Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2516/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2516/21 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Іркліївської сільської ради на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом Іркліївської сільської ради до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича про скасування постанови та зняття арешту,- В С Т А Н О В И В : Іркліївська сільська рада звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича про скасування постанови та зняття арешту. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Іркліївської сільської ради до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича про скасування постанови та зняття арешту. Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду, Іркліївська сільська рада звернулась з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Сторони були належним чином повідомлені про дату апеляційного розгляду справи - 07 червня 2021 року, проте у судове засідання не з`явилися. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Іркліївська сільська рада у своїй позовній заяві просить: скасувати постанову про арешт майна боржника (арешт майнових прав боржника) від 16.11.2018 року у виконавчому провадженні №56019290; зобов`язати відповідача вчинити виконавчі дії щодо зняття арешту, накладеного згідно зі вказаною постановою. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.06.2020 року позивач прийняв рішення №35-19/VII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою», відповідно до якого за заявою ОСОБА_1 припинено його право користування земельною ділянкою, площею 28,8899 га (кадастровий номер 7125186400:05:000:5372), наданої для ведення селянського (фермерського) господарства. Проте державну реєстрацію речового права позивача неможливо виконати через оспорюване рішення відповідача. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст. 55 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб. Згідно з ч.ч. 1 та 5 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Частина 1 статті 2 КАС України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Відповідно до п. 1, 5 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. З наведеного випливає, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Отже, як зазначив Конституційний Суд України у вказаному рішенні, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Відповідно до ч.1 ст.48 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - ЗУ №1404-VIII) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Заявлені спірні правовідносини свідчать, що обставини, якими позивач обґрунтовує підстави позову, виникли в часі після прийняття спірного рішення. Згідно з ч.1 ст.50 ЗУ №1404-VIII звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.50 ЗУ №1404-VIII у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. Відповідно до ч.4 ст.59 ЗУ №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Доказів наявності таких підстав суду не надано, як і не наведено обґрунтувань порушення відповідачем вимог закону під час прийняття спірного рішення. Відповідно до ч.1 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Судом враховано, що позивач не є учасником згаданого виконавчого провадження. Мета заявленого спору - усунення перешкод у користуванні позивачем майном, яке вважає своєю власністю. Так, під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 17.04.2018 року у справі №815/6956/15, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Не зважаючи на те, що відповідачем вказано орган державної влади, а позивач не є стороною виконавчого провадження, зміст заявленого спору полягає в судовому захисті права власності позивача. Згідно з ч. 1 ст. 59 ЗУ №1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Заявлений спір має ознаки цивільно-правового. Позивач звернувся до суду за захистом майнових відносин, які стосуються, на його думку, його права власності на нерухоме майно. Захист такого права, з огляду на наведені вище положення КАС України, не може відбуватися в порядку адміністративного судочинства. Зважаючи на викладені в позовній заяві обставини спору, зміст позовних вимог та додані до позовної заяви докази, позивач вважає себе власником вказаного майна. Такі обставини не підлягають встановленню в адміністративному судочинстві, зважаючи на завдання адміністративного суду відповідно до ст. 2 КАС України та встановлену юрисдикцію. Оскільки мотиви спору пов`язані безпосередньо із захистом цивільного майнового права позивача (права на приватну власність), на такий спір не поширюється юрисдикція адміністративного суду згідно зі ст. 19 КАС України. Разом з тим, відповідно до п.6 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов належить до юрисдикції господарського суду. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даній справі наявні підстави для відмови у відкритті провадження та повернення позовної заяви з усіма доданими до неї матеріалами. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Іркліївської сільської ради залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.