Постанова 4854 № 420/17/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/17/20 Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача - Федусика А.Г., суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А., при секретарі - Пальоній І.М., за участю: представника позивача - Бондаровського Сергія Івановича та представника апелянта - Кришкевича Данила Олеговича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі Управління), в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову Управління від 14 листопада 2019 року №ОД 24ДПС/ТД-ФС про накладення на ФОП штрафу у розмірі 125 190,00 грн. В обґрунтування позову зазначено, що юридично й фактично ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є окремими суб`єктами господарської діяльності (фізичними особами-підприємцями), які здійснюють спільну господарську діяльність за однією адресою: АДРЕСА_1 і ні в яких трудових стосунках не знаходяться. Однак, вказані відомості були проігноровані перевіряючими та не знайшли свого відображення в акті перевірки. Більш того, перевіряючі безпідставно, тобто незаконно, зробили висновок про існування, нібито, такої посади як «адміністратор-касир» закладу й за відсутності будь-яких підтверджуючих обставин чи документів «призначили» на цю посаду ОСОБА_2 . При цьому жодних пояснень від ФОП ОСОБА_2 ,, ОСОБА_1 , інших осіб, які б могли підтвердити вказане, перевіряючі не отримували. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням суду Управління подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовну повністю. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що з 04 жовтня 2019 року по 10 жовтня 2019 року посадовими особами Головного управління ДПС в Одеській області на підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п. 80.2.7 п 80.2 ст. 80, п. 82.3 ст. 82 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДПС в Одеській області № 607 від 02 жовтня 2019 року здійснено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт №149/15-32-53 від 15 жовтня 2019 року «Про результати фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету» (а.с.12-15, 61-64, 83-86). Згідно вказано акту, перевіркою встановлені наступні порушення, допущені позивачем: - ст.24 Кодексу Законів про працю України від 15,12.1993 №3694-ХІІ (зі змінами та доповненнями); - вимог Постанови КМУ від 17 червня 2015 року №413 в частині неподання та несвоєчасного подання до органів ДПСУ «Повідомлення про прийняття працівника на роботу». Так, вказані висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що за адресою: АДРЕСА_1 , за якою розташоване кафе, фактично фінансово-господарську діяльність здійснює ФОП ОСОБА_1 .. На момент проведення перевірки, а саме: 04 жовтня 2019 року, за зазначеною адресою знаходилась ОСОБА_2 (адміністратор-касир закладу). В акті вказано, що копію наказу та направлення на перевірку вручено ОСОБА_2 . 08 жовтня 2019 під час продовження фактичної перевірки за зазначеною адресою знаходились ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Жодних документів щодо оформлення з працівником ОСОБА_2 трудових відносин згідно чинного законодавства з вищезазначеним працівником надано не було. На вказаний акт позивачем було подано до Головного управління ДПС в Одеській області заперечення (а.с.25-27). Як стверджує відповідач, 28 жовтня 2019 року на адресу Головного управління надійшли матеріали фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 . На підтвердження вказаної обставини відповідачем надано копію відповідного листа (а.с.59-60, 90-91). 30 жовтня 2019 року головним державним інспектором відділу з питань трудових відносин Управління з питань праці Головного управління Держпраці в Одеській області О.Топал на ім`я першого заступника начальника Головного управління Держпраці в Одеській області складено службову записку (а.с.62-67, 98-100), в якій повідомлено про встановлені під час вищевказаної перевірки порушення та якою відповідно до п.3 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, передано для розгляду справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 відповідно до ст.265 Кодексу законів про працю України матеріали перевірки ДПС. 01 листопада 2019 року відповідачем складено повідомлення про отримання 30 жовтня 2019 року матеріалів для розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №15/01-33-97-81 відповідно до ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, яке адресовано ФОП ОСОБА_1 (а.с.68). 14 листопада 2019 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці в Одеській області Байдюк Сергієм Васильовичем винесено постанову про накладення штрафу №ОД24/ДПС/ТД-ФС (а.с.7-11, 70-74, 93-97), згідно якої керуючись статтею 259 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», пунктом 4 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, та на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України, за яким суб`єкти господарювання несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження, на позивача накладено штраф у розмірі 125190,00 грн. Вказана постанова направлена позивачу лисом від 14 листопада 2019 року №15/01-33-10204 (а.с.6, 74, 101). Прийняття вказаного рішення і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 здійснюють кожен окремо індивідуальну підприємницьку діяльність за однією адресою, а тому здійснення обслуговування ФОП ОСОБА_2 відвідувачів за адресою АДРЕСА_1 під час фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , не може свідчити про трудовий характер правовідносин між нею та позивачем. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України з огляду на таке. Відповідно до ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення № 96) державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. За приписами п.п. 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль, зокрема, за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи. Підпунктом 2 пункту 6 Положення про Головне управління Держпраці в Одеській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 22 червня 2017 № 75, встановлено, що Головне управління Держпраці в Одеській області для виконання покладених на нього завдань має право: отримувати в установленому законодавством порядку від установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб інформацію, документи та інші матеріали, необхідні для виконання покладених завдань. Відповідно до ч.1 ст.265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження (абз.2 ч.2 ст.256 КЗпП України). Частиною 3 статті 265 КЗпП України визначено, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.4 ст.265 КЗпП України). За приписами пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 №509 (надалі Порядок №509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Підставою для винесення оскаржуваної постанови стали висновки, викладені в акті перевірки ГУ ДПС в Одеській області від 15 жовтня 2019 №149/15-32-53 про те, що трудові відносини позивача та ОСОБА_2 не були оформлені належним чином, тому позивачем порушено вимоги частини третьої статті 24 КЗпП України та постанови КМУ №

413. Згідно із частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з акта перевірки ГУ ДПС в Одеській області від 15 жовтня 2019 року №149/15-32-53 та спірної постанови про накладення штрафу, в ході перевірки посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області, проведеної у період з 04 жовтня 2019 року по 10 жовтня 2019 року, було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , за якою знаходиться кафе, фактично фінансово-господарську діяльність здійснює ФОП. На момент проведення перевірки, а саме: 04 жовтня 2019 року, за зазначеною адресою знаходилась ОСОБА_2 (адміністратор-касир закладу). Разом з тим, позивачем надано заперечення на акт перевірки ГУ ДПС в Одеській області від 15 жовтня 2019 №149/15-32-53, у якому зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є окремими суб`єктами господарської діяльності (фізичними особами-підприємцями), які здійснюють господарську діяльність за однією адресою: АДРЕСА_1 і ні в яких трудових відносинах не перебували. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано до суду: - договір оренди, укладений між ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар), згідно якого орендарю передано приміщення площею 70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для використання під кафе-бар (а.с.23); - договір суборенди №1 від 06 серпня 2019 року, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 на приміщення господарської одиниці, згідне якого ФОП ОСОБА_2 отримує у суборенду від ОСОБА_1 приміщення площею 35 кв. м за адресою АДРЕСА_1 для діяльність кафе (а.с.16); - цивільно-правовий договір про здійснення спільної діяльності №1 від 06 серпня 2019 року, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , згідно п.1.1. якого сторони за договором здійснюють спільну діяльність у сфері діяльності ресторанів постачання готових страв для подій з метою функціонування кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 (а.с.17-18); - копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про реєстрацію ФОП ОСОБА_2 від 23 липня 2015 року (а.с.19); - витяг з реєстру платників єдиного податку №1515533403961 від 12 серпня 2015 року про реєстрацію ФОП ОСОБА_2 (а.с.20). В свою чергу, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що під час перевірки ОСОБА_2 здійснювала функції адміністратора-касира закладу як найманий працівник ФОП, а не здійснювала власну господарську діяльність як фізична особа-підприємець. В той же час, відповідно укладеного між позивачем та ОСОБА_2 договору про здійснення спільної діяльності вбачається, що за вищевказаною адресою підприємницьку діяльність здійснює і ФОП, і ФОП ОСОБА_2 .. Також з наявних у справі договорів оренди та суборенди приміщення за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що ОСОБА_2 отримала оренду приміщення площею 70 кв. м., а передала в суборенду ФОП ОСОБА_2 приміщення площею 35 кв. м. (а.с. 16, 23-24), тобто 50% від загальної площі приміщення, що також підтверджує можливість ФОП і ФОП ОСОБА_2 здійснення окремо індивідуальної господарської діяльності за однією адресою. Таким чином, факт здійснення трудової діяльності ФОП ОСОБА_2 з обслуговування відвідувачів кафе за адресою АДРЕСА_1 під час фактичної перевірки ФОП, не може свідчити про трудовий характер правовідносин між ОСОБА_2 та позивачем. При цьому, позивачем надано до суду належні докази на підтвердження здійснення ФОП та ФОП ОСОБА_2 окремо індивідуальної господарської діяльності за однією адресою. Окремо колегія суддів наголошує, що однією з ключових, законодавчо визначених цілей здійснення заходів перевірки суб`єктів господарювання на дотримання вимог щодо офіційного оформлення працівників (окрім безпосереднього захисту їх прав), є здійснення вказаними працівниками належних відрахувань у визначені державні фонди з отриманої заробітної плати. З аналізу матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 (яку податковий орган самостійно визначив працівником позивача) має статус фізичної особи-підприємця, що передбачає сплату нею, зокрема, єдиного внеску, внаслідок чого вищезазначена мета по утриманню належних відрахувань досягається. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова Управління від 14 листопада 2019 року № ОД 24ДПС/ТД-ФС, якою вирішено накласти на ФОП штраф у розмірі 125 190,00 грн. є необгрунтованою та підлягає скасуванню. Доводи апелянта, зазначенні під час судового засідання 16 вересня 2020 року, з приводу відсутності правової можливості не застосовувати штрафні санкції на підставі вказаного акту перевірки податкового органу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки положеннями абз.4 п.4 Порядку №509 передбачено, що у разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку. Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо спірних правовідносин. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 18 вересня 2020 року. Головуючий суддя Федусик А.Г. Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.