Постанова 4851 № 440/5196/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2021 р.Справа № 440/5196/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 09.11.20 року по справі № 440/5196/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Полтавській області стосовно відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по втраті працездатності поліцейського у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності із втратою 75% працездатності внаслідок поранення, отриманого під час виконання позивачем службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції у відповідності до вимог пункту 3 частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" в порядку, встановленому Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4; зобов`язати Головне управління Національної поліції у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по втраті працездатності у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності із втратою 75% працездатності внаслідок поранення, отриманого під час виконання позивачем службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції у відповідності до вимог пункту 3 частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" в порядку, встановленому Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4, у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату; судові витрати, включаючи витрати на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано висновок Головного управління Національної поліції у Полтавській області від 17.08.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 40108630) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) щодо призначення, нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності, відповідно до пункту 3 частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", з урахуванням висновків суду. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 40108630) витрати на правничу допомогу у загальній сумі 7 000 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що положення п.3 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» застосовується виключно за обов`язкової та одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення): інвалідність повинна наступити внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції; інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції; причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції. Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.09.2018 року у справі №373/1188/16-а, від 20.09.2018 року у справі №296/9456/16-а, від 01.11.2018 року у справі №822/3788/17, від 22.01.2019 року у справі №2340/2663/18, від 20.03.2019 року у справі №823/1924/18, від 10.10.2019 року у справі №822/1083/18. Вказує, що відповідно до наказу ГУНП в Полтавській області від 23.06.2020 № 262 о/с капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції 30.06.2020 за п.2 ч.1 ст.77 Закону України (через хворобу). Згідно з довідкою МСЕК серії АГ № 0023169 від 03.06.2020 та виписки з акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 702775 від 03.06.2020 ОСОБА_1 вперше з 25.05.2020 встановлено другу групу інвалідності, травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків (вказана обставина підтверджується самим судом). Тобто, інвалідність встановлена до звільнення, в період проходження служби. Оскільки спеціальний нормативно-правовий, який регулює спірні правовідносини - Закон України «Про Національну поліцію» не передбачає можливості призначення одноразової грошової допомоги поліцейському, якщо інвалідність йому встановлена ще до звільнення з поліції, тому вважає, що рішення ГУНП про відмову у призначенні позивачу цієї допомоги є законним. ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що відповідачем було відмовлено позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги лише за фактом визначення інвалідності до моменту звільнення, а не протягом шести місяців після звільнення. Водночас, відповідач інших підстав для відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги не зазначає. Вказує, що відповідачем не спростовується, що відповідно до висновку службової перевірки по факту отримання травми під час виконання службових обов`язків від 26.03.2019 року, травма отримана ОСОБА_1 є результатом нещасного випадку, що стався в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської боротьби зі злочинністю (копія висновку міститься в матеріалах справи). Стверджує, що жодна норма Закону України «Про Національну поліцію» заборони щодо можливості встановлення інвалідності ще за час проходження служби в поліції не містить. Крім того, вказаний Закон містить вичерпний перелік випадків, коли виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, і встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції до таких випадків не відноситься. Стверджує, що витрати, які були понесені позивачем на надання професійної правничої допомоги та, відповідно, будуть понесені, повинні бути покладені на відповідача (копія договору міститься в матеріалах справи). Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Головне управління Національної поліції в Полтавській області подало до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 17.12.1996 по 03.11.1997 проходив службу в Збройних силах України, а з 25.06.1999 по 30.06.2020 перебував на службі в органах внутрішніх справ та Національної поліції України, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_2 . Як вбачається з копії свідоцтва про хворобу №108/С, 17.04.2020 медична (військово-лікарська) комісія ДУ "ТМО МВС України по Полтавській області" за розпорядженням УКЗ ГУ НП в Полтавській області здійснила медичний огляд ОСОБА_1 та встановила, зокрема, що ОСОБА_1 непридатний до військової служби, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків та захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції. Випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ №702775 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків. Згідно із довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0023169 від 03.06.2020 позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 75 відсотків. Відповідно до витягу з наказу ГУ НП у Полтавській області по особовому складу від 23.06.2020 №262 о/с капітана поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенції Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції, 30.06.2020 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) на підставі його рапорту від 26.05.2020, подання Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції, свідоцтва про хворобу від 17.04.2020, виданого військово-лікарською комісією ДУ "ТМО МВС України по Полтавській області". 24.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності при виконанні службових обов`язків. 17.08.2020 заступником начальника ГУ НП в Полтавській області відмовлено у затвердженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги шляхом затвердження відповідного висновку (а.с.85). Листом від 18.08.2020 №29/Д-17/ОП відповідач повідомив позивача, зокрема, про те, що згідно з підпунктом 3 пункту 1 статті 97 Закону України "Про національну поліцію", одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції. ОСОБА_1 був звільнений зі служби в Національній поліції 30.06.2020 відповідно до наказу ГУ НП в Полтавській області від 30.06.2020 №271, а дата встановлення інвалідності 25.05.2020, як зазначено у виписці з акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ №702775 від 03.06.2020. Призначення та виплата ОГД поліцейським, яким встановлена інвалідність під час проходження служби суперечить вимогам пунктів 3 та 4 частини першої статті 97 Закону України "Про національну поліцію". Оскільки ОСОБА_1 отримав групу інвалідності у період проходження служби, прийнято рішення про відмову йому у призначенні одноразової грошової допомоги. Позивач, вважаючи такі дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому одноразової грошової допомоги протиправними, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності дій відповідача щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності, відповідно до пункту 3 частини першої статті 97 Закону №580-VIII. Також суд першої інстанції, приймаючи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог позивача на підставі ч.2 ст.9 КАС України та застосування належного способу захисту порушених прав та інтересів шляхом визнання протиправним та скасування висновку ГУ НП в Полтавській області від 17.08.2020 про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015 року (далі по тексту - Закон №580-VIII). Відповідно до п.3 ч.1 ст.97 Закону №580-VIII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Згідно з ч.2 ст.97 Закону №580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. Приписами пп.2 п.4 розд. І Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 року №4 (далі по тексту - Порядок №4), передбачено випадки, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського, зокрема, під час виконання службових обов`язків (пункти 3, 5 частини першої статті 97 Закону) - випадок, пов`язаний із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Згідно з пп.2 п.1 розд. ІІ Порядку №4 днем виникнення права на отримання ОГД, у разі встановлення поліцейському інвалідності, є дата з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії. Зі змісту положень п.п. 3, 5 розд. ІІІ Порядку №4 випливає, що заява (рапорт) про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (додаток 1) подається керівнику органу поліції, навчального закладу за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до інших органів (далі - останнім місцем проходження служби). Для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); 3) довідку органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати); 4) копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 5) копію постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 6) копії акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; 7) копію посвідчення інваліда війни (за наявності); 8) копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; 9) копію документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті). Відповідно до абз.2 п.7 розд. ІІІ Порядку №4 підрозділи, служби, інші фахівці, зазначені у пункті 1 розділу ІІІ, що беруть участь у формуванні пакета документів для призначення та виплати ОГД, у разі необхідності, для перевірки даних або достовірності інформації, наданих особою, мають право, в установленому порядку звертатися за місцем отримання відповідних документів. За правилами розділу IV Порядку №4 у місячний строк з дня реєстрації документів, зазначених у пунктах 4, 5 розділу ІІІ, фінансові підрозділи готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, за встановленою формою (додаток 2). Висновок про призначення ОГД складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівниками фінансового та кадрового підрозділів органу поліції, навчального закладу, в якому поліцейський проходить (проходив) службу. Висновок про призначення ОГД затверджує/відмовляє по центральному органу управління поліції, керівникам міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, територіальних органів поліції, закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України - Голова Національної поліції України або особа, на яку покладено виконання таких функцій. Рішення про призначення виплати ОГД приймається керівником органу поліції або навчального закладу у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п`ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови. При цьому, відповідно до ст.101 Закону №580-VIII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги. За матеріалами справи, позивач був звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) Закону №580-VIII. Зв`язок захворювання позивача та встановлення йому інвалідності з проходженням служби в поліції підтверджується свідоцтвом про хворобу №108/С від 17.04.2020 року та довідками до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №702775 та серії АГ №0023169 від 03.06.2020 року. 24.07.