Постанова 4812 № 472/73/23

20.02.24 22-ц/812/189/24 Справа №472/73/23 Провадження № 22-ц/812/189/24 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 20 лютого 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2023 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Орленко Л.О., повний текст складено 11 грудня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю В С Т А Н О В И В: У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ «Укрзалізниця») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 06 лютого 2021 року на залізничній колії км 1194 пікет 1, неподалік смт. Токарівка Вознесенського (Веселинівського) району Миколаївської області локомотив ВЛ80т скоїв наїзд на його сина ОСОБА_2 , 1994 року народження, який від отриманих травм помер. З вказаним фактом були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальне провадження № 12021152190000008, та розпочато досудове розслідування. Машиніст поїзда ОСОБА_3 , який 06 лютого 2021 року скоїв наїзд, перебував в трудових відносинах з AT «Українська залізниця». Локомотив ВЛ80т №1837 знаходиться на балансі виробничого підрозділу "Локомотивне депо Знам`янка" регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця". Внаслідок смерті сина, позивачу завдано моральну шкоду, оскільки він втратив одну із найрідніших людей - сина, який допомагав йому та підтримував фінансово. На теперішній час він позбавлений можливості розраховувати на підтримку сина в майбутньому. Втрата сина є передчасною, оскільки на момент загибелі йому було лише 27 років і будь-яких передумов до його смерті не було, та тягне за собою необхідність докладати додаткових зусиль, і викликає таку необхідність, також і в майбутньому. Страждання позивача пов`язані зі смертю єдиного сина є триваючими, тому що втрата сина є непоправною подією в його( позивача) житті. Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 250000 грн. відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина. Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 200 000, 00 грн., завданої смертю сина, на користь держави судовий збір у розмірі 2000 грн. Ухвалюючи рішення по часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що АТ «Українська залізниця» має нести відповідальність за моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини, оскільки електровоз ВЛ80т №1837 знаходиться на балансі виробничого підрозділу "Локомотивне депо Знам`янка" служби локомотивного господарства регіональної філії "Одеська залізниця" АТ «Українська залізниця», а машиніст електровоза ОСОБА_3 , який керував ним при наїзді на ОСОБА_2 , виконував свої трудові обов`язки та перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця». Разом із цим, відповідачем не доведено наявність підстав для звільнення його від відповідальності у зв`язку із тим, що завдання шкоди сталося внаслідок обставин непереборної сили або умислу потерпілого. Крім того, судом з досліджених матеріалів справи та кримінального провадження, встановлено, що вказана подія сталася через необережність потерпілого ОСОБА_2 , який переходив залізничні колії в невстановленому місці - на станції Колосівка Одеської залізниці, а саме в смт.Токарівка Вознесенського району, та вчасно не помітив рухомий поїзд і не встиг зреагувати. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходить із засад розумності та справедливості, врахував глибину фізичних та душевних страждань позивача. Моральна шкода позивачу завдана смертю його сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивача йому душевні страждання; відновити становище, яке існувало до смерті у житті позивача неможливо, оскільки страждання позивача не є одномоментними, а є триваючими, тому що втрата сина є непоправною подією в житті батька. Встановивши дійсні обставини справи на підставі наявних доказів, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача грошове відшкодування моральної шкоди у зв`язку із загибеллю сина у розмірі 200 000,00 грн. В апеляційній скарзі АТ «Укрзалізниця» вказує, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд не застосував до спірних правовідносин частину 2 статті 1193 ЦК України, не врахував грубу необережність потерпілого, яка спричинила його загибель, у зв`язку з чим просив рішення суду змінити в частині стягнення на користь позивача 200000 грн, зменшивши розмір стягнення до 30000 грн. Так, вказують, що з постанови старшого слідчого Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївський області від 26 лютого 2021 року вбачається закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12021152190000008 від 06 лютого 2021 року у зв`язку із встановленням відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України. З вказаної постанови вбачається, що потерпілий разом із ще однією особою переходили залізничні колії в невстановленому мисці, не впевнившись, що по сусідній колії їхав зустрічний потяг, почали переходити залізничні колії. Така поведінка потерпілого свідчить про усвідомлення ним своїх дій, спрямованих на невідворотність дії джерела підвищеної небезпеки. Потерпілий свідомо потрапив на колію, а отже він усвідомлював, що перебування на залізничній колії при наближенні поїзда матиме наслідок наїзду на нього. Відповідно до положень частини 2 статті 1193 ЦК України, яка передбачає, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Цивільне законодавство розрізняє просту і грубу необережність, що має значення при визначенні розміру відшкодування. При грубій необережності особа порушує елементарні правила поведінки, тому ступінь шкідливих наслідків досить великий. При простій необережності, навпаки, протиправність полягає у порушенні складних правил, у зв`язку з чим ступінь передбачення наслідків досить малий. У випадку коли заподіювач відповідає тільки за шкоду, а вина потерпілого виражена у формі грубої необережності, то враховуючи ступінь вини кожної зі сторін, можна говорити про зменшення розміру відповідальності заподіювача шкоди. Коли заподіювач відповідає незалежно від вини, то в разі наявності грубої необережності потерпілого розмір відшкодування повинен бути зменшений. В даному випадку вина машиніста поїзда в наїзді на потерпілого відсутня, постанова про закриття кримінального провадження є чинною, адже не була оскаржена. При цьому має місце груба необережність потерпілого, який грубо порушив елементарні правила поведінки при знаходженні на залізничній колії під час руху по такій поїзда, порушив «Правила безпеки громадян на залізничному транспорті», затверджені наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24 березня 1998 р. за № 193/2633, із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 22.11.2007 р. № 1059. Судом першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не в повній мірі враховано вину потерпілого, який перебував та визначив розмір відшкодування позивачу у 200 000,00 грн., що, з огляду на відповідальність АТ «Укрзалізниця» без вини, не узгоджується з положеннями частини 2 статті 1193 ЦК України. Разом з тим, суд при ухваленні судового рішення не врахував, що АТ «Укрзалізниця» є стратегічно важливим підприємством залізничного транспорту, яке на теперішній час у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України здійснює вантажні, пасажирські перевезення, в тому числі перевезення військових пасажирів та військових вантажів. Крім того, починаючи з 24 лютого 2022 року АТ «Укрзалізниця» несе мільйонні збитки щоденно в зв`язку із здійсненням десятків евакуаційних рейсів, проїзд в яких є безкоштовним. Також посилаються на те, що стягнення значних сум загрожує стратегічно важливому товариству зривом відповідних перевезень військових вантажів та пасажирів, перевезенню гуманітарних вантажів, для забезпечення медикаментами та продовольством цивільного населення в окремих регіонах України, ремонтів пошкоджених рухомого складу та інфраструктури, що у свою чергу в умовах воєнного стану може призвести до загибелі тисяч військовослужбовців Збройних Сил України та цивільних осіб до масштабних та незворотних негативних наслідків для держави Україна. Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином, Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню не підлягає. Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність вини машиніста електропотягу та закриття кримінального провадження за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати батькові загиблого моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що під час розгляду справи не було доведено належними доказами, що пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_2 . З огляду на вимоги розумності і справедливості, розмір моральної шкоди, яку належить відшкодувати ОСОБА_1 , на думку суду, у зв`язку зі спричиненням смерті його сина, повинна становити 200 000 грн, оскільки сама моральна шкода пов`язана зі стражданнями ОСОБА_1 , душевними переживаннями та непоправними наслідками у вигляді спричинення смерті його сина. Такі висновки суду першої інстанції є правильними та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , 1994 року народження ( т.1 а.с.12). 06 лютого 2021 року на залізничній колії км 1194 пікет 1, неподалік смт. Токарівка Вознесенського (Веселинівського) району Миколаївської області поїзд №2764, електровоз ВЛ80т №1837, приписки ВП "Локомотивне депо Знам`янка", скоїв наїзд на ОСОБА_2 , який від отриманих травм помер. Факт смерті ОСОБА_2 підтверджений свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (т.1 а.с. 10). 06 лютого 2021 року за фактом настання цієї події внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, зареєстроване кримінальне провадження № 12021152190000008 за ознаками вчинення кримінального правопорушення за частиною 3 статті 276 КК України та розпочато досудове розслідування (т.2 а.с. 8). Відповідно до акту службового розслідування аварії від 12 лютого 2021 року, комісія утворена на підставі наказу РФ «Одеська залізниця» дійшла висновку, що причинами цього випадку слід вважати порушення потерпілим ОСОБА_2 вимог п.п.2.1,2.3,2.5,2.6 Правил безпеки громадяни на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року №54( далі - Правила) (т.1 а.с.71-73). Судом апеляційної інстанції оглянуто матеріали кримінального провадження № 12021152190000008 за частиною 3 статті 276 КК України ( інші злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту), які розпочато Вознесенським районним управлінням поліції Головним управлінням національної поліції в Миколаївській області 06 лютого 2021 року та закінчено 26 лютого 2021 року. Постановою старшого слідчого Вознесенського РУП ГУ НП у Миколаївській області Олександра Петренка від 26 лютого 2021 року встановлено, що 06 лютого 2021 року о 15.00 мешканці смт.Токарівка Вознесенського району ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переходили залізничні колії у невстановленому місці, які розташовані на ст. Колосівка Одеської залізниці, а саме в смт. Токарівка Вознесенького району. В цей момент по одній із колій рухався вантажний потяг. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зупинилися та пропустити потяг, після чого почали переходити залізничні колії не впевнившись, що по сусідній колії, із-за повороту їхав зустрічний потяг №2764. Машиніст потягу ОСОБА_3 , помітивши сторонніх осіб на коліях, застосував екстрене гальмування та подав звуковий сигнал, але не зміг вчасно зупинитися, та збив ОСОБА_2 , який від отриманих травм помер на місці. Порушень інструкції в діях машиніста не виявлено. Під час перевірки не добуту доказів чиєїсь причетності або вини у смерті ОСОБА_2 . Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021152190000008 від 06 лютого 2021 року, за ознаками частини 3 статті 276 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (т.2 а.с.9). Тобто, настання смерті ОСОБА_2 відбулось внаслідок грубої необережності самого потерпілого. Як встановлено судом, машиніст електровоза ВЛ80т №1837 ОСОБА_3 під час виникнення дорожньо-транспортної пригоди та наїзду на потерпілого ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», а електровоз ВЛ80т №1837 на час дорожньо-транспортної пригоди знаходився на балансі виробничого підрозділу "Локомотивне депо Знам`янка" регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», що підтверджується листом від 03 листопада 2021 року № ЦЦТех-08/384 та листом начальника депо Загребельного В.В. ( т.1 а.с.9, 74-75,76). Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і осоновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (обов`язків). Відповідно до вимог частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) та постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 336/3665/16-ц (провадження № 61-44173св18), від 26 жовтня 2022 року у справі № 243/6516/21 (провадження № 61-4095св22), від 29 травня 2023 року у справі № 205/6260/21 (провадження № 61-12021св22). Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина другої статті 1193 ЦК України). Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина другої статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Згідно з пунктами 2.1-2.4 Правил, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики "Перехід через колії". Перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід. При відсутності шлагбаума (коли переїзд не охороняється) перед переходом колії необхідно впевнитись, що до переїзду не наближається поїзд (або локомотив, вагон, дрезина тощо). Згідно з пунктами 2.5, 2.6 Правил пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м. Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого. З матеріалів справи вбачається, що смерть ОСОБА_2 настала у результаті отримання тяжкого забою головного мозку, перелом кісток основи черепа. Травмований при зіткненні з поїздом ( т.1 а.с.11). Крім того, смерті потерпілого сприяла його власна груба необережність (особа не бажала настання несприятливих наслідків, але передбачала їх і ставилася до цього байдуже або намагалася їх самовпевнено уникнути). Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, встановив, що причиною загибелі ОСОБА_2 стали травми, завдані внаслідок зіткнення з потягом, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням експлуатації останнього та власною грубою необережністю ОСОБА_2 . Разом із цим, у справі, яка переглядається, не встановлено наявності умислу потерпілого або існування обставин непереборної сили при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої батькові загиблого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 . При визначенні розміру моральної шкоди, суд правильно застосовано положення частини другої статті 1193 ЦК України та, з урахуванням усіх обставин справи, обґрунтовано визначено розмір відшкодування моральної шкоди, що спростовує доводи апеляційної скарги у відповідній частині. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди, яка пов`язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями через передчасну смерть сина, порушення укладу його життя. Факт загибелі сина є безумовним свідченням спричинення позивачеві глибоких моральних страждань. З урахуванням відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, водночас за наявності особистої грубої необережності самого потерпілого, глибини та тривалості моральних страждань позивача, а також принципів розумності, пропорційності та справедливості, суд першої інстанції, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21). Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову. Суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин, підставами для відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та, надавши належну правову оцінку обставинам завдання шкоди, поведінці загиблого, а також глибині моральних страждань, завданих його батькові у зв`язку зі смертю найближчої їй людини, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивачеві на відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн. Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 13 липня 2023 року у справі № 203/2786/17 (провадження № 61-3193св23), від 05 січня 2024 року у справі № 629/2371/23 (провадження № 61-15421св23) та інших. Колегія суддів не знаходить підстав для висновку, що при визначені розміру відшкодування порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, вони зводяться до переоцінки доказів. Як вже зазначалося вище судом, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволено частково, а відтак саме враховуючи встановлені у цій справі обставини судом було встановлено наявність підстав для зменшення розміру моральної шкоди відповідно до вимог частини 2 статті 1193 ЦК України. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів. Відповідно до частини1 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки в апеляційну скаргу залишено без задоволення, то відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 20 лютого 2024 року.