Постанова 4856 № 295/9206/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 295/9206/20 Головуючий у 1-й інстанції: Полонець С.М. Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П. 10 листопада 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу інспектора 4 роти батальйону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції Стадніка Вадима Юрійовича на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, інспектора 4 роти батальйону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції Стадніка Вадима Юрійовича про визнання незаконною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : в серпні 2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора 4 роти батальйону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції Стадніка Вадима Юрійовича, Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 21.09.2020 позов задоволено: - постанову інспектора 4 роти батальйону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції Стадніка Вадима Юрійовича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №2572131 від 23.05.2020 року, скасовано і закрито справу про адміністративне правопорушення; - стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції суму сплаченого судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. та витрат на правову допомогу в розмірі 3500 грн. 00 коп. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на те, що в рішенні суду від 21.09.2020 зазначено, що відповідачі по справі будь-які належні, допустимі, достатні та достовірні докази на підтвердження наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а також правомірності дій посадової особи, яка винесла оскаржувану постанову, не надали до відзиву на позовну заяву, однак, на думку відповідача, ненадання доказів стороною відповідача не є підставою для задоволення позовної вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу. Відповідач вказує, що понесені позивачем витрати не є співмірними із складністю справи та ціною позову. Окрім того, суд зазначає, що рішення в частині задоволення позовної вимоги щодо скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №2572131 від 23.05.2020 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП сторонами не оскаржено. Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, інспектором 4 роти батальйону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції рядовим поліції Стадніком Вадимом Юрійовичем 23.05.2020 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №2572131, відповідно до якої ОСОБА_1 23.05.2020 року о 03 год. 04 хв. у м. Житомирі по вул. Перемоги, 30 керував транспортним засобом Volkswagen Caddy, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в якому номерний знак закритий стороннім предметом, чим порушив п.2.9.в ПДР України. Вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн. Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся з позовом до суду. Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з того, що відповідачі по справі будь-які належні, допустимі, достатні та достовірні докази на підтвердження наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а також правомірності дій посадової особи, яка винесла оскаржувану постанову, не надали до відзиву на позовну заяву. У той же час суд першої інстанції задовольнив вимогу щодо понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн. та судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. Колегія суддів частково погоджується із таким висновком з огляду на наступне. В силу ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, вимоги апеляційної скарги стосуються відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн. та судового збору 840 грн.80 коп. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказала, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Види адвокатської діяльності визначено у ст.19 Закону №5076-VI. Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Перегудою А.П. на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 03.08.2020. За умовами п.1 вказаного договору, його предметом є здійснення представництва та захисту інтересів ОСОБА_1 щодо оскарження постанови серії ЕАМ №2572131 від 23.05.2020 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі; в органах прокуратури; Національної поліції, Державної виконавчої служби, на всіх стадіях ведення та їх розгляду в судах загальної юрисдикції, адміністративних судах усіх ланок, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Пунктом 3 договору визначено, що за надання правової допомоги за цим договором клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар у розмірі 3500 грн. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг правничої допомоги відповідно до договору від 03.08.2020. За змістом підписаного сторонами актом наданих послуг в рамках виконання умов договору про надання (правничої) допомоги від 03.08.2020, адвокатом Перегудою А.П. надано клієнту наступні юридичні послуги: - первинна консультація клієнта ОСОБА_1 (1 год.-500 грн.); - підготовка та подання до Богунського районного суду м. Житомира позовної заяви від 05.08.2020 (6 год.- 3000 грн.). Також, позивачем на підтвердження оприбуткування готівкових коштів в сумі 3500 грн. надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № б/н від 05.08.2020. Колегія суддів досліджуючи питання документального підтвердження витрат позивача на правову допомогу не погоджується із висновком суду першої інстанції. У той же час, колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, слід виходити із обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількості витраченого часу, розміру гонорару, співмірності послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Судова колегія апеляційної інстанції, перевіривши опис наданих послуг критично ставиться до того, що на складання адміністративного позову та подання до Богунського районного суду м.Житомира адміністративного позову адвокатом витрачено - 6 годин та зауважує, що оплати часу адвокатів витраченого на прибуття до суду особами, що надають правничу допомогу, не може бути віднесено до жодних видів правничої допомоги, які передбачені ст.1,19 Закону № 5076-VI, а тому час на подання позовної заяви, не може рахуватись як час, витрачений на надання адвокатських послуг. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.11.2019 у справі № 9901/264/19. Колегія суддів також враховує, що відповідач, в порушення частини 4 статті 134 КАС, не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є необхідним для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат. Відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Також, слід вказати, що предметом даної справи є оскарження постанови серії ЕАМ №2572131 від 23.05.2020 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170 грн., що за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності. Розмір витрат, понесених позивачем у зв`язку із її оскарженням у судовому порядку в суді першої інстанції, склав 3500 грн., що є не співмірним зі складністю даної справи. Доводи апелянта про те, що позивач не подав відповідну заяву про стягнення судових витрат спростовуються наявними в матеріалах справи доказами щодо понесених судових витрат, які були додані позивачем до позовної заяви. З огляду на вищевикладене, враховуючи складність даної справи та ймовірно фактично витрачений час для складання документів, зазначених в договорі та акті виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку щодо зменшення витрат на правому допомогу та необхідність задоволення витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що судом першої інстанції стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Житомирській області витрати у вигляді судового збору у сумі 840 грн.80 коп. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням викладеного вище, а також враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17, наявні підстави для стягнення з Управління патрульної поліції в Житомирській області судового збору в розмірі 420 грн. 40 коп. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в частині відшкодування витрат сплаченого судового збору та на правничу допомогу, рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення та є підставою для його скасування в зазначеній частині. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу інспектора 4 роти батальйону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції Стадніка Вадима Юрійовича задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 вересня 2020 року скасувати в частині стягнення сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу. Прийняти в цій частині нову постанову. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сплаченого судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень. В решті рішення залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.