державного нагляду (контролю) та суб`єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу. Частина 1 статті 6 Закону №877-V вказує, що під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю). Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. Частина 5 статті 7 Закону №877-V встановлює, що перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання. Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею. Згідно частини 6 статті 7 Закону №877-V в останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 31.07.2018 по справі №815/1553/17, щодо підстав проведення перевірки органами Держпраці. Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Підпункт 6 пункту 4 Положення №96 встановлює, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Згідно з пунктом 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» №823 від 21.08.2019 відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенції Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №823). Відповідно до пункту 2 Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Згідно підпунктів 1-3 пункту 5 Порядку №823 інспекційні відвідування проводяться з таких підстав за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту. Пункти 19-21 Порядку №823 встановлюють, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дня, що настає за днем підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження. Як встановлено судом вище, 25.11.2019 за результатами інспекційного відвідування у присутності ФОП ОСОБА_1 інспектором праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області Винник Н.В. складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ІФ 1872/1670/АВ (аркуші справи 69-72). Згідно наведеного акту інспекційного відвідування від 25.11.2019 №ІФ 1872/1670/АВ посадовою особою відповідача встановлено такі порушення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 : відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України - працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області на підставі пп.1 п.5, п.10, 16 Порядку здійснення державного контролю щодо додержання вимог законодавства про працю затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823, звернення від 11.11.2019 року №Т-517 проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 . В ході інспекційного відвідування 21.11.2019 за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 (магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) встановлено, що на робочому місці продавців перебували: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . 21.11.2019 у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 встановлено, що на робочому місці продавця перебувала ОСОБА_6 . Представниками відповідача у зазначених осіб відібрано пояснення. У поясненні ОСОБА_5 зазначено, що дана особа стажується на посаді продавця у ФОП ОСОБА_1 з 15.11.2019 (магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 »). Трудовий договір не укладала, заробітну плату не отримувала. Стажується до декілька годин з 10:00 по 13:00. 21.11.2019 приступила до стажування з 09:00. Станом на 25.11.2019 не надано жодних документів щодо працевлаштування ОСОБА_5 : наказу на прийняття на роботу, трудового договору, повідомлення в ДПС. Таким чином ОСОБА_5 приступила до роботи з 15.11.2019, без належного оформлення трудових відносин. У поясненні ОСОБА_4 зазначено, що дана особа працює продавцем у ФОП ОСОБА_1 з травня 2019 (магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»). Працює з ОСОБА_7 . Для інспекційного відвідування надано: направлення на працевлаштування від Городенківської районної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості, трудовий договір про прийняття та квитанцію №2. У поясненні ОСОБА_6 зазначено, що дана особа стажується на посаді продавця у ФОП ОСОБА_1 з 26.09.2019 на підставі направлення від центру зайнятості. Стажується по три години. Для інспекційного відвідування надано: договір №954-50-19 про професійне навчання безробітного у роботодавця, направлення на професійне навчання, програма стажування, наказ №3 від 27.09.2019 про зарахування слухачів. 25.11.2019 ФОП ОСОБА_1 надано пояснення, відповідно до якого встановлено наступне. Станом на 21.11.2019 у ФОП ОСОБА_1 працюють: ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 . ОСОБА_5 ознайомлюється з роботою продавця з 15.11.2019. Трудовий договір з нею не укладений. Таким чином інспекційним відвідуванням встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України допустила до роботи без оформлення трудових відносин одного найманого працівника: ОСОБА_5 (аркуші справи 69-71). Суд зауважує, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в позовній заяві не заперечує факту вчинення зафіксованих в акті інспекційного відвідування від 25.11.2019 № ІФ 1872/1670/АВ порушень вимог трудового законодавства, а лише вказує на те, що її двічі притягнуто до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме порушення, а також порушено процедури накладення штрафів за порушення трудового законодавства, оскільки позивача не було повідомлено належним чином про розгляд 03.01.2019 справи про накладення штрафу, а саму справу розглянуто за відсутності представника позивача. Окрім цього, суд звертає увагу на те, що обставини порушень трудового законодавства, зафіксовані в акті інспекційного відвідування від 25.11.2019 № ІФ 1872/1670/АВ, були предметом дослідження Городенківського районного суду Івано-Франківської області під час розгляду справи № 342/1519/19 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Так, Городенківський районний суд Івано-Франківської області в постанові від 16.01.2019 в справі № 342/1519/19 встановив, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 допустила такі порушення: вимоги статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме: за місцем підприємницької діяльності в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться по АДРЕСА_1 , допустила до роботи на робоче місце продавця з 15.11.2019 до 21.11.2019 без оформлення трудових відносин найманого працівника ОСОБА_5 . Вказані обставини встановлені на підставі дослідження протоколу про адміністративне правопорушення №ІФ 1872/1670/АВ/П/ПТЗ від 25.11.2019, копії акту інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ІФ 1872/1670/АВ від 25.11.2019, пояснень ОСОБА_5 від 21.11.2019. Згідно з частиною 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. З огляду на зміст постанови Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 16.01.2020 в справі № 342/1519/19, яка набрала законної сили 27.01.2020, обставини щодо вчинення позивачем порушень вимог трудового законодавства, які зафіксовані