Постанова 4821 № 705/3874/17

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/988/21Головуючий по 1 інстанції Справа №705/3874/17 Категорія: 304020000 Годік Л. С. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2021 року м. Черкаси Колегія суддів Черкаського апеляційного суду у складі суддів цивільної палати: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., секретар: Торопенко Н.М. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; особа, що подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, в с т а н о в и л а : У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що йому та ОСОБА_3 згідно Договору дарування 1994 р. належить в рівних долях частина будинку по АДРЕСА_1 . 29 серпня 2017 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 її частку, як особисту приватну власність. Вважає, що були порушені юридичні моменти, оскільки це відбулося без його письмової згоди. Домоволодіння являється їхньою спільною власністю без визначення і виділення часток в натурі. ОСОБА_3 29 серпня 2017 року в односторонньому порядку добровільно розірвала договір дарування 1994 року і вибула з його правового поля з певними наслідками, як особисто для себе так і для правонаступника. І тому правонаступнику було подаровано тільки за наявним на той час правом власності на 150 м2 земельної ділянки і 1/6 частину домоволодіння на умовні стіни, перегородки, площу та приміщення без меблів, сантехнічних і теплових приборів, лічильників і інженерних мереж, які були спільним майном і які продовжують ним залишатися. На решту майна ОСОБА_3 не оформила права власності і не передала правонаступнику ОСОБА_2 і вже не передасть, так як договір 1994 року припинений. Відбулося часткове правонаступництво, коли від одного до іншого суб`єкта перейшли лише окремі права і обов`язки. На підставі вищезазначеного до обдарованої ОСОБА_2 перейшли також окремі обов`язки невиконані за минулі три роки ОСОБА_3 про відшкодування заподіяних матеріальних збитків і моральної шкоди та погашення заборгованості за несанкціонований вихід з договору, отримання неправомірної вигоди, незаконне збагачення, захват спільної власності, порушення правил співжиття та інші порушення і недотримання умов договору дарування 1994 р. на загальну суму 225 тис. грн., у т.ч. по основним статтям витрат:

1. Афера дарування 2017 р. і припинення одноособове дії договору дарування 1994 р. (експертиза, інвентаризація, розподіл) 55 тис. грн.

2. Обмеження права спільного відкритого користування нерухомістю (тонізація доходів по квартирі, землі, насадженням) 30 тис. грн.

3. Відновлення стану спільного користування приміщеннями квартири (влаштування дверей, демонтаж перегородок) 15 тис. грн.

4. Компенсація витрат для усунення збитків незаконного перепланування частини квартири і будинку, окремо горища і побутової каналізації (маніпуляція будівельними, екологічними нормами) 45 тис. грн.

5. Умовні витрати від несплати оренди за землі спільного користування і утримання прибудинкової території та інженерних мереж (матеріали, експлуатація, обслуговування) 20 тис. грн.

6. Моральна шкода завдана життю і здоров`ю (тяжкий моральний стан, приниження, втрати від злочину, зоровий шок) 50 тис. грн.

7. Решта грошової компенсації (репутаційні, комунальні, етичні, судові, психологічна наруга, лікувальний процес) 10 тис. грн. ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування від 29 серпня 2017 року, яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 1/6 частку домоволодіння. Призупинити дію договору дарування на період судових розглядів з метою уникнення погіршення ситуації і запровадити запобіжні заходи. Стягнути з ОСОБА_2 на його користь у відшкодування суми заподіяних збитків 225000 грн. і сукупно 50000 грн. моральної шкоди. Грошові кошти передати по договору дарування. Для забезпечення позову накласти арешт на майно і банківські рахунки ОСОБА_2 , що знаходяться в м. Умань. Стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів при розпорядженні ОСОБА_3 своєю часткою домоволодіння, що належить їй на підставі договору дарування від 27 травня 1994 року. Крім того, ОСОБА_1 не довів, що будь-якими діями чи бездіяльністю відповідача йому завдано матеріальну чи моральну шкоду. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, просив скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 квітня 2021 року і постановити ухвалу про залишення позову без розгляду на підставі ст. 257 ЦПК України. Судовий збір стягнути з відповідача в дохід держави. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилався на те, що провадження відкрито 25 вересня 2017 року і відмовлено без належної правової оцінки, так як в позовній заяві незазначені будь-які докази, позивач не обґрунтував свій позов і не надав жодного доказу до своїх вимог. За змістом вказаних недоліків суд мав право залишити позов без розгляду, але вирішив без дослідження доказів і обставин позбавити позивача повторного звернення до суду по суті спору. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу сторона не скористалася. Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору дарування від 27 травня 1994 року, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку в рівних долях з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 на присадибній земельній ділянці розміром 2035 кв.м. ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом зазначив, що новим власником частини житлового будинку по АДРЕСА_1 стала ОСОБА_2 , згідно договору дарування від 29 серпня 2017 року, який порушує його права власності щодо володіння, користування та розпорядження майном. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів в чому саме полягає порушення його прав та інтересів зі сторони відповідача та законність захисту його прав у спосіб визначений в позовній заяві. Крім того, позивачем не доведено того, що будь-якими діями чи бездіяльністю відповідача йому завдано матеріальної чи моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи із наступного. Відповідно до частин 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві. Враховуючи вище викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору по суті прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Що стосується вимог ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі про скасування рішення суду із прийняттям нового рішення про залишення його позову без розгляду задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України заява про залишення прозову без розгляду має бути подана до початку розгляду справи по суті, однак справа розглянута з прийняттям рішення і підстав для його скасування з залишенням позову без розгляду в порядку передбаченому статтею 377 ЦПК України колегія не вбачає. Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, та колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні його апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги компенсується за рахунок держави. Докази наявності інших судових витрат, понесених сторонами, у матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для їх стягнення. Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. З огляду на викладене, підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Судді