Постанова 4804 № 264/6174/20

22-ц/804/1424/21 264/6174/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2021 року місто Маріуполь справа № 264/6174/20 провадження № 22-ц/804/1424/21 Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Пономарьової О.М., суддів Зайцевої С.А., Мальцевої Є.Є., секретар судового засідання Целовальник К.А., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Держава Україна в особі Управління патрульної поліції в м. Маріуполі Департаменту патрульної поліції, Державна казначейська служба України розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Кузнецова Д.В. від 15 березня 2021 року, дата складання повного тексту рішення 25 березня 2021 року, в с т а н о в и в: Описова частина Короткий зміст позовних вимог 17 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Управління патрульної поліції в м. Маріуполі Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди. Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 08 квітня 2020 року під час руху на своєму транспортному засобі по проспекту Нікопольський в місті Маріуполі, позивача зупинили працівники поліції, а саме командир взводу №1 Управління патрульної поліції в Донецькій області старший лейтенант Галалу С.Г., та склали постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за порушення пунктів 9.2.а та 9.2.б Правил дорожнього руху, за частиною 2 статті 122 КУпАП, наклавши штраф у розмірі 425 грн. Не погоджуючись із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, який рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 липня 2020 року задоволений та постанова у справі про адміністративне правопорушення від 08 квітня 2020 року серії ВР №079093 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень скасована. Справа про адміністративне правопорушення відносно позивача закрита. Позивач вважає, що своїми діями відповідачі порушили його права та завдали моральну шкоду. В обґрунтування заподіяння моральної шкоди та її стягнення позивач посилається на положення статті 56 Конституції України, частину 3 статті 19 Закону України «Про національну поліцію», статті 1166, 1167, 1174 ЦК України, та зазначає, що шкода, яка спричинена йому незаконною постановою працівника поліції, який виконував свої посадові обов`язки відповідно до наданих законодавством повноважень і в рамках Закону України «Про національну поліцію», компенсуються державою за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Необґрунтоване та незаконне складання відносно нього постанови за порушення ПДР України свідчить про незаконність дій посадової особи, яка ініціювала та здійснювала вказане провадження, чим йому спричинена моральна шкода, оскільки він був несправедливо покараний за те, що не вчиняв та не порушував ПДР. Позивач вимушений був найняти адвоката, витрачати гроші, відвідувати судові засідання, у зв`язку із чим перебував у моральному напруженні, погіршився сон, нормальний ритм життя. При цьому працівник поліції не взяв до уваги пояснення позивача та заявлені клопотання, виявляв зневагу, насміхався, чим допустив приниження гідності як людини, який є водієм більше двадцяти років. Позивач самостійно виховує неповнолітнього сина, має скрутне фінансове становище, його сім`я отримує соціальну допомогу як малозабезпечена сім`я. Також він має слабке здоров`я, гіпертонічну хворобу другого ступеню та цукровий діабет. Заподіяну моральну шкоду оцінив в 20 000,00 гривень, які просив стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу України та Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. Судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору в розмірі 840,80 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 100,00 гривень позивач просив стягнути з відповідача. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Маріуполі Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не було представлено рішення окружного адміністративного суду, яким би було встановлено неправомірність дій суб`єкта владних повноважень під час складання та винесення оскарженої постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ВР № 079093 від 08 квітня 2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. Факт скасування такої постанови рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 липня 2020 року у справі №264/2501/20 провадження №2-а/264/113/2020 не свідчить про автоматичність та преюдиційність неправомірності дій з боку працівника поліції під час її винесення, оскільки вказана постанова скасована лише у зв`язку із недоведеністю вчинення адміністративного правопорушення, при цьому судом не встановлено фактів невідповідності дій з боку працівників поліції вимогам закону під час складання постанови. Також судом першої інстанції не встановлено вчинення працівниками поліції будь-яких дій, про які зазначено в позові, щодо приниження честі та гідності ОСОБА_1 та порушення його прав, в тому числі процесуальних, передбачених статтею 268 КУпАП, а також вчинення зневаги як до колишнього співробітника МВС. Навпаки, позивач неодноразово звертав увагу працівників поліції, що він є колишнім працівником органів внутрішніх справ, намагаючись переконати у неправомірності їх дій. Сам факт скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав недоведеності вини особи не є в подальшому безумовною підставою для відшкодування моральної та матеріальної шкоди та не вказує жодним чином на неправомірність дій посадових чи службових осіб органів державної влади. Позивач не перебував під судом і слідством, його права не були порушені чи обмежені, він самостійно, реалізуючи своє право на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, звернувся до суду з позовом про скасування постанов про притягнення його до адміністративної відповідальності. Жодних доказів на підтвердження заподіяння саме діями відповідача позивачу моральної шкоди, неправомірності таких діянь відповідача та наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача позивачем суду не надано. Фактів звернення позивача за медичною допомогою або погіршення стану здоров`я після складання оскаржуваної постанови 08 квітня 2020 року матеріали справи не містять. Суд першої інстанції відмовив у відшкодуванні понесених додаткових витрат на відновлення порушених прав та винесення оскаржуваної постанови, оскільки постанова про накладення адміністративного стягнення була оскаржена в судовому порядку та позивач не поніс витрати по сплаті штрафу, а судовий збір за рішенням суду стягнутий на користь позивача. Витрат на правовому допомогу позивачем заявлено не було. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 19 квітня 2021 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що протиправність дій працівників патрульної поліції підтверджено рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 липня 2020 року, яким скасовано постанову про адміністративне правопорушення від 08 квітня 2020 року про накладання штрафу у розмірі 425 грн. Додатковим рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2020 року постанова про адміністративне правопорушення від 08 квітня 2020 року визнана противоправною. Шкода, завдана позивачу органом державної влади у зв`язку з прийняттям противоправного рішення, має відшкодовуватися незалежно від вини відповідача. Тривалий час позивач відчував моральні страждання та був вимушений вчиняти численні дії по відновленню своїх прав. Порушення прав позивача мало тривалий характер, виражалося у душевному хвилюванні за порушені права, незаконне та несправедливе притягнення до адміністративної відповідальності, а також у хвилюваннях за авторитет та гідність. Суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки позивачем надано все необхідні докази, на підтвердження понесених витрат. Доводи інших учасників справи 24 травня 2021 року на адресу апеляційного суду від Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з того, що судом не встановлено вчинення працівниками поліції будь-яких дій, про які зазначено в позові, щодо приниження честі та гідності та порушення прав позивача, в тому числі процесуальних, а також вчинення зневаги, як до колишнього співробітника МВС. Твердження позивача про втрачений час та гроші, витрачені при розгляді справи про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, не відноситься до моральної шкоди, в розумінні ст. 23 ЦК України. Додатковим рішення суду про скасування постанови про адміністративне правопорушення здійснено розподіл судових витрат, тож позивач позбавлений права звертатися з такими вимогами в іншому судовому провадженні. Рух справи у суді апеляційної інстанції Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 квітня 2021 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Мальцева Є.Є., Лопатіна М.Ю. Ухвалою апеляційного суду від 05 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження у цій справі. Ухвалою апеляційного суду від 17 травня 2021 року у справі закінчено проведення підготовчих дій та призначено до розгляду. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2021 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Зайцева С.А., Мальцева Є.Є. Фактичні обставини справи, встановлені судом Постановою у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режим, серії ВР №079093 від 08 квітня 2020 року командиром взводу №1 роти тактико-оперативного реагування Управління патрульної поліції в Донецькій області Галалу С.Г. водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КпАП України, за те, що він 08 квітня 2020 року о 08.00 годині, керуючи автомобілем Hyundai Accent державний номерний знак НОМЕР_1 по пр. Нікопольському в Кальміуському районі м. Маріуполя та біля будинку №75 здійснив поворот праворуч, перестроювання з крайньої правої смуги в середню та здійснив зупинку транспортного засобу, не подаючи при цьому сигналів світловим покажчиком повороту, чим порушив п.п.9.2. «а» та «б» ПДР України. Відповідно до даної постанови на ОСОБА_1 накладено штраф в сумі 425 гривень. Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 липня 2020 року по справі №264/2501/20 провадження №2-а/264/113/2020 та додатковим рішенням від 30 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до командира взводу №1 Управління патрульної поліції в Донецькій області Галалу С.Г. з приводу рішення суб`єкта владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ВР № 079093 від 08 квітня 2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КпАП України. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП закрито. Стягнуто з Головного управління національної поліції України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали цивільної справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 5 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», виходячи із загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року по справі № 454/1213/16-ц. Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, заподіяння моральної шкоди позивач пов`язує з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності у зв`язку із порушенням ПДД. Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилається на спричинення йому моральної шкоди, яка виявилась у його душевних стражданнях через незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, необхідністю звернення до суду для відновлення своїх порушених прав. Відповідно до п.п.5,8 ч.1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Положеннями п.5 статті 213 КУпАП та статтею 222 КУпАП органам Національної поліції надано право розглядати справи про адміністративні правопорушення, в тому числі, передбачені ч.2 статті 122 КУпАП, за вчинення якого відносно ОСОБА_1 винесена постанова. Підзаконними нормативним актами: Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженого наказом МВС від 07.11.2015 № 1395 та Положенням Про патрульну службу МВС, затверджену наказом МВС від 02.07.2015 № 796 визначені повноваження та компетенція поліцейського під час несення служби та виявлення адміністративного правопорушення. Надано право зупиняти водіїв та здійснювати розгляд справи про адміністративне правопорушення на місці вчинення, а також накладати адміністративне стягнення. Таким чином, в судовому засіданні не доведено, що працівник поліції під час винесення постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення діяв в порушення діючого законодавства та його дії носили неправомірний характер, тобто позивачем не доведено вчинення неправомірних дій з боку працівників поліції. Доказів на підтвердження заподіяння саме діями відповідача позивачу моральної шкоди, неправомірності таких діянь відповідача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача позивачем суду не надано. В обгрунтування позовних вимог про заподіяння моральної шкоди позивач посилався на те, що внаслідок притягнення його до адміністративної відповідальності у нього погіршився стан здоров`я та сон та нормальний ритм життя, він вимушений був витрачати додаткові кошти на відновлення порушених прав, проте суд першої інстанції обгрунтовано зробив висновок, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо наявності причинного зв`язку між притягненням його до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху та погіршенням здоров`я. Фактів звернення позивача за медичною допомогою або погіршення стану здоров`я після складання постанови 08 квітня 2020 року матеріали справи не містять. Постанова про накладення адміністративного стягнення була оскаржена в судовому порядку та позивач не поніс витрати по сплаті штрафу, а судовий збір за рішенням суду стягнутий на користь позивача. Витрат на правовому допомогу позивачем заявлено не було. Судом не встановлено вчинення працівниками поліції будь-яких дій, про які зазначено в позові, щодо приниження честі та гідності та порушення прав позивача, а останнім не надано доказів на підтвердження порушення стосунків позивача з іншими людьми, у приниженні його честі та гідності, моральних страждань та інших негативних наслідків, на які посилається позивач і які, на думку позивача, настали внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності. Виходячи з цього, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, підставно виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, так само як і не надано доказів, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна. Відповідно до правової позиції, висловленої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, статті 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох обов`язкових умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173,1174 ЦК України. Проте ці норми процесуального права позивачем не дотримано, доказів, які б підтверджували наявність складових для відшкодування моральної шкоди, суду не надано. Водночас, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту наявності будь-яких обставин, що свідчили б про перенесені душевні та/або фізичні страждання та їх природу. При цьому сам факт скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Апеляційний суд вважає, що визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КпАП України, є достатньою і справедливою сатисфакцією у зв`язку притягненням останнього до адміністративної відповідальності. Апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння моральних страждань та інших негативних наслідків, на які посилається позивач і які, на думку позивача, настали внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності. Враховуючи обставини справи, надані та досліджені судом докази, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в позовній заяві, що була предметом дослідження в судовому засіданні, та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до частини 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 17 червня 2021 року. Суддя-доповідач О.М. Пономарьова Судді С.А. Зайцева Є.Є. Мальцева