в акті інспекційного відвідування №ІФ1872/1670/АВ від 25.11.2019, на підставі частин 4 та 6 статті 78 КАС України не підлягають доказуванню під час розгляду цієї справи за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови від 03.01.2020 №ІФ1872/1670/АВ/П/ПТЗ/ТД-ФС. Щодо доводів апелянта про те, що постановою від 03.01.2020 №ІФ1872/1670/АВ/П/ПТЗ/ТД-ФС її вдруге притягнуто до того самого виду відповідальності та за те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме порушення, то суд вказує на таке. Відповідальність за порушення законодавства про працю встановлена статтею 265 КЗпП України. Частиною 1 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Абзацом 4 та 8 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати. За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В свою чергу, статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП)передбачено відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці. Так, відповідно до частини 3 статті 41 КУпАП, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, частиною 2 статті 265 КЗпП України і частиною 3 статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за порушення вимог трудового законодавства. Штраф за частиною 2 статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 3 статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення. При цьому, стаття 265 КЗпП України та стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014. Цей закон передбачав введення статтею 265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства. Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю. Тобто ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому, одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП за порушення вимог трудового законодавства. Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи- КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення. В даному випадку позивач вважає, що притягнення її до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Так, в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування статті 61 Конституції України необхідно з`ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду, оскільки КЗпП України не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України. Верховний Суд в постанові від 22.04.2019 в справі № 806/2143/18 дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині 3 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності. Як встановлено судом вище, за результатами розгляду справи про накладення штрафу Управління Держпраці в Івано-Франківській області 03.01.2020 прийняло постанову: № ІФ1872/1670/АВ/П/ПТЗ/ТД-ФС, якою застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штраф в розмірі 125190,00 грн. за виявлені під час інспекційного відвідування порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України (аркуш справи 95). В свою чергу, 16.01.2020 Городенківський районний суд Івано-Франківської області за результатом розгляду справи № 342/1519/19 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 прийняв постанову, якою позивача визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративну відповідальність та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 грн. (аркуші справи 88-89). Згідно відмітки Городенківського районного суду Івано-Франківської області постанова від 16.01.2020 в справі № 342/1519/19 набрала законної сили 27.01.2020. Судом встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП стверджується: копією свідоцтва серії В00 № 476808 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , з датою реєстрації 25.04.2003; даними, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення № ІФ1872/1670/АВ/П/ПТЗ від 25.11.2019, акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ІФ 1872/1670/АВ від 25.11.2019, поясненням ОСОБА_5 від 21.11.2019, з якого вбачається, що остання вказує на те, що вона стажується у ФОП ОСОБА_1 , на стажування цього дня прийшла о 9 год., режим роботи (стажування) з 10 год. до 13 год.; фотографією, де зафіксовано перебування на робочому місці в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в м. Городенка 21.11.2019 продавця ОСОБА_5 . Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. На підставі зазначених обставин, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови Управління Держпраці в Івано-Франківській області не порушило вимоги частини 1 статті 61 Конституції України, оскільки постанова № ІФ1872/1670/АВ/П/ПТЗ/ТД-ФС була прийнята 03.01.2020, тобто швидше ніж Городенківський районний суд Івано-Франківської області суд ухвалив рішення у справі № 342/1519/19, що мало місце 16.01.2020. В даному випадку, саме ухвалення постанови Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 16.01.2020, якою визнано винною позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративну відповідальність, можна трактувати, як повторне притягнення до одного виду відповідальності за те саме правопорушення. ОСОБА_1 мала встановлену процесуальним законом можливість оскаржити постанову Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 16.01.2020 у справі № 342/1519/19 в апеляційному порядку, однак доказів такого оскарження суду не подано. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі № 0540/5974/18-а, є необґрунтованим, оскільки обставини у цій справі не є повністю аналогічними, як в справі, що розглядається та суд апеляційної інстанції зобов`язаний аналізувати та враховувати подані сторонами доводи, а матеріали справи підтверджують порушення допущені позивачем, а в справі щодо притягнення за частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративну відповідальність апелянта визнано винним та правом на апеляційне оскарження постанови вона не скористалася. Щодо доводів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про порушення відповідачем процедури накладення штрафів за порушення трудового законодавства, оскільки позивача не було повідомлено належним чином про розгляд 03.01.2020 справи про накладення штрафу, а саму справу розглянуто за відсутності представника позивача, то суд вказує на таке. Пунктом 27 Порядку № 823, передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. В свою чергу, механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону «Про зайнятість населення» визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з пунктом 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. У разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів (пункти 4-5 Порядку № 509). Відповідно до пункту 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Згідно з пунктом 7 Порядку № 509 справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Як встановлено судом, на виконання Порядку №509 листом від 27.11.2019 за №05-07/15-10/7069 позивачу по справі надіслано інформацію, що в уповноваженої посадової особи відповідача знаходиться на розгляді акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ІФ1872/1670/АВ від 25.11.2019, складений за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників, для накладення штрафних санкцій за порушення законодавства про працю відповідно до ч.2 ст. 265 КЗпП України. Даний лист направлений позивачу рекомендованим листом (аркуші справим 90-91). 