Постанова 4803 № 213/584/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5782/21 Справа № 213/584/21 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 213/584/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Зубакової В.П., суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року, яке ухвалено суддею Алексєєвим О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 квітня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., звернувся до суду з позовом доАкціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі АТ «ПІВДГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`ю. Вобґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв`язку із чим, висновком МСЕК від 01.10.1993 року, йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 25 % - вібраційна хвороба, з наступним переоглядом 01.10.1994 року. Висновком МСЕК від 02.11.1995 року збільшено відсоток втрати професійної працездатності з 25% до 35%, та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.10.1997 року. При наступних переоглядах у 1997-2000 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались. Висновком МСЕК від 31.10.2000 року позивачу залишено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 35 % та третю групу інвалідності з 01.11.2001 року на безстроковий термін. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 210 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв`язку з ушкодженням здоров`я, у розмірі 100 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь держави судові витрати у розмірі 1000,00 грн. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Також, просить врахувати, що внаслідок отриманого хронічного захворювання та значної втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя. Судом першої інстанції не повністю враховано, що внаслідок хронічного захворювання, він позбавлений можливості повноцінно працювати, реалізовувати свої звички та бажання, фінансово допомагати своїй родині, він постійно відчуває стійкий біль та обмеження рухів у шийному відділі хребта, що іррадіює в праву руку, оніміння в ній, слабкість у верхніх кінцівках, обмеженість рухомості у плечових суглобів. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. В зазначеній постанові, вказано, що у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. Також, посилається на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності. Посилається на постанову Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 375/2051/18, якою визнано домірним грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 400 000 грн. за умови втрати ним 90% професійної працездатності. В апеляційній скарзі відповідач АТ «ПІВДГЗК» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат, відповідно до п.11 Правил №

472. Вказує, що, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Крім того, відсутня вина та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійних захворювань, проте, наявнийпричинно-наслідковий зв`язок між діями самого позивача, які виразились у тривалому продовженні роботи з власної волі у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача На думку відповідача, саме безвідповідальне ставлення позивача до свого здоров`я у результаті призвело до встановлення йому професійного захворювання, прогресування його хвороби, погіршення самопочуття та встановлення 35% втрати працездатності. Вважає, що судом не враховано, що позивач звільнився з підприємства у віці 72 років, станом на дату позову позивачу 77 років, тобто, навіть, досягнувши пенсійного віку, продовжував працювати. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи,відповідач просить рішення суду скасувати, апеляційну скаргу відповідача задовольнити, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу позивача, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 23.10.1967 року по 15.05.1975 року працював помічником машиніста екскаватора рудника Криворізького Південного гірничо-збагачувального комбінату, з 15.05.1975 року по 31.05.1994 року машиністом екскаватора рудника Криворізького Південного гірничо-збагачувального комбінату, з 31.05.1994 року по 07.05.2001 року продавцем продовольчих товарів рудоуправління, з 07.05.2001 року по 20.11.2002 року комірником рудоуправління, з 11.03.2003 року по 20.01.2016 року підсобним робітником рудоуправління, ВАТ «Південний ГЗК», правонаступником яких є АТ «ПІВДГЗК» ( а.с. 30-40). 20.01.2016 року позивач звільнений з роботи на ВАТ «Південний ГЗК» за власним бажанням, в зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України (а.с. 40). Згідно Акту від 21.07.1993 року про розслідування хронічного професійного захворювання, причиною професійного захворювання ОСОБА_1 довготривалий строк роботи в умовах впливу загальної вібрації, рівень якої перевищував гранично допустимий. У зв`язку з шкідливими та тяжкими умовами праці, ОСОБА_1 отримав хронічне захворювання вібраційна хвороба. Висновком МСЕК від 01.10.1993 року, ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 25 % - вібраційна хвороба з наступним переоглядом 01.10.1994 року. Висновком МСЕК від 02.11.1995 року збільшено відсоток втрати професійної працездатності з 25% до 35%, та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.10.1997 року. При наступних переоглядах у 1997-2000 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались. Висновком МСЕК від 31.10.2000 року позивачу залишено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 35 % та третю групу інвалідності з 01.11.2001 року на безстроковий термін. Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок отримання ним на виробництві при виконанні трудових обов`язків професійного захворювання. Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, професійне захворювання отримане позивачем під час виконання ним трудових обов`язків і воно пов`язане з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 173 КЗпПКЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК від 01.10.1993 року встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції, станом на 1993 рік. У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Як вбачається з Акту від 21.07.1993 року про розслідування хронічного професійного захворювання, причиною професійного захворювання ОСОБА_1 довготривалий строк роботи в умовах впливу загальної вібрації, рівень якої перевищував гранично допустимий. У зв`язку з шкідливими та тяжкими умовами праці, ОСОБА_1 отримав хронічне захворювання вібраційна хвороба. Отже, роботодавець Криворізький Південного гірничо-збагачувальний комбінат правонаступником якого є АТ «ПІВДГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини Криворізького Південного гірничо-збагачувального комбінату, правонаступником якого є АТ «ПІВДГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача АТ «ПІВДГЗК», про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Актом від 21.07.1993 року про розслідування хронічного професійного захворювання, встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так якпорушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки він постійно відчуває стійкий біль та обмеження рухів у шийному відділі хребта, що іррадіює в праву руку, оніміння в ній, слабкість у верхніх кінцівках, обмеженість рухомості у плечових суглобів. Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, розпачу. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого позивач переносить моральні страждання. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого. Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не враховано, те, що позивач звільнився з підприємства у віці 72 років, станом на дату позову позивачу 77 років, тобто, навіть, досягнувши пенсійного віку, продовжував працювати, колегія суддів не бере до уваги, оскільки ці факти не знімають з відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві відповідача, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі, на теперішній час у розмірі 35 % та визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення., зважаючи на встановлення втрати працездатності та групи інвалідності безстроково. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги, як позивача так і відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Посилання позивача, як на приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 35%, безстроково та визнання його особою з інвалідністю третьої групи, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (100 000,00 грн.) не є заниженим та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційних скаргах зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційних скарг відсутні, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 16 червня 2021 року. Головуючий: Судді: