Постанова 4818 № 638/3792/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 18 лютого 2021 року м. Харків справа № 638/3792/20 провадження № 22-ц/818/735/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю секретаря Огар І.В., ім`я (найменування) сторін: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , представники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2020 року в складі судді Цвіри Д.М., у с т а н о в и в : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позов мотивовано тим, що з 10 червня 2006 року вона з ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16 березня 2017 року. 27 жовтня 2016 року між ними укладено договір про поділ майна подружжя, відповідно до умов якого, визначено обсяг майна, що підлягає поділу, а саме автомобіль PORSHE CAYENNE GTS, 2013 року випуску, який залишається у відповідача, та автомобіль HONDA CIVIC 2006 року, держаний номерний знак НОМЕР_1 , який передано позивачці з доплатою 1539000,00 грн. В ході досудового розслідування у межах кримінального провадження № 12019220490002287 від 16 травня 2019 року, відкритого за її заявою про вчинення шахрайства встановлено, що ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі приховав отримання заробітної плати у розмірі 25 085 713 грн, а також придання нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_3 , машиномісць № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_4 та за адерсою АДРЕСА_5 . Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею права власності на 1/2 частини вказаного майна. 17 червня 2020 року ОСОБА_3 представник ОСОБА_2 подав клопотання про закриття провадження у справі. Клопотання мотивовано тим, що шляхом укладання договору 27 жовтня 2016 року сторони здійснили поділ спільного майна подружжя у зв`язку з чим предмет спору у цій справі відсутній та наявні підстави для закриття провадження. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2020 року провадження в частині вирішення спору про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_2 , квартир АДРЕСА_3 , машиномісць за адресами: АДРЕСА_4 (№ № 104, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), АДРЕСА_5 , закрито. Клопотання в частині визнання права власності та стягнення заробітної плати залишено без задоволення. Задовольняючи частково клопотання про закриття провадження у справі, суд першої інстанції послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №686/20582/19 та виходив з того, що спір щодо поділу спільного нерухомого майна подружжя вирішено сторонами шляхом укладення договору про поділ майна подружжя, а тому підстав для розгляду цього спору в судовому порядку немає. Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання в іншій частині не мотивований. 16 жовтня 2020 року ОСОБА_3 представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та ухвалити в цій частині нову постанову, якою закрити провадження у справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що підписанням Договору про поділ майна сторони підтвердили факт поділу спільного майна подружжя, в тому числі й грошових коштів, набутих за час шлюбу. Вказаний договір у судовому порядку не оскаржений, є чиним, а тому на час звернення ОСОБА_1 з позовом відсутнє майно, яке може перебувати у спільній сумісній власності, тобто предмет спору відсутній. 19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просила ухвалу суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що між сторонами існує спір щодо вказаного нерухомого майна, а тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині, у зв`язку з тим, що предмет спору відсутній. Зазначає, що спірне нерухоме майно набуто відповідачем відразу після фактичного розірвання шлюбних відносин за рахунок спільних сумісних коштів. 17 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_2 , в якому просила ухвалу суду першої інстанції в частині задоволення клопотанням ОСОБА_2 про закриття провадження у справі залишити без задоволення. Відзив мотивовано тим, що наявність договору про поділ майна між сторонами не свідчить про вичерпність спору, оскільки на час укладання договору їй не було відомо про дійсний обсяг майна подружжя. Про порушення її прав та законних інтересів вона дізналася у зв`язку з приховуванням відповідачем значних сум отриманої ним заробітної плати в межах кримінального провадження після подання запитів до контролюючих податкових органів, а тому наразі між сторонам існує спір щодо цих сум. 24 листопада 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_3 представник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив залишити без змін ухвалу суду першої інстанції в частині закриття провадження. Відзив мотивовано обставинами, які є аналогічними обставинам, викладеним в апеляційній скарзі. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_3 представник ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 10 червня 2006 року. Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16 березня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. 