02.12.2019 до відповідача від ФОП ОСОБА_1 надійшов лист, в якому зазначалося, що вона 29.11.2019 отримала повідомлення про те, що розгляд справи про накладення штрафу здійснюватиметься протягом 45-денного терміну та просила повідомити її завчасно про розгляд справи з метою особистої участі у розгляді (аркуш справи 92). 27.12.2019 відповідач прийняв рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ІФ1872/1670/АВ/П/ПТЗ/ТД-ФС, згідно якого викликано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 на розгляд 03.01.2020 справи про накладення фінансових санкцій відповідно до статті 265 КЗпП України за порушення вимог законодавства про працю, встановлених при інспекційному відвідуванню 25.11.2019 та 27.12.2019 Управління Держпраці в Івано-Франківській області направило позивачу повідомлення № 05-07/15-10/7875 про виклик на розгляд справи про накладення штрафу на 03.01.2020 року, яке було надіслано на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , вказану в Свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_3 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення (аркуші справи 93-94). Таке повідомлення було направлено рекомендованим листом того ж дня - 27.12.2019 року, тобто з дотриманням пункту 6 Порядку № 509, тобто більш як за п`ять днів до дати розгляду. Суд звертає увагу на те, що в силу положень частини 2 статті 68 Конституції України позивач повинен бути обізнаний про правові наслідки виявлених під час інспекційного відвідування порушень вимог трудового законодавства, з огляду на встановлені частиною 2 статті 265 КЗпП санкції за такі порушення. При цьому, право особи на участь в прийнятті рішення, за умови дотримання органом державної влади процедури повідомлення про дату й час розгляду справи такої особи, та обізнаності особи про виявлені контролюючим органом порушення нею трудового законодавства та передбачені законом санкції за такі порушення, на переконання суду не буде порушено, якщо такою особою не вживалося жодних заходів щодо доведення з власної ініціативи відсутності фактів таких порушень. Як встановлено судом вище, позивачем не подано відповідачу після проведеної перевірки спростувань виявлених порушень та доказів в їх підтвердження. Також позивачем не подано таких доказів й суду під час розгляду цієї адміністративної справи. Суд також зазначає, що позивач та її представник були присутніми на засіданні під час розгляду справи в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області, в якому відповідачем прийнято оскаржуване рішення від 03.01.2020. Доводи апелянта щодо прийняття Верховною Радою України 12.01.2019 Закону «Про внесення змін до статті 265 Кодексу законів про працю України» (законопроект №1233), який набрав чинності 02.02.2020, тобто чинний на час прийняття оскаржуваного рішення суду є спростованими, адже інспекційне відвідування відбулося 21.11.2019 та оскаржуване рішення винесене 03.01.2020, а саме до вступу відповідного закону в силу і в даній справі суд не притягує позивачку до відповідальності, а відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України перевіряє чи відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України чинних на час виникнення спірних правовідносин, які надали право контролю територіальному органу Держпраці суб`єкта підприємницької діяльності. Посилання скаржника на частину 1 ст. 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», що державний нагляд (контроль) здійснюється за принципом, серед інших, об`єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб`єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв і викладене дає підстави для висновку, що анонімне звернення, на підставі якого прийнято наказ про проведення контролю, не відповідає вимогам чинного законодавства та не могло були підставою для проведення інспекційного відвідування, відповідно до постанови Третій апеляційний адміністративний суд у справі № 340/1353/19 від 14 січня 2020 року, є спростованим, оскільки наказ від 19.11.2019 за №1410-Д Управління Держпраці в Івано-Франківській області «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » (аркуш справи 66) не оскаржений та на підставі даного наказу Інспектором праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області Винник Н.В., у присутності ФОП ОСОБА_1 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 та складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ІФ 1872/1670/АВ від 25.11.2019 (аркуші справи 69-72) в якому зафіксовано, що Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області на підставі пп.1 п.5, п.10, 16 Порядку здійснення державного контролю щодо додержання вимог законодавства про працю затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823, звернення від 11.11.2019 року №Т-517 проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 . Щодо доводів, що пояснення ОСОБА_2 було написано під тиском інспектора та під диктовку останнього, термін «стажування» запропонований саме інспектором такі є необґрунтованими, адже в матеріалах справи відсутні звернення позивачки до правоохоронних органів, щодо протиправних дій посадових осіб органу Держпраці. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пункті 45 рішення в справі «Бочаров проти України», пункті 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пункті 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву. Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Обґрунтовуючи правомірність прийнятої постанови про застосування штрафу, відповідач виходив з правомірності висновків акту перевірки. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність свого рішення. Колегія суддів дійшла висновку, що прийняте відповідачем рішення у межах власних повноважень є правомірним, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Оскільки справа відповідно до пункту 6 частини 6 статті 12 КАС України відноситься до категорії незначних, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року у справі №300/195/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді О.М. Довгополов Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 10.08.2020