Постанова Донецький апеляційний суд № 236/4563/20

Єдиний унікальний номер 236/4563/20 Номер провадження 22-ц/804/1287/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Кішкіної І.В., суддів Азевича В.Б., Халаджи О.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 236/4563/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» на заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 березня 2021 року (суддя Саржевська І.В., повний текст рішення складено 09 березня 2021 року), в с т а н о в и в : 30 грудня 2020 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» (далі ТОВ «ФК «Есаймент») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 25 вересня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Банк Розвитку» (далі ПАТ «ВБР») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IKIPG3.175496.001, за умовами якого відповідачці було надано кредит у сумі 103000 грн. з процентною ставкою за користування кредитом 18% річних, строком до 24 травня 2028 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки РХ029031.175502.001 від 25 вересня 2013 року. Позивачем зобов`язання за договором виконанні належним чином. 13 вересня 2019 року між ПАТ «ВБР» та ТОВ «ФК «Есаймент» укладений договір про відступлення прав вимоги № 147 від 13 вересня 2019 року, відповідно до якого ПАТ «ВБР» відступив шляхом продажу ТОВ «ФК «Есаймент», права вимоги, що належали ПАТ «ВБР» за відповідними договорами, до яких, зокрема, входять права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № IKIPG3.175496.001 від 25 вересня 2013 року та усіма забезпечувальними договорами. У зв`язку з невиконанням відповідачкою своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 13 вересня 2019 року виникла заборгованість у сумі 201905,51 грн. Просив стягнути з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором № IKIPG3.175496.001 від 25 вересня 2013 року у розмірі 201905,51 грн., що складається з 78143,16 грн. - поточна заборгованість за кредитом, 18848,11 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 1682,81 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 90459,43 грн. - прострочена заборгованість за відсотками за користування кредитом; 206 грн. - поточна заборгованість за комісією по кредиту; 12566 грн. - прострочена заборгованість за комісією по кредиту. Заочним рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 березня 2021 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» заборгованість за кредитним договором № IKIPG3.175496.001 від 25 вересня 2013 року в сумі 96991,27 грн. (поточна заборгованість за кредитом - 78143,16 грн. та прострочена заборгованість за кредитом - 18848,11 грн.). Стягнуто з ОСОБА_1 , з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Есаймент» судовий збір у сумі 1454,62 грн., по 727,31 грн. з кожного. В інший частині позовних вимог відмовлено в зв`язку з відсутністю підстав для їх задоволення. З вказаним рішенням не погодився позивач ТОВ «ФК «Есаймент» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволені вимог про стягнення відсотків та комісії, та не зазначив підстав та мотивів часткової відмови у задоволенні позовних вимог. Згідно п.8.6 договору поруки строк позовної давності за цим договором становить 10 років, а тому позивач не пропустив строки давності щодо задоволення своїх вимог. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не надали. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 3 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що 25 вересня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IKIPG3.175496.001. Банком відповідачці було надано кредит у розмірі 103000 грн. з процентною ставкою за користування кредитом 18% річних, строком до 24 травня 2028 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки РХ029031.175502.001 від 25 вересня 2013 року. Позивачем зобов`язання за договором були виконанні належним чином. У зв`язку з невиконанням відповідачкою своїх зобов`язань, за кредитним договором виникла заборгованість станом на 13 вересня 2019 року у сумі 201905,51 грн., що складається з: 78143,16 грн. - поточна заборгованість за кредитом, 18848,11 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 1682,81 грн. - заборгованість за процентами по кредиту, 90459,43 грн. - прострочена заборгованість за відсотками по кредиту, 206 грн. - поточна заборгованість за комісією по кредиту, 12566 грн. - прострочена заборгованість за комісією по кредиту (а.с. 5-7, 12). 13 вересня 2019 року між ПАТ «ВБР» та ТОВ «ФК «Есаймент» укладений договір про відступлення прав вимоги № 147 від 13 вересня 2019 року, відповідно до якого ПАТ «ВБР» відступив шляхом продажу ТОВ «ФК «Есаймент» права вимоги, що належали ПАТ «ВБР» за відповідними договорами, до яких, зокрема, входять права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № IKIPG3.175496.001 від 25 вересня 2013 року та усіма забезпечувальними договорами. Таким чином, до ТОВ «ФК «Есаймент» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № IKIPG3.175496.001 від 25 вересня 2013 року, на підставі договору про відступлення прав вимоги № 147 від 13 жовтня 2019 pоку, а також до поручителя за договором поруки РХ029031.175502.001 від 25 вересня 2013 року, укладеним з ОСОБА_2 ( а.с. 23-25). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування штрафних санкцій за період з 14 квітня 2014 року по теперішній час для боржників, які зареєстровані на території м. Донецька, не відповідає вимогам закону. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду за наступних підстав. Статтями 1054, 1049 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до норм статей 526, 530, 610, частини 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням законодавства є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Положеннями статті 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісії банку і проценти за користування кредитом в порядку і на умовах, встановлених кредитним договором. Кредит надається позичальнику на споживчі потреби під заставу нерухомості. Так, 25 вересня 2013 року між ПАТ «ВБР» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № IKIPG3.175496.001, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 103000 грн. із встановленням строку кредитування до 24 травня 2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 18% річних. Відповідно до пункту 1.6 укладеного договору позичальник сплачує банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,20 % від суми кредиту по договору, щомісяця в період сплати. Пунктами 1.8 та 2.4 кредитного договору визначено, що повернення кредиту здійснюється на рахунок № НОМЕР_1 щомісячно з 1-го по 10-те число кожного місяця, починаючи з наступного місяця, після дати підписання даного договору. Відповідно до пункту 6.1 цього договору за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом банк нараховує позичальнику проценти в розмірі 36% річних від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення. Пунктом 6.2 кредитного договору визначено, що банк має право нараховувати позичальнику штраф в розмірі 2,0% від суми кредиту зазначеного п.1.2 цього договору у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.3, 4.2.5, 4.2.6, 4.2.11 цього договору за кожний факт порушення. Згідно з пунктом 6.3 договору за порушення строків оплати процентів за користування кредитом та /або комісії банк нараховує позичальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення. Відповідно до пункту 6.4 у випадку порушення позичальником зобов`язань, передбачених п.п.4.2.7 банк має право нараховувати позичальнику штраф в розмірі 1000 грн. за кожний факт порушення. 25 вересня 2013 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № РХ029031.175502.001. Відповідно до пункту 6 зазначеного договору у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно з пунктом 14 цього ж договору порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. 13 вересня 2019 року між ПАТ «ВБР» та ТОВ «ФК «Есаймент» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 147, відповідно до умов якого ПАТ «ВБР» відступив шляхом продажу ТОВ «ФК «Есаймент» права вимоги, що належали ПАТ «ВБР» за відповідними договорами, у тому числі й права вимоги за кредитним договором № ІКIPG3.175496.001 від 25 вересня 2013 року та усіма забезпечувальними договорами. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, позичальник зобов`язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та вимог закону. Відповідно до норм частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно із частиною 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина 1 статті 546 ЦК України). Частиною 1 статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно із частинами 1, 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Проте, апеляційний суд вважає необхідним зазначити, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Згідно із статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній час укладення кредитного договору) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (в редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). За правилами частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то такі дії, а також супроводження кредиту не є самостійними послугами, які зумовлюють сплату позичальником коштів за це. У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Згідно із пунктом 1.6 договору передбачена комісія за надання кредитних ресурсів. Тобто умовами договору передбачено комісійну винагороду за управління кредитом, що є незаконним, з урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, відповідно до якого, встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Згідно наданого розрахунку заборгованості відповідачу була нарахована комісія, а саме: поточна заборгованість у розмірі 206 грн. та прострочена заборгованість у розмірі 12566 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачів. Отже, комісія, яку позивач просив стягнути з відповідачів, не є мірою відповідальності та має іншу правову природу, аніж штрафні санкції. За цих обставин, відмова у задоволенні цієї частини позовних вимог з посиланням на положення статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є такою, що не відповідає вимогам законодавства. Однак, у відповідності до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Тому внаслідок недійсності умов кредитного договору щодо встановлення комісій позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по комісії є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з комісії повинно бути відмовлено з інших підстав, ніж зазначено судом першої інстанції, а тому рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови. Також суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що нарахування підвищеної процентної ставки є мірою відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов`язання та у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом також слід відмовити на підставі положень статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Пунктом 1.4 укладеного кредитного договору сторонами визначена базова процентна ставка за договором у розмірі 18% річних. Згідно матеріалів справи заборгованість за відсотками позивачем розрахована з процентної ставки 18% та фактичного підвищення процентної ставки не відбулося. Крім того, статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VІІ від 02 вересня 2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Однак відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, суд посилався на зазначену норму Закону, що є помилковим, оскільки ця норма стосується заборони нарахування саме пені та штрафних санкцій, а не процентів. Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів поточної заборгованості за процентами по кредиту в розмірі 1682,81 грн. та простроченої заборгованості за процентами по кредиту в розмірі 90549,43 грн., в загальній сумі 92232,24 грн., які підлягають стягненню з відповідачів у солідарному порядку. Отже, рішення суду в частині стягнення процентів за користування кредитом підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цієї вимоги. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. При поданні позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у сумі 3028,58 грн. (1,5% ціни позову). Апеляційним судом позовні вимоги про стягнення поточної заборгованості за кредитом, які підлягають стягненню з відповідачів у солідарному порядку, задовольняються в загальному розмірі 189223,51 грн., що складає 93,71 % від заявлених позивачем вимог у розмірі 201905,51 грн. З огляду на вказане, з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ ФК «Есаймент» підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 2838,08 грн., тобто по 1419,04 грн. з кожного. За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у сумі 4542,87 грн. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4257,12 грн., тобто по 2128,56 грн. з кожного. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні в частині стягнення заборгованості за комісією та скасуванню в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом та розподілу судових витрат. Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» задовольнити частково. Заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 березня 2021 року в частині вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» 206 грн. поточної заборгованості за комісією по кредиту та 12566 грн. простроченої заборгованості за комісією по кредиту змінити, зазначивши мотиви відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог у редакції цієї постанови; в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» поточної та простроченої заборгованості за відсотками за користування кредитом скасувати, в частині розподілу судових витрат змінити. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом задовольнити. Стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» (ЄДРПОУ 39114866) заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 1682,81 грн. та простроченої заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 90549,43 грн., в загальній сумі 92232 (дев`яносто дві тисячі двісті тридцять дві) грн. 24 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» (ЄДРПОУ 39114866) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви, у сумі 1419 (одна тисяча чотириста дев`ятнадцять) грн. 04 коп. та за подання апеляційної скарги у сумі 2128 (дві тисячі сто двадцять вісім) грн. 56 коп. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» (ЄДРПОУ 39114866) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви, у сумі 1419 (одна тисяча чотириста дев`ятнадцять) грн. 04 коп. та за подання апеляційної скарги у сумі 2128 (дві тисячі сто двадцять вісім) грн. 56 коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 червня 2021 року. Судді І.В. Кішкіна В.Б. Азевич О.В. Халаджи