27 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ спільного майна подружжя, за яким визначено майно, що підлягає поділу, а саме автомобіль HONDA CIVIC 2006 року, держаний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіль PORSHE CAYENNE GTS, 2013 року випуску, держаний номерний знак НОМЕР_5 . За пунктом 2 Договору перелік майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу за цим Договором, є вичерпним. Сторони спільно стверджують, що інше майно, що було набуте ними у шлюбі і становило спільну сумісну власність було відчужено ними за взаємною згодою до укладання цього договору, а грошові кошти отримані в результаті такого відчуження були витрачені на потреби та інтереси сім`ї; Відповідно до пунктів 5, 6 за взаємною домовленістю, досягнутою сторонами за даним Договором у особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить автомобіль марки HONDA, моделі CIVIC 2006 року, номер кузова НОМЕР_6 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . За взаємною домовленістю сторін, враховуючи неподільність автомобілів, як об`єктів поділу та різниці у їх вартості, ОСОБА_1 , у якості компенсації різниці у вартості автомобілів, також переходять грошові кошти в сумі 1539000 грн, що отримані ОСОБА_1 до підписання цього Договору. Підписанням цього Договору, ОСОБА_1 підтверджує, що грошові кошти у визначеній цим пунктом сумі отримані ОСОБА_1 до моменту підписання цього Договору у повному обсязі. Претензій з приводу повноти та строків передачі грошових коштів ОСОБА_1 до ОСОБА_2 не має. Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 вересня 2016 року ОСОБА_5 набув у власність машиномісце № НОМЕР_7 в підвальному поверсі житлового будинку літ. «В-9-15» за адресою: АДРЕСА_5 . 15 вересня 2017 року за договором купівлі- продажу ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 . За договором купівлі- продажу від 19 вересня 2018 року ОСОБА_2 набув у власність мащиномісце АДРЕСА_6 . Відповідно до договорів дарування від 20 липня 2017 року ОСОБА_2 є власником мащиномісць № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 в підвалі житлового будинку літ. «А-25», АДРЕСА_4 . 28 лютого 2019 року на підставі договору купівлі- продажу квартири відповідач набув у власність квартиру АДРЕСА_2 . 15 квітня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за яким останній набув у власність квартиру АДРЕСА_7 . 16 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила провести поділ майна подружжя, зазначаючи, що вищезазначене нерухоме майно та грошові кошти у розмірі 25085716 грн є спільною сумісною власністю подружжя, однак у зв`язку з зловживанням її довірою не були включені до переліку майна, що підлягає поділу. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі щодо вимог про поділ нерухомого майна, суд першої інстанції виходив із того, що вказані правовідносини врегульовано договором про поділ спільного майна подружжя, у зв`язку з чим предмет спору між сторонами відсутній, що є підставою для закриття провадження у справі. Разом з тим, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що закриття провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, можливо лише в судовому засіданні, а не при проведенні підготовчого судового засідання, оскільки згідно зі статтею 200 ЦПК України, а саме її частиною четвертою, закриття провадження можливо на цій стадії процесу з двох підстав, це: відмова від позову, визнання позову та укладення мирової угоди, визначених статтями 206, 207 ЦПК України. Поряд із цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження №61-2018св19) та у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження№ 61-1807св20). У відповідності до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вирішуючи спір, суд першої інстанції належно не дослідив матеріали справи, не врахував викладене, у зв`язку із чим зробив помилковий висновок про закриття провадження в частині вирішення спору про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 , квартири АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_3 , машиномісць за адресами: АДРЕСА_4 (№№ 104, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), АДРЕСА_5 , що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду. В іншій частині ухвала є законною, оскільки між подружжям існує спір щодо належності заробітної плати до спільного майна подружжя, а тому підстави для закриття провадження відсутні. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права (пункти 1, 4 частини першої статті 379 ЦПК України). За таких обставин ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2020 року в частині закриття провадження у справі підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Доводи відповідача щодо наявності підстав для закриття провадження, оскільки спір щодо поділу майна врегульовано шляхом укладання відповідної угоди є необґрунтованими, оскільки вказане нерухоме майно не було предметом цього договору та позивачка оспорює право особистої приватної власності відповідача на них. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 4 ч. 1 ст.379, ст. ст. 382 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2020 року в частині закриття провадження скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 19 лютого 2021 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина