LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Донецький апеляційний суд266/957/16-ц

від 27.05.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

22-ц/804/1262/21 266/957/16-ц Єдиний унікальний номер 266/957/16-ц Номер провадження 22-ц/804/1262/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Лопатіної М.Ю., Баркова В.М., секретар судового засідання - Сікора М.М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , позивач - ОСОБА_2 , представник позивачів - ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , представник відповідача - ОСОБА_5 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Іллічівське», розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 березня 2021 року у складі судді Пантелєєва Д.Г. в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: 15.03.2016 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 , ПАТ «СТ «Іллічівське», в якому просили суд стягнути із відповідача на їх користь моральну шкоду на загальну суму 300000 грн., тобто по 150000 грн. на кожного. В обґрунтування позовних вимог зазначили наступне. ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Маріуполі Донецької області приблизно о 17-20 годині по вул. Бахчиванджи трапилась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої був смертельно травмований їх син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дорожньо-транспортна пригода відбулась в результаті зіткнення мотоцикла марки «SUZUKI GSR-1300»,яким керував їх син з автомобілем «SUZUKI GRAND VITARA» під керуванням ОСОБА_4 , оскільки останньою було порушено вимоги Правил дорожнього руху, а саме п.10.1, ч.2 п.10.4 ПДР України. 18.12.2009 року ОСОБА_4 притягнуто у кримінальній справі №81-1591 в якості обвинуваченої за злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України. Постановою слідчого їх було визнано потерпілими і цивільними позивачами. Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30.12.2012 року, ОСОБА_4 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. «г,ґ» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 08.07.2011 року, припинивши відносно неї кримінальну справу за ч.2 ст. 286 КК України. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20.03.2012 року, постанова суду першої інстанції від 30.12.2012 року в частині підстав звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 була залишена без змін. Постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відносно відповідача набрали законної сили. Таким чином, відповідачем ОСОБА_4 визнана вина у скоєному злочині по необережності. В результаті злочинних дій відповідача, вони втратили члена їх родини, сина та батька для їх онуків, оскільки смерть сина настала внаслідок ДТП з вини ОСОБА_4 , відповідач зобов`язана відшкодувати їм шкоду завдану його смертю. Загибель сина для них трагічна подія, яка викликала стрес, глибокі душевні переживання та страждання і по теперішній час. Це непоправна втрата та душевна біль на все життя. Загиблий за життя був здоровим, життєрадісним, добрим, уважним до батьків та дітей. Їх син був їхньою гордістю та надією на спокійну старість. Передчасна смерть рідної дитини порушила нормальні життєві зв`язки та уклад, призвела до значних незворотних змін способу життя, планів на майбутнє, життя втратило сенс. Вони перенесли найтяжчу моральну травму у своєму житті, пов`язану з усвідомленням втрати назавжди близької та рідної людини, яка має тривалий вплив та відчувається у повсякденному існуванні. Моральні переживання з приводу втрати рідного сина, незважаючи на достатньо тривалий строк з дня його смерті, тривають і по теперішній час, вони постійно перебувають у стресовому стані з вини відповідача, їм не вистачає спілкування з сином, його турботи, уваги. Такий психоемоційний стан відобразився на їхньому стані здоров`я. Позивач ОСОБА_1 , з дня смерті сина постійно перебуває на лікуванні, плаче, в неї порушився сон, докучають неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність ,дратівливість, реакція замикання, бажання уникати контактів, вона схудла майже на 20 кг., адже думки про смерть сина та незворотність втрати дитини не залишають її кожен день. У позивача ОСОБА_2 , в результаті психологічної травми виникла стійка гіпертонічна хвороба, аритмія, стан відсторонення від життя, порушився сон, відчуває постійну емоційну напругу, тугу за сином. Зусилля по відновленню нормальних життєвих зв`язків та подальшої організації життя не призводять до заспокійливого результату. Після трагічної загибелі їх сина сиротами залишилося четверо дітей. Вони постійно відчувають страх і переживання з приводу їх подальшого життя без турботи, моральної, фізичної та фінансової підтримки батька. Страшна трагедія перекреслила всі сподівання та плани на майбутнє, внаслідок чого вони зазнали непоправних моральних страждань, а їх ступінь посилюється усвідомленням, що смерть сина була не природною, а результатом злочинних дій ОСОБА_4 . Таким чином, незаконними діями ОСОБА_4 , які полягали в порушенні ПДР, їх заподіяна моральна шкода, пов`язана з настанням смерті сина. На підставі чого, вважали справедливою суму компенсації моральної шкоди внаслідок ДТП в розмірі 300000 грн., по 150000 грн. кожному. Відповідач ОСОБА_4 до суду звернулася із зустрічним позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на її користь матеріальної шкоди у розмірі 30000 грн. та моральної шкоди у сумі 300000 грн. В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначила наступне. Як встановлено судом у постанові від 30.12.2011 року винним в ДТП визначено і ОСОБА_6 сина відповідачів, який рухався по місту на мотоциклі зі швидкістю більше 100 км/г., що і виявилось причиною ДТП, а саме: «… мотоцикл СУЗУКИ … під керуванням водія ОСОБА_6 , який рухався зі швидкістю більше 100 км/г, здійснював обгін рухаючого в попутному напрямку автомобіля ЗАЗ-ДЕЙВУ …» і мав реальну і об`єктивну можливість виявити небезпеку у виді автомобіля СУЗУКИ… під керуванням водія ОСОБА_4 , яка здійснювала маневр розвороту, водій ОСОБА_6 в порушення п.п.1.4, 1.5. 2.3 (б), 12.3, 12.4, 12.9 (б) правил дорожнього руху України, не прийняв міри до зниження швидкості свого руху у межах безпеки, аж до самої зупинки, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_4 . Максимальна швидкість руху транспорту в межах населених пунктів не більше 60 км/г., тобто є велике перевищення швидкості, яке стало причиною ДТП. Винний у ДТП ОСОБА_6 отримав ушкодження і помер. Згідно ст.1231 ЦК України до спадкоємців переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. У відповідності до ст.1281 ЦК України кредитор зобов`язаний пред`явити свої вимоги до спадкоємців. Спадкоємцями померлого ОСОБА_6 є його батьки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Однак, внаслідок ДТП вона отримала травми, тривалий час лікувалась, стала довічним інвалідом, втратила працездатність і можливість працювати на попередній посаді, що призвело до зменшення її доходів. В результаті витрат на тривале лікування, втрату працездатності, інвалідності, неможливості працювати на попередній посаді, тому їй завдано матеріальну шкоду в сумі 30000 грн. Крім того, внаслідок ДТП від незаконних дій ОСОБА_6 по його провині ОСОБА_4 спричинені душевні страждання, у неї він переживань погіршилось здоров`я, серйозно захворіла, стала інвалідом другої групи, втратила працездатність, роботу, що підтверджується медичними документами. Фактично по провині ОСОБА_6 їй спричинено моральну шкоду в розмірі 300000 грн. Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ПрАТ «Страхове товариство «Іллічівське» про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із смертю задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди по 100000 грн. кожному. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено. Судові витрати по сплаті судового збору вирішено компенсувати за рахунок держави. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позовних вимогах ОСОБА_8 . В скарзі посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість судового рішення, в якому висновки не ґрунтуються на обставинах справи. Суд в своєму рішенні не врахував, що ОСОБА_4 також постраждала під час ДТП, в якому загинув син позивачів. ОСОБА_4 внаслідок отриманих травм стала особою з інвалідністю 2 групи довічно, але суд не застосував норми статті 1193 ЦК України. Також суд не врахував ступеню вини потерпілого в скоєнні ДТП, який і був винний в пригоді. На думку апелянта вина ОСОБА_4 , в свою чергу, матеріалами справи беззаперечно не доведена і не встановлена. Тому рішення суду про відшкодування моральної шкоди з відповідача є незаконним, і сума відшкодування визначена судом несправедливо. Судом невірно застосовані норми статей 1187 та ч.2 статті 1167 ЦК України. Крім того, в матеріалах справи є страховий поліс ОСОБА_4 , однак суд в оскарженому рішенні не стягнув шкоду з страхової компанії. Позивачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. ОСОБА_2 , ОСОБА_9 і представник ПрАТ «СТ «Іллічівське» до суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_9 - ОСОБА_5 , який просив задовольнити апеляційну скаргу, заперечення позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивачі є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( т.1 а.с.8). ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 36 років, (т.1 а.с.9). ІНФОРМАЦІЯ_2 по вул. Бахчиванджи у м. Маріуполі Донецької області мала місце дорожньо-транспортна пригода, під час якої ОСОБА_4 керувала автомобілем марки «SUZUKI GRAND VITARA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить їй на праві власності, а мотоциклом марки «SUZUKI GSR-1300», реєстраційний номер НОМЕР_2 , за довіреністю ОСОБА_6 , який загинув під час ДТП. Дані обставини, визнані сторонами і за вимогами ч.6 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 грудня 2011 року ОСОБА_4 звільнена від кримінальної відповідальності на підставі п. «г, ґ» ст.1 Закону України «Про амністію» від 08.07.2011 року, відносно неї закрито кримінальну справу за ст.286 ч.2 КК України, за фактом ДТП, яке відбулось ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно заявлених в судовому засіданні клопотань захисника Комарова І.А. про закриття у відношенні ОСОБА_4 кримінальної справи внаслідок акту амністії, яке було підтримано ОСОБА_4 та її громадським захисником ОСОБА_10 (а.с.10) Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20.03.2012 року постанова Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 грудня 2011 року скасована лише в частині судових витрат з ОСОБА_4 , а в іншій частині, залишена без змін. (а.с.11-12). Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21.06.2013 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ПАТ «СТ «Іллічівське» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином. задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «СТ «Іллічівське» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрати на поховання ОСОБА_6 , загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 13656 грн., та витрати на виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника у розмірі 3700 грн., всього 17356 грн., кожному по 8678 грн. (а.с.13-14). З виписки амбулаторного хворого на ім`я ОСОБА_1 , виданої Міською лікарнею №9 м. Маріуполя випливає, що ОСОБА_1 з 23.10.2009 року знаходилась на амбулаторному лікуванні(а.с.23). З виписки амбулаторного хворого на ім`я ОСОБА_2 , виданої Міською лікарнею №9 м. Маріуполя вбачається, що ОСОБА_2 з 23.10.2009 року знаходився на амбулаторному лікуванні (а.с.23). Відповідно до медичної картки хворого ТОВ «Медичний центр «Адастра», ОСОБА_1 зверталась до лікаря невропатолога у період з 02.10.2014 року по 22.10.2015 року та здійснювала лікування. (а.с.24-28). З виписок з історії хвороби випливає, що ОСОБА_4 у періоди з 30.10.2009 року по 25.03.2013 року, знаходилась на лікуванні у неврологічному відділенні, про що також свідчать листи непрацездатності.(а.с.58-90). Згідно довідки до акту огляду МСЕК за №386331 від 18.06.2010 року, ОСОБА_4 18.06.2010 року проходила огляд на другу групу інвалідності за загальним захворюванням і їй була встановлена інвалідність на строк до липня 2011 року. (а.с.57). З довідки до акту огляду МСЕК від 28.07.2011 року вбачається, що ОСОБА_4 28.07.2011 року проходила огляд на другу групу інвалідності за загальним захворюванням і їй була встановлена довічно ІІ група інвалідності (а.с.57). При вирішенні вимог первісного позову суд керувався наступними нормами права. Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. На підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. При цьому, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, моральна шкода відшкодовується незалежно від наявності вини. Відповідно до п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно роз`яснень, даних у пункті 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України із змінами, внесеними постановою № 5 від 25 травня 2001 року, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості. Згідно роз`яснень, наданих Пленумом ВС України, моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, при настанні інших негативних наслідків. В обґрунтування позовних вимог, позивачі за первісним позовом зазначили про те, що моральна шкода полягає у тому, що для них загибель сина це трагічна подія, яка викликала стрес, глибокі душевні переживання та страждання, непоправна втрата та душевна біль на все життя. Передчасна смерть рідної дитини порушила нормальні життєві зв`язки та уклад, призвела до значних незворотних змін способу життя, планів на майбутнє, життя втратило сенс. Позивач ОСОБА_1 , з дня смерті сина постійно перебуває на лікуванні, плаче, в неї порушився сон, докучають неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакція замикання, бажання уникати контактів, адже думки про смерть сина та незворотність втрати дитини не залишають її кожен день. У ОСОБА_2 , в результаті психологічної травми виникла стійка гіпертонічна хвороба, аритмія, стан відсторонення від життя, порушився сон, відчуває постійну емоційну напругу, тугу за сином. Зусилля по відновленню нормальних життєвих зв`язків та подальшої організації життя не призводять до заспокійливого результату. Факт гибелі в ДТП ОСОБА_6 і вина в цьому ОСОБА_9 встановлені постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 грудня 2011 року ОСОБА_4 звільнена від кримінальної відповідальності на підставі п. «г, ґ» ст.1 Закону України «Про амністію» від 08.07.2011 року, відносно неї закрито кримінальну справу за ст.286 ч.2 КК України, за фактом ДТП, яке відбулось ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно заявлених в судовому засіданні клопотань захисника Комарова І.А. про закриття у відношенні ОСОБА_4 кримінальної справи внаслідок акту амністії, яке було підтримано ОСОБА_4 та її громадським захисником ОСОБА_10 (т.1 а.