Постанова Запорізький апеляційний суд № 331/3995/20

Дата документу 26.04.2021 Справа № 331/3995/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2021 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний № 331/3995/20 Провадження №22-ц/807/1318/21 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів Дашковської А.В., Гончар М.С., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2021 року в складі судді Антоненка М.В. в справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 10 жовтня 2011 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Укладений договір, відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, є договором приєднання. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.2.3, 2.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим станом на 20 вересня 2020 року утворилась заборгованість в розмірі 39 396,63 грн., яка складається з: 28 440, 96 грн. заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0, 00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 28 440, 96 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0, 00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 1892, 83 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України; 9062, 84 грн. нарахована пеня; 0, 00 грн. нарахована комісія. Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість станом на 20 вересня 2020 року за кредитним договором № б/н від 10 жовтня 2011 року в розмірі 39 396,63 грн., яка, складається з: 28 440, 96 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1892, 83 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України; 9062, 84 грн. нарахована пеня; а також судові витрати у розмірі 2102, 00 грн. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 жовтня 2011 року в сумі 28 440, 96 грн., а також судові витрати в розмірі 1 517, 46 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги банку, в іншій частині рішення суду залишити без змін. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 в справі № 324/180/17, не звернув уваги на те, що в матеріалах справи міститься заява позичальника, яка особисто ним підписана, а також відповідачем підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій сторонами погоджено істотні умови договору, у тому числі щодо сплати процентів, пені. Крім того, вказана позиція Верховного Суду не може бути взята до уваги, оскільки висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені сторонами у належний спосіб. У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових правовідносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ураховуючи зазначене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз`яснено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Оскільки заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2021 року не оскаржується сторонами в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 10 жовтня 2011 року за простроченим тілом кредиту в сумі 28 440, 96 грн., апеляційним судом вказане рішення суду в цій частині не переглядається. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України, та пені, виходив з безпідставності позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві, а Умови та правила надання банківських послуг не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами договору від 10 жовтня 2011 року. Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що 10 жовтня 2011 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, за змістом якої він погодився, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с. 14). Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були наданні останньому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», Умови та правила надання банківських послуг (а.с. 15-40). Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 жовтня 2011 року станом на 20 вересня 2020 року становить 39 396,63 грн., яка, складається з: 28 440, 96 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1892, 83 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України; 9062, 84 грн. нарахована пеня (а.с. 5-11). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Саме такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 10 жовтня 2011 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 10 жовтня 2011 року містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, неустойки та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 10 жовтня 2011 року. Доводи АТ КБ "ПриватБанк" про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, оскільки відповідач не оспорював укладання договору, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору, є необґрунтованими з огляду на таке. В зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недоведеність банком саме змісту всіх умов кредитного договору, що є його обов`язком відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимогабо заперечень, крім випадків, встановлених законом. Отже, відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог, не звільняє банк від обов`язку доводити свої позовні вимоги. Разом із тим, колегія суддів, вирішуючи спір, зважає на наявність в матеріалах справи Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачем (а.с. 15), в якій визначено сторонами домовленість про сплату: відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 3,0 % на місяць на залишок заборгованості із розрахунку 360 днів у році; пені за несвоєчасне погашення заборгованості за формулою: пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) це базова процентна ставка по договору/ 30, яка нараховується за кожний день прострочки по кредиту; пеня (2) це 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. на місяць, яка нараховується 1 раз на місяць, за наявності прострочки по кредиту або відсоткам 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму від 50 грн. і більше; штрафів за порушення строків платежів за будь-яким грошовим зобов`язанням, передбаченим договором, більше ніж на 30 днів 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитом. Так, судом першої інстанції не надано оцінки тому, що відповідачем підписано 10 жовтня 2011 року як анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, так і Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», якою встановлена базова процентна ставка за користування кредитом, а також розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості. Отже, фактичні обставини справи спростовують висновок суду першої інстанції щодо непогодження сторонами пені за несвоєчасне погашення заборгованості. Ураховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості за пенею в розмірі 9062, 84 грн. АТ КБ «ПриватБанк» надав апеляційному суду письмові пояснення, в яких зазначив, що розрахунок пені складено відповідно до умов, викладених в довідці, яка підписана ОСОБА_1 . Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України, в розмірі 1892, 83 грн., слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що ані Анкета-заява від 10 жовтня 2011 року, ані Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», які підписані ОСОБА_1 , не містять відомостей щодо погодження сторонами розміру відсотків відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення вищевказаних відсотків, у позовній заяві посилався на п. 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг (змінений з 01.03.2019), відповідно до якого в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна», 84, 0% - для картки «Універсальна голд». Із розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, вбачається, що банк нараховує відсотки згідно ст. 625 ЦК України за процентною ставкою 84, 0 % (а.с. 11). Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками згідно ст. 625 ЦК України, не у розмірі, встановленому законом (3% річних), а у розмірі, зазначеному в Умовах та правилах надання банківських послуг (84,0 %). Проте, як вже зазначалось, Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 10 жовтня 2011 року. Отже, доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно відмовив у стягненні відсотків, нарахованих за ст.. 625 ЦК України, є необґрунтованими. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 підписав Довідку про умови кредитування з використання Кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій сторони погодили розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за кредитним договором станом на 20 вересня 2020 року є обґрунтованими в розмірі 9062, 84 грн. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за пенею з прийняттям в цій частині постанови про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 10 жовтня 2011 рокустаном на 20 вересня 2020 року за пенею в розмірі 9062, 84 грн.. В іншій оскаржуваній частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, судові витрати у цій справі, стягнуті судом першої інстанції з відповідача на користь позивача, підлягають перерозподілу. Враховуючи, що позовні вимоги задоволені на 95,2 %, розмір сплаченого банком судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 2001,10 грн. Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено на 82,7 %, тому з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 2 697,53 грн. Отже, у підсумку з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 608, 63 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2021 року в цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені скасувати та прийняти в цій частині постанову наступного змісту: Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) заборгованість станом на 20 вересня 2020 року за кредитним договором № б/н від 10 жовтня 2011 року за пенею в розмірі 9062, 84 грн. (дев`ять тисяч шістдесят дві гривні 84 копійки). В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) судовий збір в розмірі 4608,63 грн. (чотири тисячі шістдесят вісім гривень 63 копійки). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 26 квітня 2021 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська М.С. Гончар