Постанова 4801 № 127/10147/20

Справа № 127/10147/20 Провадження № 33/801/516/2021 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Чернюк І. В. Доповідач: Ковальчук О. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальчука О. В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, ВСТАНОВИВ: Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто в дохід держави 420,40 грн. судового збору. Не погодившись з цією постановою, 01 березня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на її апеляційне оскарження, постанову суду скасувати. В обґрунтування доводів клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року апелянт зазначив, що справа розглянута судом першої інстанції без його участі, а про існування оскаржуваної постанови йому стало відомо від працівника державної виконавчої служби м. Вінниці 28 лютого 2021 року. Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2021 року (а. с. 25-27) відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року, апеляційну скаргу разом з додатками повернуто особі, яка її подала. Відмовляючи у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 будь-яких поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції взагалі не навів, а суд не встановив будь-яких об`єктивно непереборних причини, що не залежали від волевиявлення скаржника, або дійсно пов`язані з істотними обставинами, перешкодами, труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до апеляційної інстанції у строк, визначений законом. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з трек-номером 2101100922728 (а. с. 30) вказану постанову апеляційного суду від 10 березня 2021 року ОСОБА_1 отримав 13 березня 2021 року. 26 травня 2021 року ОСОБА_1 повторно звернувся з апеляційною скаргою на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року, в якій просив поновити строк на її апеляційне оскарження, постанову суду скасувати. В обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження зазначив, що справа розглянута судом першої інстанції без його участі, а про існування оскаржуваної постанови йому стало відомо від працівника державної виконавчої служби м. Вінниці 28 лютого 2021 року. Водночас, апеляційна скарга та заява про поновлення строку на апеляційне оскарження, подані 26 травня 2021 року, ідентичні з апеляційною скаргою та заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, які були подані 01 березня 2021 року. Оцінивши доводи заявленого клопотання, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга та заява про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року підлягає поверненню особі, яка її подала з огляду на таке. Порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення регулюється ст. 294 КУпАП. За змістом цієї норми постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Отже, початок відліку строку на апеляційне оскарження постанови суду пов`язаний з моментом прийняття такої постанови, а не отримання її копії. Європейський суд з прав людини в рішенні «Рябих проти Росії» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Статтею 1 КУпАП визначено, що завданням цього кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. З метою забезпечення виконання положень ст. 1 КУпАП, у зв`язку з тим, що діючими нормами КУпАП не визначено перелік дій, що суперечать завданню адміністративного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, апеляційний суд дійшов висновку про можливість застосувати закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогію закону). Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. У ч. 3, 4 ст. 44 ЦПК України визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Отже на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права. Частиною 1 ст. 143 ЦПК України передбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу. У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, виконання судового рішення є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. З огляду на викладені вище обставини та на підставі вказаних норм права, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки апеляційним судом вже було вирішено питання про поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року, а звернення до суду з ідентичними апеляційною скаргою та заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження свідчить про недобросовісне використання наданих останньому законом процесуальних прав на звернення до суду, є завідомо безпідставним, має очевидно штучний характер з метою створення перепон для виконання судового рішення, яке набрало законної сили, отже його дії необхідно визнати зловживанням процесуальними правами, а вказані апеляційну скаргу та заяву повернути. Водночас, апеляційний суд вважає, що з метою запобігання в подальшому зловживанням ОСОБА_1 процесуальними правами, до нього необхідно застосувати заходи процесуального примусу, а саме стягнути з нього в дохід державного бюджету штраф в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що з 1 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270,00 грн. Керуючись ст. ст. 1, 294 КУпАП, ст. ст. 44, 143, 148 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Визнати, що повторне звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року та заявою про поновлення строку на її апеляційне оскарження є діями, що суперечать завданню адміністративного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року та заяву про поновлення строку на її апеляційне оскарження повернути заявнику. Застосувати до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 2270,00 грн, та стягнути з нього вказану суму в дохід Державного бюджету України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя О. В. Ковальчук