с.10) Такі обставини встановлені рішеннями суду, що набрали законної сили, тому доказуванню не підлягають, у зв`язку із чим доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що вина ОСОБА_11 беззаперечно не встановлена, не мають значення, колегію суддів відхиляються. Аналізуючи зібрані докази, суд погодився із тим, що факт заподіяння позивачам за первісним позовом моральної шкоди, внаслідок загибелі їх сина в дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_2, є доведеним. Враховуючи характер, глибину фізичних та душевних страждань, суд вважав розмір моральної шкоди, пред`явлений позивачами до стягнення у розмірі по 150000 грн. кожному - завищеним і тому з огляду на надані ними докази, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та стягнення на їх користь в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 200000 грн., тобто по 100000 грн. кожному. Положеннями п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. З оскарженого рішення вбачається, що вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_8 , суд першої інстанції достатньо врахував обставини справи, ступінь вини відповідача, роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», норми ч.3 ст.23 ЦК України, і обґрунтовано вважав, що сума 200000 грн буде достатньою і розумною компенсацією такої шкоди, тим самим частково задовольнивши вимоги позивачів. Доводи апеляційної скарги про несправедливість рішення в цій частині, не є переконливими, зводяться до незгоди з рішенням без аргументації власної позиції, оскільки в рішенні суд встановив повністю обставини, які мають значення по справі, застосував відповідні норми права, і тому висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні. Так, вина відповідача в ДТП, в якому загинув син позивачів, встановлена судовими рішеннями, а посилання в апеляційній скарзі на те, що на користь дітей загиблого була стягнута значно менша сума компенсації моральної шкоди - 15000 грн, також не вказує на несправедливість оскарженого рішення, оскільки рішення про відшкодування шкоди на користь дружини ОСОБА_6 та дітей ухвалювалося в 2013 році. Неможливо також погодитися із твердженням відповідача, що суд незаконно не врахував наявність в матеріалах справи полісу страхової компанії і не вирішив можливість відшкодування моральної шкоди страховиком. В матеріалах справи дійсно міститься поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з яким МФ «ВАТ «СТ «Іллічівське» 24.11.2003 року по 23.11.2009 року застрахована відповідальність водія ОСОБА_9 (т.1 а.с.31). Позивачі не заявляли позовних вимог до страхової компанії, однак ухвалою суду першої інстанції від 01.04.2016 року залучена як співвідповідач по справі ВАТ «СТ «Іллічівське» (т.1 а.с. 36). Закон України від 01 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим) (стаття 27.3) Відповідно до п. 37.1, 37.1.4. статі 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Такий строк є присічним і поновленню не підлягає. Відповідний правовий висновок наведений в постанові ВС у справі від 09 березня 2019 року у справі N 465/6315/16-ц (провадження N 61-2998св18). Оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася ІНФОРМАЦІЯ_3, а до суду з даним позовом позивачі звернулися в березні 2016 року, то підстави для вирішення можливого страхового відшкодування відсутні. Отже, висновки суду в резолютивній частині рішення про відмову в позовних вимогах стосовно страховика є правильними. Суд не вказав мотиви відмови в мотивувальній частині рішення з посиланням на норми матеріального права, але це не привело до неправильного вирішення спору, тому на висновки суду першої інстанції не впливає. Відмовляючи в зустрічному позові ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд врахував вищевказані обставини і норми матеріального права: статті 22,1231,1187, 1270 ЦК України, вказав, що ОСОБА_4 не доведено, за яких саме обставин та за якими діями відповідачів їй завдано моральних страждань та втрат майнового характеру. А виходячи з того, що проте вина померлого ОСОБА_6 в порушенні Правил дорожнього руху і завданні шкоди не доведена належним та допустимими доказами, підстав для задоволення позовних вимог зустрічного позову немає. В апеляційній скарзі представник відповідача не критикує по суті рішення в частині відмови в зустрічному позові, але просить скасувати рішення повністю. З урахуванням вимог статей 367, 375 ЦПК України, апеляційний суд не знаходить підстав для скасування або зміни рішення і в цій частині. Отже, вбачається, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду, при цьому обставини, на які вказує представник відповідача, були перевірені судом першої інстанції. Як вбачається зі справи, розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідачем аргументовано не спростовані висновки суду, в апеляційній скарзі представник відповідача вимагає скасування рішення тільки на підставі власної суб`єктивної позиції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критеріям обґрунтованості судового рішення. Порушень процесуального права, які б були підставою для скасування оскарженого рішення, апеляційним судом також не встановлено. Таким чином, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі позивача доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, і на висновки суду не впливають, тому в їх задоволенні належить відмовити на підставі статті 375 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч 3 ст.389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений 31 травня 2021 року. Судді Є.Є.Мальцева В.М. Барков М.Ю. Лопатіна

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»