Постанова 4823 № 740/5049/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 28 травня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/5049/20 Головуючий у першій інстанції Олійник В. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/519/21 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого судді - Губар В.С., суддів: Скрипки А.А., Онищенко О.І. Позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» Відповідач Рубель Артем Андрійович розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, місце ухвалення судового рішення м. Ніжин Чернігівської області УСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 03.10.2015 року у розмірі 43425,75 грн. Позовна заява мотивована тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та підписав анкету-заяву № б/н від 03.10.2015 року, висловивши свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між сторонами Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Анкетою-заявою відповідача підтверджується, що він повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Банк посилається, що відповідачеві відкрито кредитний рахунок (підтверджується випискою по рахунку) та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у Довідці про зміну умов кредитування карткового рахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 11000 грн. Банк свої зобов`язання за Договором виконав та надав ОСОБА_1 можливість розпоряджатися кредитними коштами на передбачених Договором умовах та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, у порушення умов кредитного договору, боржником своєчасно кредитна заборгованість не погашена, внаслідок чого у відповідача перед банком утворилась заборгованість. Ураховуючи внесені кошти на погашення заборгованості за кредитним договором, заборгованість ОСОБА_1 за кредитом станом на 12.10.2020 року становить 43425,75 грн, з яких: 26506,42 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту; 26506,42 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 7581,34 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 9337,99 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. нарахована комісії. У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось із заявою про зменшення позовних вимог, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором № б/н від 03.10.2015 року у розмірі 34087,76 грн., яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту 26506,42 грн., заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 лютого 2021 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 03 жовтня 2021 року у розмірі 19597 грн. 96 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення, а в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що суд безпідставно відмовив у стягненні заборгованості по відсоткам за користування кредитом, які передбачені умовами надання кредиту, оскільки відповідачем вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним не заявлялись і таке звільнення боржника від сплати відсотків за кредитним договором може становити економічну небезпеку для країни. Також апелянт вказує, що відповідач з моменту оформлення кредитного договору не звертався до Банку щодо неправильного нарахування відсотків. Стверджує, що відповідач підписав заяву про отримання кредиту, звертався за перевипуском картки, користувався кредитними коштами, погашав кредитну заборгованість і тим самим висловив свою згоду з договором та його умовами і особистим підписом засвідчив, що ознайомлений та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку щодо умов кредитування. Користування відповідачем кредитними коштами підтверджується розрахунком заборгованості, випискою по рахунку, довідками про надані картки та зміну умов кредитування. Тому вважає, що дії відповідача з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості за кредитом та згоду з умовами кредитування. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, АТ КБ «ПриватБанк» посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 08 липня 2019 року у справі 923/760/18, від 23.12.2019 року у справі № 572/1169/17. Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог в частині стягнення тіла кредиту, зазначаючи, що розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався та не заперечувався і доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачем не надано, а тому стягненню підлягає сума заборгованості за тілом кредиту у повному обсязі. Вказує, що перевищення суми заборгованості за тілом кредиту та розміром кредитного ліміту сталось в результаті неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо несплати щомісячних платежів по кредиту, у зв`язку з чим за рахунок тіла кредиту здійснювалось погашення заборгованості за відсотками. Посилається, що виписка з банківського рахунку відповідача містить інформацію про рух коштів по кредитній картці відповідача, баланс на дату укладення кредитного договору та всі операції за кредитною картою. Як зазначає апелянт, банківська виписка по картковому рахунку має статус первинного документа, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженим наказом Мінюсту від 12.04.12 р. № 578/5. Також наголошує, що у відзиві на позовну заяву відповідачем позов визнано частково у сумі 26506 грн. 42 коп. заборгованості за тілом кредиту, а тому в цій частині спір між сторонами відсутній. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Джура С.П. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Датою постановлення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в анкеті-заяві від 03 жовтня 2015 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) та інших штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, відсутні докази щодо віднесення простроченого тіла кредиту та прострочених процентів до складової частини саме фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь банку простроченого тіла кредиту та прострочених процентів (процентів, які нараховані на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України), пені згідно заявлених вимог. Враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення заборгованості за відсотками. Також судом враховано, що ОСОБА_1 фактично отримані та використані кошти в розмірі 19597 грн. 96 коп. (поточне тіло кредиту), а тому суд обґрунтовано дійшов висновку про стягнення саме такого розміру заборгованості. З оскаржуваним рішенням суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне. Судом встановлено, що 03 жовтня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 13). У заяві вказано, що відповідач погодився, що анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг поголився отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайт www.privatbank.ua. Відповідач зобов`язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитись з їх змінами на офіційному сайті ПриватБанку. Разом з тим, ця анкета-заява не містить жодної інформації про розмір виданого і отриманого відповідачем кредиту, не містить умов і строків повернення кредиту, не містить інформації про встановлений кредитний ліміт, про розмір відсотків за користування кредитом, які б були погоджені сторонами. Не вказано також, коли конкретно відповідачем кредит був отриманий і у якому розмірі. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 до банку із заявою про закриття карткового рахунку не звертався. Заперечень щодо не підписання анкети-заяви та не отримання кредитних коштів від відповідача не надходило і матеріали справи таких доказів не містять. У відзиві на позовну заяву представником ОСОБА_1 адвокатом Джурою С.П. зазначено, що відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, отримав кредитну картку та визнає позовні вимоги лише в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 26506,42 грн. (а.с. 91-97). Отже, суд першої інстанції правильно визначив, що укладення кредитного договору з відповідачем є доведеним. Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , були встановлені такі кредитні ліміти: 03.10.2015 року 5000 грн., 22.01.2016 року збільшено до 10000 грн., 19.10.2017 року збільшено до 11000 грн., 15.11.2018 року зменшено до 0,00 гр. (а.с. 12). Судом встановлено, що ОСОБА_1 користувався отриманими кредитними коштами та частково здійснював погашення заборгованості, що підтверджується банківською випискою по рахунку ОСОБА_1 , однак свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту не виконував (а.с. 73-78). Згідно з наданим АТ КБ «ПриватБанк» у заяві про зменшення позовних вимог розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором б/н від 03.10.2015 року становить 34087,76 грн. і складається із заборгованості: за простроченим тілом кредиту 26506,42 грн, за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 7581,34 грн (а.с. 105-112). Окрім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 отримано та використано кошти у розмірі 19597,96 грн. і цей розмір отриманого та використаного відповідачем кредиту позивачем не спростований. З виписки по рахунку ОСОБА_1 убачається, що Банком з кредитного рахунку відповідача здійснювалося автоматичне списання кредитних коштів на погашення відсотків та простроченої заборгованості, сплата яких не передбачена кредитним договором (а.с. 73-78). Таким чином, враховуючи ту обставину, що сторони не досягли домовленості при підписанні анкети заяви щодо розміру та порядку нарахування відсотків, правильним є висновок суду першої інстанції, що залишок заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту складає 19597,96 грн., які і підлягають стягненню на користь АТ КБ «ПриватБанк» Перевіряючи аргументи скарги, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. При вирішенні цього спору, апеляційний суд враховує, що одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Відповідно до вимог частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд визначає у межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ураховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін у справі, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України). Банк, заявляючи вимогу про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03.10.2015 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, які викладені на сайті банку www.privatbank.ua як на невід`ємні частини укладеного договору (а.с. 1-5). Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD») та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені: пільговий період користування коштами, процентні ставки, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також інші положення та умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил розумів і усвідомлював ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Позивачем також не доведено, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитом саме у зазначених в цих документах розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 та у постановах Верховного Суду від 09.10.2019 у справах № 481/1243/16-ц, № 175/4634/15-ц, № 330/1607/16-ц. Підстав відступити від вказаних правових висновків під час розгляду справи, що переглядається, колегія суддів не встановила. За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Умови та правила надання банківських послуг, а також актуальні Тарифи, що розміщені на офіційному сайті позивача https://privatbank.ua, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (03 жовтня 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26 листопада 2020 року). Отже, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих доказів про конкретно запропоновані відповідачу Тарифи, Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків та інших штрафних санкцій за користування кредитом, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов і правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують ознайомлення відповідача з цими документами на час укладення кредитного договору. Надані позивачем витяг з умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка підписана останнім. Лише особистий підпис позичальника може свідчити про прийняття ним запропонованих банком умов та достовірно підтвердити приєднання як другої сторони до запропонованого договору (а.с. 15-63). Позивачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів щодо ознайомлення відповідача з умовами кредитування щодо розміру відсотків та штрафних санкцій. Ураховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи та не мають підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03 жовтня 2015 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору з урахуванням сплати процентів за користування кредитними коштами. Висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні прострочених відсотків за користування кредитом грунтується не на відсутності для цього правових підстав в цілому, а на безпідставності цих вимог банку через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 03 жовтня 2015 року. При цьому, надані банком витяг з Тарифів та Витяг з Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Зважаючи на сукупність обставин та наявних у справі доказів, суд першої інстанції відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України до правовідносин між сторонами правильно застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Щодо вимоги банку про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, нарахованими згідно із ст.625 ЦК України слід зазначити наступне. АТ КБ «ПриватБанк» заявлено позовну вимогу про стягнення відсотків, нарахованих по ст. 625 ЦК України, тобто відсотків встановлених законом, а не договором. ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, яким йому надано кредит строком до останнього дня серпня 2019 року зідно довідки (а.с. 8). В матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що банк використав своє право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту до подання даного позову. Отже, подання позову у листопаді 2020 року розцінюється судом як зміна умов основного зобов`язання щодо строку дії договору і з цієї дати у позивача виникло право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України. Згідно розрахунку АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 7) проценти за користування кредитом, згідно із ст.625 ЦК України нараховувались банком з 10.12.2019 року по 01.03.2020 року, тобто ще до виникнення у позивача права на отримання відповідних сум, тому колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог банку в частині стягнення процентів (за ст. 625 ЦК України) та відсутність підстав для їх задоволення. Апеляційний суд враховує, що використання ОСОБА_1 кредитної картки та часткове повернення ним коштів не свідчить про те, що він знав і розумів, як це передбачено вимогами законодавства, умови зміни розміру кредитного ліміту, порядку та розміру нарахування неустойки, отже, сам по собі факт користування такими коштами не породжує виникнення обов`язку сплати інших нарахувань, крім суми фактично отриманих коштів. Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18.03.2019 у справі № 751/861/17-ц. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що АТ КБ «ПриватБанк» при поданні позову не надано жодного доказу, який би підтверджував його позовні вимоги, як це передбачено статтями 12, 81, 83 ЦПК України, зокрема, належне погодження сторонами усіх умов кредитування. Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно визначив розмір стягнутої заборгованості та обґрунтовано встановив відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами. З вищенаведених підстав відхиляються доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні відсотків за ст.625 ЦК України та безпідставно звільнив відповідача від відповідальності з одних лише формальних міркувань. Посилання банку на те, що вимоги Банку підтверджуються наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості, довідкою про видані картки за договором, довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а також випискою по рахунку відповідача, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вказані документи не містять визначення та погодження сторонами умов щодо базової процентної ставки, процентної ставки на прострочений кредит, пені чи неустойки, а також визначення їх розміру. Інші доводи апеляційної скарги висновків оскаржуваного судового рішення не спростовують і не містять передбачених процесуальним законом підстав для скасування законного і обґрунтованого та правильного по суті і справедливого судового рішення. З практики Європейського суду з прав людини убачається, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: