Ухвала КЦС ВС № 638/3792/20

Ухвала 16 червня 2021 року м. Київ справа № 638/3792/20 провадження № 61-3438св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , представник відповідача - адвокат Шимко Федір Анатолійович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Шимко Федір Анатолійович, на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2020 року у складі судді Цвіри Д. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що з 10 червня 2006 року вона з ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16 березня 2017 року. 27 жовтня 2016 року між ними укладений договір про поділ майна подружжя, відповідно до умов якого визначено обсяг майна, що підлягає поділу, зокрема, автомобіль «Porsche Cayenne», 2013 року випуску, який залишається у відповідача, та автомобіль «Honda Civic», 2006 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який передано їй з доплатою 1 539 000,00 грн. Зазначала, що під час досудового розслідування у межах кримінального провадження № 12019220490002287 від 16 травня 2019 року, відкритого за її заявою про вчинення шахрайства, встановлено, що ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі приховав отримання заробітної плати у розмірі 25 085 713,00 грн, а також придбання нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , квартири АДРЕСА_3 , квартири АДРЕСА_4 , машиномісць за адресою: АДРЕСА_5 , та машиномісце № НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_6 . Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаного майна. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2020 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Шимка Ф. А. про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності задоволено частково. Закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна, визнання права власності та стягнення на об`єкти нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_1 , квартири АДРЕСА_3 , квартир АДРЕСА_4 , машиномісць за адресами: АДРЕСА_7 ) АДРЕСА_6 , у зв`язку з відсутністю предмета спору. У задоволенні іншої частини клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Шимко Ф. А. відмовлено. Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спір щодо поділу спільного нерухомого майна подружжя вирішено сторонами шляхом укладення договору про поділ майна подружжя, а тому підстав для розгляду цього спору в судовому порядку немає. Предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі і суд послався на постанову Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19. Що стосується вимог про здійснення поділу майна, визнання права власності та стягнення заробітної плати відповідача, суд відмовив у закритті провадження в цій частині позовних вимог. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу Шимка Ф. А. - представника ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2020 року в частині закриття провадження скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що закриття провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, можливо лише в судовому засіданні, а не при проведенні підготовчого судового засідання. При цьому за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній саме на час пред`явлення позову, пославшись при цьому на постанови Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18; від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19. Вирішуючи спір, суд першої інстанції належно не дослідив матеріали справи, не врахував викладене, у зв`язку із чим зробив помилковий висновок про закриття провадження в частині вирішення спору про поділ спільного майна подружжя, а саме квартир та машиномісць, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому судовому розгляду. Оскільки між подружжям існує спір щодо поділу майна, належності заробітної плати до спільного майна подружжя, апеляційний суд вважав, що підстави для закриття провадження у цій частині відсутні. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_2 в інтересах якого діє адвокат Шимко Ф. А., посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та повністю скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року справу призначено до розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги процесуального права, встановлені пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про неможливість винесення судового рішення про закриття провадження у справі на стадії підготовчого провадження суперечить положенням статей 189, 200 та 255 ЦПК України. Не врахували того, що у зв`язку з укладенням нотаріально посвідченого договору про поділ майна, який є дійсним, предмет спору у цій справі відсутній. Вказує, що у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 міститься висновок про те, що відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. При цьому у вказаній постанові Верховного Суду відсутній висновок про те, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише після відкриття провадження у справі чи якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову. Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами 27 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ спільного майна подружжя, за яким визначено майно, що підлягає поділу, а саме автомобіль «Honda Civic», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який залишається у відповідача, та автомобіль «Porsche Cayenne», 2013 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 . За пунктом 2 цього договору перелік майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу за цим договором, є вичерпним. Сторони спільно стверджують, що інше майно, що набуте ними у шлюбі і становило спільну сумісну власність, відчужене ними за взаємною згодою до укладання цього договору, а грошові кошти, отримані в результаті такого відчуження, були витрачені на потреби та інтереси сім`ї. Відповідно до пунктів 5, 6 цього договору за взаємною домовленістю, досягнутою сторонами за цим договором, у особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить автомобіль марки «Honda Civic», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 . За взаємною домовленістю сторін, враховуючи неподільність автомобілів, як об`єктів поділу та різниці у їх вартості, до ОСОБА_1 як компенсація різниці вартості автомобілів, також переходять грошові кошти в сумі 1 539 000,00 грн, що отримані ОСОБА_1 до підписання цього договору. Підписанням цього договору ОСОБА_1 підтверджує, що грошові кошти у визначеній цим пунктом сумі отримані ОСОБА_1 до моменту підписання цього договору у повному обсязі. Претензій з приводу повноти та строків передачі грошових коштів ОСОБА_1 до ОСОБА_2 не має. Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 вересня 2016 року ОСОБА_2 набув у власність машиномісце № НОМЕР_8 у підвальному поверсі житлового будинку літ. «В-9-15» за адресою: АДРЕСА_6 . Також 15 вересня 2017 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 . За договором купівлі-продажу від 19 вересня 2018 року ОСОБА_2 набув у власність мащиномісце № НОМЕР_5 у підвальному поверсі житлового будинку літ. «А-25» за адресою: АДРЕСА_11 . Відповідно до договорів дарування від 20 липня 2017 року ОСОБА_2 є власником мащиномісць № НОМЕР_7 та № НОМЕР_6 у підвальному поверсі житлового будинку літ. «А-25» за адресою: АДРЕСА_11 . 28 лютого 2019 року на підставі договору купівлі-продажу квартири відповідач набув у власність квартиру АДРЕСА_12 . 15 квітня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, за яким останній набув у власність квартиру АДРЕСА_13 . 16 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила поділити майно подружжя, зазначаючи, що вищезазначене нерухоме майно та грошові кошти у розмірі 25 085 716,00 грн є спільною сумісною власністю подружжя, однак у зв`язку із зловживанням її довірою не були включені до переліку майна, що підлягає поділу.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, з таких мотивів. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У справі, судові рішення в якій переглядаються, суд і учасники справи при застосуванні пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України посилаються на різні правові висновки Верховного Суду. Так, районний суд послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20, в якій Верховний Суд дійшов висновку про те, що предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі. Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції й направляючи справу на новий розгляд, дійшов висновку, що відсутність предмета спору має бути встановлено на час пред`явлення позову, пославшись при цьому на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18,провадження № 61-2018св19, і постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20. До подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження № 61-9658св20. Натомість, у касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18, в якій відсутній висновок про те, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише після відкриття провадження у справі чи якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову. Колегія суддів зазначає, що аналогічні по суті висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2021 року у справі № 2-364/12 (провадження №61-17763св20). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. ТНЕ UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року). У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. theUnited Kingdom»), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок. Колегія суддів вважає, що необхідно конкретизувати висновок Верховного суду щодо застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, а саме зазначити, що закриття провадження у справі можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судового рішення, з огляду на таке. Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Установлення відсутності предмета спору на час пред`явлення позову не є єдиним випадком для закриття провадження у справі у підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки «збіднює» відповідне правове регулювання, не відповідає його змісту, так як у такому випадку (при відсутності предмета спору) малоймовірно або позивач звертався до суду. Крім того, якщо би законодавець мав на увазі відсутність предмета спору на час пред`явлення позову, то відповідне правове регулювання містилося би у статті 186 ЦПК України, яка регулює підстави відмови у відкритті провадження у справі, а не у статті 255 ЦПК України, яка регулює підстави закриття провадження у справі, яке вже відкрито. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступлення (конкретизації) правового висновку щодо застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження № 61-9658св20. Керуючись статтями 403, 404, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, за касаційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах якого діє адвокат Шимко Федір Анатолійович на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк