Постанова Донецький апеляційний суд № 225/4880/17

Єдиний унікальний номер 225/4880/17 Номер провадження 22-ц/804/44/21 Єдиний унікальний номер 225/4880/17 Головуючий у 1 інстанції Мигалевич В.В. Номер провадження 22-ц/804/44/21 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В. суддів Канурної О.Д., Никифоряка Л.П., за участю секретаря судового засідання Гладуха О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу №225/4880/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року (суддя першої інстанції Мигалевич В.В.), ВСТАНОВИВ: 20 вересня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 349 974 грн. 76 коп., посилаючись на те, що між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №51113С9 від 23.10.2013 року. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, позичальником та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №51113Р3 від 23.10.2013 року. Згідно з умовами кредитного договору ОСОБА_1 був наданий кредит у сумі 250000 грн. з кінцевою датою погашення 20.10.2028 року для оплати нерухомого майна, що придбавається (квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 83,9 кв.м., житловою площею 55,7 кв.м). Відповідно до умов кредитного договору, позичальник зобов`язався сплачувати банку щомісяця проценти за користування кредитом у розмірі 16% річних. Однак, ОСОБА_1 порушено порядок погашення кредиту та сплати відсотків, нарахованих за користування кредитом, що свідчить про невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. Станом на 28.08.2017 року у відповідача утворилась загальна заборгованість перед банком у розмірі 349 974 грн. 76 коп., з яких 231 022,49 грн. - заборгованість за основним боргом; 118 952,27 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, що підтверджується доданими до позовної заяви розрахунком заборгованості та відповідними банківськими виписками. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.526, 530, 536, 546, 543, 610, 625, 1048, 1054 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 349 974,76 грн. Заочним рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року позовні вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором в розмірі 349 974 грн. 76 коп., з яких: 231 022 грн. 49 коп. заборгованість за основним боргом, 118 952 - заборгованості за процентами, судові витрати в розмірі 5 249 грн. 62 коп. та сума витрат, пов`язаних з публікацією оголошення в пресі в розмірі 924 грн. 00 коп. Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 20 серпня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись із заочним рішенням від 16 листопада 2017 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення та направити справу для розгляду до Добропільського міськрайонного суду Донецької області за встановленою підсудністю. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на незаконність рішення суду першої інстанції через порушення норм процесуального права, оскільки йому не були направлені ані виклики до суду, ані ухвали про відкриття провадження у справі, ані рішення суду; кого і коли повідомляв суд, йому не відомо, в своїй заяві про перегляд заочного рішення він розписав поважність і причину своєї неявки в суд 16.11.2018 року, навів докази того, що банку було відоме його місце роботи, було відомо, що він мешкає разом із родиною (як тимчасово переміщена особа) в АДРЕСА_2 відповідно довідки від 19.01.2015 року, оскільки він в телефонному режимі постійно спілкувався із представниками банку і вони розглядали питання розстрочення боргу, однак його не повідомили про намір подати позов до суду; крім того, в позовній заяві банк вказав адресу його постійного проживання: АДРЕСА_3 , хоча він не проживає і не проживав за вказаною адресою, місцем його попереднього проживання була кв. АДРЕСА_1 . Вказана квартира є предметом застави. Банк умисно, щоб приховати від нього факт подання позовної заяви з метою розгляду справи у його відсутність і отримання неправомірного рішення про стягнення з нього неправильно нарахованих, завищених сум боргу, подав позов у Дзержинський міський суд, порушивши принцип територіальної підсудності при розгляді справи; суд також порушив принцип територіальної підсудності при розгляді справи, чим грубо порушив його та його родини права та інтереси; крім того, суд не прийняв до уваги ту обставину, що заставне майно і місце їх із родиною реєстрації є окупована територія і тому банк не мав права нараховувати відсотки та штраф в сумі 118 952 грн., не розібравшись з порядком нарахування цих сум; апелянт також не згоден із сумою 924 грн., яку банк нібито заплатив за оголошення його розшуку в пресі. На апеляційну скаргу ОСОБА_1 представником ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» було подано письмовий відзив, в якому зазначено, що Дзержинським міським судом Донецької області було справедливо, неупереджено та своєчасно розглянуто і вирішено справу з метою ефективного захисту порушених прав банку. Рішення у справі є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що відсутні правові підстави для його скасування. Скаржник не заперечує факту укладення кредитного договору, отримання кредиту від банку, невиконання взятих ним на себе зобов`язань. При цьому апелянтом не зазначено жодного документа, якого на його думку не вистачає в матеріалах справи на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором та не зазначено, про витребування якої саме інформації та документів він «збирався заявляти клопотання». З матеріалів справи вбачається, що відповідач мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи після одержання копії рішення суду, але апеляційна скарга не містить жодного аргументу щодо неправомірного чи неправильного здійснення банком розрахунку заборгованості, не надано контррозрахунку, не зазначено яку суму заборгованості позичальник визнає, а з якою не погоджується і з яких підстав. Пеня та/або штрафи на основну суму заборгованості банком не нараховувались, тому в цій частині доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Представник ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції правомірно було здійснено розподіл судових витрат, понесених банком та документально підтверджених. Апелянтом не надано жодного підтвердження постійного мешкання в м. Добропілля; копії паспортів відповідачів копії кредитного договору та договору поруки свідчать про їх зареєстроване місце проживання в м. Донецьку по вул. Дніпродзержинській, тому представник ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» вважає, що позов цілком правомірно було подано банком до Дзержинського міського суду. Постановою Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року в частині стягнення витрат, пов`язаних з публікацією оголошення в пресі в розмірі 924.00 грн. та в частині стягнення судового збору з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» судовий збір по 2624 грн. 81 коп. з кожного. Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором в розмірі 349 974 грн. 76 коп. залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасовано. Передано справу № 225/4880/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року втрачає законну силу. 25 серпня 2020 року цивільна справа № 225/4880/17 надійшла до Донецького апеляційного суду. 31 серпня 2020 року ухвалою апеляційного суду прийнято справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості до провадження Донецького апеляційного суду та призначено до судового розгляду. В судовому засідання апеляційного суду, що проводилось в режимі відео-конференції, відповідачі підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити Представник позивача заперечував проти доводів скарги, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно відповіді відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Донецькій області від 17 жовтня 2017 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відомості відсутні (т.1, а.с.51, 52). У відповіді департаменту соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області від 05 жовтня 2017 року № 06 вх. 5242 (т.1, а.с.50) зазначено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 по Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб у м. Торецьку не значаться. Відповідно до частин дев`ятої, десятої статті 74 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті. Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У пункті 2 Порядку визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи, затвердженого постановою КМ України від 25 січня 2006 року № 52, передбачено, що оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання (перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків. Повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи публікуються в установлені законодавством строки у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження. Розпорядженням КМ України від 14 грудня 2016 року № 972-р «Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи»: визначено, що друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи, є газета «Урядовий кур`єр»; затверджено перелік друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме. Друкованим засобом масової інформації місцевої сфери розповсюдження у Донецькій області є Донеччина. Згідно листа від 08 листопада 2017 року № б/н оголошення про виклик ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на ІНФОРМАЦІЯ_1 на 10:00 год. було опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» 11 листопада 2017 року (т.1, а.с.56, 62, 63, 66) та на офіційній сторінці веб-порталу судової влади України (т.1, а.с.57). Положеннями ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) виклик у судове засідання шляхом публікації на офіційній сторінці веб-порталу судової влади України не було передбачено. Як свідчить аналіз матеріалів справи виклик шляхом оголошення у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження на території Донецької області -Донеччині, судом першої інстанції не здійснювався. Таким чином колегія суддів вважає доводи відповідача ОСОБА_1 щодо неналежного повідомлення про час та місце розгляду справи обґрунтованими, а заочне рішення суду першої інстанції, на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, таким, що підлягає скасуванню. Розглянувши по суті позовні вимоги АТ «Укрексімбанк» апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Скасовуючи попереднє рішення суду апеляційної інстанції по даній справі та повертаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд в своїй постанові від 12 серпня 2020 року прийшов до висновку про те, що судом не встановлено, коли настав строк виконання зобов`язання за кредитним договором; не з`ясовано за який період нарахована заборгованість за кредитом; не врахував, що після настання строку виконання договору, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України; не перевірив чи існують підстави для припинення поруки. В ході розгляду спавши судом встановлено, що банком відповідно до кредитного договору № 51113С9 від 23 жовтня 2013 року надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 250 000 грн. зі сплатою за користування кредитом 16 % річних та кінцевим терміном повернення 20 жовтня 2028 року. 23 жовтня 2013 року для забезпечення повного та своєчасного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 51113Р3, згідно пункту 3.1 якого поручитель взяла на себе зобов`язання солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, грошові кошти позичальнику у вигляді встановленого кредитного ліміту надав, про що свідчить виписка з позичкового рахунку за період з 18 жовтня 2013 року по 28 серпня 2017 року. Позичальник взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не дотримався. Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором від 23 жовтня 2013 року № 51113С9 станом на 28 серпня 2017 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 349 974,76 грн., з яких 231 022,49 грн. - заборгованість за кредитом; 118 952,27 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги АТ «Укрексімбанк», виходив з того, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, однак відповідач ОСОБА_1 (позичальник) взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не дотримався, поручителем ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за договором поруки шляхом погашення заборгованості позичальника перед банком також не виконані і докази зворотного в матеріалах справи відсутні. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є правильним. Суд також зробив висновок про наявність підстав для стягнення витрат, пов`язаних з публікацією оголошення в пресі. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції і зазначає наступне. Як вказав в своїй постанові по даній справі Верховний Суд, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання (ст.526 ЦК України). Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачені наслідки прострочення позичальником повернення позики. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України». У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України, застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання». З матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем, що згідно вимоги про дострокове погашення заборгованості № 051-14/1177 від 31 грудня 2015 року (т.1, а.с.31, 31 зв. бік) банк вимагав від відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 протягом 60 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги здійснити дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, яка станом на 31 грудня 2015 року складається з: суми основного боргу - 213 888,86 грн., суми простроченого основного боргу - 17 133,63 грн; суми прострочених процентів - 50 447,68 грн., а всього 281470,17 грн. Дана вимога відправлена за адресою АДРЕСА_4 . Між тим, в п.6.7. кредитного договору № 51113С9 від 23 жовтня 2013 року сторони обумовили, що будь-яке повідомлення, надіслане однією зі сторін рекомендованим листом з повідомленням на адресу іншої сторони, вказану у цьому пункті, або на адресу іншої сторони, повідомлену відправнику згідно з другим абзацом цього пункту, або на адресу місця проживання або місцезнаходження іншої сторони, якщо вона не співпадає із зазначеними адресами, вважається таким, що отримане іншою стороною через 7 (сім) календарних днів після надіслання такого повідомлення. Після проходження цього строку настають усі правові наслідки, дата настання яких пов`язана з датою отримання однією стороною повідомлень іншої сторони, незалежно від того, чи отримає відповідна сторона повідомлення особисто (т.1, а.с.10). Таким чином позивач (кредитор), пред`явивши 31.12.2015р. відповідачам (боржникам) вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором від 23.10.2013р. , фактично змінив строк кредитування передбачений договором. Тому в даному випадку стягненню підлягає заборгованість, яка склалась на момент пред`явлення вимоги, а саме станом на 31.12.2015р. - в розмірі 281470,17 грн. Після вказаної дати права позивача захищаються відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Але даної вимоги позивачем по справі не пред`явлено. Виконуючи вимоги ч.1 ст.417 ЦПК України щодо наявності підстав для припинення поруки колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що: «відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України». З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, а саме того, що позивачем змінено строк кредитування шляхом пред`явлення вимоги до відповідача ОСОБА_1 31.12.2015р., а в суд з даним позовом банк звернувся 20.09.2017р., то колегія суддів приходить до висновку про припинення, на підставі ч.4 ст.559 ЦК України, поруки за договором №51113Р3 від 23.10.2013 року укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 . Тобто встановлена до стягнення за даним судовим рішенням сума заборгованості за кредитом підлягає стягненню лише з відповідача ОСОБА_1 . Доводи останнього, викладені в заяві що надійшла на адресу суду апеляційної інстанції 22.01.2021р., про те, що судом не були досліджені всі докази, без яких не можливо встановити всі фактичні обставини справи, а саме укладений між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», Донецьким регіональним управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» («одержувач» за даним договором) та ОСОБА_1 (позичальник) Договір про надання часткової компенсації процентів №512013-2 від 23.10.2013р. не впливають на розмір суми заборгованості, що підлягає стягненню з огляду на таке. За умовами вказаного вище Договору, який укладається разом з кредитним договором, Одержувач (Фонд) зобов`язаний виплачувати Позичальнику (відповідачу ОСОБА_1 ) часткову компенсацію процентів за певних умов та при відсутності обставин визначених цим Договором і Порядком, які позбавляють Позичальника права на отримання часткової компенсації процентів (п.п.2.1. - 2.4. Договору). Відповідно до відповіді Донецького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (далі Фонд) №210 від 22.12.2020р. на запит відповідача ОСОБА_1 , Одержувач (Фонд) зобов`язаний припинити виплату Позичальнику часткової компенсації процентів, y тому числі у випадку прострочення Позичальником платежів за кредитним договором більше ніж на 180 календарних днів. Відповідно до інформації Банку від 15.02.2016р. заборгованість ОСОБА_1 за основним (кредитним) договором станом на 01.02.2016р. склала 516 днів, що стало підставою для розірвання Договору про часткову компенсацію процентів з 01.04.2016р. Дана інформація підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що останній платіж відповідачем було здійснено 06.11.2014р., тобто більш ніж 180 днів до направлення останньому 31.12.2015р. банком вимоги про дострокове повернення кредиту та припинення договору з Фондом про часткову компенсацію процентів (т.1 а.с.15). Згідно укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору, а саме п.п.п2.5.2., 2.5.3., частина процентів за користування кредитом, нарахованих за ставкою 3% річних сплачується позичальником за рахунок власних коштів. Інша частина процентів за користування Кредитом, нарахованих за ставкою 13 % річних, сплачується позичальником за рахунок бюджетних коштів, сплачених йому на спеціальний поточний рахунок у якості компенсації згідно з договором надання часткової компенсації процентів. У випадках ненадання позичальнику цієї компенсації надання її несвоєчасно або не у повному розмірі банк не несе за це відповідальність. У разі настання випадків сплата процентів за користування кредитом здійснюється позичальником за рахунок власних коштів у повному обсязі за ставкою, визначеною у підпункті 2.2.1. цього договору. У разі порушення строку сплати процентів за кредитом, зазначеного в підпункті 2.5.1. цього договору, банк переносить заборгованість за несплаченими процентами за кредитом на рахунок прострочених процентів за користування кредитом. Таким чином наявність в певний період строку дії кредитного договору, договору про часткову компенсацію процентів, не впливають на обов`язок відповідача ОСОБА_1 погасити виниклу перед позивачем заборгованість. Це не позбавляє права відповідача звернутись до суду за захистом своїх прав, якщо він вважає що вони були порушені через незаконність дій Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву». За положеннями ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розподіляючи судові витрати у справі, колегія приймає до уваги, що ухвалою Донецького апеляційного суду від 03 грудня 2018 року відповідача ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору у розмірі 7874,43 грн. за подання апеляційної скарги на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року (т. 2 а.с.2). Таким чином, враховуючи ставки судового збору, які діяли на час подання позовної заяви та апеляційної скарги, на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» підлягає стягненню судовий збір, який підлягав сплаті при подачі позовної заяви (5249,62 грн.), пропорційно задоволеним позовним вимогам 80,43 % з ОСОБА_1 , що в загальній сумі складає 4222,27 грн. Кім того слід зазначити, що стягуючи з ОСОБА_1 суму витрат, пов`язаних з публікацією оголошення в пресі в розмірі 924.00 грн., суд допустив порушення норм процесуального права, оскільки на час звернення ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до суду з позовом зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 згідно ксерокопії паспорта значилось: АДРЕСА_3 . Відсутність даних про ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи не є підставою для застосування абзацу четвертого частини третьої статті 122 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час звернення ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до суду з позовом). Тому дані витрати позивачу не відшкодовуються. Окрім того, з ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 19,57 % від суми судового збору, який підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги (7874,43 грн.), що становить 1541,03 грн. Отже, колегія приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року задовольнити частково. Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, м.Київ, вул.Антоновича, 127, ідентифікаційний код 00032112) заборгованість за кредитним договором № 51113С9 від 23.10.2013 року в розмірі 281 470 (двісті вісімдесят одна тисяча чотириста сімдесят) грн. 17 коп., яка складається із основного боргу в сумі 213 888,86 грн., простроченого боргу в сумі 17 133,63 грн., прострочених процентів в сумі 50 447,68 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» судовий збір в сумі 4222 (чотири тисячі двісті двадцять дві) грн. 27 коп.. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1541 (одна тисяча п`ятсот сорок одна) грн. 03 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складений 11 лютого 2021 року Головуючи суддя О.В. Агєєв