Постанова 4857 № 140/762/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/762/24 пров. № А/857/10594/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З. М., суддів: Гінди О. М., Гудима Л. Я. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі №140/762/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до територіального управління Служби судової охорони у Волинській області про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції Лозовський О.А., місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту 25.03.2024), В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , скаржник, позивач) звернувся з позовом Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області (далі ТУ ССО у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування висновку комісії територіального управління Служби судової охорони у Волинській області з виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності співробітника ТУ ССО у Волинській області від 13.10.2023 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги; зобов`язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку з отриманням травми, пов`язаної з проходженням служби в Службі судової охорони, наслідком якої є часткова втрата працездатності без визначення інвалідності у розмірі 15 відсотків від 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. На обґрунтування вимог позову зазначав, що він із 19.10.2020 по 27.02.2023 проходив службу в ТУ ССО у Волинській області. 24.03.2022 о 20:00 год відповідно до наказу ТУ ССО у Волинській області від 23.03.2022 № 92о/с «По особовому складу», ОСОБА_1 заступив на півдобове несення служби по охороні громадського порядку на території «Волинського обласного перинатального центру» та о 20:10 год під час пішого обходу об`єкту охорони у внутрішньому дворі медичного закладу зачепився за виступ бруківки, внаслідок чого отримав ушкодження стопи правої ноги. Постановою № 7 Медичної (військово-лікарської) комісії від 08.08.2023 встановлено, що травма позивача пов`язана з виконанням службових обов`язків. Згідно з Довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках № 026603 втрата працездатності ОСОБА_1 становить 15 %. 06.09.2023 позивачем подано до ТУ ССО у Волинській області заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності. Висновком про призначення одноразової грошової допомоги від 13.10.2023 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що часткову втрату працездатності ОСОБА_1 було встановлено після звільнення зі служби. Вважаючи таку відмову протиправною, оскільки законодавством не передбачено вимогу щодо встановлення часткової втрати працездатності до звільнення зі служби, позивач звернувся з цим позовом. Крім того, постановою ВЛК визначено, що втрата працездатності пов`язана з виконанням службових обов`язків. На думку скаржника, він має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 відсотків від 70 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому, що травма пов`язана з виконанням службових обов`язків, це документально підтверджено, тому відповідачем безпідставно відмовлено йому в призначенні зазначеної допомоги. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити дії, відмовлено повністю. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник вказує на те, що йому протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги в зв`язку з тим, що часткову втрату працездатності було встановлено після звільнення зі служби. Зазначає, що втрата його працездатності встановлено в строк, що є меншим за 6 місяців з моменту звільнення. Закон України «Про національну поліцію» не містить виключень для осіб, які перестали проходити службу в поліції, Навпаки, цим законом передбачено можливість призначення такої допомоги і для тих, хто проходив службу. Скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким його позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із відповідача судові витрати. Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в територіальному управлінні Служби судової охорони у Волинській області у період 20.10.2020 по 27.02.2023. Так, згідно з витягом із наказу Служби судової охорони від 19.10.2020 №177к о/с ОСОБА_1 прийнято на службу до Служби судової охорони та призначено на посаду контролера 1 категорії першого взводу охорони першого підрозділу охорони ТУ ССО у Волинській області. 23.02.2023 наказом № 73 о/с ОСОБА_1 , контролера ІІ категорії (водія) автомобільного відділення господарського взводу ТУ ССО у Волинській області звільнено із займаної посади з 27.02.2023 за пп. 7 п. 2 Розділу XII Положення про проходження Служби співробітниками служби судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1052/0/15-19 ( далі Положення про проходження служби) за власним бажанням. Відповідно до постанови медичної (військово-лікарської) комісії ДУ Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Волинській області №7 від 08.08.2023 встановлено, що травма позивача пов`язана з виконанням службових обов`язків (а.с. 24). Згідно довідки МСЕК № 026603 від 06.09.2023 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках ОСОБА_1 становить 15 %, без встановлення інвалідності (а.с. 25-26). В той же день 06.09.2023 позивачем подано рапорт про призначення йому одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності. Листом від 02.10.2023 відповідач повідомив ОСОБА_1 про прийняття комісією ТУ ССО у Волинській області з виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), чи втрати працездатності співробітника ТУ ССО у Волинській області рішення про призначення та виплату позивачеві одноразової грошової допомоги. Разом з тим, згідно повідомлення від 06.10.2023 комісією ТУ ССО повторно розглянуто заяву позивача від 06.09.2023 та вирішено повернути документи на доопрацювання у зв`язку з невідповідністю дати, вказаної в постанові ВЛК №7 від 08.08.2023 до дати події нещасного випадку, що стався 24.03.2022. В подальшому, висновком від 13.10.2023 відвідачем відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю підстав, оскільки згідно протоколу № 4 від 10.10.2023 засідання комісії ТУ ССО у Волинській області встановлено, що часткова втрата працездатності була встановлення ОСОБА_1 після звільнення зі служби. Судом також установлено, що відповідно до Наказу № 73 о/с від 23 лютого 2023 року ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням, підстава: рапорт ОСОБА_1 від 22.02.2023 (а.