Постанова 4852 № 340/4046/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 червня 2021 року м. Дніпросправа № 340/4046/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 (суддя суду 1 інстанції Пасічник Ю.П.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області про відшкодування шкоди, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області, в якому просив: - стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на його користь матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 131 104,26 грн, заподіяної прийняттям неконституційного правового акту. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач обіймає посаду судді Ленінського районного суду м Кіровограда, однак за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року він недоотримав суддівську винагороду, внаслідок прийняття неконституційного правового акту, чим йому спричинено матеріальну шкоду. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 131 104,26 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту. Звернуто до негайного виконання рішення в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць. Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволені позову, з підстав не надання належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до неправильного вирішення спору. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 193/2012 від 12.03.2012 ОСОБА_1 призначено суддею Пролетарського районного суду м. Донецька. Указом Президента України «Про призначення суддів» №83/2015 від 14.02.2015 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Ленінського районного суду м. Кіровограда. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 31.10.2018 №1892/ко-18 ОСОБА_1 суддю Ленінського районного суду м. Кіровограда визнано таким, що відповідає займаній посаді. Указом Президента України «Про призначення суддів» №239/2019 від 17.05.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ленінського районного суду м. Кіровограда. За період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачеві нараховано та виплачено суддівську винагороду не у відповідності до положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. За період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачеві нараховано та виплачено суддівську винагороду без дотримання положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, чим спричинено матеріальну шкоду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. В той же час, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Отже, вказаним Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину. Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Конституційним Судом України визнано, що скасування чи зміни законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Встановлені обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що у період дії вказаного закону, до визнання його неконституційними, загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача становить 131 104,26 грн. Недоотриманні суми суддівської винагороди позивач визначає як збитки у вигляді недоотриманих доходів. Згідно з частинами 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Отже, Цивільний кодекс України визнає, що особа вправі вимагати відшкодування шкоди у вигляді доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами позивачки про те, що недоотриманні суми суддівської винагороди, в період дії закону який визнано неконституційним, є збитками для позивачки у вигляді недоотриманих доходів (упущена вигода). Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Отже, з огляду на положення статті 152 Конституції України, можливо дійти висновку про те, що Основний Закон передбачає як можливість виправлення помилок, допущених при ухваленні законів, у спосіб визнання таких законів неконституційними повністю чи в окремій частині, так і передбачає право особи на компенсацію матеріальної чи моральної шкоди, яка заподіяна фізичній чи юридичній особі актом, який визнаний неконституційним. Як зазначено вище, внаслідок прийняття Державою неконституційного закону, позивачем недоотримано доходу на загальну суму 131 104,26 грн., що у розумінні ст. 22 ЦК України, є заподіянням матеріальної шкоди. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на компенсацію заподіяної матеріальної шкоди, в силу положень ст.152 Конституції України. Посилання ДСА України на те, що рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії у часі, на думку суду апеляційної інстанції, не має правового значення для вирішення цієї справи, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про відшкодування шкоди, яка завдана внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. При цьому, фактичне зменшення розміру суддівської винагороди, що було запроваджено вищезазначеним законом, суперечить Конституції України не з часу прийняття рішення Конституційним Судом України, а з часу прийняття закону, який визнано неконституційним. Безпідставними суд апеляційної інстанції вважає і аргументи ДСА України про те, що у період дій закону (ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»), державний орган діяв відповідно до правових норм, які були чинними і закріплювали відповідне право державного органу так діяти, а тому його дії чи рішення не можна визнати неправомірними. З приводу таких аргументів суд апеляційної інстанції зазначає те, що у спірному випадку позивачем порушено питання про відшкодування шкоди на підставі положень ст. 152 Конституції України, як норми прямої дії, у зв`язку з прийняттям Державою закону, що визнаний неконституційним, а не у зв`язку з неправомірним рішенням, дією чи бездіяльності органу державної влади. Не погоджується суд апеляційної інстанції і з доводами ДСА України про неможливість відшкодування позивачу шкоди у зв`язку з не встановленням Законом відповідної процедури відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним. Як зазначено вище, право особи на компенсацію матеріальної шкоди, яка заподіяна фізичній чи юридичній особі актом, який визнаний неконституційним, прямо передбачено статтею 152 Конституції України, а відсутність законодавчо встановленого механізму відшкодування такої шкоди, не може бути підставою для відмові особі у реалізації права, яке визначено Основним законом. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя Я.В. Семененко суддя А.В. Суховаров