Постанова 4855 № 640/11931/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11931/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів: Оксененко О.М., Файдюка В.В. за участю секретаря Масловської К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року у справі №640/11931/19 за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» до відповідача Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А : У липні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування Деснянського району м. Києва" (надалі - позивач, КП "Керуюча компанія з обслуговування Деснянського району м. Києва") з позовною заявою до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві (надалі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати припис про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку оформлення, встановлення та застосування державних (регульованих) цін від 28.05.2019 року №538, прийнятого Головним управлінням Держпродспоживслужби в місті Києві. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про неправомірності здійсненої відповідачем перевірки, з огляду на відсутність таких повноважень, вказує на правомірність здійснення ним з 10.06.21018 року по 30.04.2019 рік нарахувань за послуги утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, не передбачення на законодавчому рівні з 10.06.2018 року послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а статтею 5 Закону №2189-VIII передбачено нову класифікацію житлово-комунальних послуг, згідно з якою житловою послугою є послуга з управління багатоквартирним будинком, а з 10.06.2018 року органи місцевого самоврядування не мають повноважень щодо встановлення (у тому числі і за результатами корегування) тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Окрім цього, КП "Керуюча компанія з обслуговування Деснянського району м. Києва" вказує на відсутність в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 року по справі №826/8441/17 та у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018 року жодного зобов`язання, зокрема щодо застосування тарифу, встановленого розпорядженням Київської міської державної адміністрації №442 від 30.04.2015 року, яке було скасоване розпорядженням Київської міської ради №668 від 06.06.2017 року, або щодо здійснення нарахувань за надані послуги з утримання будинків і споруд прибудинкових територій згідно тарифу встановленого розпорядженням Київської міської державної адміністрації №442 від 30.04.2015 року. Разом з цим, позивач вказує, що акт складений відповідачем як документ не має юридичного підґрунтя, оскільки не затверджено його уніфіковану форму у встановленому порядку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020року адміністративний позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку оформлення, встановлення та застосування державних (регульованих) цін від 28.05.2019 року №538, прийнятий Головним управлінням Держпродспоживслужби в місті Києві. Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві (03151, м. Київ, вул. Волинська, б. 12, код ЄДРПОУ 40414833) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування Деснянського району м. Києва" (02127, м. Київ, вул. Закревського, б. 15, код ЄДРПОУ 39611267) сплачений ним судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно залишено поза увагою доводи відповідача, що під час проведення перевірки фахівцями Головного Держпродспоживслужби в місті Києві правильно виявлено та описано порушення вимог законодавства з посиланням на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 у справі № 826/8441/17, саме позивачем, за яким закріплено на праві господарського відання житловий фонд, надавались Київській міській раді (Київській міській державній адміністрації) вихідні дані по будинках для затвердження тарифів, саме як суб`єкту господарювання, який подає дані для формування тарифів та застосовує тарифи (ціни) при наданні послуг, за результатами перевірки винесено правомірний припис від 28.05.2019 року №538 за порушення порядку формування та застосування цін. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги у повному обсязі, з підстав викладених у апеляційній скарзі. Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на підставі наказу від 08.05.2019 року №2271, направлення на проведення заходу №1834 від 08.05.2019 року Головним управлінням Держпродспоживслужби в місті Києві здійснено позаплановий захід Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування Деснянського району м. Києва", за наслідком якого складено акт №2271-10 перевірки дотримання вимоги щодо формування, встановлення та застосування державним регульованих цін від 22.05.2019 року (надалі - акт перевірки). В акті перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог абзацу 6 пункту 2 "Порядку формування тарифів та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (надалі - Постанова/Порядок № 869), частини 3 статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" (надалі - Закон № 5007-VI), за що передбачена відповідальність відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про ціни та ціноутворення", частиною 1 статті 165-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Позивачем подано зауваження на акт перевірки. В подальшому, Головним управлінням Держпродспоживслужби в місті Києві з урахуванням висновків акту перевірки винесено припис №538 від 28.05.2019 року про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін (надалі - оскаржуване та/або спірне рішення). Зазначеним приписом відповідач вимагає від Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування Деснянського району м. Києва" усунути виявлені порушення, які зафіксовані в акті перевірки від 22.05.2019 року №2271-10 та вжити заходи відповідно до частини 2 статті 20 Закону України "Про ціни та ціноутворення":

1. Щодо застосування в період з 01.07.2017 року по 31.04.2019 рік тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які встановлені протиправним та скасованим розпорядженням №668 від 06.06.2017 року згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 року, Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018 року у справі №826/8441/17, у термін до 01.07.2019 року.

