Постанова 4803 № 203/2139/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1662/21 Справа № 203/2139/20 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , діючої від свого імені, а також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до Приватного підприємства «Зігфрід-М», треті особи без самостійних вимог ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім», про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: 18 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у своїх інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Зігфрід-М» про відшкодування шкоди, заподіяної злочином. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 25 травня 2016 року близько 08.15 год. відбулась дорожньо-транспортна, а саме в районі будинку № 66 на пр. Олександра Поля у м. Дніпро водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автобусом «БАЗ А079.32 Еталон», державний номер НОМЕР_1 , який належить ПП «Зігфрід-М», скоїв наїзд правим переднім колесом цього автобусу «БАЗ А079.32 Еталон» на малолітнього пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину справа наліво відносно напрямку руху автобуса. Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди малолітньому пішоходу ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: травматичної ампутації 1-го пальця лівої стопи на рівні основної фаланги, 2,3,4,5-го пальців лівої ступні на рівні серединних фаланг, обширної скальпованої рваної рани лівої ступні, з послідуючим проведенням нефректомії, остеонекректомії, аутодермопластики, які за своїм характером відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що призвели до стійкої втрати загальної працездатності менш ніж на одну третину. Вказані обставини встановлені ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року про закриття відносно ОСОБА_3 кримінального провадження, залишеною без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року, і не потребують доказування в порядку цивільного судочинства. Оскільки водій ОСОБА_3 спричинив ДТП на транспортному засобі, належному відповідачу під час виконання своїх трудових обов`язків на цьому підприємстві, відповідальність за заподіяну матеріальну та моральну шкоду має нести саме відповідач. Внаслідок заподіяних травм дитина понад 108 днів перебувала на стаціонарному лікуванні в КП «ДОКЛ» ДОР та ДОФТЛ «Солоний Лиман», а за результатами медичного висновку ОСОБА_2 було надано статус дитина інвалід. ОСОБА_2 також був визнаний непридатний для проходження військової служби за станом здоров`я. Дитина має спотворену ліву ступню, кульгає на ліву ногу, періодично ходить з тростиною, має проходити тривалий курс реабілітації. У зв`язку зі значними змінами в житті, емоційними страхами та переживаннями, заподіянням середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинила необхідність проведення хірургічної операції та тривалого лікування, обмеженням в можливостях навчатися та працювати, займатися спортом ОСОБА_2 було заподіяно моральну шкоду, яку позивачка оцінює в 300 тис. грн. На підтвердження розміру моральної шкоди було проведено судову психологічну експертизу від 06 липня 2017 року, за яку позивачкою сплачено 5 713 грн. 92 коп., у зв`язку з чим вона проситься стягнути витрати на проведення цієї експертизи з відповідача. Крім того, через переживаннями за долю своєї дитини, необхідність у наданні постійного догляду позивачка особисто також зазнала моральної шкоди, яку вона оцінює в 150 тис. грн. Позивачка також просила стягнути з відповідача 4 203 грн. 28 коп. витрат на лікування дитини (а.с. 1 16). Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 у власних інтересах, а також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до ПП «Зігфрід-М» про відшкодування шкоди, заподіяної злочином задоволено частково. Стягнуто з ПП «Зігфрід-М» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди витрат на лікування в розмірі 4203 грн. 28 коп., на відшкодування моральної шкоди: 7500 грн., судові витрати з оплати послуг експерта 461 грн. 73 коп., а разом 12165 гривень 01 копійка. Стягнуто з ПП «Зігфрід-М» на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рахунок відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди 25000 гривень. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ПП «Зігфрід-М» на користь держави судовий збір в розмірі 367, 03 грн. (а.с.140-149). Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 у власних інтересах, а також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.153-159). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Судом першої інстанції встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року у справі № 203/4330/16-к (провадження № 1-кп/0203/44/2019) було закрито кримінальне провадження, відомості про які були внесені до ЄРДР за № 12016040000000427, відносно ОСОБА_3 за ст. 286 ч. 1 КК України у зв`язку із закінченням строків давності (п. 2 ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року ухвалу Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року залишено без змін, у зв`язку з чим вона набрала законної сили. Як було встановлено ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року 25 травня 2016, близько 08.15, ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автобусом «БАЗ А079.32 Еталон», р/н НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ПП «Зігфрід-М», рухався по пр. О. Поля зі сторони вул. Полєтаєва в напрямку вул. Ушакова у м. Дніпрі. Під час руху водій ОСОБА_3 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, маючи об`єктивну можливість виявлення небезпеки для його руху, не вжив заходів до своєчасного зменшення швидкості руху аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого в районі будинку № 66 на пр. О. Поля у м. Дніпро скоїв наїзд правим переднім колесом керованого ним автобусу «БАЗ А079.32 Еталон», р/н НОМЕР_1 , на малолітнього пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину справа наліво відносно напрямку руху вказаного автобусу. Своїми діями водій ОСОБА_3 порушив вимоги п.п.1.3, 1.5, 2.3б), 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: П.1.3 «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»; П.1.5 «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»; П.2.3 б) «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»; П.12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди» Порушення п.12.3 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_3 знаходяться в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди в результаті якої малолітньому пішоходу ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: травматичної ампутації 1-го пальця лівої стопи на рівні основної фаланги, 2,3,4,5-го пальців лівої ступні на рівні серединних фаланг, обширної скальпованої рваної рани лівої ступні, з послідуючим проведенням нефректомії, остеонекректомії, аутодермопластики. Виявлені тілесні ушкодження характерні виникненням внаслідок механічної дії тупих твердих предметів або при стисненні між ними пряма механічна дія (стиснення стопи при наїзді колесом) та за своїм характером відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що призвели до стійкої втрати загальної працездатності менш ніж на одну третину. Дії ОСОБА_3 , які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, кваліфікуються за ч.1 ст.286 КК України (а.с. 72 78). ОСОБА_2 проходив тривалий курс лікування, що підтверджується відповідними медичними документами (а.с.33 44), для якого позивачкою куплялись ліки та медичні препарати (а.с.60 67). Факт придбання вказаних медикаментів саме позивачкою та їх використання саме для лікування ОСОБА_2 учасниками справи визнавались і в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України визнаються судом такими, що не потребують доказування. Згідно медичного висновку № 194 від 13 жовтня 2016 року (дійсного по 11 квітня 2021 року) КЗ «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» ОСОБА_2 визнаний дитиною-інвалідом (а.с. 31). Також ОСОБА_2 визнаний непридатним у мирний час до проходження військової служби (а.с. 32). Факт належності відповідачу транспортного засобу державний номер НОМЕР_1 , яким було спричинено дорожньо-транспортну пригоду, трудових відносин між водієм цього транспортного засобу та відповідачем, сторонами в судовому засіданні визнавався. Задовольняючи позовні вимоги частково та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив із того, що дорожньо-транспортна пригода 25 травня 2016 року виникла у тому числі і через недотримання ОСОБА_2 (який на той час був малолітньою особою) вимог Правил дорожнього руху, що є підставою для зменшення моральної шкоди. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Згідно п.п. 8 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України серед способів захисту цивільних прав визначено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно ч. 1 ст. 1199 ЦК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Разом з тим, згідно п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно ч.ч. 1 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Як зазначено в п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених ст. 1166 ЦК України, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). При цьому, відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Як наголошено в абз. 3 п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до ст.1191 ЦК України. Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. На підставі викладеного суд приходить до висновку, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди 25 травня 2016 року ОСОБА_2 є шкодою, заподіяною джерелом підвищеної небезпеки. В матеріалах справи немає доказів того, що така шкода заподіяна внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого, у зв`язку з чим вона підлягає відшкодуванню. Оскільки шкода була заподіяна працівником відповідача під час виконання ним трудових обов`язків, відповідальність за заподіяння такої шкоди має покладатись на саме відповідача. Оцінюючи доводи відповідача щодо страхування його цивільно-правової відповідальності як власника транспортного засобу перед третіми особами, суд виходить з наступного. Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Згідно ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до абз. 5 ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Згідно ст. 261 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, МТСБУ) відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Водночас, як зазначено в правовій позиції Верховного Суду України в постанові судової палати у цивільних справах від 20 січня 2016 року у цивільній справі № 6-2808цс15 право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. З урахуванням зазначеної правової позиції, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди з відповідача, незважаючи на факт страхування його цивільно-правової відповідальності. При таких обставинах, підлягають задоволенню позовні вимоги про відшкодування відповідачем витрат позивачки на лікування ОСОБА_2 в розмірі 4203 грн. 28 коп. Відповідно до ч. 1 ст. 1168 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Згідно п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Як зазначено у п. 9 постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Разом з тим, згідно ч.ч. 2, 3 ст. 1193 Цивільного кодексу України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Так само, в абз. 2 п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). Згідно абз. абз. 3 4 п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху. Суд враховує, що згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, яка набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Вказана стаття не містить жодних обов`язків суду щодо врахування судом при розгляді цивільної справи будь-яких інших обставин, встановлених при вирішенні питань судом при закритті кримінального провадження, у тому числі обставин щодо інших учасників кримінального провадження (зокрема, потерпілого). Суд відзначає, що в ході досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження № 12016040000000427 не було надано взагалі жодної оцінки тому, яким чином потерпілий опинився на тому місці, де водій ОСОБА_3 скоїв наїзд правим переднім колесом керованого ним автобусу «БАЗ А079.32 Еталон», р/н НОМЕР_1 , на потерпілого, який перетинав проїзну частину справа наліво відносно напрямку руху вказаного автобусу. Суд не приймає до уваги можливі доводи щодо того, що відповідач (як цивільний відповідач у кримінальному провадженні) не оскаржував ухвалу суду про закриття кримінального провадження, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 284 КПК України при вирішенні питання щодо закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, передбачено з`ясування думки лише обвинуваченого, а згідно п. 8 ст. 393 КПК України цивільний відповідач та його представник мають право подати апеляційну скаргу лише у частині, що стосується вирішення цивільного позову. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини провадження у цивільній справі має бути «справедливим» за змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Домбо Бехеер Б.В. проти Нідерландів (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), п. 31). При цьому, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вимога «рівності сторін» щодо «справедливого балансу» між сторонами розповсюджується, як на кримінальне, так і на цивільне судочинство (Фельдбругге проти Нідерландів (Feldbrugge v. the Netherlands), п. 44). Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана розумна можливість подати свою справу, у тому числі докази, на умовах, які не ставлять її в завідомо невигідний стан порівняно з іншою стороною (Домбо ОСОБА_4 проти Нідерландів (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), п. 33). У зв`язку з цим, вказана вище обставина має бути встановлена судом при розгляді цивільної справи, як необхідна для визначення розміру моральної шкоди. В ході судового розгляду обома сторонами справи визнавався факт, що малолітній ОСОБА_2 раптово вибіг на проїзджу частину дороги, при цьому учасники справи не посилались на будь-які об`єктивні обставини (падіння, запаморочення, поштовх іншої особи тощо) цього вчинку. Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху. Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (з наступними змінами та доповненнями) учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Натомість, згідно п. 1.4. Правил дорожнього руху кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Згідно п.