Постанова 4855 № 640/16897/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16897/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Вівдиченко Т.Р., Лічевецького І.О., При секретарі: Лещенко В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про скасування частини шостої статті 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради, в якому просив: визнати протиправним частину шосту статті 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року №579/579. Позов обґрунтовано тим, що частина шоста статті 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року прямо суперечить строку, визначеному у статті 118 Земельного кодексу України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та нечинною частину шосту статті 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року №579/579. Зобов`язано Київську міську раду невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт. Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 5 600,00 грн. (п`ять тисяч шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що встановлений 35-денний строк застосовується для опрацювання будь-яких проектів рішень Київської міської ради, окрім вирішення питання щодо регулювання земельних відносин, строк розгляду яких встановлено, зокрема приписами статті 118 Земельного кодексу України, які мають вищу юридичну силу правового акта в ієрархії національного законодавства. На думку апелянта, позивач не надав дійсного (фактичного) порушення або реальної можливості порушення його прав внаслідок прийняття оскаржуваного пункту Регламенту, так як рішенням від 19.12.2019 Київська міська рада прийняла рішення №491/8064 «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ». Крім того, апелянт звертає увагу на те, що витрати на правову допомогу, пов`язані з розглядом даної справи не є тими витратами, які в розумінні норм КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки такі витрати здійснюються адвокатом, статусу якого ОСОБА_2 не має. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з`явились. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано заяву про передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва на АДРЕСА_1 (А-26545) від 22 березня 2019 року №08/231-1309/ПР, яка до моменту подання позову, на пленарному засіданні відповідача не розглянута. У той же час, частина шоста статті 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року визначає, що профільна постійна комісія відповідача протягом тридцяти днів з моменту реєстрації проекту рішення в управлінні організаційного та документального забезпечення діяльності Київської міської ради опрацьовує його та за результатами розгляду проекту рішення приймає висновки. Враховуючи, що вказаним пунктом Регламенту встановлено строк, який, на думку позивача суперечить строку, визначеному у статті 118 Земельного кодексу України, згідно якого відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач у частині шостій статті 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року №579/579, протиправно встановив строк розгляду проектів рішень Київської міської ради більший ніж визначено законом, вказане свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Крім того, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач розмір витрат на професійну правничу допомогу та їх співмірність не заперечує, а постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, якими визнано протиправними дії Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» щодо вилучення з відкритого доступу публічної інформації щодо адвоката Калька Д.О. з Єдиного реєстру адвокатів України (http://erau.unba.org.ua/) та зобов`язано Недержавну некомерційну професійну організацію «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України відновити для публічного доступу відомості про адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України шляхом їх відображення у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України (http://erau.unba.org.ua/), тому слід задовольнити заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та присудити на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5600 грн. Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. У силу вимог статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. У відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Згідно частин восьмої-десятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржена до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята вказаної статті). Отже, вказаними нормами визначено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання, зокрема, для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких такі органи приймають рішення про погодження чи відмову в погодженні проекту землеустрою. Пунктом «б» частини першої статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень, Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання, зокрема регулювання земельних відносин. У сиул вимог частин першої та другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Враховуючи вищевикладене, Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Києва та від її імені і в її інтересах здійснює функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами України, в тому числі і з вирішення питань про надання землі у власність громадянам. У свою чергу, рішенням Київської міської ради I сесії VIII скликання від 07 липня 2016 року №579/579 затверджено Регламент Київської міської ради (далі по тексту - Регламент). Регламент Київської міської ради (далі - Київрада) встановлює порядок діяльності Київради, її органів, секретаріату Київради та його посадових осіб, депутатів Київради, порядок скликання сесій та призначення пленарних засідань Київради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття Київрадою рішень, порядок формування і організації роботи постійних та тимчасових контрольних комісій, а також участі депутатських фракцій у роботі Київради. Зокрема, частина шоста статті 30 Регламенту встановлює, що профільна постійна комісія протягом тридцяти п`яти днів з моменту реєстрації проекту рішення в управлінні організаційного та документального забезпечення діяльності Київради опрацьовує його та за результатами розгляду проекту рішення приймає висновок, яким: 1) підтримує проект рішення Київради без зауважень та підписує його; 2) підтримує проект рішення Київради із зауваженнями чи рекомендаціями; у цьому випадку на оригіналі проекту рішення навпроти назви профільної постійної комісії поряд із підписом голови профільної постійної комісії ставиться відмітка «із зауваженнями» або «з рекомендаціями»; 3) за згодою суб`єкта подання створює робочу групу постійної комісії для доопрацювання проекту рішення; 4) відхиляє проект рішення з відповідним обґрунтуванням та повертає його суб`єкту подання; у цьому випадку на оригіналі проекту рішення навпроти назви профільної постійної комісії поряд із підписом голови профільної постійної комісії ставиться відмітка «відхилено» із зазначенням дати та номеру відповідного протоколу засідання постійної комісії. Виходячи з наведених правових норм в контексті спірних правовідносин вбачається, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність належить до виключних повноважень Київської міської ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні; при цьому рішення, дії або бездіяльність Київської міської ради щодо надання земельних ділянок можуть бути оскаржені до суду. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із даним позовом, в якому з огляду на не надання йому відповіді по його заяві про передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва по на АДРЕСА_1 (А-26545) від 22 березня 2019 року №08/231-1309/ПР, тому просив визнати протиправним частину шосту статті 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року №579/579. У той час, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Так, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відтак, реалізуючи передбачене статтею 55 Основного Закону право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється в його володільця у момент порушення чи оспорення останнього. У відповідності до п. п. 2, 3, 4 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. З системного аналізу положень наведених норм вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначенню поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. При цьому, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Таким чином, суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі №826/8803/15. З матеріалів позовної заяви вбачається, що частина шоста статті 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року №579/579, на думку позивача, зачіпає його права та інтереси щодо можливості отримати у приватну власність земельну ділянку згідно поданого ОСОБА_1 клопотання про передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва на АДРЕСА_1 (А-26545) від 22 березня 2019 року №08/231-1309/ПР, оскільки таке клопотання, на думку позивача, не було розглянуто. Втім, рішенням від 19.12.2019 Київська міська рада прийняла рішення №491/8064 «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва на АДРЕСА_1 ». Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у межах даної справи позивачем не оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність Київської міської ради щодо порушення процедури розгляду його клопотання про передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва, та останній не був позбавлений реалізувати таке право на захист у встановленому законом порядку. При цьому, позивач не наводить жодних інших обставин щодо можливого порушення його права, що свідчить про наявність лише припущення для захисту своїй прав та інтересів у суді. Таким чином, спірні правовідносини фактично вичерпали свою дію, з огляду на відсутність підстав для застосування відповідачем частини шостої статті 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року №579/579 відносно позивача, а порушене право ОСОБА_1 , на яке останній посилається, відновлене в повній мірі. Так, Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №8/84 вказав, що при з`ясуванні статусу позивача як «потерпілого», Суд має керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів. Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011). Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008). Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивач не надав дійсного (фактичного) порушення або реальної можливості порушення його прав внаслідок прийняття оскаржуваного пункту Регламенту, тому підстави для задоволення даного позову - відсутні. Щодо питання про розподіл судових витрат, шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради на користь ОСОБА_1 витрат, які пов`язані з розглядом справи (правничої допомоги), колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини шостої ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною першою ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З огляду на ту обставину, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, тому судові витрати не підлягають стягненню. Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Київської міської ради - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2021 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київської міської ради про скасування частини шостої статті 30 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді Т.Р. Вівдиченко І.О. Лічевецький