с. 68-69). За правилами статті 161 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №1402-VІІІ) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома). Частинами 1, 2 статті 162-1 Закону №1402-VІІІ визначено, що до працівників Служби судової охорони належать особи, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони. Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони регулюється цим Законом та Положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України. Згідно з частин 1, 3, 4, 5 ст. 163 цього Закону до кандидатів на посади співробітників Служби судової охорони застосовуються вимоги, передбачені Законом України Про Національну поліцію для кандидатів на службу в поліції. Спеціальні кваліфікаційні вимоги до кандидатів на посади співробітників Служби судової охорони визначаються Головою Служби. На співробітників Служби судової охорони поширюються обмеження та вимоги, встановлені Законом України «Про запобігання корупції», а також передбачені для поліцейських Законом України «Про Національну поліцію» обмеження, пов`язані зі службою в поліції. На співробітників Служби судової охорони поширюється дія Дисциплінарного статуту Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Час проходження служби у Службі судової охорони зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, стажу служби в поліції, інших правоохоронних органах. Як убачається із частини 3 статті 165 Закону №1402-VIII співробітникам Служби судової охорони гарантується інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби судової охорони. Тобто з наведеними нормами працівникам судової охорони гарантується право на інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію». Тому в межах даних спірних правовідносин підлягають з`ясуванню обставини щодо наявності у позивача законодавчо визначених підстав для призначення та виплати вказаної допомоги. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як убачається з судового рішення, суд даючи юридичну оцінку спірним правовідносинам правильно установив, що предметом спірних правовідносин в даній справі є зобов`язання відповідача визнати протиправним та скасувати висновок відповідача про відмову у призначенні одноразової допомоги та зобов`язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із частковою втратою працездатності без визначення інвалідності. За змістом мотивувальної частини судового рішення, з`ясовуючи обставини щодо наявності у позивача законодавчо визначених підстав для призначення та виплати вказаної допомоги, суд керувався змістом статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII), яким визначено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання. Крім того, застосуванню підлягає Порядок виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності співробітника Служби судової охорони, затверджений наказом Служби судової охорони від 08.09.2020 року № 478(далі Порядок № 478). Відповідно до пункту 1.3 розділу І Порядку № 478 співробітники Служби судової охорони мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності у випадках, зазначених у підпунктах 2.4.3-2.4.6 пункту 2.4 цього Порядку. Суд першої інстанції встановив, що згідно з підпунктом 2.3.2 пункту 2.3 розділу ІІ Порядку № 478 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення співробітнику Служби інвалідності дата з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії. Підпунктом 2.4.4 пункту 2.4 розділу ІІ Порядку №478 передбачено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності співробітника Служби призначається та виплачується у таких випадках: визначення співробітнику Служби інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби у Службі судової охорони, протягом шести місяців після його звільнення внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Підпунктом 2.5.6 пункту 2.5 розділу 2 Порядку № 478 передбачено розміри одноразової грошової допомоги в разі тримання співробітником Служби поранення (контузії, травми, каліцтва) унаслідок причин, визначених у п.п 2.4.6 підпункту 2.4 цього Порядку та становить залежно від ступеня втрати працездатності у відповідних відсотках від 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про таку виплату. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначене положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII та п.п.2.4.6 п.2.4 розділу I Порядку № 478 застосовується за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення): 1. причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням служби в органах поліції чи Службі судової охорони. 2. інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції, Служби судової охорони. 3. причина звільнення такої особи з поліції або Служби судової охорони повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах поліції або Служби судової охорони. Аналізуючи ці обставини, суд першої інстанції зазначив у судовому рішенні, що із долучених до справи доказів вбачається, що причиною звільнення позивача із служби є за власним бажанням, а не причини зумовлені захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби. Тобто, суд виснував, що для призначення даної допомоги відсутня одна із визначених підстав, яка виключає можливість призначення даної допомоги. Крім того, суд звернув увагу, що військово лікарська комісія позивачу була призначена після звільнення його із служби 08.08.2023 (звільнення відбулося 27.02.2023). Колегія апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як видно зі змісту судового рішення та матеріалів справи суд першої інстанції цих вимог не дотримався. Так, мотивувальною частиною рішення (сторінка 2) судом першої інстанції встановлено, що відповідно до постанови медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Волинській