Постанова КЦС ВС № 375/998/15-ц

Постанова Іменем України 19 серпня 2020 року м. Київ справа № 375/998/15-ц провадження № 61-7506св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року в складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра», банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 77/МК33/2008-840. Згідно пункту 1.1 кредитного договору банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 21 000 доларів США, із розрахунку 14,4 % річних. 05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки до кредитного договору № 77/МК33/2008-840. Відповідно до пункту 1.1 договору поруки ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання перед позивачем за належне виконання відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання за кредитним договором. ПАТ КБ «Надра» просило; стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за договором від 05 лютого 2008 року № 77/МК33/2008-840 у сумі 34 003,93 доларів США та 298 803,95 грн. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Заочним рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року в складі судді: Нечепоренка Л. М., позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за договором № 77/МК33/2008-840 від 05 лютого 2008 року у сумі 34 003,93 доларів США та 298 803,95 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого виникла заборгованості за договором. Враховуючи, що на підставі статей 553, 554 ЦК України боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання зобов`язання, а тому наявні підстави для задоволення позову. Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 04 листопада 2016 року в складі судді: Нечепоренка Л. М., заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце слухання справи. Докази, на які посилається заявник, істотного значення для правильного вирішення справи не мають. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Гуля В. В., Іванової І. В., апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за договором № 77/МК33/2008-840 від 05 лютого 2008 року у сумі 34 003,93 доларів США та 35 466,74 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором. Проте апеляційний суд не погодився з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача несплаченої пені за прострочення строків виконання зобов`язань (відповідно до пунктів 9.1, 9.2 кредитного договору) в сумі 263 337,21 грн, оскільки за порушення грошових зобов`язань за один і той самий період позивачем нараховані як пеня, так і штраф, внаслідок чого відповідачів двічі притягнуто до одного і того ж виду відповідальності. Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І., касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновки судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості з боржника та поручителя за кредитним договором є передчасними. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, якщо відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц. Умовами кредитного договору передбачено, що погашення кредиту повинно здійснюватися певними щомісячними платежами, проте суди не застосували позовну давність, заявлену у суді першої інстанції при перегляді заочного рішення, враховуючи, що відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи та не брав участі у такому розгляді. Крім того судами не встановлено, з якого часу повинен обраховуватись строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум та відповідно, чи є чинною порука, оскільки у разі пред`явлення вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання зобов`язання (чи частини зобов`язання) на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку та залежно від цих обставин вирішувати питання наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості з поручителя. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 34 003,93 доларів США та 35 466,74 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: ОСОБА_1 , який є позичальником у зобов`язанні, не оскаржується розмір заборгованості по тілу кредиту та процентів за користування ним, не надано доказів на спростування визначеної позивачем суми заборгованості. Тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом на суму 18 241,72 доларів США та заборгованості по сплаті відсотків в розмірі 15 762,21 доларів США обґрунтовані. Судом першої інстанції вірно визначена сума заборгованості в розмірі 34 003,93 доларів США (18 241,72 + 15 762,21 = 34 003,93), проте судом не здійснена перевірка наданого позивачем розрахунку, не визначені складові заборгованості; за порушення грошових зобов`язань позивачем нарахована пеня в розмірі 263 337,21 грн і штраф 35 466,74 грн. Згідно умов кредитного договору пеня і штраф нараховуються за порушення строків повернення кредиту (пункти 9.1., 9.2.). Банком здійснено нарахування двох видів неустойки за одне і те саме порушення, і за один і той самий період часу, внаслідок чого ОСОБА_1 двічі притягнуто до одного і того ж виду відповідальності. Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Одночасне нарахування пені і штрафу за одне і те саме цивільне правопорушення, є таким, що суперечить нормам чинного законодавства, що відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанова від 23 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15, та висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 216/2813/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 752/17619/16-ц. З метою додержання балансу інтересів сторін у справі, апеляційний суд вважав за доцільне застосування штрафу визначеного пунктом 9.2. кредитного договору в розмірі 5 % від суми заборгованості. Тому висновок суду першої інстанції в частині визначення суми несплаченої пені за прострочення строків виконання зобов`язань в сумі 263 337,21 грн, є необґрунтованим; позичальником ОСОБА_1 було здійснено у лютому 2009 року останнє погашення заборгованості по тілу кредиту, проте погашення відсотків за користування кредитом та штрафні санкції було здійснено ним протягом 2010-2013 років, а останній платіж був здійснений 30 жовтня 2013 року. Оскільки позичальником було здійснено як погашення відсотків за користування кредитом, так і сплачено неустойку за порушення зобов`язань, вказані дії є такими, що свідчать про визнання ним свого боргу і також свідчать про переривання позовної давності, зокрема, щодо заборгованості по тілу кредиту. Тому слід вважати, що останній платіж за умовами кредитного договору був здійснений ОСОБА_1 30 жовтня 2013 року, і початок перебігу позовної давності починається саме з цієї дат. Відповідно, на час звернення позивача зі позовом 27 липня 2015 року позовна давність не сплила; доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення строків пред`явлення кредитором вимог до поручителя колегія суддів відхилила. ОСОБА_1 є позичальником за умовами укладеного ним договору; поручителем є ОСОБА_2 , яка своїм правом на оскарження рішення суду першої інстанції не скористалась, вона не зверталась ні з заявою про перегляд заочного рішення, ні з апеляційною скаргою. Наявність порушених прав є основною умовою для здійснення судового захисту, за відсутності якої такий захист не здійснюється. За таких обставин відсутня наявність порушеного права ОСОБА_1 як позичальника в частині вирішення позовних вимог пред`явлених до поручителя ОСОБА_2 . Тому в цій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Аргументи учасників справи У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову в частині задоволення позову та стягнення з відповідачів на користь банку 34 003,93 доларів США та 35 466,74 грн і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга мотивована тим, що: апеляційний суд не застосував до спірних відносин статтю 625 ЦК України та неправильно застосував статтю 1050 ЦК України. Згідно пункту 1.3. кредитного договору кредит надається позичальнику строком до 03 лютого 2015 року, проте банк продовжував нараховувати відсотки по 05 липня 2015 року. Разом із тим після спливу визначеного договором строку кредитування, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц; судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 559 ЦК України, оскільки з поручителя стягнута заборгованість поза межами шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. У договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а тому порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Апеляційний суд не дослідив питання припинення поруки, не врахував, що сам по собі строк дії поруки є преклюзивним строком існування правовідносин. Права позичальника можуть бути порушені в тій частині, що йому доведеться у повертати порядку регресу кошти поручителю. У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Порука ОСОБА_2 є припиненою в частині тих періодичних платежів, які мали бути здійснені боржником більше ніж за шість місяців до дати звернення позивачем до суду; апеляційний суд стягнув заборгованість поза межами позовної давності. Банк обраховує прострочений борг з лютого 2009 року, а тому з лютого 2009 року почався перебіг позовної давності щодо кожного платежу відповідно до графіку. Позивач звернувся до суду в серпні 2015 року. Позовна давність охоплює період з 09 серпня 2012 року по 09 серпня 2015 року. Відносно всіх платежів, що мали бути здійснені до 09 серпня 2012 року позовна давність сплинула. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення; апеляційний суд вказав на те, що відповідно до розрахунку заборгованості, відповідач здійснював погашення відсотків протягом 2010-2013 років, таким чином визнаючи борг. Проте відповідач не здійснював ніяких платежів на користь позивача після 2009 доку. Суд апеляційної інстанції таких доводів відповідача до уваги не взяв, не перевірив на підставі належних і допустимих доказів чи дійсно платежі по кредитному договору після 2009 року мали місце. Судом стягнуто штраф, нарахований поза межами позовної давності, оскільки до вимог щодо стягнення неустойки застосовується позовна давність 1 рік; банком не надано документів на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором та невиконання умов кредитного договору з боку позичальника, не надано жодної виписки з рахунку обліку заборгованості. Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року оскаржується у касаційному порядку лише у частині задоволених позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором в розмірі 34 003,93 доларів США та 35 466,74 грн. В іншій частині постанова Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року не оскаржується, а тому у касаційному порядку не переглядається. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року відмовлено. У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року: у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні відмовлено; заяву ПАТ «Комерційний банк «Надра», яка підписана представником Білою І. В., про залучення правонаступника задоволено. Залучено правонаступника ПАТ «Комерційний банк «Надра» - ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» до участі у справі; справу призначено до судового розгляду. Позиція Верховного Суду Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів. Суди встановили, що 05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 77/МК33/2008-840, за умовами якого банк на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності надав грошові кошти у сумі 21 000,00 доларів США, із розрахунку 14,4 % річних, строком по 03 лютого 2015 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки. Відповідно до пункту 1.1. договору поруки ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання перед банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, які витікають з кредитного договору. Строк дії поруки сторонами невизначений. Станом на 06 липня 2015 року ОСОБА_1 існує заборгованість за кредитом у сумі 34 003,93 доларів США та 298 803,95 грн нарахованої пені за умовами кредитного договору. Згідно розрахунку ОСОБА_1 було здійснено у лютому 2009 року останнє погашення заборгованості по тілу кредиту, проте погашення відсотків за користування кредитом та штрафні санкції сплачувались ним протягом 2010-2013 років, а останній платіж був здійснений 30 жовтня 2013 року. 27 липня 2015 року ПАТ КБ «Надра» звернулося із позовом в цій справі. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України». У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання». Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням». У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього. У пункті 5.3. договору поруки від 05 лютого 2008 року сторони обумовили, що дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов`язань, згідно з умовами цього договору (а. с. 7). У пункті 1 частини другої статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). У пунктах 92-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) вказано, що «у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16». У постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16 зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу». Аналіз матеріалів справи свідчить, що у пункті 1.3. кредитного договору № 77/МК33/2008-840 від 05 лютого 2008 року сторони обумовили, що кредит надається позичальнику строком по 03 лютого 2015 року включно (а. с. 5). Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 77/МК33/2008-840 від 05 лютого 2008 року станом на 06 липня 2015 року (а. с. 3, 4): заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена - 18 241,72 доларів США (383 408,99 грн); заборгованість по сплаті відсотків, у тому числі прострочена - 15 762,21 доларів США (331 294,04 грн); пеня за прострочення сплати кредиту - 12 528,98 доларів США (263 337,21 грн); штраф за порушення умов кредитного договору - 1 687,43 доларів США (35 466,74 грн). Таким чином, згідно розрахунку заборгованість за відсотками у розмірі 15 762,21 доларів США (331 294,04 грн) нарахована, у тому числі, після настання строку кредитування, тобто, після 03 лютого 2015 року. Висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина п`ята статті 411 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції: не врахував висновків суду касаційної інстанції в зв`язку з якими скасовано судове рішення; не надав оцінки пункту 1.3. кредитного договору та пункту 5.3. договору поруки; не дослідив розрахунку заборгованості та не з`ясував за який період нарахована заборгованість; не перевірив за який період нарахований штраф; не врахував, що після настання строку кредитування кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України; не з`ясував чи припинилась порука ОСОБА_2 за окремими платежами; не дослідив графік погашення кредитної заборгованості, не врахував умови кредитного договору про необхідність сплати періодичних платежів та зробив передчасний висновок про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимоги про стягнення тіла кредиту. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про часткове задоволення позовних вимог банку. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року у частині задоволених позовних вимог публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованості за кредитним договором в розмірі 34 003,93 доларів США та 35 466,74 грн скасувати. Передати справу № 375/998/15-ц у частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованості за кредитним договором в розмірі 34 003,93 доларів США та 35 466,74 грн на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 рокув скасованій частині втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук