Постанова 4851 № 520/3721/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2021 р.Справа № 520/3721/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Макаренко Я.М. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків по справі № 520/3721/21 за позовом ОСОБА_1 до В.о. ректора Харківської медичної академії післядипломної освіти Сердюка Олександра Івановича про визнання протиправними рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд: - визнати протиправним та нечинним рішення вченої ради ХМАПО від 29 грудня 2020 р. та відповідний наказ в.о. ректора ХМАПО Сердюка про введення його в дію; - визнати протиправним та нечинним рішення вченої ради ХМАПО від 05 січня 2021 р. та відповідний наказ в.о. ректора ХМАПО Сердюка про введення його в дію; - визнати протиправним та нечинним рішення вченої ради ХМАПО від 04 березня 2021 р. та відповідний наказ в.о. ректора ХМАПО Сердюка про введення його в дію; - визнати протиправним та нечинним спільне рішення від 01 березня 2021 р. в.о. ректора ХМАПО Сердюка О.І. та голови профспілкового комітету ХМАПО Рогової О.Г. щодо проведення позачергової конференції трудового колективу ХМАПО. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 статті 170 КАС України. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу на розгляд до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що між позивачем і відповідачем виник публічно-правовий спір, тобто, позивач звернувся з позовом до адміністративного суду як суб`єкт владних повноважень щодо публічно-правових відносин. Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки, має приватно-правовий характер (оскільки виникає спір про цивільне право). Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Згідно пункту 1 ч. 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ним публічно - владних функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Отже, обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції. При цьому, ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Таким чином, особливістю правовідносин, що виникають, є їх публічно-правовий характер, пов`язаність із сферою реалізації публічної влади. Специфіку публічно-правового спору визначає не тільки його суб`єктний склад, а й підстави виникнення цього спору і тісно пов`язане з цим питання межі повноважень адміністративного суду. Водночас, публічно-правовими відносинами є ті відносини, що пов`язані з виконанням державою чи територіальними громадами своїх публічних функцій, зокрема, щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина; відносини, в яких домінує публічно-правовий інтерес; відносини, урегульовані нормами публічного права. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Судом першої інстанції вірно зазначено, що позовні вимоги до в.о. ректора Харківської медичної академії післядипломної освіти фактично стосуються посади, яка не відноситься до публічної служби. Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба у державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Таким чином, розпорядчі документи ректора та його дії, направленні на організацію проведення виборів ректора, конференції трудового колективу не охоплюються поняттям «здійснення владно-управлінських функцій». Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цій справі існує невирішений спір про право, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки вказані вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані поновленням порушеного права особи на працю, то такі спори відносяться до захисту цивільних (трудових) прав, незалежно від участі у справі суб`єктів владних повноважень як відповідачів. Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністартивних судів, та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «...» поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції. Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язковість суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2014 року, постанові Верховного Суду України від 9 грудня 2014 року та ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 27 січня 2015 року у справі № К/800/68333/14, постанові Верховного Суду України від 28 квітня 2015 року. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 по справі № 520/3721/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді Я.М. Макаренко З.О. Кононенко У зв`язку із перебуванням судді Макаренко Я.М. на лікарняному повний текст постанови складено 07.06.2021 року