п. а) п. 4.14. Правил дорожнього руху пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху. Згідно ст. 17 Закону України «Про дорожній рух» пішохід зобов`язаний: рухатися по тротуарах, пішохідних або велосипедних доріжках, узбіччях, а в разі їх відсутності по краю проїзної частини автомобільної дороги чи вулиці; перетинати проїзну частину автомобільної дороги, вулиці по пішохідних переходах, а в разі їх відсутності на перехрестях по лінії тротуарів і узбіч; не затримуватися і не зупинятися без необхідності на проїзній частині автомобільної дороги, вулиці і залізничному переїзді; не переходити проїзну частину автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, поза пішохідними переходами при наявності роздільної смуги, а також у місцях, де встановлені пішохідні чи дорожні огородження. При вирішенні питання щодо того, чи є дії ОСОБА_2 грубою необережністю, суд виходить з положень усталеної практики правозастосування, згідно якої перехід пішоходами проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, які примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян, розглядається як створення аварійної обстановки. При цьому суд зауважує, що порушення водієм ОСОБА_3 Правил дорожнього руху полягає в тому, що він за умови достатньої уважності міг би запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_2 , разом з тим, у разі дотримання пішоходом вимог Правил дорожнього руху потреба водія ОСОБА_3 робити якісь дії з метою запобігання наїзду, так і сама дорожньо-транспортна пригода взагалі не могли мати місце. Приймаючи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_2 була груба необережність, яка є підставою для зменшення відшкодування моральної шкоди. При цьому, в силу положень ч. 3 ст. 1193 та ч. 1 ст. 1195 Цивільного кодексу України така необережність не може бути підставою для зменшення витрат на придбання ліків та медикаментів на лікування ОСОБА_2 . Оцінюючи висновок судово-психологічної експертизи від 06 липня 2017 року суд виходить з того, що висновки експертизи про те, що дорожньо-транспортна пригода 25 травня 2016 року стала психотравмувальною для ОСОБА_2 , завдала йому моральної шкоди і спричинила йому страждання узгоджується з матеріалами справи, іншими доказами та поясненнями учасників справи. Водночас, в частині доводів про розмір відшкодування моральної шкоди висновок має глибоко загальнотеоретичне обґрунтування, не спирається на будь-яку офіційно зареєстровану методику проведення експертизи, не визначає, чому саме така, а не інша сума компенсації моральної шкоди має бути визначена конкретно у випадку ОСОБА_2 . Крім того, значною мірою обґрунтування розміру моральної шкоди визначено зі слів матері потерпілого, а висновок складений під умовою оцінки правомірності дій потерпілого (а.с. 46 55). Суд також відзначив, що згідно абз. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом. Натомість відповідно до положень ч. 5 ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. У зв`язку з цим, вирішення експертом питань, що належать до компетенції суду, є неможливим. Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що позивачці та її сину була спричинена моральна шкода. Однак, з урахуванням встановлених обставин та з огляду на те, що ОСОБА_2 завдано шкоду здоров`ю у вигляді середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що призвело до стійкої втрати загальної працездатності менш ніж на одну третину, спричинило інвалідність та тривалі незворотні зміни в його житті, заподіяні йому фізичні страждання та психологічні переживання, при цьому враховуючи, що моральна шкода заподіяна йому з його власної грубої необережності, колегія суддів вважає можливим збільшити розмір моральної шкоди на користь ОСОБА_2 з 25000 грн. до 30 000 грн. В частині розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , колегія суддів погодується, висновком суду першої інстанції, який врахував, що дорожньо-транспортна пригода 25 травня 2016 року виникла у тому числі і через недотримання ОСОБА_2 (який на той час був малолітньою особою) вимог Правил дорожнього руху, подія відбулась під час його прямування до школи, тобто коли він перебував під наглядом батьків, а не освітнього закладу. Врахувавши вимоги розумності та справедливості суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування заподіяної їй особисто моральної шкоди 7 500 грн. З огляду на зазначене, не приймаються доводи апеляційної скарги на користь зміни оскаржуваного рішення суду в частині визначеного розміру відшкодування моральної шкоди, із вимогою збільшити її до 150000,00 грн на користь ОСОБА_1 та 300000,00 грн. на користь ОСОБА_2 із наведенням аргументів, ідентичним тим, що перераховані в позовній заяві. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року змінити в частині розміру суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Приватного підприємства «Зігфрід-М» на користь ОСОБА_2 , збільшивши її із 25000 грн. до 30000 грн.. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: