Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/1085/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1085/21 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідачаКравця О.О. судді Зуєвої Л.Є. судді Коваля М.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року по справі № 540/1085/21, прийнятого у порядку письмового провадження у складі судді Гомельчука С.В. за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, ВСТАНОВИВ: І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: 22 березня 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області звернулося з позовною заявою до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Кравченко Д.О. від 10.03.2021р. по виконавчому провадженню №62870272 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року адміністративний позов був задоволений. II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просило його скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) обґрунтовує , тим, що 14.09.2020 року до Відділу надійшла заява від Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про закінчення виконавчого провадження ВП № 62870272 на підставі пункту 9 частини і статті 39 Закону. В заяві зазначено, що Головним управлінням ПФУ на виконання: рішення суду здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з 01.01..2018 у розмірі 80 % грошового забезпечення. Розмір пенсії після перерахунку склав: з 01.01.2018- 5894,63 грі і., з 01.01.2019- 6883,31 гри., з 01.01.2020-7872,00 грн. Виплата пенсії в перерахованому розмірі здійснюється з вересня 2020 року. Сума доплати по перерахунку пенсії за період з 01.01.2018 по 31.08.2020 становить 22632,00 грн. Із даного листа боржника слідує, що рішення суду у повному обсязі не виконано. Станом на 10.03.2021 боржник має заборгованість перед стягувачем в розмірі 22632,00 грн. 08.06.2021 року до апеляційного суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому вважає, що висновки головного державного виконавця, зроблені у постанові про накладення штрафу . такими, що не відповідають дійсності, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення , а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року - без мін. III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження . Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав: IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судом 1-ої інстанції та апеляційної інстанції було встановлено, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 24.03.2020р. у справі №540/390/20 позов задоволено у повному обсязі, тим самим було ухвалено: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Херсонській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 80% від відповідних сум грошового забезпечення на 70% від відповідних сум грошового забезпечення; - зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2018р. у розмірі 80% грошового забезпечення; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ ПФУ в Херсонській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн., шляхом безспірного списання. 11.08.2020р. Херсонським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №759 2020р. по справі №540/390/20. 27.08.2020р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григоренком М.Ю. відкрито виконавче провадження №62870272 з виконання виконавчого листа №540/390/20, виданого Херсонським окружним адміністративним судом 11.08.2020р. про зобов`язання ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити з 01.01.2018р. перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 80% суми грошового забезпечення. Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження №62870272 від 27.08.2020р. боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Листом від 04.09.2020р. №2100-0801-5/36553 Головним управлінням повідомлено Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що пенсійним органом на виконання рішення суду проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з розрахунку 80% від грошового забезпечення за відповідною посадою, починаючи з 01.01.2018р. Розмір пенсії після перерахунку склав: з 01.01.2018 5894,63 грн., з 01.01.2019 6883,31 грн., з 01.01.2020 7872 грн. Сума доплати по перерахунку пенсії за період з 01.01.2018р. по 31.08.2020р. становить 22632 грн. та буде виплачена після надходження коштів з Державного бюджету в порядку загальної черговості. 10.03.2021р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кравченко Д.О. винесено постанову про накладення штрафу, відповідно до якої за невиконання виконавчого листа №540/390/20 накладено на боржника - ГУ ПФУ в Херсонській області штраф на користь держави у розмірі 5100 грн. V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин): Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). Ч.1 ст. 9 Конституції України встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII). Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Відповідно до вимог ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Частиною 1 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Приписами ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Згідно ч. 4 ст. 19 Закону №1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону №1404-VIII). Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону №1404-VII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону №1404-VIII). Згідно ч. 1 ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії", заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії). Аналізуючи наведені положення Закону №1404 в контексті цієї справи, потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Як вбачається з матеріалів справи 14.09.2020 року до Відділу надійшла заява від Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про закінчення виконавчого провадження ВП № 62870272 на підставі пункту 9 частини і статті 39 Закону. В заяві зазначено, що Головним управлінням ПФУ на виконання: рішення суду здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з 01.01..2018 у розмірі 80 % грошового забезпечення. Розмір пенсії після перерахунку склав: з 01.01.2018- 5894,63 грі і., з 01.01.2019- 6883,31 гри., з 01.01.2020-7872,00 грн. Виплата пенсії в перерахованому розмірі здійснюється з вересня 2020 року. Сума доплати по перерахунку пенсії за період з 01.01.2018 по 31.08.2020 становить 22632,00 грн. Із даного листа боржника слідує, що рішення суду у повному обсязі не виконано. Станом на 10.03.2021 боржник має заборгованість перед стягувачем в розмірі 22632,00 грн. Щодо наявності поважної причини невиконання рішення суду в повному обсязі суд зауважує, що на момент надання позивачем інформації державному виконавцю 08.09.2020 року про виконання рішення пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 року, якою було затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - Постанова № 649), вже втратили чинність на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 року у справі № 640/5248/19, яка набрала законної сили 22.07.2020 року. Тому, апеляційний суд вважає, що після втрати чинності Постановою № 649 внесення рішення суду до Реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, не є належним підтвердженням вчинення позивачем усіх можливих та залежних від нього дій для виконання судового рішення. У такому випадку позивач зобов`язаний надавати державному виконавцю докази, які достеменно підтверджують невиконання рішення суду з поважних причин, зокрема, через відсутність коштів. Проте таких доказів позивач державному виконавцю не надав. Повна відсутність інформації у державного виконавця щодо обсягу коштів, які надішли на виконання судових рішень, обсягу коштів, які сплачені позивачем стягувачам в порядку черговості надходження судових рішень, що набрали законної сили, свідчить про непрозорість процесу задоволення позивачем вимог стягувачів у виконавчих провадженнях та робить неможливим для державного виконавця оцінити поважність причини невиконання судового рішення в конкретному виконавчому провадженні № 62870272. При цьому обов`язок доведення поважності причини невиконання у повному обсязі судового рішення покладається на боржника, який повинен надати належні та переконливі докази наявності такої поважної причини. При цьому позивач не надав суду, як і державному виконавцю, доказів поважності причини невиконання у повному обсязі рішення суду від 24.03.2020 року по справі №540/390/20. Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6. ( див. в п.43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року та п. 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року,заява № 18357/91). Визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostolv. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). Водночас засіб юридичного захисту застосований судом 1-ої інстанції , якого вимагає стаття 13 Конвенції , є "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому. У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі "Метаксас проти Греції", п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) (див. згадане вище рішення у справі Акашева, пп. 21-22). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19. Апеляційний суд не може допустити порушення конституційного та конвенційного принципу верховенства права та усунутись від з`ясування вказаних підстав та звільнити від відповідальності державний орган, посилаючись тільки на відсутність фінансування відповідного державного органу ,застосовуючи позитивістський підхід та допускаючи свавілля державного органу , який нехтуючи судовим рішенням, яке набуло законної сили, не здійснював встановлені законом дії, спрямовані на виконання судового рішення, яке набуло законної сили, що безумовно підривало довіру ,яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість, так як ,у цьому відношенні, навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". (див. рішення ЄСПЛ від 26 жовтня 1984 року у справі "Де Куббер проти Бельгії",SeriesA, N 86). Порушення права на справедливий суд ОСОБА_1 , зазначене в цьому рішенні, не пов`язане з якимось поодиноким випадком чи особливим поворотом подій у цій справі, але є наслідком недоліків регуляторної та адміністративної практики органу влади держави з виконання рішення національного суду, за яке він несе відповідальність. Отже, ситуацію у цій справі слід кваліфікувати як таку, що є результатом практики, несумісної з положеннями Конвенції (див. рішення у справі «Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [GC], заява № 34884/97, п. 22, ECHR 1999-V, і згадане вище рішення у справі Бурдова (№ 2), пп. 134 135). Таким чином, апеляційний суд вважає, що невиконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області в частині невиплати боргу за період з січня 2018 року по 31.08.2020 р. у розмірі 22632,00 грн. відбулося без поважних причин. За таких обставин постанова від 02.03.2021 року про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за невиконання рішення суду у виконавчому провадженні № 62870272є законною та обґрунтованою, а тому скасуванню не підлягає. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 10.09.2019 року по справі №0840/3476/18, від 19.09.2019 року по справі №686/22631/17 Апеляційний суд, враховуючи принципи верховенства права, належного врядування, практику ЄСПЛ , як джерело права, з урахуванням правових висновків Верховного Суду , з огляду на встановлені обставини у справі, вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та погоджується із доводами апелянта щодо відсутності підстав для скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Кравченко Д.О. від 10.03.2021р. по виконавчому провадженню №62870272 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. , державний орган, який не дотримуються своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та спростовують висновків суду першої інстанції . (2) Висновки апеляційного суду: Суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи , та про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду 1-ої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.8,19,55,129-1 Конституції України, ст.6, 13, ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,6,7,122,123,240,242,308,309,311, 315,317 319,321,322,325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) задовольнити, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення: У задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області-відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку , крім випадків , встановлених ст.328 КАС України. Повне судове рішення складене та підписане 30.06.2021 року Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.