2. В триденний термін з моменту виконання припису повідомити про вжиті заходи Головне управління Держпродспоживслужби в місті Києві, за адресою: м. Київ, вул. Некрасовська, б. 10/8. Позивач вважаючи вищезазначений припис протиправним, звернувся до суду з позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення позивних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи, також, відсутні докази на підтвердження висновку відповідача щодо застосування позивачем тарифу на послуги, які не встановлені рішенням органу місцевого самоврядування в період з 21.12.2018 року по 31.04.2019 року. Суд зазначає, що рішенням органу місцевого самоврядування встановлюється тариф на послуги та структура тарифу. В акті перевірки відсутня інформація про які саме послуги йдеться у вказаному висновку. Відсутні витребувані докази на підтвердження застосування позивачем певного тарифу у цей період, його розмір та сума отриманих коштів за надані позивачем послуги. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар. Виходячи з визначення наведеного у статті 1 цього Закону, істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором; Згідно з частиною 3 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред`являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача. Основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначає Закон України "Про ціни та ціноутворення" від 21.06.2012 року №5007-VI (надалі - Закон №5007-VI). Згідно із частиною 1 статті 3 Закону №5007-VI законодавство про ціни і ціноутворення ґрунтується на Конституції України та складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, законів України "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції", цього Закону та інших нормативно-правових актів. Державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення: 1) розвитку національної економіки та підприємницької діяльності; 2) протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення; 3) розширення сфери застосування вільних цін; 4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості; 5) соціальних гарантій населенню в разі зростання цін; 6) необхідних економічних гарантій для виробників; 7) орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку (ч. 1 ст. 4 Закону №5007-VI). Відповідно до положень статті 13 Закону №5007-VI державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом: 1) установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів); 2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни. Між тим, частиною 1 статті 16 Закону №5007-VI визначено, що органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі - уповноважені органи) є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами; інші органи, визначені законом. Згідно із частиною 2 статті 16 Закону №5007-VI повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов`язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб`єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та іншими законами. Основними функціями уповноважених органів є: 1) виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; 2) здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення; 3) запобігання порушенням у сфері ціноутворення (ч. 1 ст. 18 Закону №5007-VI). Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 19 Закону №5007-VI уповноважені органи мають право надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін. Судом першої інстанції звернуто увагу, що пунктом 1 спірного рішення вимагається від позивача вжити заходів відповідно до частини 2 статті 20 Закону України "Про ціни та ціноутворення" щодо застосування в період з 01.07.2017 року по 31.04.2019 рік тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які встановлені протиправним та скасованим розпорядженням №668 від 06.06.2017 року згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 року, Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018 року у справі №826/8441/17, у термін до 01.07.2019 року. Так, в акті перевірки, в колонці "Детальний опис виявленого порушення" розділу "Порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки" з посиланням на вищевказані рішення зазначено наступне: "на балансі КП "Керуюча компанія з обслуговування Деснянського району м. Києва" обліковується квартира за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 46, 44 м2. В період з 01.07.2017 року по 20.12.2018 року застосовано тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які встановлені протиправним та скасованим Розпорядженням № 668 від 06.06.2017 року, згідно рішення суду. В період з 21.12.2018 року по 31.04.2019 року застосовано тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які не встановлені рішенням органу місцевого самоврядування. Всього сума надлишкового нарахування власнику квартири АДРЕСА_2 за період з 01.07.2017 року по 31.04.2019 рік становить 4016,92 грн. Сума необґрунтовано одержаної виручки КП "Керуюча компанія з обслуговування Деснянського району м. Києва" за період з т01.07.2017 року по 31.04.2019 рік становить 4016,92 грн.". У відповідності до частини 4 статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року №877-V (надалі - Закон № 877-V) орган державного нагляду не може здійснювати державний нагляд у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду. Згідно із статтею 16 Закону №5007-VI органом державного контролю та спостереження у сфері ціноутворення є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами. Отже, виключно законом визначаються повноваження відповідача під час здійснення ним заходів державного нагляду. Так, відповідно до пункту 5 та пункту 14 частини 1 статті 1 Закону №5007-VI, застосуванням ціни є продаж (реалізація) товару за встановленою ціною, а формуванням ціни є механізм визначення рівня ціни товару. Між тим, як вже було вказано судом вище статтею 18 Закону №5007-VI визначений вичерпний перелік прав органу державного нагляду. Відповідач на підставі вказаної правової норми має право серед іншого, проводити у суб`єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки: достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов`язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін; наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб; одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки; одержувати безоплатно від суб`єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб`єктами господарювання на їх вимогу; вимагати від суб`єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін. Колегіє суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що відповідачем ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи не надано будь-якої документації, визначеної статтею 18 Закону №5007-VI, доказів її витребування у позивача під час здійснення заходу. Так, Закон №5007-VI не надає повноважень відповідачу, як уповноваженому органу, не здійснюючи фактичну перевірку визначеної законом документації, встановлювати наявність порушень у діяльності суб`єкта господарювання на підставі судових рішень. Відповідачем у акті перевірки встановлено факт щодо застосування позивачем тарифу з 01.07.2017 року по 20.12.2018 року, при цьому не витребував та не надав належну оцінку документації щодо застосування у цей період позивачем певного тарифу. Отже, відповідач мав повноваження перевірити, за яким саме тарифом позивачем фактично була продана у вказаний період послуга, що ним надається. Встановлення органом місцевого самоврядування певного тарифу не є підтвердженням того, що саме його було застосовано і саме органи державного нагляду, в даному випадку - відповідач, мають повноваження перевірити, чи продана послуга саме за встановленим тарифом, а не будь-яким іншим. Посилання апелянта на рішення апеляційного суду по справі №826/4441/17, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки не відповідає змісту та об`єму його повноважень відповідно до статті 18 Закону №5007-VI. Суд першої інстанції звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження висновку відповідача щодо застосування позивачем тарифу на послуги, які не встановлені рішенням органу місцевого самоврядування в період з 21.12.2018 року по 31.04.2019 року. Так, рішенням органу місцевого самоврядування встановлюється тариф на послуги та структура тарифу. В акті перевірки відсутня інформація про які саме послуги йдеться у вказаному висновку. Відсутні витребувані докази на підтвердження застосування позивачем певного тарифу у цей період, його розмір та сума отриманих коштів за надані позивачем послуги. Колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, які містяться у постанові від 12.06.2019 року по справі № 826/8441/17, якою судові рішення першої та апеляційної інстанції - скасовано. Так, Верховний Суд у постанові від 12.06.2019 року по справі № 826/8441/17 звернув увагу на наступне: - у пункті 37 - у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині (частина восьма статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла на момент розгляду судом справи у першій інстанції). Скасування нормативного акту і визнання його незаконним має різні правові наслідки. Відтак, дійшовши висновку про протиправність оскаржуваного розпорядження, суд має повноваження визнати його незаконним; - у пунктах 47-49 - суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутність відповідних технічних паспортів, та/або надання будь-яких інших документів, окрім технічних паспортів, є порушенням положень вищезазначеного Порядку №

869. Відповідач затвердив тарифи та структуру тарифів без перевірки їх економічної обґрунтованості та за відсутності визначеної Порядком № 869 документації, тобто без дотримання вимог статей 30, 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (пункт 47). Такий висновок суди попередніх інстанцій обґрунтували тим, що "упродовж розгляду справи відповідачем не надано містобудівної та землевпорядної документації на жоден з будинків, для яких затверджено тариф оскаржуваним розпорядженням від 06.06.2017, а надані технічні паспорти на деякі з будинків, виготовлені за часів Радянського Союзу, не відповідають фактичній площі будинків, при цьому акти щодо таких обмірів відсутні" (пункт 48). Суд не може погодитися з таким висновком, оскільки його зроблено з порушенням правил оцінки доказів (пункт 49); - у пункті 51 - відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 869 тарифи на послуги розраховуються окремо за кожним будинком. Отже, суди мали оцінити Розпорядження №668 щодо кожного окремого будинку: чи був наявний технічний паспорт цього будинку; чи відповідає зазначена в технічному паспорті сумарна загальна площа реальній, а якщо не відповідає, то чим це підтверджується; яку загальну площу було взято для розрахунку тарифу; чи був тариф саме для цього конкретного будинку розрахований правильно; - у пункті 52 - оскільки тарифи встановлюються щодо кожного окремого будинку, то у разі встановлення неправильності розрахунку тарифу для конкретного будинку, Розпорядження № 668 підлягає визнанню незаконним саме в частині встановлення тарифу щодо цього будинку, а не в цілому; - у пункті 53 - висновки судів попередніх інстанцій про те, що "надані технічні паспорти на деякі з будинків, виготовлені за часів Радянського Союзу, не відповідають фактичній площі будинків" не можуть слугувати підставою для визнання тарифів необґрунтованими, оскільки законодавством не встановлено строку чинності технічних паспортів. Отже, вимога відповідача щодо виконання позивачем пункту 1 припису на підставі рішень судів по справі №826-8441/17 не підлягає виконанню, оскільки Верховним Судом скасовано судові рішення суду першої та апеляційної інстанції, а отже є протиправним. Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З аналізу матеріалів справи та норм права колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обставини скасування Верховним Судом рішень в адміністративній справі №826/4441/17, що покладені в основну пункту 1 спірного рішення є самостійною та достатньою підставою для скасування останнього. Враховуючи вищевикладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: О. М. Оксененко В. В. Файдюк Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року.