Постанова Чернігівський апеляційний суд № 728/355/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 29 червня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 728/355/18 Головуючий у першій інстанції Лобода Н. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/442/21 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого судді - Губар В.С., суддів: Скрипки А.А., Онищенко О.І. Позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» Відповідач Кручак Олександр Дмитрович розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, місце ухвалення судового рішення м. Бахмач Чернігівської області ВСТАНОВИВ: У лютому 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (нині АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 106140,42 грн. за кредитним договором № б/н від 06.02.2012 року, яка складається із: заборгованості за кредитом 5997,51 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 90575,66 грн., заборгованості за пенею та комісією 4036,75 грн., штрафу (фіксована частина) 500 грн., штрафу (процентна складова) 5030,50 грн. В обґрунтування позовних вимог посилалось, що відповідно до укладеного договору № б/н від 06.02.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Вказує, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 та «Тарифами Банку», які викладені на офіційному сайті банку, складає між сторонами Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У порушення умов кредитного договору, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконує, у зв`язку з чим станом на 31.01.2018 року утворилась заборгованість у розмірі 106140,42 грн, яка складається з: 5997,51 грн заборгованість за кредитом; 90575,66 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; 4036,75 грн заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг; 500,00 грн штраф (фіксована частина); 5030,50 грн штраф (процентна складова). Заочним рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитну заборгованість, яка виникла станом на 31.01.2018 року на загальну суму 101901,83 грн, в тому числі 5997,51 грн заборгованість за кредитом; 90575,66 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; 4036,75 грн заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн штраф (фіксована частина); 4828,66 грн штраф (процентна складова). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2020 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року у цій справі залишена без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що в анкеті-заяві не вказано вид кредитної картки, її номер, строк повернення кредиту, бажаний кредитний ліміт та процентна ставка. Посилається, що згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, який став підставою для стягнення заборгованості, не вказано, за який період нараховані проценти та за якою процентною ставкою. Наголошує, що Умови та Правила надання банківських послуг не містять його підпису і позивачем не надано суду належних доказів того, що саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг він був ознайомлений при підписанні анкети-заяви. Вважає, що відсутність його підпису на Умова та Правилах надання банківських послуг дозволяє банку надавати їх в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Також зазначає, що зазначення в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» на підставі довіреності Рожко С.М. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а заочне рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року без змін. Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Датою постановлення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов кредитного договору та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦПК України відповідач зобов`язання за договором не виконав, а тому дійшов висновку про стягнення заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом. Також за висновком суду, позовні вимоги про стягнення заборгованості за пенею та комісією задоволенню не підлягають, а вимоги про стягнення штрафу(процентної складової) підлягають частковому задоволенню, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15. Проте, з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може, враховуючи наступне. Рішення суду в частині не задоволених позовних вимог сторонами не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у цій справі лише в частині задоволених вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості, визначеної судом першої інстанції. Судом встановлено, що 06.02.2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 6). Згідно з інформацією, викладеною у вказаній заяві, відповідач підтвердив, що він погоджується із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомився та згоден з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення у письмовому вигляді, зобов`яується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг та регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку. На підставі укладеного Договору відповідач отримав кредит на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка. Згідно довідки банку (а.с. 113 зворот) ОСОБА_1 згідно кредитного договору № б/н від 06.02.2012 року видана картка № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня 11/2015 року. Позивачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду про розмір встановленого кредитного ліміту на картку, видану ОСОБА_1 . Судом також встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача станом на 31.01.2018 року складає 106140,42 грн., з яких: 5997,51 грн заборгованість за кредитом; 90575,66 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; 4036,75 грн заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг; 500,00 грн штраф (фіксована частина); 5030,50 грн штраф (процентна складова) (а.с. 4-5). Перевіряючи аргументи скарги, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписана ОСОБА_1 06.02.2012 року, містить лише паспортні дані відповідача, його контактну інформацію, відомості про майновий стан, сімейний стан та трудову діяльність. Разом з тим, в підписаній анкеті-заяві не зазначено бажаного розміру кредитного ліміту за карткою, процентної ставки (типу, розміру тощо), не вказані умови і строки повернення кредиту, умови про встановлення відповідальності за порушення зобов`язань за кредитним договором - тобто не міститься відомостей, на підставі яких можна встановити волевиявлення позичальника на укладення кредитного договору саме на тих умовах, що заявлені позивачем. Проте, як встановлено апеляційним судом, між сторонами існували цивільно-правові договірні правовідносини, виходячи з яких банк надав відповідачеві кредит і видав ОСОБА_1 кредитну картку. Кредитні кошти та кредитну картку відповідач отримав та користувався кредитними коштами, що підтверджується наявними у справі доказами. Термін дії отриманої ОСОБА_1 кредитної карти до останнього дня листопада 2015 року (а.с. 113 зворот). Факт отримання кредитної карти та використання кредитних коштів відповідачем у суді першої та апеляційної інстанції не спростований ніякими належними і допустимими доказами. Апеляційним судом з наданої банком виписки по картковому рахунку відповідача (а.с. 100-113), встановлено, що ОСОБА_1 користувався кредитною карткою з 07 лютого 2012 року до 01 серпня 2014 року включно. Зокрема, здійснював зняття готівки, розраховувався карткою у магазинах, поповнював рахунок мобільного телефону. Зазначені обставни відповідачем у суді першої та апеляційної інстанції не спростовані. Після серпня 2014 року відповідач кредитну картку жодного разу не використовував і позивачем не доведено, що відповідач після серпня 2014 року користувався кредитною карткою. Зазначені обставини відповідачем у суді першої та апеляційної інстанції не спростовані. Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що з вересня 2014 року і до 29 лютого 2020 року банк самостійно та на власний розсуд проводив банківські операції по картковому рахунку відповідача автоматично списував відсотки за прострочений кредит, здійснював списання штрафів та пені за прострочений кредит, сплата яких не передбачена кредитним договором і на спростування цих обставин банком не надано доказів суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду (а.с. 100-113). З матеріалів справи, а саме виписки по картковому рахунку відповідача, убачається, що за період з 08 лютого 2012 року по 01 серпня 2014 року ОСОБА_1 отримано та використано кошти у розмірі 12922,23 грн., а внесено відповідачем на погашення кредитної заборгованості - 11713,25 грн. Таким чином, враховуючи ту обставину, що сторони не досягли домовленості при підписанні анкети заяви щодо розміру та порядку нарахування відсотків, апеляційний суд приходить висновку, що стягненню з ОСОБА_1 підлягає різниця між отриманими кредитними коштами у сумі 12922,23 грн. та внесеними коштами відповідачем на погашення кредитної заборгованості у сумі 11713,25 грн., що складає 1208,98 грн., які і підлягають стягненню на користь АТ КБ «ПриватБанк» Вирішуючи питання про правомірність заявленої вимоги банку щодо стягнення з відповідача заборгованості за процентами, штрафних санкцій апеляційний суд враховує наступне. Пред`являючи вимоги про стягнення кредиту, банк просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, штрафами. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 06.02.2012 року, банк надав як невід`ємні частини спірного договору: Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», де визначені умови щодо кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 7), Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 8-31), які відповідачем не підписані. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD») та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентні ставки, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також інші положення та умови. При розгляді заяви про перегляд заочного рішення судом першої інстанції відповідач наголошував, що він не був ознайомлений з вищезазначеними документами, а тому вони не є складовими кредитного договору (а.с. 65). Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги з Тарифів та Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Позивачем також не доведено, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначених в цих документах розмірах і порядку нарахування. Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. На думку колегії суддів апеляційного суду, у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (06 лютого 2012 року) і до моменту звернення до суду із вказаним позовом (28 лютого 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без належних підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані боржником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві ОСОБА_1 , яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття боржником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 провадження № 14-131цс19). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зважаючи на наведене, з метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового застосування норм права, апеляційний суд під час вирішення спору враховує наведений висновок суду касаційної інстанції. З урахуванням викладеного, наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на сайті www.privatbank.ua, які наявні в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 лютого 2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно частини третьої, четвертої статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Згідно вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд знаходить, що суд першої інстанції зазначених обставин не врахував та прийшов до помилкого висновку про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», стягнувши тіло кредиту та заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також штрафні санкції. За таких обставин, заочне рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 06.02.2012 року з 101901,83 грн. до 1208,98 грн. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню на 98,81 %, у матеріалах справи наявні належні докази понесення відповідачем витрат по сплаті судового збору за апеляційний розгляд справи, то відповідно з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2611,55 грн (2643 грн х 98,81 %) за апеляційний розгляд справи. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2018 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (нині Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк») заборгованості за кредитним договором № б/н від 06.02.2012 року з 101901,83 коп. до 1208,98 грн. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул.. Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 2611,55 грн. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: