Постанова Донецький апеляційний суд № 236/3996/20

Єдиний унікальний номер 236/3996/20 Номер провадження 22-ц/804/1286/21 Головуючий у 1 інстанції Сердюк Н.В. Єдиний унікальний номер 236/3996/20 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/1286/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Агєєва О.В., Мальованого Ю.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» на заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 лютого 2021 року цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором (головуючий у 1 інстанції суддя Сердюк Н.В., повний текст рішення складено 01 березня 2021 року), В С Т А Н О В И В : У листопаді 2020 року ТОВ «ФК «Есаймент» звернулось до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначає, що 24.01.2014 між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» (далі ПАТ «ВБР») та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №IKIZG.221754.001. за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 60000 грн на строк до 23 січня 2017 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 22 % річних та за користування кредитними коштами. Повернення коштів повинно відбуватися щомісячними платежами відповідно до умов договору. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки РХ029031.221763.001 від 24.01.2014 року відповідно до умов якого останній зобов`язався в повному обсязі нести солідарну відповідальність за виконання позичальником своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором. Свої зобов`язання за договором банк виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Натомість відповідач свої обов`язки за вказаним договором належним чином не виконує і станом на 13.09.2019 року наявна заборгованість у загальній сумі 117211,28 грн, у тому числі: 52 962,44 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 60 948,58 грн - прострочена заборгованість за відсотками; 60,00 грн заборгованість за комісією; 3120,90 - простроченої заборгованості за комісією; 119,36 грн заборгованість за штрафами та/або пенею за кредитним договором. 13 вересня 2019 року між ПАТ «ВБР» та ТОВ «ФК «Есаймент» були укладені договір про відступлення прав вимоги №147 від 13.09.2019 року та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 23.05.2011 pоку, відповідно до яких ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» відступив ТОВ «ФК «Есаймент» права вимоги за відповідними договорами, до яких, зокрема, входять права вимоги за кредитним договором № IKIZG.221754.001 від 24.01.2014 року та усіма забезпечувальними договорами. У зв`язку з викладеним позивач просив солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 117211,28 грн та понесені ним судові витрати. Заочним рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором №IKIZG.221754.001 від 24.01.2014 року в сумі 52962,44 грн, що складає прострочену заборгованість за кредитом. В іншій частині позову відмовлено, також вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Частково не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування доводів зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам. Суд першої інстанції помилково відмовив у задоволені вимог про стягнення відсотків, комісії та штрафних санкцій, правові висновки суду належним чином не аргументовані. Крім того, звертає увагу суду, що п.8.6 договору поруки зазначено, що строк позовної давності за цим договором становить 10 років, а тому позивач не пропустив строки давності щодо задоволення своїх вимог. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Оскільки апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд якої відповідно до п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Фактично позивачем рішення оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог. У частині задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту рішення сторонами не оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610 ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням законодавства є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із ст.ст. 1054, 1049 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Положеннями ст.554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. З матеріалів справи убачається, що 24.01.2014 між ПАТ «ВБР» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №IKIZG.221754.001. Відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 60000 грн із встановленням строку кредитування до 23 січня 2017 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 22,0 % річних. Позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісії банку і проценти за користування кредитом в порядку і на умовах, встановлених кредитним договором. Кредит надається позичальнику на споживчі потреби під заставу нерухомості. Відповідно до пункту 1.6 укладеного договору позичальник сплачує банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,1 % від суми кредиту по договору, щомісяця в період сплати. Пунктами п.1.8 та 2.4 кредитного договору визначено, що повернення кредиту здійснюється на рахунок № НОМЕР_1 щомісячно з 1-ого по 10-е число кожного місяця, починаючи з наступного місяця, після дати підписання договору. За порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом банк нараховує позичальнику проценти в розмірі 44% річних від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення. (п.6.1) Банк має право нараховувати позичальнику штраф в розмірі 2,0% від суми кредиту у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.3; 4.2.5; 4.2.6; 4.2.11 цього договору за кожний факт порушення. (п.6.2) За порушення строків оплати процентів за користування кредитом та /або комісії банк нараховує позичальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.(п.6.3) У випадку порушення позичальником зобов`язань, передбачених п.4.2.7 банк має право нараховувати штраф в розмірі 1000 грн за кожний факт порушення (п.6.4) 24.01.2014 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № РХ029031.221763.001, відповідно до умов якого останній зобов`язався в повному обсязі нести солідарну відповідальність за виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором. Згідно п.14 даного договору порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Як убачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами ПАТ «ВБР» свої зобов`язання за кредитним договором виконав, видав позичальнику грошові кошти в сумі 60000 грн, проте боржником порушено умови повернення кредиту внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом у сумі 117211,28 грн, з яких: 52 962,44 грн - простроченої заборгованості за кредитом; 60 948,58 грн - простроченої заборгованості за відсотками по кредиту; 60,00 грн - заборгованості за комісією по кредиту; 3120,90 грн - простроченої заборгованості за комісією по кредиту; 119,36 грн - заборгованості за штрафами та/або пенею за кредитним договором. 13 вересня 2019 року між ПАТ «ВБР» та ТОВ «ФК «Есаймент» укладено договір про відступлення прав вимоги №147 від 13.09.2019 року, відповідно до якого ПАТ «ВБР» відступив шляхом продажу ТОВ «ФК «Есаймент» права вимоги, що належали ПАТ «ВБР» за відповідними договорами, у тому числі права вимоги за кредитним договором № IKIZG.221754.001 від 24.01.2014 року та усіма забезпечувальними договорами. За таких обставин, частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прострочена заборгованість за відсотками по кредиту, заборгованість за комісією (поточна та прострочена), штрафи та пеня є мірами відповідальності за порушення грошових зобов`язань та їх нарахування є незаконним з огляду на положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Проте апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду у повному обсязі з наступних підстав. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як передбачено ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, позичальник зобов`язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та вимог закону. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України). Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст.543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Статтею 554 ЦК України передбачено що, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно із п.1.6 укладеного кредитного договору позичальник сплачує Банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,10% від суми кредиту по договору щомісяця в період сплати. З розрахунку заборгованості убачається, що відповідачу була нарахована комісія у розмірі 60 грн (поточна заборгованість) та 3120,90 грн (прострочена заборгованість), яку позивач просив стягнути з відповідача. Отже, комісія, яку просив стягнути позивач, не є мірою відповідальності та має іншу правову природу, аніж штрафні санкції. За цих обставин, відмова у задоволенні цієї частини позовних вимог з посиланням на положення статті другої Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є такою, що не відповідає вимогам законодавства. Водночас апеляційний суд зазначає наступне. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів». За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. З рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Згідно п.1.6 договору передбачена комісія за надання кредитних ресурсів. Тобто умовами договору передбачено комісійну винагороду за управління кредитом, що є незаконним. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16. За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за комісією задоволенню не підлягають. З урахуванням наведеного у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з комісії повинно бути відмовлено з інших підстав, ніж зазначено судом першої інстанції, а тому рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови. Також суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що нарахування підвищеної процентної ставки є мірою відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов`язання та у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом також слід відмовити на підставі положень ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Пунктом 1.4 укладеного кредитного договору сторонами визначена базова процентна ставка за договором у розмірі 22% річних. З матеріалів справи убачається, що заборгованість за відсотками позивачем розрахована з процентної ставки 22% та фактичного підвищення процентної ставки не відбулося. Крім того, стаття друга Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» стосується заборони нарахування саме пені та штрафних санкцій, а не підвищених процентів. Таким чином, мотиви суду з яких було відмовлено у задоволені цієї вимоги є помилковими. Вирішуючи питання щодо розгляду позовної вимоги про стягнення простроченої заборгованості за відсотками по кредиту у розмірі 60948,58 грн по суті, апеляційний суд враховує, що вказана сума нарахована за період з 01.02.2014 року по 13.09.2019 року. Проте пунктом 1.3 кредитного договору сторони погодили, що термін користування кредитом встановлено до 23 січня 2017 року. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та неустойку за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Таким чином, у даному випадку з 24 січня 2017 року, тобто з моменту закінчення терміну кредитування, банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом. З розрахунку заборгованості убачається, що за період з 01.02.2014 року по 13.09.2019 року позивачем були нараховані проценти за користування кредитом у сумі 60948,58 грн. При цьому за період з 01.02.2014 року по 23 січня 2017 року заборгованість за процентами за користування кредитом складає 29800,82 грн, які й підлягають стягненню з відповідачів у солідарному порядку. Отже, рішення суду у частині стягнення процентів за користування кредитом підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цієї вимоги. При цьому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої щодо відмови у стягненні штрафних санкцій за кредитним договором. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Відповідно до матеріалів справи відповідачі зареєстровані та постійно проживають у м.Донецьк. Згідно розпорядження Кабінету міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» м. Донецьк Донецької області, включене до цього переліку. З наданого позивачем розрахунку заборгованості убачається, що штрафні санкції за неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором нараховувалися з 01.08.2014 року, тобто під час дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», а саме з яким на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів. Так, згідно розрахунку заборгованості станом на 14 квітня 2014 року заборгованість зі штрафних санкцій, зокрема пені, відсутня. За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо відмови з задоволенні вимоги про стягнення штрафних санкцій є вірним. Щодо солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором апеляційний суд зазначає наступне. Згідно зі ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Положеннями ст.554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Згідно п.14 договору поруки встановлено, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, тобто 23.01.2022 року. Отже, 29800,82 грн процентів за користування кредитом підлягають солідарному стягненню з обох боржників. Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Задовольняючі апеляційну скаргу позивача частково, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, з урахуванням ставок судового збору, передбачених ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь позивача суми судового збору у розмірі 742,12 грн за подання позовної заяви та 1113,17 грн за подання апеляційної скарги з кожного. Керуючись статтями 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» задовольнити частково. Заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 лютого 2021 року в частині вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» 60 грн заборгованості за комісією по кредиту та 3120,90 грн простроченої заборгованості за комісією по кредиту змінити, зазначивши мотиви відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог у редакції цієї постанови. Заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» простроченої заборгованості за відсотками по кредиту та розподілу судових витрат скасувати. Стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» прострочену заборгованість за відсотками по кредиту у розмірі 29800 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот) грн 82 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 742,12 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1113,17 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 742,12 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1113,17 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді: В.В. Папоян О.В. Агєєв Ю.М. Мальований