Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/5030/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року Справа № 380/5030/25 пров. № А/857/27319/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Заверухи О.Б., Матковської З.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 9 червня 2025 року (суддя Грень Н.М., м.Львів), - ВСТАНОВИВ: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі ГУПФ), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ від 24.10.2024 № 134950022906 про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у вигляді десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV); - зобов`язати ГУПФ провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не оподатковується, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком згідно пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року позов задоволено повністю. Додатковим рішенням цього суду від 9 червня 2025 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення (далі Заява) задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні інших вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленими рішеннями, їх оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову та Заяви відмовити повністю. В доводах апеляційної скарги вказує, що військова частина не відноситься до закладів освіти, а посада позивача не передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі Постанова № 909, Перелік № 909 відповідно). Також вказує, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУПФ-1). Оскільки повноваження Пенсійним фондом України здійснюються через його територіальні органи і фінансування цих органів здійснюється також з Пенсійного фонду України, ГУПФ позбавлене можливості здійснити виплату грошової допомоги Позивачу. Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн, який відповідно до рішення суду стягнуто з відповідача, є неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та обсягом таких послуг. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року залучено ГУПФ-1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, до участі у справі. Третя особа подала до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення, у яких зазначила, що періоди роботи на посаді вихователем ясельної групи та музичним керівником військової частини НОМЕР_1 не дає права на призначення ОСОБА_1 грошової допомоги згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV та пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII). У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має усі необхідні умови для призначення та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФ-1, і з 03.06.2024 отримує пенсію за віком, відповідно до Закону № 1058-IV. З 1983 року по 1985 рік навчалась у Хмельницькому педагогічному училищі. Згідно Диплому НОМЕР_2 їй присвоєно кваліфікацію вихователя дитячого садка. З 01.07.1985 ОСОБА_1 прийнята на посаду вихователя ясельної групи дитячого садочку військової частини НОМЕР_1 . З 07.08.1990 ОСОБА_1 переведена на посаду музичного керівника (0,75 ставки). З 01.10.1992 ОСОБА_1 переведена на посаду музичного керівника на 1,5 ставки. З 01.11.1995 військова частина НОМЕР_1 перейменована у військову частину НОМЕР_3 . 16.01.1999 ОСОБА_1 звільнена у зв`язку з переведенням в Яворівський міський відділ народної освіти, та призначена на посаду музичного керівника Старицького дошкільного закладу. 01.09.1999 звільнена з посади музичного керівника Старицького дошкільного закладу у порядку переведення дошкільного закладу у військову частину НОМЕР_3 , та прийнята музичним керівником дитячого садка в порядку переведення з Старицького дитячого закладу. 01.03.2002 звільнена з роботи у зв`язку з переведенням до відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації, та призначена на посаду музичного керівника Старичівського дошкільного закладу в порядку переведення з військової частини НОМЕР_3 . 24.09.2004 назву установи змінено на Дошкільний навчальний заклад с.Старичі. 01.02.2021 назва дошкільний навчальний заклад с.Старичі змінено на Старицький заклад дошкільної освіти Новояворівської міської ради. З 1985 року та станом на сьогоднішній день, ОСОБА_1 працює як педагогічний працівник в одному і тому ж закладі освіти, який лише змінював свою назву та сферу управління. 17.10.2024 позивач звернулась до ГУПФ-1 із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV. 24.10.2024 за результатами розгляду заяви Позивача, ГУПФ прийнято Рішення № 134950022906 про відмову у виплаті грошової допомоги, яке обґрунтовано тим, що заклади і установи, а також посади на яких працює заявник повинні бути затверджені постановою Кабінету Міністрів України. На думку відповідача, оскільки військова частина не відноситься до закладів освіти, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у зв`язку з відсутністю законних підстав для його проведення. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Пункт 16 Розділу XV Закону № 1058-IV передбачає, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Відповідно до приписів пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Так, Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 № 1191 затвердив «Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати» (далі Порядок № 1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV. Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі Перелік № 909). Відповідно до пункту 4 Порядку № 1191 страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів "е" "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Зі змісту наведених норм вбачається, що особа набуває права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, у випадку якщо вона: 1) досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV; 2) на момент досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону № 1788-XII; 3) на момент досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мала страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону № 1788-XII; 4) не отримувала раніше будь-яку пенсію. При цьому для отримання вказаної грошової допомоги необхідне одночасне дотримання всіх вищезазначених умов. Суд апеляційної інстанції зауважує, що схожі правовідносини вже неодноразово були предметом розгляду у Верховному Суді. Так, у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 200/854/19-а суд касаційної інстанції дійшов висновку про наступне: «... норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону № 1058-IV особа має дотриматись таких вимог: - станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ; - пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її, право на зазначену грошову допомогу втратили); - станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону № 1058-IV станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах...». У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 260/323/20 Верховний Суд зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії. Аналогічних правових висновків дотримався Верховний Суд і у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 580/2737/23. Згідно з Переліком № 909 в дошкільних навчальних закладах всіх типів право на пенсію за вислугу років мають громадяни, які працювали на таких посадах: директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи. За змістом примітки 2 до Постанови № 909, робота в установах і на посадах, передбачених переліком посад в даній постанові, дає право на пенсію за вислугою років незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Відповідно до примітки 3 Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам просвіти, охорони здоров`я та сільського господарства» також передбачалось зарахування до стажу роботи за спеціальністю роботи працівників освіти незалежно від відомчої належності установи. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Так, із записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 встановлено, що позивачка з 01.07.1985 здійснювала трудову діяльність на педагогічних посадах у дошкільному закладі, а саме: вихователем ясельної групи дитячого садочку військової частини НОМЕР_1 , у подальшому - музичним керівником. У період роботи позивачки відбувалась зміна організаційного підпорядкування та найменування закладу, однак характер виконуваної роботи, її посада та функції залишались незмінними. Фактично позивачка продовжувала працювати педагогічним працівником у тому ж дошкільному закладі. Відмовляючи у виплаті грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV, відповідач виходив виключно з того, що у певний період дошкільний заклад перебував у структурі військової частини, яка не є закладом освіти. Разом з тим, такий підхід є формальним, оскільки визначальним для вирішення питання про наявність права на пільгу є не відомча належність установи, а фактичне виконання педагогічної роботи на посаді, яка дає право на пенсію за вислугу років. Перебування дошкільного закладу у структурі військової частини не змінює його фактичного призначення, оскільки такий заклад здійснював освітню діяльність, а позивачка виконувала трудові обов`язки вихователя та музичного керівника, тобто здійснювала педагогічну діяльність. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 233/4308/17 та від 30 січня 2019 року у справі № 442/456/17 при розгляді подібних правовідносин звертала увагу на те, що перелік закладів, установ освіти і посад, визначений Переліком № 909, містить прогалини, що зумовлює обмеження права педагогічних працівників на отримання пенсії за вислугу років. Звідси, апеляційний суд приходить до переконання, що наявність прогалин у нормативному регулюванні щодо окремих випадків зарахування до спеціального стажу періодів роботи педагогічних працівників у закладах, які мали особливості організаційного підпорядкування, не може тлумачитися як підстава для позбавлення особи права на пенсійні гарантії, якщо характер виконуваної роботи відповідає роботі, яка дає право на пенсію за вислугу років. Таким чином, наявні у матеріалах справи докази підтверджують, що позивачка понад 30 років працювала на педагогічних посадах (вихователь, музичний керівник), які передбачені Переліком № 909 та дають право на пенсію за вислугу років, а також виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону № 1058-IV. При цьому суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок суду першої інстанції про необхідність зобов`язання ГУПФ нарахувати та виплатити позивачці вказану грошову допомогу, оскільки призначення цієї допомоги належить до дискреційних повноважень відповідача. Зважаючи на те, що відповідачем при вирішенні питання щодо виплати позивачу грошової допомоги не було враховано періоди роботи позивачки у відповідних закладах освіти до її спеціального стажу для нарахування та виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення згідно з пунктом 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зобов`язати ГУПФ повторно розглянути заяву позивачки щодо виплати такої допомоги, з урахуванням висновків суду у цій справі. Враховуючи сукупність наведених обставин, апеляційний суд приходить висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його часткового скасування. Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції допустив частково неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного задоволення позову у відповідній частині, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. В решті рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування судового рішення в цій частині та задоволення апеляційної скарги відсутні. Стосовно понесених витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з частиною третьою статті 134 КАС для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Як убачається із доданих письмових доказів (договір про надання правової допомоги від 20.02.2025 № 51 (далі Договір), укладений між позивачем та адвокатом Гармаш К.Г., ордер про надання правничої допомоги від 11.03.2025 серії АА № 1551730, акт виконаних робіт від 03.06.2025 б/н, детальний опис наданих ОСОБА_1 послуг (правничої допомоги), платіжні інструкції на загальну суму 10 000 грн), позивачу надано послуги з надання правничої допомоги на суму 10 000 грн. Відповідно до пункту 1 вказаного Договору, Адвокат надає Клієнту усіма законними методами та способами адвокатські послуги щодо здійснення захисту, представництва або інших видів правової допомоги, а Клієнт зобов`язується сплатити Адвокатові гонорар (грошову винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. Відповідно до Акта наданих послуг від 03.06.2025 вартість послуг адвоката становить 10 000 грн, та складається з : -складання та подання до Львівського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправними дії та скасування рішення ГУПФ - 5000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 20.02.2025 №2.97020479.1 на суму 2500 грн та від 07.03.2025 №1.102957377.1 на суму 2500 грн. -складення та подання адвокатського запиту до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України в Донецькій області 3000 грн., що підтверджується квитанцією від 09.04.2025 №509967542239; -складання та подання до Львівського окружного адміністративного суду заяви про ухвалення додаткового судового рішення 2000 грн, що підтверджується квитанцією від 03.06.2025 № 2.161804135.1. У постановах від 22 грудня 2020 року по справі №520/8489/19, від 7 травня 2020 року по справі № 320/3271/19, від 10 березня 2020 року по справі №520/8489/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений до відшкодування їх розмір (10 000 грн) є надмірним та підставно зменшив розмір таких витрат до 2 000 грн. При цьому, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено доводів, за якими в апеляційного суду виникли б підстави для зменшення уже зменшеного розміру судових витрат. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, в цій частині правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не оподатковується, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком згідно з пунктом 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з ухваленням постанови про відмову у задоволенні цієї частини позову. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року залишити без змін. Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 червня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. Б. Заверуха З. М. Матковська