Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/13678/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2022 р.Справа № 440/13678/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В. представник позивача Дігтярь Л.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2021, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава по справі № 440/13678/21 за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Селехмана Олександра Анатолійовича третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОМОДАР" про визнання дій неправомірними, ВСТАНОВИВ: До Полтавського окружного адміністративного суду 26 жовтня 2021 року надійшов позов ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Селехмана Олександра Анатолійовича, в якому позивач просив суд: - визнати неправомірними дії відповідача щодо скасування у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційної дії/запису від 28.12.2017 №15881070003014981 про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ТОВ "Домодар" (код ЄДРПОУ 40102089); скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію/запис про скасування реєстраційної дії від 28.12.2020 №1003249950005010747. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 статті 170 КАС України. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу на розгляд до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що між позивачем і відповідачем виник публічно-правовий спір, тобто, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до суб`єкта владних повноважень щодо публічно-правових відносин. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, оскільки, звернення позивача до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його корпоративних та майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Згідно пункту 1 ч. 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ним публічно - владних функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Отже, обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції. При цьому, ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Таким чином, особливістю правовідносин, що виникають, є їх публічно-правовий характер, пов`язаність із сферою реалізації публічної влади. Специфіку публічно-правового спору визначає не тільки його суб`єктний склад, а й підстави виникнення цього спору і тісно пов`язане з цим питання межі повноважень адміністративного суду. Водночас, публічно-правовими відносинами є ті відносини, що пов`язані з виконанням державою чи територіальними громадами своїх публічних функцій, зокрема, щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина; відносини, в яких домінує публічно-правовий інтерес; відносини, урегульовані нормами публічного права. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Суд звертає увагу на наявність усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у спорах про скасування дій та рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на майно, ініційованих особою, яка не була заявником щодо оскаржуваних реєстраційних дій та рішень. Зокрема, правова позиція про те, що такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства в залежності від суб`єктного складу, була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, від 04 грудня 2018 року у справі №915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі №813/1321/17, від 02 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а та інших. Зі змісту позовних вимог вбачається, що позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 02.12.2020 у справі №907/710/20 скасовано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію/запис від 28.12.2017 №15881070003014981 про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ТОВ "Домодар" (код ЄДРПОУ 40102089) щодо її місцезнаходження. На виконання вказаного рішення відповідач 28.12.2020 вніс до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис за реєстраційним №1003249950005010747 про скасування реєстраційної дії/запису від 28.12.2017 №15881070003014981 повністю, а не виключно в частині відомостей про місцезнаходження ТОВ "Домодар" (код ЄДРПОУ 40102089), як те передбачено судовим рішенням у справі №907/710/20. Наведене, за твердженням позивача, призвело до скасування у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційної дії/запису від 28.12.2017 №15881070003014981 про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ТОВ "Домодар" (код ЄДРПОУ 40102089) в частині внесення відомостей про зміну інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою, зміну керівника юридичної особи, що не передбачено рішенням господарського суду Закарпатської області від 02.12.2020 у справі №907/710/20. Таким чином, позивач стверджує про порушення своїх прав внаслідок вчинення відповідачем спірної реєстраційної дії у Єдиному державному реєстрі, що полягають у відновленні інформації про те, що директором ТОВ "Добродар" є ОСОБА_1 , який насправді жодного відношення до згаданого товариства немає, оскільки 26.12.2017 звільнений з посади директора за п. 1 ст. 36 КЗпП України. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що даний спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, вчиняючи спірні реєстраційні дії/записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Крім того, позовна заява та додані до неї документи не містять відомостей про те, що позивач звертався до Приватного нотаріуса Селехмана О.А. із заявою про внесення змін до відомостей про юридичну особу у Єдиному державному реєстрі та отримав відмову у вчиненні відповідної реєстраційної дії. Враховуючи, що зміст позовних вимог свідчить про те, що позивач, звернувшись з цим позовом до суду, фактично оскаржує дії державного реєстратора - Приватного нотаріуса Селехмана О.А., що пов`язані з державною реєстрацією змін до відомостей про ТОВ "Домодар" стосовно керівника, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що звернення позивача до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його корпоративних та майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства. Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №П/811/1296/17, від 05 червня 2018 року у справі №11-479апп18. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Таким чином, суд, ураховуючи суть спірних відносин та їх суб`єктний склад, дійшов висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративного суду та необхідність його вирішення в порядку господарського судочинства. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «...» поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції. Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язковість суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2014 року, постанові Верховного Суду України від 9 грудня 2014 року та ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 27 січня 2015 року у справі № К/800/68333/14, постанові Верховного Суду України від 28 квітня 2015 року. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 по справі № 440/13678/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 07.02.2022 року