Постанова 4803 № 212/4026/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7943/20 Справа № 212/4026/20 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 212/4026/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, та відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2020 року, яке ухвалене суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 липня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі ПРАТ «ЦГЗК») про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок роботи протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК у 2007 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 35 % - вібраційна хвороба та визнано особою з інвалідністю третьої групи з 24 вересня 2007 року до 01 жовтня 2008 року, з наступним переоглядом 01.09.2008 року. При наступних переоглядах у 2008-2014 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались, з 01.10.2014 року встановлені безстроково. Позивач вважає, що у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, йому з вини відповідача спричинено моральну шкоду, а тому просив суд стягнути на його користь з ПРАТ «ЦГЗК»в рахунок її відшкодування 165 305, 00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПРАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 57 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПРАТ «ЦГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити його розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування, не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманого професійного захворювання, постійно відчуває втому, зниження уваги, почуття роз дратівливості, больові відчуття опорно-рухового апарату та обмеження рухів, біль у плечових, ліктьових суглобах, періодичний головний біль, запаморочення. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. Також, на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності. В апеляційній скарзі відповідач ПРАТ «ЦГЗК» ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди,просить зменшити її розмір з 57 000,00 до 50 000,00 грн., з урахуванням податків і зборів, в решті позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі без врахування засад розумності, виваженості й справедливості, він є необґрунтованим та не відповідає сталій судовій практиці при розгляді аналогічних справ. Вказує, що відсутня вина та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійного захворювання, при цьому, позивач при прийомі на роботу був під підпис ознайомлений з умовами праці та добровільно працював у шкідливих умовах з метою отримання більшої заробітної плати, більш тривалої відпустки, відносно інших професій та виходу на пенсію на пільгових умовах. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів щодо спричинення моральної шкоди позивачу. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, на сьогодні це 18 892 грн., сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював з 21.09.1992 року по 01.02.1997 року водієм автомобіля «БілАЗ -7512-10 по вивезенню гірничої маси з кар`єра дільниці гірничо-капітального ремонту кар`єра № 4 ВКБ, з 01.11.1998 року по 31.05.2007 року водієм автотранспортного засобу НД-1200 з транспортування гірничої маси з кар`єру в технологічному процесі автотранспортного цеху № 3 колони технологічного автотранспорту кар`єрів № 3-4 Петрівського рудника та гірничо - транспортного цеху № 2, з 14.02.2008 року по 01.06.2012 року працював слюсарем інструментальником гірничо - транспортного цеху № 2 ВАТ «ЦГЗК», правонаступником якого є ПРАТ «ЦГЗК» (а.с.35-45). 01.06.2012 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, за ст. 38 КЗпП України (а.с. 45). Відповідно до п.9,10,14 Акту № 6 розслідування хронічного професійного захворювання від 31 травня 2007 року, діагноз ОСОБА_1 вібраційна хвороба першої-другої ст. з церебрально-периферичним ангіодистонічний синдромом, полірадикулонейропатією з вираженим порушенням біомеханіки хребта та стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді: двостороннього, плечолопаткового періартрозу ПФ першого-другого ст., деформуючого артрозу ліктьових та колінних суглобів ПФ першого ст. (а.с.23-25). Відповідно до п. 17 Акту № 6 розслідування хронічного професійного захворювання від 31 травня 2007 року, причиною виникнення професійного захворювання ОСОБА_1 є багаторічна праця позивача в умовах впливу загальної вібрації, рівень якої перевищував ГДР: вібрація загальна 112 дБ при ГДР 107 дБ. (а.с.23-25). Пунктом 19 Акту встановлено, що керівництво Відкритого акціонерного товариства "Ценральний ГЗК» під час праці ОСОБА_1 порушило ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці» (а.с.23-25). Висновком МСЕК від 26.09.2007 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 35 % - вібраційна хвороба та визнано особою з інвалідністю третьої групи з 24 вересня 2007 року до 01 жовтня 2008 року, з наступним переоглядом 01.09.2008 року (а.с.11). Згідно висновку МСЕК від 07 жовтня 2014 року (серія 12 ААА № 000686) позивачу ОСОБА_1 , при повторному переогляді, встановлено 35 % втрати професійної працездатності - вібраційна хвороба та визнано особою з інвалідністю третьої групи з 01 жовтня 2014 року, безстроково ( а.с. 19,20,21,22). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з Акту № 6 розслідування хронічного професійного захворювання від 31 травня 2007 року, причиною виникнення професійного захворювання у позивача визначена - багаторічна праця позивача в умовах впливу загальної вібрації, рівень якої перевищував ГДР: вібрація загальна 112 дБ при ГДР 107 дБ. Отже, роботодавець ВАТ «ЦГЗК», правонаступником якого є ПРАТ «ЦГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ВАТ «ЦГЗК», правонаступником якого є ПРАТ «ЦГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПРАТ «ЦГЗК», про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Актом № № 6 розслідування хронічного професійного захворювання від 31 травня 2007 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так якпорушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває постійні болі та загальну слабкість, порушення душевної рівноваги, має поганий сон. Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, розпачу. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого позивач переносить моральні страждання. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого. Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи на підприємстві відповідача, у шкідливих умовах, що стало причиною його професійного захворювання, яке потягло за собою втрату працездатності та необхідності подальшого тривалого лікування у медичних закладах. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у розмірі 35 %, безстроково та його визнано особою з інвалідністю третьої групи. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває постійний біль, слабкість, втому. Постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, розпачу, у нього поганий сон. Періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я не спостерігається. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманого професійного захворювання, що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності, який встановлено безстроково, що свідчить про незворотність такого стану здоров`я, тривалості праці позивача в шкідливих умовах, що перевищували нормативи на ПРАТ «ЦГЗК»(12 років 11 місяців), що потягло втрату працездатності вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 57 000,00 грн. до 80 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість суми відшкодування моральної шкоди, спростовуються вищевикладеним. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Так, відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, з відповідача ПРАТ «ЦГЗК»на користь держави, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1261,20 грн. за подання апеляційної скарги позивачем. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович задовольнити частково. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2020 року, змінити, збільшити розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 57 000,00 гривень до 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» за подання апеляційної скарги позивачем, на користь держави, судовий збір у розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривень 20 (двадцять) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 30 вересня 2020 року. Головуючий: Судді: