Постанова 4804 № 264/4498/20

22-ц/804/1416/21 264/4498/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2021 року місто Маріуполь справа № 264/4498/20 провадження № 22-ц/804/1416/21 Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Пономарьової О.М., суддів Лопатіної М.Ю., Мальцевої Є.Є., секретар судового засідання Лазаренко Д.Т., сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі Управління патрульної поліції в м. Маріуполі Департаменту патрульної поліції, Державна казначейська служба України розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Іванченко А.М. від 03 березня 2021 року, в с т а н о в и в: Описова частина Короткий зміст позовних вимог 16 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в м. Маріуполі Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що постановою інспектора 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Дідура І.І. серії ЕАА №226067 від 03 грудня 2017 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення в розмірі 255,00 грн. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2018 року вищевказану постанову серії ЕАА №226067 від 03 грудня 2017 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності скасовано та закрито справу про адміністративне правопорушення. Постановою інспектора 1 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Сомікова С.К. серії ЕАВ №1468791 від 29 серпня 2019 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340,00 грн. Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 вересня 2019 року вищевказану постанову серії ЕАВ №1468791 від 29 серпня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності скасовано та закрито справу про адміністративне правопорушення. Позивач вказував, що йому завдано майнову шкоду, яка становить 595,00 грн, оскільки йому довелось сплатити вказані суми штрафів. У зв`язку з винесенням незаконних постанов про притягнення до відповідальності, позивачу завдано значних моральних страждань, які полягали у душевних стражданнях з приводу грубого порушення його прав представником влади. Через неправомірну поведінку працівника поліції від позивача потребувало додаткових зусиль, значної кількості часу та зусиль, у зв`язку з чим він знаходився у стані постійного стресу та нервозності, в нього погіршилось самопочуття, були різкі перепади настрою, через постійне хвилювання погіршився сон, що призвело до порушення нормального способу життя, депресії. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінив у 50 000,00 грн. ОСОБА_1 просив суд стягнути з казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 595,00 грн та моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн. В подальшому позивач уточнив позовні вимоги, про що надав уточнену позовну заяву, в якій вказав, що 25 червня 2019 року інспектором УПП в Донецькій області Мараховською О.А. відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення серії БД № 339912 за ст. 124 КУпАП. Постановою Жовтневого райсуду м. Маріуполя Донецької області від 03 березня 2020 року провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно нього за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Вказані дії працівників поліції спричинили йому шкоду, тому як він був вимушений звернутись до адвоката для захисту своїх прав у суді, витрачати свої гроші та час для відвідування судових засідань та доказувати перед судом свою невинуватість. За весь період розгляду справ за його позовами він знаходився в постійному моральному напруженні, у нього погіршився сон та нормальний ритм життя, він ніколи до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався та ПДР України не порушував. Складаючи відносно нього постанови та протокол про адміністративне правопорушення працівники поліції не взяли до уваги його пояснення та заявлені клопотання, незважаючи на те, що вони обґрунтовані, чим спричинили порушення його прав та приниження його гідності як людини, яка є водієм більше 40 років. Він оцінює заподіяну моральну шкоду в 50 000,00 грн, яку просив стягнути та понесені судові витрати по справі та витрати на правову допомогу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Маріуполі Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач помилково вважає, що сплачені ним штрафи є завданою йому матеріальною шкодою, оскільки, сплачені вони добровільно, вказані постанови про накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу по справі про адміністративне правопорушення на примусовому виконанні у ДВС за місцем проживання позивача не перебували. Відмовляючи у задоволенні вимог в частині відшкодування понесених судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги мають вирішуватися в межах розгляду справи, де вони понесені та можуть бути предметом самостійного позову. Щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не перебував під судом і слідством, його права не були порушені чи обмежені, він самостійно, реалізуючи своє право на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, звернувся до суду з позовом про скасування постанов про притягнення його до адміністративної відповідальності. Жодних доказів на підтвердження заподіяння саме діями відповідачів позивачу моральної шкоди, протиправності таких діянь відповідачів та наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів позивачем суду не надано. Оскільки рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб вважаються правомірними, поки не встановлено протилежного, а такий факт може бути встановлено лише в порядку адміністративного судочинства, суд загальної юрисдикції не може робити висновків щодо неправомірності чи протиправності дій або бездіяльності органів державної влади стосовно складання постанови про адміністративне правопорушення. Сам факт закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної та матеріальної шкоди та не вказує жодним чином на неправомірність дій посадових чи службових осіб органів державної влади. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 19 квітня 2021 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що протиправність дій працівників патрульної поліції підтверджено рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполі Донецької області від 10 грудня 2018 року, рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 вересня 0219 року та постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 березня 2020 року. Шкода, завдана позивачу органом державної влади у зв`язку з прийняттям противоправного рішення, має відшкодовуватися незалежно від вини відповідача. Тривалий час позивач відчував моральні страждання та був вимушений вчиняти численні дії по відновленню своїх прав. Порушення прав позивача мало тривалий характер, виражалося у душевному хвилюванні за порушені права, незаконне та несправедливе притягнення до адміністративної відповідальності, а також у хвилюваннях за авторитет та гідність. Доводи інших учасників справи Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористались. Рух справи у суді апеляційної інстанції Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 квітня 2021 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Мальцева Є.Є., Лопатіна М.Ю. Ухвалою апеляційного суду від 05 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження у цій справі. Ухвалою апеляційного суду від 11 травня 2021 року у справі закінчено проведення підготовчих дій та призначено до розгляду. . Фактичні обставини справи, встановлені судом Відповідно до постанови у справі про адміністративне правопорушення від 03 грудня 2017 року серії ЕАА № 226067 водій ОСОБА_1 03 грудня 2017 року о 14.17 год. 11 сек., за адресою Донецька область, м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 93 керував транспортним засобом Kia Ceed державний номер НОМЕР_1 , при цьому здійснив рух в зоні дії дорожнього знаку 3.21 «В`їзд заборонено», виїхавши крізь нього, чим порушив п.8.4.в ПДР України - порушення вимог заборонних знаків та вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122 КУпАП, у зв`язку з чим на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2018 року у справі №263/8742/18, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовом. Скасовано постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 03 грудня 2017 року серії ЕАА № 226067 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 255 грн, провадження у справі про адміністративні правопорушення закрито. Судові витрати у справі віднесено на рахунок держави. В іншій частині позову відмовлено. Згідно з постановою серії ЕАВ №1468791 від 29 серпня 2019 pоку, винесеною поліцейським УПП у м. Маріуполі капралом поліції - Соміковим С.К. 29 серпня 2019 року о 21 год 31 хв. м. Маріуполь, пр. Нахімова, 132 А водій керував ТЗ, у якого не горіла лампа лівої фари в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушив п. 31.4.3 ПДР керування транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, у зв`язку із чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП. По справі прийнято рішення про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 вересня 2019 року у справі №266/5506/19 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову серія ЕАВ №1468791 від 29 серпня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.121 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення закрито. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №339912 від 25 червня 2019 року 25 червня 2019 року о 17.31 год. в Донецькій області, м. Маріуполі, Центральному районі вул. Митрополитська, біля буд. 89 по вул. Миколаївській водій ОСОБА_1 , керуючи ТЗ «КІА» державний номер НОМЕР_1 , не був уважний, рухаючись заднім ходом не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з ТЗ «Міцубісі Пажеро Спорт» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , який також рухався заднім ходом. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.2.3б,10.9ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП. Постановою Жовтневого райсуду міста Маріуполя Донецької області від 03 березня 2020 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 5 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», виходячи із загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року по справі № 454/1213/16-ц. Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, заподіяння моральної шкоди позивач пов`язує з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності у зв`язку із порушенням ПДД. Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилається на спричинення йому моральної шкоди, яка виявилась у його душевних стражданнях через отримання незаконної вимоги про сплату штрафу, необхідністю відновлення своїх порушених прав. Проте, відповідач робив запит до ГУДКС України у Донецькій області щодо сплати штрафів, однак заяви про повернення сплачених коштів на особистий рахунок з посиланням на рішення судів про скасування постанов цей запит не містить, не надав позивач і доказів про звернення до ГУДКС України у Донецькій області з заявою про повернення помилково сплачених коштів та вмотивованої відмови про повернення цих коштів. Витрати, пов`язані із добровільними, помилково сплаченими штрафами (оплата штрафів) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) оскільки такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з поведінкою відповідача, протиправність дій, рішень чи бездіяльність працівників, якого у даній справі не доведена, та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку, тому відсутні підстави для відшкодування матеріальної шкоди. Виходячи з цього, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в цій частині. Аналогічні висновки зроблено в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/13636/14, постанові у справі № 821/1594/17 від 15 травня 2018 року. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, обгрунтовано виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, так само як і не надано доказів, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна. Відповідно до правової позиції, висловленої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, статті 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох обов`язкових умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173,1174 ЦК України. Проте ці норми процесуального права позивачем не дотримано, доказів, які б підтверджували наявність складових для відшкодування моральної шкоди, суду не надано. Водночас, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності фіскальної служби не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту наявності будь-яких обставин, що свідчили б про перенесені душевні та/або фізичні страждання та їх природу. З урахуванням встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння моральних страждань та інших негативних наслідків, на які посилається позивач і які, на думку позивача, настали внаслідок незаконної вимоги про сплату штрафу. Враховуючи встановлені у справі обставини, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та матеріальної шкоди. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в позовній заяві, що була предметом дослідження в судовому засіданні, та не спростовують обгрунтованих та правильних висновків суду. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до частини 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 травня 2021 року. Суддя-доповідач О.М. Пономарьова Судді М.Ю. Лопатіна Є.Є. Мальцева