області» №7 від 08.08.2023 травма позивача пов`язана з виконанням службових обов`язків. Згідно довідки МСЕК № 026603 від 06.09.2023 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках ОСОБА_1 становить 15 %, без встановлення інвалідності. Такі висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи та підтверджуються дослідженими в справі доказами. В подальшому, як зазначив суд першої інстанції, висновком від 13.10.2023 відвідачем відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю підстав, оскільки згідно протоколу № 4 від 10.10.2023 засідання комісії ТУ ССО у Волинській області встановлено, що часткова втрата працездатності була встановлення ОСОБА_1 після звільнення зі служби. Як видно зі змісту позовних вимог, саме законність цього висновку оспорювалася позивачем, який посилаючись на протиправність відмови, просив суд зобов`язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку з отриманням травми, пов`язаної з проходженням служби в Службі судової охорони, наслідком якої є часткова втрата працездатності без визначення інвалідності у розмірі 15 відсотків від 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. Разом із тим, як викладено в мотивувальній частини судового рішення, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов помилкового висновку про встановлену інвалідність позивача, поклавши в основу мотивів судового рішення частково зміст відзиву представника відповідача, (щодо пункту 4 частини 1 статті 97 Закону № 580-VIII та п.п.2.4.6 п.2.4 розділу I Порядку № 478 застосовується за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення), який було долучено до матеріалів справи (а.с. 63 64). Такий висновок суду першої інстанції не відповідає дослідженим у справі доказам. Колегія апеляційного суду звертає увагу, що судом правильно наведено посилання на норму статті 97 Закону № 580-VIII, та зміст Порядку № 478, водночас при розгляді цього спору, виходячи з висновків постанови медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Волинській області» № 7 від 08.08.2023 про те, що травма позивача пов`язана з виконанням службових обов`язків (а.с. 24), керуватися при вирішенні спору належало положеннями пункту 5 частини 1 статті 97 Закону № 580-VIII (в редакції Закону № 2462-VIII від 19.06.2018), а не нормою пункту 4 частини 1 статті 97 цього ж Закону. Пунктом 5 частини 1 статті 97 Закону № 580-VІІІ встановлено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 99 Закону № 580-VІІІ розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату: отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) унаслідок причин, зазначених у пункті 5, - у розмірі 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. Визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 100 Закону № 580-VІІІ). Відповідно до частини 6 статті 100 Закону №580-VІІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права. Статтею 101 Закону № 580-VІІІ встановлені підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги. Аналізуючи вказані вище норми права, колегія суддів зазначає, що пунктом 5 частини 1 статті 97 Закону № 580-VІІІ встановлено право поліцейського на отримання одноразової грошової допомоги в разі визначення втрати працездатності поліцейського у разі отримання ним поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань, зокрема, поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності. При чому право на отримання такої допомоги виникає з дати видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках. Водночас, виникнення права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги на підставі пункту 5 частини 1 статті 97 Закону № 580-VІІІ законодавець не пов`язує зі звільненням поліцейського з поліції. На підставі вказаної норми поліцейський має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як під час проходження служби в поліції, так і після звільнення його з поліції. Основною умовою є те, що таке право особа може реалізувати протягом трьох років з дня виникнення підстави видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках без установлення інвалідності. Більше того, Закон № 580-VІІІ містить вичерпний перелік випадків, коли виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, і отримання одноразової грошової допомоги в разі часткової втрати працездатності поліцейського без визначення йому інвалідності після звільнення зі служби поліції до таких випадків не відноситься. Так само, суд правильно вказав, що підлягає застосуванню Порядок виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності співробітника Служби судової охорони, затверджений наказом Служби судової охорони від 08.09.2020 року №

478. Відповідно до пункту 1.3 розділу І Порядку № 478 співробітники Служби судової охорони мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності у випадках, зазначених у підпунктах 2.4.3-2.4.6 пункту 2.4 цього Порядку. Разом із тим, як видно зі змісту названого Порядку (а.с. 36-40), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до підпункту 2.3.3 Розділу ІІ Порядку № 478 у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності дата видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках. А підпунктом 2.4.5 пункту 2.4 Розділу ІІ Порядку № 478 передбачено, що одноразова грошова допомога в разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності співробітника Служби призначається та виплачується у випадку отримання співробітником Служби поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків у Службі судової охорони чи участі в антитерористичній операції при здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності. Водночас, підпунктом 2.5.5 пункту 2.5 Розділу ІІ Порядку № 478 розмір одноразової грошової допомоги співробітникам Служби в разі отримання співробітником поранення (контузіі, травми або каліцтва) унаслідок причин, зазначених у підпункті 2.4.5. пункту 2.4 цього Порядку, у розмірі 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. Крім того, пунктом 2.6 Розділу ІІ Порядку № 478 визначено вичерпний перелік, коли одноразова грошова допомога не призначається та не виплачується, зокрема, якщо у цьому конкретному випадку, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності співробітника Служби є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення нам дій у стані алкогольного, наркотичного, чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);подання особою неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги. Як видно з мотивувальної частини судового рішення, місцевим судом не проаналізовано зміст цих норм Порядку № 478, якими регулюються спірні правовідносини, водночас помилково суд дав оцінку обставинам спору керуючись змістом підпункту 2.3.2 пункту 2.3; підпункту 2.4.4 пункту 2.4 Розділу ІІ Порядку № 478, які стосуються ситуації, коли співробітнику Служби встановлено інвалідність. Колегія суддів не вважає релевантним посилання суду першої інстанції на судову практику Касаційного Адміністративного суду в складі Верховного Суду, зокрема, у постановах, які наведені у справі № 810/836/18, від 30.03.2020 у справі № 826/2761/18, від 23.04.2020 у справі № 822/999/18, від 13.05.2020 у справі № 810/593/18, від 13.05.2020 у справі № 810/593/18 та від 02.11.2022 у справі № 140/6115/21, № 640/27462/20 від 10.08.2023 та інших. Ця судова практика стосується застосування пункту 4 частини 1 статті 97 Закону № 580-VIII, згідно якої касаційний суд аналізував дотримання порядку звернення із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності. З урахуванням тої обставини, що судом першої інстанції застосовано при вирішенні спору неправильно положення Закону № 580-VІІІ та Порядку № 478, висновок суду про те, що причина звільнення позивача зі служби за власним бажанням, є підставою для відмови в призначенні спірної допомоги, є необґрунтованим. Так само, не можна вважати правильним висновок суду про те, що на нарахування спірної допомоги впливає призначення позивачу військово-лікарської комісії після звільнення зі служби. Зокрема, така умова відсутня в підпункті 2.4.5 пункту 2.4 Розділу ІІ Порядку № 478, та не визначена пунктом 5 частини 1 статті 97 Закону № 580-VІІІ, суперечить змісту частини 8 статті 100 цього Закону. Однак, ні судом першої інстанції в ході розгляду цієї справи, ні відповідачем при розгляді заяви (рапорту) позивача, вказані обставини не оцінювалися, тому, позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірну одноразову грошову допомогу в зв`язку з отриманням травми, пов`язаної з проходженням служби в Службі судової охорони, наслідком якої є часткова втрата працездатності без визначення інвалідності у розмірі 15 відсотків від 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, на думку колегії суддів, є передчасною. За правилами частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 2 статті 317 КАС України визначено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позов слід задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати висновок комісії Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області з виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності співробітника ТУ ССО у Волинській області від 13.10.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити. Що стосується доводів апеляційної скарги про стягнення судових витрат на користь позивача, колегія суддів зазначає про таке. Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Крім того, частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до статей 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У скарзі позивачем ставиться питання про стягнення понесених витрат на правову допомогу, зокрема, 7 000 грн у суді першої інстанції та 10 000 грн у суді апеляційної інстанції. Разом із тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Як видно з матеріалів справи (а.с. 49) згідно додатку № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги № 1 від 03 лютого 2022 року, вартість професійної правничої допомоги становить 7000 грн. Відповідно до додатку № 2 вартість професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції становить 10 000 грн. Акти про виконання таких робіт у матеріалах справи відсутні. Не долучено ці акти і до апеляційної скарги. Крім того, в матеріалах справи відсутній договір про надання професійної правничої допомоги, перелік виконаних робіт та розрахунок витраченого часу адвокатом на їх виконання, не долучено платіжних документів про оплату таких послуг. Частинами першою, другою, третьою, сьомою статті 139 КАС передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). З матеріалів справи видно, що позивачем за подання позову сплачено 1211 грн судового збору, що підтверджується квитанцією від 17.01.2024 (а.с. 5), за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн згідно квитанції від 18.04.2024, яку долучено до апеляційної скарги. Враховуючи вищевказане, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у 50 % від загальної суми витрат, у розмірі 1513 грн. Що стосується витрат на правову допомогу, колегія суддів апеляційного суду відмовляє у відшкодуванні таких, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, якими підтверджуються такі витрати. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід скасувати, бо суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а позовні вимоги задовольнити частково. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі № 140/762/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати висновок комісії Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області від 13 жовтня 2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги. Зобов`язати територіальне управління Служби судової охорони у Волинській області повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги з урахуванням мотивувальної частини цього рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань територіального управління Служби судової охорони у Волинській області (код ЄДРПОУ ТУ ССО У Волинській області 43258822) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1513 (одна тисяча п`ятсот тринадцять) гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді Л. Я. Гудим О. М. Гінда