Постанова 4852 № 340/4134/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 29 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 340/4134/20 головуючий суддя І інстанції Сагун А.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 року в адміністративній справі № 340/4134/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області про стягнення матеріальної шкоди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області про стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на його користь матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 25 червня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 43 621,19 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені. Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 25 червня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 43 621,19 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна судова адміністрація України, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що починаючи з 18.04.2020 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Відзив від позивача на адресу суду не надходив. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції, Указом Президента України «Про призначення суддів» № 243/2020 від 22.06.2020 ОСОБА_1 призначено суддею Олександрівського районного суду Кіровоградської області (а.с.11-13). Наказом голови Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 23.06.2020 № 36-к позивача зараховано до штату Олександрівського районного суду Кіровоградської області на посаду судді за переведенням з Кропивницького апеляційного суду з 25 червня 2020 року, з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с.14). Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області №311 від 21.09.2020 позивачу обмежено суддівську винагороду за період з 25 червня 2020 року по 31 серпня 2020 року у сумі 46465,39 грн. У зв`язку із ухваленням Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року, судді ОСОБА_1 у вересні 2020 року буде донараховано обмеження із суддівської винагороди за 2 дні серпня у сумі 2844,20 грн. (а.с.15). Вважаючи, що внаслідок наведених обставин позивачу було завдано шкоду, останній звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обгрунтованими та відповідають приписам чинного законодавства. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII). Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. У частині третій статті 135 Закону № 1402-VIII базовий посадовий оклад судді місцевого суду визначений в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Частиною дев`ятою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, з огляду на приписи частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої, можуть визначатись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів». 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)». Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Судом встановлено, що загальна сума обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 25.06.2020 року по 31.08.2020 року склала 43621.19 грн. (46465.39 грн. 2844.20 грн. (2 дні серпня 2020 року). Зазначену суму суддівської винагороди, яка не отримана внаслідок обмеження розміру с суддівської винагороди, позивач визначає як збитки у вигляді недоотриманих доходів. Згідно з частинами першою третьою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Отже, Цивільний кодекс України визнає, що особа вправі вимагати відшкодування шкоди у вигляді доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Суд зазначає, що недоотриманні суми суддівської винагороди в період дії закону, який визнано неконституційним, є збитками для позивача у вигляді недоотриманих доходів (упущена вигода). Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. В силу частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Отже, Конституцією України встановлено процедуру захисту прав особи внаслідок дії законодавчих актів, визнаних неконституційними, шляхом відшкодування державою матеріальної шкоди. Відповідно до частини четвертої статті 55 КАС України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника. Частиною першою статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Згідно з частиною першою статті 43 Бюджетного кодексу України при виконанні Державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає: 1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; 2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями; 3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України; 4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами. Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників. Частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року №4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами). Відповідно до пп. 3 п. 35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності. Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. За змістом п. 25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-IX затверджено бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» за кодом 0501150. Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням. Натомість, відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Відтак, оскільки даний спір стосується стягнення шкоди, при цьому виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, а безспірне списання проводиться Державною казначейською службою України, то відповідачами в таких спорах є Державна судова адміністрація України та Державна казначейська служба України. Таким чином, з огляду на наведені обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що позивач має право на компенсацію заподіяної матеріальної шкоди в силу положень статті 152 Конституції України та стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на його користь матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 25.06.2020 року по 27.08.2020 року у розмірі 43621.19 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту. Що стосується посилань апелянта на те, що рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії у часі, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що предметом спірних правовідносин є відшкодування шкоди, яка завдана внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. При цьому, фактичне зменшення розміру суддівської винагороди, що було запроваджено вищезазначеним законом, суперечить Конституції України не з часу прийняття рішення Конституційним Судом України, а з часу прийняття закону, який визнано неконституційним. Суд зазначає, що у справі, що розглядається, позивачем порушено питання про відшкодування шкоди на підставі положень статті 152 Конституції України, як норми прямої дії у зв`язку з прийняттям Державою закону, що визнаний неконституційним, а не у зв`язку з неправомірним рішенням, дією чи бездіяльності органу державної влади. Щодо доводів апелянта про відсутність закону, який встановлював би правове регулювання порядку та умов відшкодування шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що право особи на компенсацію матеріальної шкоди, яка заподіяна фізичній чи юридичній особі актом, який визнаний неконституційним, прямо передбачено статтею 152 Конституції України, а відсутність законодавчо встановленого механізму відшкодування такої шкоди, не може бути підставою для відмові особі у реалізації права, яке визначено Основним законом. Що стосується посилань апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Предметом позову в цій справі є питання проходження публічної служби. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, зокрема, щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Згідно з приміткою до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема, судді. Позивач є суддею Олександрівського районного суду Кіровоградської області, а тому є особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище у значенні Закону України «Про запобігання корупції», у зв`язку з чим справа не відноситься до категорії незначних. Разом з тим, за приписами частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності також є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Справа, що розглядається, не міститься у переліку справ, визначених у частині четвертій статті 257 КАС України як таких, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а тому може бути розглянута за правилами останнього з урахуванням положень пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України. Отже, для того, щоб розглянути за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка не зазначена у пунктах 1-9, 11 частини шостої статті 12 КАС України, суд першої інстанції повинен визнати таку справу справою незначної складності відповідно до приписів пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України і тільки після цього вирішити питання щодо її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі від 01.10.2020 р. ця справа визнана справою незначної складності та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справ. Таким чином, судом першої інстанції не порушено норми процесуального права в частині розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 року в адміністративній справі №340/4134/20- залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко