Постанова 4855 № 826/1500/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1500/17 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю. за участю секретаря Ковтун К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, в якому просила: -визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 12.07.2016 № 672/672 "Про відхилення проекту рішення "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" (справа клопотання К-24016); -зобов`язати Київську міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд", згідно проекту рішення Київської міської ради № ПР-9139 від 29.02.2016 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" (справа клопотання К-24016). Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019, позов задоволено повністю. У квітні 2021 року позивачка звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, а саме повернення судового збору та стягнення витрат на правову допомогу, сплаченого позивачем під час розгляду адміністративної справи, а саме кошти за оплату судового збору до Шостого апеляційного адміністративного суду згідно платіжного доручення №0.0.1092236651 від 23.07.2018 року на суму 1762,00 грн. та за оплату на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн. Крім того позивач просила встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі № 826/1500/17 та винести окрему ухвалу. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення, про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі № 826/1500/17, про винесення окремої ухвали відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 року. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неправильно застосовано норми процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків. Щодо ухвалення додаткового судового рішення, а саме повернення судового збору та стягнення витрат на правову допомогу, сплаченого позивачем під час розгляду адміністративної справи, а саме кошти за оплату судового збору до Шостого апеляційного адміністративного суду згідно платіжного доручення №0.0.1092236651 від 23.07.2018 року на суму 1762,00 грн. та за оплату на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн., слід зазначити наступне. Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивачки в цій частині зазначив, що питання розподілу судових витрат під час апеляційного провадження уповноважений вирішити саме суд апеляційної інстанції. Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується та зазначає наступне. Згідно підпункту 3 частини 2 статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Стаття 139 КАС України передбачає можливість розподілу судових витрат при повному чи частковому задоволенні позовних вимог. Згідно з п.15 ч.1 ст.4 КАС України ухвала - письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов`язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання. Необхідно розрізняти судові рішення, якими вирішуються питання, пов`язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання, від рішень, якими вирішуються вимоги позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги. Закінченням розгляду справи є вирішення спору по суті судом першої, апеляційної або касаційної інстанції. В даному випадку ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року, позов повернуто. Постановою Верховного Суду від 31.01.2019 року ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року було скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Водночас, 28 серпня 2018 року ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду було подано заяву про стягнення на її користь витрат на оплату правничої допомоги в розмірі 4000 грн. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 31.01.2019, було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення про вирішення питання щодо розподілу судових витрат. Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій фактично розгляд справи по суті не відбувся, рішення на користь позивача не приймалось, питання щодо розподілу судових витрат не вирішувалось, а тому станом на той час були відсуті підстав для ухвалення додаткового судового рішення про вирішення питання щодо розподілу судових витрат. В подальшому рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019, позов задоволено повністю. Крім того, присуджено на користь позивачки сплачений нею судовий збір у розмірі 640,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради та стягнуто на її користь судові витрати на правову допомогу у розмірі 4200,00 грн. Отже фактично під час прийняття остаточного рішення у справі судом було лише частково здійснено розподіл судових витрат. Колегія суддів зазначає, що відповідно ст.139 КАС України питання розподілу судових витрат має вирішуватись судом при винесенні остаточного рішення по справі. У даному випадку таким судом є Окружний адміністративний суд м. Києва, який своїм рішенням від 30.08.2019 задовольнив позов. Як свідчать матеріали справи, позивачка при оскарженні ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року понесла судові витрати, а саме сплатила судовий збір у розмірі 1762,00 грн. згідно платіжного доручення №0.0.1092236651 від 23.07.2018 року та оплатила правову допомогу в розмірі 4000,00 грн. Оскільки ОСОБА_1 понесла судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи, саме суд першої інстанції зобов`язаний вирішити питання щодо відшкодування цих витрат. Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі №826/1216/16, в якій суд, посилаючись на положення КАС України, відмовив заявнику в ухваленні додаткового рішення щодо розподілу судових витрат понесених під час касаційної провадження, зазначивши, що оскільки судом касаційної інстанції не ухвалювалось рішення по суті позовних вимог, а справа була направлена на новий розгляд, у суду відсутні правові підстави для розподілу судових витрат. Відтак, питання розподілу судових витрат має вирішити суд, який завершить розгляд справи по суті. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що саме апеляційний суд мав вирішити питання розподілу судових витрат, пов`язаних з апеляційним провадженням, є такими, що суперечить нормам процесуального законодаства та позиції Верховного Суду. Водночас, правових підстав для задоволення апеляційної скарги в частині вимог апелянта щодо ухвалення судового рішення про задоволення поданої заяви про ухвалення додаткового судового рішення не вбачається, оскільки розгляд заяви відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України має здійснювати у даному випадку Окружний адміністративний суд м.Києва. Щодо вимоги позивачки про встановлення судового контролю, колегія суддів зазначає наступне. Відмовляючи у задоволенні заяви позивача в цій частині, суд першої інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.10.2019 у справі №820/1560/17 та постанові від 07.11.2019 у справі №361/11754/13-а, виходячи з яких, на думку суду, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконання рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої чи апеляційної інстанцій можуть лише під час прийняття рішення у справі. Згідно ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, КАС України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (зокрема, пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»). Колегія суддів, оцінюючи висновки суду першої інстанції та доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зазначає, що положення статті 382 Кодексу адміністративного судочинства не ставлять у залежність можливість встановлення судового контролю за виконанням судового рішення від обов`язкової реалізації заінтересованою стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, звернутися із заявою про видачу виконавчого листа для подальшого його пред`явлення до примусового виконання. Вирішуючи питання щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, потрібно виходити з того, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою/органом, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа/орган, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б принципу верховенства права. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу (контролю за виконанням рішення), на переконання колегії суддів, можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами. Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, для цілей статті 6 Конвенції, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (зокрема, пункт 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України"). Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "одним з основоположних принципів демократичного суспільства є принцип верховенства права, пряме посилання на який міститься у преамбулі Конвенції. Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури" (пункт 55). З огляду на викладене, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення, безумовно, є правом а не обов`язком суду (яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами), проте, суд, вбачаючи обґрунтований сумнів заявника у невиконанні/неповному виконанні рішення суду, має прийняти до провадження таке клопотання, адже це є заходом для забезпечення конституційного права особи на судовий захист. Статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, не передбачено можливості застосування заходів судового контролю виключно при ухваленні судового рішення по суті заявлених позовних вимог, оскільки цільове призначення даного процесуального інституту спрямовано саме на забезпечення реального виконання вже прийнятого рішення, яке фактично не виконується (є обґрунтований сумнів про це). Таким чином, доводи апеляційної скарги вказують на необхідність скасування ухвали суду першої інстанції від 19 травня 2021 року, як такої, що перешкоджає подальшому провадженню з направленням справи для продовження розгляду заяви позивача до суду першої інстанції. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до положень частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії в порядку судового контролю за виконанням рішення суду може суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі. Правових підстав для задоволення апеляційної скарги в частині вимог апелянта щодо ухвалення нового судового рішення про задоволення поданої заяви про встановлення судового контролю в даному випадку не вбачається, оскільки розгляд заяви відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України має здійснювати у даному випадку Окружний адміністративний суд м.Києва. Відповідно до статті 320 підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 320, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 року - скасувати, а заяву про ухвалення додаткового рішеня та встановлення судового контролю за виконанням судового рішення направити до суду першої інстанції для продовження розгляду з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині даної постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 07.07.2021. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: І.В. Федотов А.Ю. Коротких