Ухвала КГС ВС № 910/2627/26

УХВАЛА 24 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/2627/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В., розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства ?Марс? на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ?КТС ІНВЕСТ? до: 1) Приватного акціонерного товариства ?Марс?; 2) Київської міської ради; 3) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання відсутнім права постійного користування, визнання права постійного користування, визнання недійсним та скасування рішення державного органу і зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю ?КТС ІНВЕСТ? (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства ?Марс? (далі - ПрАТ ?Марс?, скаржник), Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просило суд: - визнати відсутнім в ПрАТ ?Марс? права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,1843 га з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112; - визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю ?КТС ІНВЕСТ? право на оформлення права оренди частини земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112; - визнати протиправною та скасувати відмову Київської міської ради, в особі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в наданні дозволу на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112, оформлену листами №057-8218 від 23.06.2025; №057- 10349 від 08.08.2025; №057-11130 від 28.08.2025; №057-12637 від 06.10.2025; - зобов`язати Київську міську раду повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ?КТС ІНВЕСТ? №330483714 про розроблення технічної документації із землеустрою, з урахуванням статті 120 Земельного кодексу України та пункту 2.3 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві затвердженого рішенням Київської міської ради №241/2463 від 20.04.2017; - зобов`язати Київську міську раду надати Товариству з обмеженою відповідальністю ?КТС ІНВЕСТ? дозвіл на розробку проекту землеустрою (розроблення технічної документації із землеустрою) щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 позовну заяву було повернуто заявнику на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки частина позовних вимог не підлягає розгляду в межах господарського судочинства. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю ?КТС ІНВЕСТ? звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а суд першої інстанції зобов`язати продовжити розгляд справи. В обґрунтування апеляційної скарги Товариство зазначило: - за твердженнями скаржника, 29.04.2025 року він набув право власності на нежитлову будівлю літ. ?А? площею 843,3 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 19; - на підставі статті 120 Земельного кодексу України, у зв`язку з переходом права власності на вказану нерухомість, позивач звернувся до Київської міської ради із заявою про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112; - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у відповідь зазначив, що за вказаною земельною ділянкою зареєстровано право постійного користування за Товариством, через що її поділ, припинення права постійного користування та подальше оформлення оренди мають здійснюватися виключно за нотаріально посвідченою згодою цього землекористувача. - не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом своїх речових прав, проте, суд першої інстанції повернув позовну заяву, вказавши, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства; - позивач вказує, що оскільки заявлені позовні вимоги безпосередньо стосуються речових прав позивача на земельну ділянку та скасування акта, що їх порушує, цей спір повністю належить до господарської юрисдикції. Вимоги про скасування відмови Київської міської ради (КМДА) та зобов`язання вчинити дії не є самостійним публічно-правовим спором. Сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не робить спір автоматично публічно-правовим. Критерієм розмежування є суть права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач. Якщо наслідки рішення чи дій органу влади призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних (майнових) правовідносин, визнання таких рішень протиправними є способом захисту цивільних прав, а спір має приватноправовий характер. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ?КТС ІНВЕСТ? задоволено; ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 скасовано; матеріали справи №910/2627/26 направлено для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва. Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції повернув позовну заяву за відсутності передбачених законом підстав. Не погоджуючись з постановою, 03.06.2026 (через систему ?Електронний суд?) ПрАТ ?Марс? звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою (надійшла до Суду 04.06.2026), в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 залишити в силі. Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі, виходячи з такого. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04). З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародне і національне законодавство передбачає принцип спеціалізації судів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі №367/4695/20). Критеріями відмежування справ господарської юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно із закріпленими в пункті 6 частини 1 статті 20 ГПК України правилами господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Відповідно ж до пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог. Подібні правові висновки сформовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 в справі №210/5659/18, від 27.10.2020 року в справі №127/18513/18, від 12.10.2022 у справі № 183/41966/21 та інших. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18. Відтак, вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач. Як установлено апеляційним господарським судом, при постановленні оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлено такі позовні вимоги, як визнання протиправною та скасування відмови Київської міської ради, в особі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в наданні дозволу на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112, оформлену листами №057-8218 від 23.06.2025; №057- 10349 від 08.08.2025; №057-11130 від 28.08.2025; №057-12637 від 06.10.2025 та зобов`язання Київської міської ради повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ?КТС ІНВЕСТ? №330483714 про розроблення технічної документації із землеустрою, з урахуванням статті 120 Земельного кодексу України та пункту 2.3 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві затвердженого рішенням Київської міської ради №241/2463 від 20.04.2017, які не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства; Оскарження рішень (відмов) органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою належить виключно до адміністративної юрисдикції (пункт 1 частини 1 статті 19 КАС України), та, як слід, дійшов висновку про те, що оскільки домінуюча частина позовних вимог має публічно-правовий характер і пов`язана з оскарженням владних рішень Київської міської ради як суб`єкта владних повноважень, що належить до виключної адміністративної юрисдикції (пункт 1 частини 1 статті 19 КАС України), а решта вимог (визнання відсутнім права постійного користування у ПрАТ ?Марс? та визнання за позивачем права на оформлення оренди частини земельної ділянки) є похідними від основного публічно-правового спору, позовна заява не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Відповідно до статті 21 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Хоча стаття 173 ГПК України дозволяє об`єднання в одній позовній заяві основних та похідних вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, проте таке об`єднання неможливе, коли похідні вимоги підпадають під господарську юрисдикцію, а основні - під адміністративну. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції встановив порушення правил об`єднання позовних вимог, а підстав для застосування положень статті 173 ГПК України у цій справі - відсутніми, а тому, позовна заява і додані до неї документи були повернені позивачеві на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України. Під час перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 12.03.2026, апеляційний суд встановив, що: - судом першої інстанції не було враховано положення частини 3 статті 19 КАС України, відповідно до якої адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду; - на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі (прийняття позовної заяви) суд першої інстанції не розглядає спір по суті, не встановлює остаточно обставин справи та не вирішує питання про правомірність чи безпідставність позовних вимог; - з метою правильного визначення юрисдикційної належності спору, місцевий господарський суд зобов`язаний дослідити характер спірних правовідносин та суть права (інтересу), за захистом якого звернувся позивач, виходячи з тексту позовної заяви та доданих до неї матеріалів; - аналіз долучених до позовної заяви доказів свідчить про наявність тривалого приватноправового спору щодо речових прав на вказану земельну ділянку. Так, позивачем долучено до позову копію рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2010 у справі №36/286, яким було припинено право постійного користування відповідача-1 частиною спірної земельної ділянки (площею 0,145 га) під будівлею по вул. Жилянській,

19. Більше того, на виконання вказаного судового рішення Київською міською радою було прийнято рішення №754/6141 від 14.07.2011 щодо припинення права користування відповідача-1 цією частиною землі. Окрім цього, матеріали позову містять постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 23.10.2025 у справі №752/11888/20. У вказаних судових рішеннях зазначено, що ПрАТ ?Марс? ще у 2010 році втратило право користування частиною спірної земельної ділянки у зв`язку з переходом до іншої особи права власності на будівлю. Незважаючи на наявність вказаних обставин та судових рішень, що набрали законної сили, Департамент земельних ресурсів у своїх листах-відмовах (зокрема, у листі №057-8218 від 23.06.2025) зазначає, що єдиною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку документації є наявність у Державному реєстрі речових прав запису про право постійного користування за ПрАТ ?Марс?. Орган місцевого самоврядування вимагає від нового власника нерухомості надати нотаріально посвідчену згоду ПрАТ ?Марс? на поділ ділянки. - наведене свідчить про те, що в основі заявлених позовних вимог лежить не незгода з процедурними (управлінськими) діями суб`єкта владних повноважень, а необхідність подолання штучних перешкод у реалізації майнового права, гарантованого статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України, шляхом остаточного розв`язання спору про право між двома недержавними юридичними особами; - Київська міська рада та її Департамент у цих правовідносинах виступають як суб`єкти, чиї рішення є лише похідним наслідком нерозв`язаного спору про право між позивачем та іншим землекористувачем (ПрАТ ?Марс?). - за таких умов, надання оцінки правомірності відмов Департаменту є об`єктивно неможливим без першочергового вирішення питання про наявність чи відсутність речових прав у ПрАТ ?Марс?, а також позивача на даний час; - за таких обставин, висновок місцевого господарського суду про ?домінуючий публічно-правовий характер? позовних вимог є помилковим та суперечить як суб`єктному складу, так і фактичному змісту спірних правовідносин, який чітко прослідковується з матеріалів позовної заяви. Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на помилковість та нормативну необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо визначальності кількісного складу позовних вимог як критерію для віднесення спору до тієї чи іншої юрисдикції. Так, мотивуючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд вдався до своєрідного арифметичного підрахунку, вказавши, що оскільки ?домінуюча частина? вимог нібито має публічно-правовий характер, то й позов у цілому не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Водночас ані ГПК України, ані КАС України не містять такого правового інституту чи критерію розмежування юрисдикцій як ?кількісна перевага? або ?домінування? однієї категорії вимог над іншою. Предметна юрисдикція спору визначається виключно його правовою природою, суттю спірних правовідносин та характером порушеного права (інтересу), яке підлягає захисту, а не шляхом математичного підрахунку кількості пунктів у прохальній частині позовної заяви. Більше того, навіть у разі гіпотетичного встановлення судом факту об`єднання в одній позовній заяві вимог, які за своєю правовою природою дійсно належать до різних видів судочинства, сам по собі цей факт не може бути підставою для позбавлення особи права на судовий захист її приватно-правових інтересів в межах господарської юрисдикції. У таких випадках, та частина позовних вимог, яка об`єктивно не підлягає розгляду в межах господарського судочинства, не може бути розглянута господарським судом (що має відповідні процесуальні наслідки у вигляді відмови у відкритті провадження в цій частині або закриття провадження), тоді як решта вимог, що витікають із приватноправових відносин, безумовно підлягає розгляду судом по суті. Місцевий господарський суд не наділений правом ігнорувати заявлену майнову (господарську) вимогу позивача та відмовляти у доступі до правосуддя лише з тих мотивів, що така вимога опинилася в кількісній "меншості", порівняно з іншими заявленими вимогами. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з наведеними висновками апеляційного господарського суду про неправомірність повернення позовної заяви судом першої інстанції. Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час прийняття оскаржуваного судового рішення. За змістом частини 2 статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ ?Марс?, оскільки правильне застосовування норм права судом апеляційної інстанції під час прийняття оскарженого судового рішення є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Керуючись статтями 234, 235, 287 - 292, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/2627/26 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства ?Марс? на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню Головуючий Г. М. Мачульський Судді Л. І. Рогач Є. В. Краснов