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою (рапортом) про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із визначенням йому інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, травми, пов`язаних з виконанням службових обов`язків в органах внутрішніх справ або поліції. Судом встановлено, що відповідач 17.08.2020 року затвердив висновок про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку з відсутністю правових підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 97 Закону №580-VIII, оскільки інвалідність встановлена позивачу 25.05.2020 року, а звільнено його зі служби 30.06.2020 року. Колегія суддів зазначає, що приписи п.3 ч.1 ст.97 Закону №580-VIII застосовується виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1. Причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2. Інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3. Причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.09.2018 року у справі №373/1188/16-а, від 20.09.2018 року у справі №296/9456/16-а, від 01.11.2018 року у справі №822/3788/17, від 22.01.2019 року у справі №2340/2663/18, від 15.04.2019 року у справі №823/1798/18, від 10.10.2019 року у справі №822/1083/18, від 05.02.2020 року у справі №810/836/18, від 23.04.2020 року у справі №822/999/18 та від 26.05.2020 року у справі №823/2291/18. Колегією суддів враховується, що за правилами п.7 ч.2 ст.61 Закону №580-VIII, наявність в особи певного захворювання може бути перешкодою для проходження служби в поліції, а відповідно до п.2 ч.1 ст.77 цього ж Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції. Таким чином, встановлення на законодавчому рівні такої обов`язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги, як звільнення з поліції внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, покликане надати гарантовану з боку держави соціальну допомогу саме тим поліцейським, стан здоров`я яких завадив продовжити службу в поліції, і які припинили її вимушено. Визначення Порядком №4 днем виникнення права на отримання допомоги дати, з якої встановлена інвалідність, не змінює визначених Законом, як актом вищої юридичної сили, обов`язкових умов призначення одноразової грошової допомоги і не може бути безумовною підставою для її виплати без дотримання таких умов. У свою чергу, отримання поліцейським інвалідності під час проходження служби не суперечить вимозі Закону щодо шестимісячного після звільнення строку виникнення інвалідності. Встановлення інвалідності під час служби саме собою не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги за умови дотримання іншої обов`язкової умови - підстави звільнення. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.07.2020 року у справі №822/1493/18. За таких обставин, викладена у висновку від 17.08.2020 року причина відмови у виплаті ОГД - встановлення інвалідності до дати звільнення з поліції, не відповідає положенням Закону, а відтак суд першої інстанції обґрунтовано вказав на його протиправність. Щодо посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 19.09.2018 року у справі №373/1188/16-а, від 20.09.2018 року у справі №296/9456/16-а, від 01.11.2018 року у справі №822/3788/17, від 22.01.2019 року у справі №2340/2663/18, від 20.03.2019 року у справі №823/1924/18, від 10.10.2019 року у справі №822/1083/18, то колегія суддів зауважує, що посилання на вказані рішення суду касаційної інстанції не впливають на вирішення даної справи з урахуванням викладених вище висновків суду. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі втрати працездатності відповідно до пункту 3 частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Поряд з викладеним, колегія суддів звертає увагу на те, що ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Європейський суд з прав людини у п.50 рішення від 13.01.2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права. Згідно з п.1 розд. IV Порядку №4 фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, форма якого наведена у додатку

2. Висновок про призначення одноразової грошової допомоги складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівником фінансового підрозділу та керівником підрозділу, де проходить (проходив) службу поліцейський. Відповідно до п.2 розд. IV Порядку №4 рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги приймає керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції), у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п`ятнадцятиденний строк шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови. Таким чином, вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідача. Суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), з урахуванням встановлених судом обставин. Беручи до уваги дискреційні повноваження відповідача, враховуючи обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення, нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності, відповідно до пункту 3 частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", з урахуванням висновків суду по даній справі. Що стосується стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1ст. 132 КАС України). Згідно з ч.1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно зі ст.30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, якщо він передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі №569/17904/17. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду: копію договору про надання правничої допомоги №264 від 07.09.2020 року, укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням "Аргос"; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №515; перелік правничої допомоги, що надається АО "Аргос" із зазначенням орієнтовної вартості; копію меморіального ордеру №@PL621840 від 08.09.2020 року про сплату 7 000 грн. адвокатських послуг; акт прийому-передачі послуг за договором про надання адвокатських послуг №264 від 08.10.2020 року; детальний розрахунок витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19 , від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19, від 17.12.2020 у справі № 808/1849/18, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19. При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів, переглядаючи висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, дійшла висновку про обґрунтованість та співмірність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн. (сім тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Колегія суддів зауважує, що зі змісту апеляційної скарги не вбачається, у чому саме проявляється неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, та не вказується на конкретні підстави для зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга взагалі не містить посилань про необгрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. З урахуванням того, що відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч.5 ст.328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 по справі № 440/5196/20 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 07.06.2021 року