Постанова 4804 № 229/4139/20

Єдиний унікальний номер 229/4139/20 Номер провадження 22-ц/804/1404/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Папоян В.В., суддів: Агєєва О.В., Мальованого Ю.М., розглянувши у м. Бахмут Донецької області у приміщенні суду в письмовому провадженні цивільну справу № 229/4139/20 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 березня 2021 року у складі судді Лебеженко В.О., повний текст рішення складений 15 березня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Лаврищев В.В., звернулася до Дружківського міського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі АТ "Укрзалізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після реорганізації структурного підрозділу ДП "Донецька залізниця" його було переведено до Виробничого підрозділу "Ясинуватська дистанція колії" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця". 17 березня 2017 року начальником Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" Косий Ю.П. видано наказ № 236/ДНД від 17 березня 2017 року "Про встановлення простою". 28 квітня 2017 року першим заступником начальника регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" Носулько О.О. видано наказ № 645-113-1 "Про деякі питання діяльності РФ «Донецька залізниця", яким передбачено скорочення штату та вивільнення працівників відповідно до вимог чинного законодавства. Наказом № 7352/ДН-ОС від 10 липня 2017 року позивачку було звільнено з 17 липня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з посади чергового по переїзду 4 розряду 2 околотку дільниці з поточного утримання колії № 1 виробничого підрозділу "Ясинуватська дистанція колії" у зв`язку зі скороченням штату. Посилаючись на те, що відповідач до теперішнього часу розрахунок з нею не провів, просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року у розмірі 19 930 грн. 64 коп. та компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати у сумі 4 708 грн. 98 коп. Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ПАТ "Укрзалізниця") з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Українська залізниця" (скорочене найменування АТ "Укрзалізниця"). Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 09 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця" відмовлено у повному обсязі. В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що втративши контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться на території міста Донецька та Донецької області, які тимчасово не контролюються державними органами влади України, у тому числі до первинних документів з обліку трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року, відповідач ПАТ "Укрзалізниця" не мало об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем професійних обов`язків та виконати свої зобов`язання за трудовим договором. Між відповідачем АТ "Укрзалізниця" та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких АТ "Укрзалізниця" об`єктивно з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору, та обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, а позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог. Крім того, вирішуючи спір, суд врахував, що позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належним чином складених табелів обліку робочого часу за заявлені позивачем місяці роботи, в результаті чого визначити кількість часу відпрацьованого працівником, неможливо, а надані позивачем розрахунки не можуть бути доказом нарахування заробітної плати, оскільки вони не містять підпису уповноваженої особи та штампу та печатки підприємства. Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лаврищев В.В., в апеляційній скарзі посилається, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам. Зазначає, що науково-правовий висновок Торгівельно-промислової палати, на якій посилається відповідач, не є сертифікатом ТПП України, тобто не є належним документом, що підтверджує обставини непереборної сили. Обов`язок збереження первинної документації лежить на роботодавцеві, та її втрата не позбавляє обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Наданий позивачем розрахунок збігається з наданими органами Пенсійного фонду України індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5), наказом про припинення трудового договору № 7352/ДН-ОС від 10 липня 2017 року, який не оскаржується відповідачем, наказом № 236-ДНД від 17 березня 2017 року "Про встановлення простою" з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів СП "Донецька дирекція залізничних перевезень". На підставі наведеного позивач просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 березня 2021 року про відмову у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня по травень 2017 року та про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 відкрито апеляційне провадження (а.с. 141-142). Позивачка ОСОБА_1 про постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження була повідомлена відповідно до Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" шляхом розміщення 22 квітня 2021 року інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а.с. 144). Представник позивача ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття апеляційного провадження отримав 27 квітня 2021 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 145). Відповідачем АТ "Укрзалізниця" копія ухвали про відкриття апеляційного провадження від 21 квітня 2021 року та копія апеляційної скарги позивача отримана 27 квітня 2021 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 146). Письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідачем АТ "Укрзалізниця" до апеляційного суду не надано. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 01 червня 2021 року справу відповідно до ч. 1 ст. 369, ч. 13 ст. 7 ЦПК України призначено до розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи), оскільки ціна позову у ній складає 24 639 грн. 62 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, сторони клопотання про розгляд справи у суді апеляційної інстанції з їх повідомленням не заявили та справа не відноситься до тих, які відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Оскаржуване відповідачем рішення не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем. На підставі наказу про звільнення № 7352/ДН-ОС від 10 липня 2017 року її звільнено з посади чергового по переїзду 4 розряду ВП "Ясинуваттська дистанція колії" СП "Донецька дирекція залізничних перевезень" РФ "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. Зазначений наказ видано структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень " регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" та підписано в.о. начальника дирекції залізничних перевезень Подлузським В.О. В наказі зазначено, що ОСОБА_1 має право на компенсацію за 25 днів невикористаної відпустки та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 10). На підтвердження не виплаченої заробітної плати позивачем надані суду копії розрахункових листів за березень липень 2017 року (а.с. 11-13). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунки заробітної плати, які додані позивачем до позовної заяви на підтвердження своїх вимог, не є належними доказами, тому вони не можуть бути визнані судом належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження, що у спірний період позивач являлася на робоче місце. Зазначені обставини не підтверджені належними доказами. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року узгоджуються з наказом № 7352/ДН-ОС від 10 липня 2017 року про припинення трудового договору, яким визначено право позивача на компенсацію за 25 днів невикористаної відпустки та на виплату вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст. 115 КЗпП України. За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці. Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно матеріалів справи, зокрема пояснень на позовну заяву, відповідач не оспорює той факт, що при звільненні позивачки розрахунок з нею не проведено. Посилається на те, що робоче місце позивача фактично знаходилось на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Тому через відсутність зв`язку з виробничими підрозділами та не передачею з непідконтрольної території первинних документів, на підставі яких здійснюється нарахування заробітної плати й інші виплати, нарахування заробітної плати працівникам не проводилося унаслідок чого заборгованість по заробітній платі перед позивачем відсутня. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату. Доводи АТ «Укрзалізниця» про те, що з березня 2017 року до дирекції не надходять документи для нарахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року не можуть стати підставою для відмови позивачу у задоволенні заявлених вимог. Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати. Відповідно до ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. До суду позивачкою надані розрахунки заробітної плати за березень-липень 2017 року, згідно яких ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата за березень 2017 року - 4 898 грн. 33 коп., за квітень 2017 року 3 341 грн. 03 коп., за травень 2017 року - 484 грн. 30 коп., за червень 2017 року - 498 грн. 98 коп., за липень 2017 року - 10 708 грн. 00 коп., з яких 4 620 грн. 30 коп. - компенсація за невикористані 25 днів відпустки, 5 776 грн. 36 коп. - грошова допомога при звільненні (а.с. 11 - 13). Згідно наданої відповідачем довідки про доходи № 1390/2 від 03 листопада 2020 року позивачці ОСОБА_1 за березень 2017 року нарахована заробітна плата у розмірі 2 068 грн. 57 коп., видано - 1644 грн. 89 коп. (а.с. 67, 68). До матеріалів справи залучено відомість на виплату грошей № 17 за березень 2017 року, у відповідності до якої позивач 26 липня 2017 року отримала депоновану заробітну плату за першу половину березня 2017 року у сумі 1 644 грн. 89 коп. (а.с. 68). На підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог ОСОБА_1 додала до позовної заяви копію трудової книжки з відміткою від 17 липня 2017 року про звільнення у зв`язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 7-9), копію наказу (розпорядження) № 7352/ДН-ОС від 10 липня 2017 року про її звільнення з посади чергового по переїзду 4 розряду виробничого підрозділу «Ясинуватська дистанція колії» з виплатою грошової компенсації за 25 днів невикористаної відпустки та вихідної допомоги (а.с. 10), а також розрахунки заробітної плати за березень липень 2017 року (а.с. 11-13). До матеріалів справи позивачем не додано табелю обліку використаного робочого часу та журналу обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої. З урахуванням обставин справи, оскільки підрозділ, в якому працювала позивач, територіально знаходиться на непідконтрольній українській владі території місто Ясинувата Донецької області, позивач обмежений у можливостях надати усі первинні документи щодо своєї трудової діяльності, з огляду на що спір між сторонами слід вирішувати на підставі доказів, що є у справі. Посилаючись на відсутність об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою за березень - липень 2017 року не наводить та не спростовує докази, надані до суду позивачем. Доводи відповідача про те, що з березня 2017 року до структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" не надходять документи для нарахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, не спростовують вимоги позивача. Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Позивачем на підтвердження розміру нарахованої йому заробітної плати за період березень-липень 2017 року надано щомісячні розрахункові листи заробітної плати, видача яких працівнику передбачена ст. 110 КЗпП України, ч. 1 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці". Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, до заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Отже, надані позивачем розрахункові листи заробітної плати є належним доказом, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати. Виробничий підрозділ, який видав позивачу щомісячні розрахунки заробітної плати "Ясинуватська дистанція колії"структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", є виробничим підрозділом відповідача, діяльність якого саме відповідачем протягом трьох років після початку антитерористичної операції не припинялася. Протягом цього строку саме цей виробничий підрозділ, знаходячись на території, на якій органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, видавав своїм працівникам розрахунки заробітної плати, за якими відповідачем здійснювалась виплата заробітної плати працівникам по лютий 2017 року включно. Посилаючись на втрату з березня 2017 року контролю над виробничим підрозділом, відповідач, зокрема його структурний підрозділ "Донецька дирекція залізничних перевезень", 10 липня 2017 року, тобто вже після втрати контролю, видав наказ про припинення трудових відносин з позивачем та знайшов шляхи внести запис у трудову книжку позивачки про її звільнення, що спростовує доводи відповідача про відсутність зв`язків з виробничим підрозділом, в якому працювала позивачка та в якому зберігалася її трудова книжка. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у трудових правовідносинах між АТ "Укрзалізниця" та ОСОБА_1 з березня 2017 року на тимчасово окупованій території виникли і дотепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди, тощо), законодавчими та іншими нормативним актами, а позивач не надала доказів на підтвердження своїх вимог, виходячи в наступного. Згідно доданого відповідачем до відзиву на позовну заяву Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, який складений на замовлення ПАТ "Укрзалізниця", встановлено, що форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), вихідна допомога при звільненні (ст. 44 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП) не є відповідальністю за порушення строків виплати належних працівнику при звільненні сум. Зазначивши в наказі про припинення трудового договору про виплату позивачу при звільненні компенсації за 25 днів невикористаної відпустки та вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, видавши наказ щодо порядку остаточного розрахунку працівників, зокрема структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", відповідач довідку про нарахування зазначених в наказі сум не видає, чим зловживає своїми процесуальними правами. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України. Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині ст. 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений ст. 1 Протоколу № 1 (п. 22). Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Враховуючи, що позивачка до 17 липня 2017 року знаходилася з регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах, майнові вимоги позивача щодо оплати їй часу простою за період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, виплати компенсації за невикористані дні відпустки та грошової допомоги, про що роботодавцем зазначено в наказі про звільнення, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, у строки, встановлені ч. 1 ст.116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, суд першої інстанції мав захистити конституційні права позивача на оплату праці. Відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України до обов`язків податкового агента, яким є відповідач по справі, віднесено вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. З урахуванням наведеного стягнення заборгованості по заробітній платі позивача має бути проведено зі здійсненням утримань, передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів, а рішення суду в цій частині підлягає зміні. Враховуючи надані на розгляд суду довідки про доходи, розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідача АТ "Укрзалізниця" перед позивачем ОСОБА_1 мається заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року 2 829 грн. 76 коп. (4 898,33 2 068,57), за квітень 2017 року 3 341 грн. 03 коп., за травень 2017 року - 484 грн. 30 коп., за червень 2017 року - 498 грн. 98 коп., за липень 2017 року - 10 708 грн. 00 коп. (у тому числі вихідна грошова допомога 5 776 грн. 36 коп. та компенсація за невикористану відпустку у сумі 4 620 грн. 30 коп.). Загальна сума заборгованості складає 17 862 грн. 07 коп., податки та інші обов`язкові платежі з якої не утримані. Відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у розмірі 17 862 грн. 07 коп., яка є заборгованістю по заробітній платі за березень липень 2017 року. Зазначена сума підлягає виплаті позивачу з вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4). Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати". Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Відповідно до пунктів 4, 5 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4). Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5). Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Оскільки вихідна допомога при звільненні має разовий характер та відповідно до пункту 3.6. розділу 3 "Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці" Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року за № 114/8713, не належить до фонду оплати праці, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на неї відповідно до ст. 2 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" не нараховується. Позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з березня по липень 2017 року, зокрема за березень 2017 року сума склала - 2 829 грн. 76 коп. (4 898,33 2 829,76), за квітень 2017 року 3 341 грн. 03 коп., за травень 2017 року - 484 грн. 30 коп., за червень 2017 року - 498 грн. 98 коп., за липень 2017 року 4 931 грн. 64 коп. (10 708,00 5 776,36), оскільки на теперішній час зазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати цих доходів, які належать до фонду оплати праці, складає більше, ніж один місяць. Відповідно до ст. 3 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів). Тобто для нарахування компенсації на зазначені вище доходи необхідно з них вирахувати податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до пункту 167.1 Податкового кодексу України складає 18% доходу, та військовий збір, який відповідно до п.п. 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу складає 1,5%. Компенсація апеляційним судом розраховується станом на 09 березня 2021 року - на день ухвалення рішення судом першої інстанції. Місяць, рік невиплаченого доходуСума нарахованого доходу (грн.)ПДФО (грн.) 18%Військовий збір (грн.) 1,5%.Сума не виплаченого доходу (після утримання податків) (грн.)Коефіцієнт приросту споживчих цінСума компенсації (грн.) березень 20172829,76509,3642,452277,950,342 за період з квітня 2017 по лютий 2021779,06 квітень 2017 3341,03601,3950,122689,520,330 за період з травня 2017 по лютий 2021887,54 травень 2017 484,3081,177,26389,870,313 за період з червня 2017 по лютий 2021122,03 червень 2017498,9889,827,48401,680,292 за період з липня 2017 по лютий 2021117,29 липень 2017 4931,64887,7073,973969,970,289 за період з серпня 2017 по лютий 20211147,32 всього 3053,24 Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за березень-липень 2017 року складає 3 053 грн. 24 коп. Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач. Беручи до уваги наведене, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно п/п 1 п. 1 ч. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ст. 7 Закону України від 23 листопада 2018 року № 294-IХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року, в якому позивач звернувся до суду, встановлено у розмірі 2102 гривні. Отже, з позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати у загальній сумі 24 639 грн. 62 коп. підлягав сплаті судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (24 639,62 х 1% = 246,40 грн., але не менше 2102 х 0,4). Від сплати судового збору позивач звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір", відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Апеляційним судом позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень - липень 2017 року та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати задовольняються частково у загальному розмірі 20 915 грн. 31 коп., що складає 84,88% (20 915,31 х 100) : 24 639,62) від заявлених позивачем вимог. З огляду на вказане, з відповідача АТ "Укрзалізниця» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 713 грн. 67 коп. ((840,80 х 84,88% : 100%). Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, а позивач звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 070 грн. 51 коп. (1 261,20 х 84,88% : 100%). З приводу посилання позивача в позовній заяві на попередні витрати на надання правової допомоги колегія суддів вважає доцільним зазначити наступне. Відповідно до частин 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Така правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України», від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частинами 1 та 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо. З копії ордеру на надання правничої допомоги від 12 вересня 2020 року вбачається, що між адвокатом Лаврищевим В.В. та позивачем ОСОБА_1 був укладений договір № Г-01/20 від 05 січня 2020р. про представництво інтересів особи в суді (надання правничої допомоги) (а. с. 14). В позовній заяві позивачем зазначено, що попередній розрахунок суми судових витрат відповідно до договору становить у загальній сумі 8 000 грн. Проте, копію договору, акт виконаних робіт та належні та допустимі докази, зокрема, відповідні квитанції, які б підтверджували факт сплати вказаної суми адвокату до позовної заяви не додано. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що вимоги позивача про розподіл судових витрат пов`язаних з наданням правової допомоги не підлягають задоволенню. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Керуючись ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 09 березня 2021 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 17 862 (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 07 коп. з яких заборгованість за березень 2017 року 2 829 грн. 76 коп., за квітень 2017 року 3 341 грн. 03 коп., за травень 2017 року - 484 грн. 30 коп., за червень 2017 року - 498 грн. 98 коп., за липень 2017 року - 10 708 грн. 00 коп. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 3 053 (три тисячі п`ятдесят три) грн. 24 коп. Зобов`язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" при виплаті ОСОБА_1 доходів у сумі 17 862 грн. 07 коп. та компенсації втрати частини грошових доходів у розмірі 3 053 грн. 24 коп. утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі. В частині стягнення заборгованості по заробітній платі в межах суми платежу за один місяць рішення допустити до негайного виконання. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 713 (сімсот тринадцять) грн. 67 коп. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судові витрати у розмірі 1 070 (одна тисяча сімдесят) грн. 51 коп., понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ). Акціонерне товариство "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, будинок 5). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 02 червня 2021 року. Суддя-доповідач: В.В. Папоян Судді: О.В. Агєєв Ю.М. Мальований