Постанова 4822 № 726/1342/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2026 року м. Чернівці Справа № 726/1342/25 Провадження №22-ц/822/1398/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Литвинюк І. М. суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б., за участю секретаря судового засідання: Яреми А. С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Приватне акціонерне товариство «ПРОВАГРОІНВЕСТ» (попередня назва - ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»), ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Петікар Артем Вікторович, на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 травня 2026 року, головуючий у І-й інстанції Байцар Л. В., ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 у квітні 2022 року звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ПРОВАГРОІНВЕСТ» (попередня назва - ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»), ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позов обґрунтований тим, що 10 жовтня 2023 року, приблизно о 10:50 год., водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. В. Александрі зі сторони вул. Хотинської в напрямку вул. Дібровської в м. Чернівці, неподалік будинку №128 вищезазначеної вулиці, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , який перетинав проїзну частину дороги, рухаючись справа наліво відносно руху автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 у непритомному стані з місця події був госпіталізований до ОКНП «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги» каретою швидкої медичної допомоги. Постановою старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого відділу Чернівецького районного управління ГУНП в Чернівецькій області Бурбана В. М. від 16.01.2025 кримінальне провадження №12023262020003927 було закрите на підставі п.2 ч.1 ст.2 84 КПК України у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Вказував на те, що у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями внаслідок наїзду транспортного засобу, потерпілий ОСОБА_1 був вимушений проходити стаціонарне та амбулаторне лікування, зазнавши відповідних витрат, зокрема пов`язаних із тимчасовою та стійкою втратою працездатності. Окрім того, потерпілий зазнав моральної шкоди. Відсутність вини водія автомобіля «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 та закриття кримінального провадження відносно нього у зв`язку із відсутністю його вини, не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , була застрахована, страховик - ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» (нова назва ПрАТ «ПРОВАГНОІНВЕСТ»), страховий поліс № АР/ 6636495 від 28.01.2023, що діяв на дату завдання шкоди потерпілому. Страхова сума на одного потерпілого згідно із зазначеним полісом 320 000 грн. У зв`язку з тривалим лікуванням (з 10.10.2023 по 22.07.2024) потерпілий ОСОБА_1 поніс витрати на лікування у сумі 441 071,98 грн. Матеріальна шкода, яка полягає у витратах на лікування та реабілітацію ОСОБА_1 у розмірі 454 430,68 грн, підтверджується вищезазначеними чеками, квитанціями та медичною документацією. Також позивачем вказано, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень він перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в вищеперелічених медичних закладах з 10.10.2023 по 22.07.2024. Отже, його тимчасова непрацездатність тривала 287 днів, а шкода, заподіяна тимчасовою втратою працездатності ОСОБА_1 , складає 180 262,36 грн. Окрім того, відшкодуванню підлягає шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності ОСОБА_1 у розмірі 120 600 грн. У зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою позивач зазнав душевних страждань та хвилювань, переніс та переносить по теперішній час сильний фізичний біль, переніс операцію, понад місяць перебував у комі, у подальшому, після виходу з коми і по теперішній час, вимушений звертатись за медичною допомогою до закладів охорони здоров`я за консультацією лікарів та з приводу проходження подальшого лікування і реабілітації, оскільки наявні постійні протипоказання у вигляді зниження пам`яті, уваги, сповільненості рухів, порушення вимови, утруднення ходи, зниження зору, загальну слабкість. З урахуванням того, що цивільно-правова відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки була застрахована на момент події ПрАТ «ПРОВАГОІНВЕСТ», страховик зобов`язаний відшкодувати матеріальну шкоду позивачу у розмірі 320 000 грн. Оскільки шкода, пов`язана з лікуванням позивача, становить 454 430,68 грн, шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності позивача, становить 180 262,36 грн, шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності позивача становить 120 600 грн, різниця між сумою страхового зобов`язання страховика (320 000,00 грн) та сумою завданої позивачу шкоди (755 293,04 грн) складає 435 293,04 грн. Також з ПрАТ «ПРОВАГОІНВЕСТ» підлягає стягненню розмір моральної шкоди, передбаченої статтею 26-1 Закону №1961-IV, а саме 16 000 грн (320000 х 5%=16 000,00 грн), а з володільця джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_2 - в розмірі 484 000 грн, як різницю, що не охоплена полісом №АР/6636495. Просив стягнути з ПрАТ «ПРОВАГРОІНВЕСТ» (колишня назва - ПрАТ «СК «ПРОВІДНА») на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 320 000 грн та моральну шкоду в розмірі 16 000 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 435 293,04 грн та моральну шкоду в розмірі 484 000 грн, та судові витрати. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 травня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ПРОВАГРОІНВЕСТ» (колишня назва - ПрАТ «СК «ПРОВІДНА») на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 320 000 грн та моральну шкоду в розмірі 16 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 435 293,04 грн та моральну шкоду в розмірі 84 000 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 . У зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями, внаслідок наїзду транспортного засобу, потерпілий ОСОБА_1 проходив стаціонарне та амбулаторне лікування, зазнавши відповідних витрат, зокрема, пов`язаних із тимчасовою та стійкою втратою працездатності. Окрім того, потерпілий зазнав моральної шкоди. В матеріалах кримінального провадження No12023262020003927 не міститься доказів тих обставин, що потерпілий ОСОБА_1 , який отримав тілесні ушкодження внаслідок ДТП, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання дорожньо-транспортної пригоди із наслідками, спрямованими на ушкодження його здоров`я та заподіяння каліцтва. Відсутність вини водія автомобіля «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 та закриття кримінального провадження відносно нього у зв`язку з відсутністю його вини, не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Між позивачем, як потерпілою особою, та ОСОБА_2 , як завдавачем шкоди, виникли деліктні зобов`язання із завдання шкоди внаслідок ДТП. У той же час між ОСОБА_2 та ПАТ «ПРОВАГРОІНВЕСТ» (колишня назва - ПАТ «СК «ПРОВІДНА») існували договірні зобов`язання за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Матеріальна шкода, яка полягає у витратах на лікування та реабілітацію ОСОБА_1 у розмірі 454 430,68 грн, підтверджується долученими до матеріалів справи чеками, квитанціями та медичною документацією. Потерпілий ОСОБА_1 внаслідок отриманих тілесних ушкоджень перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у період з 10.10.2023 по 22.07.2024. Отже, його тимчасова непрацездатність тривала 287 днів. ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди працював в КП «Чернівецьке тролейбусне управління» на посаді асистента у сфері надання інформації, за повні три місяці роботи, які передували тимчасовій непрацездатності: липень, серпень, вересень 2023 року, йому нараховано 57 784,45 грн. Середньоденна заробітна плата потерпілого ОСОБА_1 складала 628, 09 грн. Отже, шкода, заподіяна тимчасовою втратою працездатності ОСОБА_1 , складає 180 262,36 грн. Окрім того відшкодуванню підлягає шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності ОСОБА_1 . На момент дорожньо-транспортної пригоди мінімальна заробітна плата у місячному розмірі складала 6700 грн відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік». Розмір страхового відшкодування шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності, становить 120 600 грн. Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди у сумі 100 000 грн, суд виходив з характеру правопорушення, глибини душевних та фізичних страждань, які поніс позивач та продовжує їх нести. Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача Петікар А. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а також з неповним з`ясуванням обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, проігнорував наявність стовідсоткової грубої необережності в діях позивача, яка стала єдиною першопричиною настання дорожньо-транспортної пригоди, залишив поза увагою сімейний та вкрай скрутний майновий стан відповідача-2, не надав жодної належної правової оцінки добровільному частковому відшкодуванню шкоди під час кримінального провадження, а також безпідставно задовольнив вимоги щодо стягнення завищеної моральної шкоди та абсолютно недоведених матеріальних витрат, які не мають причинно-наслідкового зв`язку з лікуванням. У матеріалах даної цивільної справи містяться беззаперечні докази того, що позивач ОСОБА_1 діяв саме з грубою необережністю, яка стала не просто фактором "сприяння" виникненню шкоди, а її єдиною та безпосередньою причиною. Надані позивачем фіскальні чеки не підтверджені відповідними медичними рецептами на конкретні препарати у тих кількостях, які заявлені до стягнення. У виписках (епікризах) наявні лише загальні рекомендації щодо застосування певних груп препаратів (наприклад, "Нейроксон", "Ноохолін", "Венокор"), проте відсутня деталізація курсу лікування, що унеможливлює перевірку обґрунтованості придбання десятків упаковок цих ліків. У наданій позивачем виписці з медичної карти стаціонарного хворого № 8787 від 03.01.2024 наявна лише загальна рекомендація лікуючого лікаря щодо доцільності "реабілітаційного лікування". Проте в матеріалах справи відсутній жодний імперативний припис, висновок консиліуму лікарів або офіційне направлення Департаменту охорони здоров`я на проходження платної довготривалої реабілітації саме в ТзОВ «МРЦ «Модричі». Розмір моральної шкоди, що безпідставно покладений на водія, є завищеним. Він жодним чином не підтверджений обов`язковою судово-психологічною експертизою та прямо суперечить об`єктивним медичним показникам відновлення позивача (стан відносно задовільний, хода самостійна, свідомість ясна, когнітивна функція збережена). Стягнення суми, що перевищує півмільйона гривень, з батька трьох дітей, який є єдиним годувальником багатодітної сім`ї, призведе до того, що сім`я опиниться за межею бідності, а діти залишаться без базових засобів до існування. Таке рішення суду першої інстанції прямо суперечить Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою в усіх діях судів та адміністративних органів щодо дітей першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Фінансове знищення багатодітної сім`ї заради гіпертрофованого відшкодування моральної шкоди повнолітній особі, яка сама грубо порушила ПДР, є крайнім проявом судової диспропорційності. Суд переклав фінансовий обов`язок на водія. Первинним і єдиним суб`єктом відповідальності за обґрунтовані та доведені матеріальні витрати у межах полісу (320 000 грн) є ПрАТ «ПРОВАГРОІНВЕСТ». Оскільки доведена матеріальна шкода не перевищує цей ліміт, стягнення будь-яких сум безпосередньо з ОСОБА_2 є неправомірним. У відзиві представник позивача Ювченко А. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує на те, що в матеріалах кримінального провадження No12023262020003927 не міститься доказів тих обставин, що потерпілий ОСОБА_1 , який отримав тілесні ушкодження внаслідок ДТП, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання дорожньо-транспортної пригоди із наслідками, спрямованими на ушкодження його здоров`ю та заподіяння каліцтва. З огляду на викладене, відсутність вини водія автомобіля «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 та закриття кримінального провадження відносно нього у зв`язку із відсутністю його вини, не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Реабілітаційне лікування саме в умовах ТЗОВ «Медичний реабілітаційний центр «Модричі» було призначене лікуючим лікарем КНП «Чортківська центральна міська лікарня» Чортківської міської ради Стефанчуком С. С., про що прямо зазначено у виписці з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 №8787 від 03.01.2024, за результатами проведеного стаціонарного лікування в період з 22.11.2023 по 03.01.2024. Також реабілітаційне лікування під наглядом невролога було рекомендоване і лікуючим лікарем ОКНП «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги» ОСОБА_3 , про що зазначено у виписці з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 №15047 від 22.11.2023, за результатами проведеного стаціонарного лікування в період з 10.10.2023 по 22.11.2023. Проходження самого реабілітаційного лікування ОСОБА_1 в ТЗОВ «Медичний реабілітаційний центр «Модричі» підтверджується випискою №4992 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, відповідно до якої в період з 04.01.2024 по 14.03.2024 ОСОБА_1 проходив реабілітаційне лікування у зазначеному закладі, а також випискою №5293 з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, відповідно до якої з 03.06.2025 ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у вказаному закладі. Апелянт досить цинічно розцінює як курортну подорож проходження реабілітації позивачем у медичному центрі після виходу з коми та лікування тяжких травм голови та головного мозку. Позивач не сприймав таку реабілітацію як відпочинок та бажав би не мати таких наслідків, які б покликали необхідність проходження реабілітації як такої. Позовна вимога щодо виплати страхового відшкодування була пред`явлена до ПрАТ «ПРОВАГНОІНВЕСТ» в частині (розмірі) - у межах страхової суми, передбаченої відповідним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного між ОСОБА_2 та ПрАТ «ПРОВАГОІНВЕСТ (колишня назва - ПрАТ «СК «Провідна»), а також 5% від суми страхового відшкодування частина від розміру моральної шкоди, а позовна вимога щодо решти моральної шкоди, та решти заподіяної шкоди до ОСОБА_2 , оскільки згідно зі ст. 26-1 Закону України No1961-IV вона не відшкодовується страховиком. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 , в іншій частині рішення не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 10.10.2023, приблизно о 10:50 год., водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. В. Александрі зі сторони вул. Хотинської в напрямку вул. Дібровської в м. Чернівці неподалік будинку No128 вищезазначеної вулиці, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перетинав проїзну частину дороги, рухаючись справа наліво відносно руху автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 у непритомному стані з місця події був госпіталізований до ОКНП «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги» каретою швидкої медичної допомоги. Слідчим відділенням розслідувань злочинів у сфері транспорту слідчого відділу Чернівецького районного управління ГУНП в Чернівецькій області відомості за даним фактом 10.10.2023 були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за No12023262020003927, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. В ході досудового розслідування було призначено та проведено судово-медичну експертизу з метою встановлення ступеню, локалізації та тяжкості тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому ОСОБА_1 . Згідно з висновком СМЕ No7 від 03.01.2024 у потерпілого ОСОБА_1 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: осадження м`яких тканин в лобній ділянці голови, перелому лівої величної кістки, забою головного мозку важкого ступеня, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як такі, що є небезпечними для життя. В ході досудового розслідування проведено ряд слідчих дій, які у своїй сукупності підтверджують факт здійснення наїзду автомобілем марки «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 на пішохода ОСОБА_1 та факт отримання останнім тілесних ушкоджень в результаті наїзду. На підтвердження факту наїзду на пішохода ОСОБА_1 проведено ряд слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні: - проведено огляд місця події ДТП 10.10.2023, під час якого було зафіксовано обставини наїзду на пішохода ОСОБА_1 автомобілем «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 ; - допитано водія ОСОБА_2 , який у своїх показах підтвердив факт здійснення ним наїзду на пішохода ОСОБА_1 ; - допитано свідка ОСОБА_4 , який у своїх показах підтвердив факт здійснення наїзду на пішохода ОСОБА_1 автомобілем під керуванням ОСОБА_2 ; - допитано свідка ОСОБА_5 , який у своїх показах підтвердив факт здійснення наїзду на пішохода ОСОБА_1 автомобілем під керуванням ОСОБА_2 ; - оглянуто відеозапис з фасаду будинку, розташованого поблизу місця наїзду на пішохода ОСОБА_1 ; - допитано свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які підтвердили факт наїзду транспортного засобу марки «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_1 , внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження; - долучено висновок судово-трасологічної експертизи СЕ-19/126-23/9022-ІТ від 07.11.2023, в якому описані пошкодження на автомобілі «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 в результаті наїзду на пішохода ОСОБА_1 та визначене місце наїзду на пішохода ОСОБА_1 ; - проведено слідчі експерименти з водієм ОСОБА_2 , свідками ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які на місці ДТП підтвердили раніше надані ними покази; - долучено висновок інженерно-транспортної експертизи СЕ-19/126-24/562-ІТ від 20.01.2024, в якому описані обставини наїзду на пішохода ОСОБА_1 ; - допитано потерпілого ОСОБА_1 , який підтвердив у своїх показах наїзд на нього транспортного засобу 10.10.2023; - проведено слідчий експеримент за участю потерпілого ОСОБА_1 , під час якого потерпілий на місці ДТП підтвердив раніше надані ним покази; - долучено висновок інженерно-транспортної експертизи СЕ-19/126-24/9200-ІТ від 25.09.2024, в якому описані обставини наїзду на пішохода ОСОБА_1 . Постановою старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого відділу Чернівецького районного управління ГУНП в Чернівецькій області Бурбана В. М. від 16.01.2025, кримінальне провадження No12023262020003927 було закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За загальним правилом, яке міститься у частині 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до частини 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Аналогічна за змістом норма міститься й у частині першій статті 1193 ЦК України, якою також визначено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. При цьому, необхідно розрізняти поняття умислу потерпілого та грубої необережності потерпілого. Так, за правилом частини другої статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі №450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини. Перед потерпілим мають однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом з тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події, тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Отже, для відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, достатньо лише трьох підстав: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості. Крім того, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено. Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 450/446/16-ц (провадження № 61-3140св23), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, від 13 березня 2024 року у справі № 569/4753/23 (провадження № 61-16332св23). Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно зі статтею 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Як вбачається з матеріалів справи, 10 жовтня 2023 року, приблизно о 10:50 год., водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. В. Александрі зі сторони вул. Хотинської в напрямку вул. Дібровської в м. Чернівці, неподалік будинку No128 вищезазначеної вулиці допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перетинав проїзну частину дороги, рухаючись справа наліво відносно руху автомобіля. Потерпілий ОСОБА_1 внаслідок отриманих тілесних ушкоджень перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у період з 10.10.2023 по 22.07.2024. Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Постановою старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого відділу Чернівецького районного управління ГУНП в Чернівецькій області Бурбана В. М. від 16.01.2025, кримінальне провадження No12023262020003927 було закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Як роз`яснено в абзаці 3 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» правила статті 454 ЦК про зменшення розміру відшкодування або відмову у відшкодуванні шкоди з врахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.), а не проста необачність. При цьому питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України ), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо) (абзац 3 пункту 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4"Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки"). Дійсно, відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин (частина друга статті 14 цього Закону). Матеріалами справи встановлено, що наїзд відповідачем ОСОБА_2 на позивача ОСОБА_1 відбувся поза межами пішохідного переходу, що у свою чергу свідчить, що останній здійснював перехід вулиці з порушенням правил безпеки, а саме не на спеціальних переходах (наземних, підземних або надземних), регулюючись сигналами світлофора або вказівками регулювальника. Сам по собі факт, що ОСОБА_1 здійснив перетин проїзної частини поза межами пішохідного переходу не є безумовною підставою для висновку про грубу необережність позивача чи умисне нехтування потерпілим ПДР під час ДТП. Окрім того, матеріалами про закриття кримінального провадження не встановлено та не зазначено, що дана ДТП відбулась у зв`язку із умисним порушенням пішоходом ПДР. Разом з цим, такий стан речей не свідчить про допустимість протиправної поведінки особою, яка керує джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом), оскільки водій зобов`язаний бути уважним до пішоходів, які перетинають дорогу. В матеріалах справи відсутні докази тих обставин, що потерпілий ОСОБА_1 , який отримав тілесні ушкодження внаслідок ДТП, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання дорожньо-транспортної пригоди із наслідками, спрямованими на ушкодження його здоров`ю та заподіяння каліцтва, тобто винних дій потерпілого, що спричинило ДТП, не встановлено. Хоча і матеріали справи свідчать про те, що дії відповідача ОСОБА_2 як учасника дорожньо-транспортної пригоди не були протиправними, оскільки не встановлено порушення ним Правил дорожнього руху, однак його цивільно-правова відповідальність настає незалежно від вини через експлуатацію джерела підвищеної небезпеки, оскільки перед потерпілим несуть обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. З огляду на викладене, безпідставними є доводи апеляційної скарги, що ДТП сталася виключно через грубу необережність самого ОСОБА_1 . Позивач у зв`язку з отриманими травмами знаходився на тривалому лікуванні, а саме: ОКНП «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги» - в період з 10.10.2023 по 22.11.2023; КНП «Чортківська центральна міська лікарня» ЧМР в період з 22.11.2023 по 03.01.2024; ТЗОВ «МРЦ «Модричі» в період з 04.01.2024 по 14.03.2024; КНП «ТОКПЛ» ТОР в період з 19.03.2024 по 01.04.2024; КНП «Чортківська центральна міська лікарня» ЧМР в період з 07.05.2024 по 10.05.2024; КНП «ТОКПЛ» ТОР в період з 13.05.2024 по 27.05.2024; ТЗОВ «МРЦ «Модричі» в період з 03.06.2024 по 22.07.2024. За період лікування ОСОБА_1 витратив 454 430, 68 грн, що підтверджується долученими чеками, квитанціями та медичною документацією. Суд першої інстанції правильно врахував, що ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди працював в КП «Чернівецьке тролейбусне управління» на посаді асистента у сфері надання інформації, за повні три місяці роботи, які передували тимчасовій непрацездатності: липень, серпень, вересень 2023 року, йому нараховано 57 784,45 грн, тому середньоденна заробітна плата потерпілого складала 628,09 грн. Отже, шкода, заподіяна тимчасовою втратою працездатності ОСОБА_1 , складає 180 262,36 грн. Крім того, внаслідок ДТП потерпілому ОСОБА_1 18.04.2024 встановлено 2 групу інвалідності на строк до 30.04.2026, з наступним переоглядом 11.04.2026 відповідно до довідки до акту МСЕК No725404. З огляду на викладене, враховуючи положення п. 26.1, 26.2., п. 26.1. ст. 26 Закону No1961-IV та розмір мінімальної заробітної плати станом на 2023 рік, суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що розмір страхового відшкодування шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності, становить 120 600 грн. Щодо відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати. З огляду на викладене, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції правильно врахував, що внаслідок ДТП позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до тривалого перебування позивача на лікуванні, він вимушений докладати додаткові зусилля для відновлення стану свого здоров`я та нести матеріальні затрати на придбання ліків, консультації лікарів та періодичне проходження стаціонарного лікування. Навіть через значний проміжок часу після ДТП він вимушений звертатися по медичну допомогу до лікарів та проходити лікування. Виходячи з викладеного, надавши належну оцінку представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги характер завданих позивачу ушкоджень, їх тривалість та обсяг вимушених змін у його повсякденному житті, та обсяг тих зусиль, яких позивачу слід зазнати для відновлення попереднього стану здоров`я, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 100 000 грн. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно зі статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Відповідно до статті 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Враховуючи, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , який керував «BMW» моделі «523 І», д.р.н. НОМЕР_1 , перед третіми особами на час скоєння ДТП була застрахована в ПрАТ «ПРОВАГРОІНВЕСТ» (ПрАТ «СК «ПРОВІДНА»), а розмір завданої шкоди в загальній сумі становить 755 293, 04 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця між сумою страхового зобов`язання страховика (320 000 грн) та сумою завданої позивачу шкоди (755 293,04 грн), що складає 435 293,04 грн, а також підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 моральна шкода в розмірі 84 000 грн, що складає різницю між 5% (16 000 грн) сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у вчиненні ДТП. Колегія суддів не встановила підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Рішення суду в оскаржуваній частині ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Петікар Артем Вікторович, залишити без задоволення. Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 травня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 16 липня 2026 року. Суддя- доповідач І. М. Литвинюк Судді: І. Н. Лисак І. Б. Перепелюк