Постанова 4824 № 753/22312/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/22312/20 Головуючий у суді І інстанції Гусак О.С. Провадження № 22-ц/824/4842/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , заінтересована особа - стягувач акціонерне товариство «Універсал Банк», в с т а н о в и в: У грудні 2020 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. звернулася до суду з поданням про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з необхідністю виконання виконавчого листа № 753/20888/14, виданого 15 березня 2017 року Дарницьким районним судом м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором № 055-2008-1880 від 3 червня 2008 року у загальному розмірі 33 310 дол. США 47 центів, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку - 29 жовтня 2014 року становить 431 400 грн 57 коп. На обґрунтування подання приватний виконавець зазначила, що у неї на виконанні перебуває виконавче провадження № 62018525 з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа № 753/20888/14 від 15 березня 2017 року, боржником за яким є ОСОБА_1 7 травня 2020 року винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника, в тому числі квартири АДРЕСА_2 .7 травня 2020 року всі перелічені постанови разом з викликом приватного виконавця були направлені рекомендованим поштовим відправленням № 0209420004822 на адресу боржника, зазначену у виконавчому листі, і воно не повернулося відправнику, що свідчить про його вручення адресату. Окрім того, на підтвердження обізнаності боржника про наявність відкритого стосовно неї виконавчого провадження свідчить її звернення до Міністерства юстиції України зі скаргою на дії приватного виконавця. В межах виконавчого провадження було вжито низку заходів щодо примусового стягнення присудженої суми заборгованості, однак боржник ухиляється від добровільного виконання покладених на неї зобов`язань та не вчинила жодних дій спрямованих на повернення суми боргу, ігноруючи при цьому виклики та вимоги приватного виконавця, а також не допускаючи виконавця до приміщення квартири, яка є предметом іпотеки та єдиним майном боржника, для проведення виконавчих дій з опису та арешту майна боржника, що є достатньою підставою для надання в судовому порядку дозволу для примусового проникнення до житла боржника. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2020 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. відмовлено. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з відсутності у поданні належних доказів виконання приватним виконавцем вимог частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» щодо належного сповіщення боржника про відкрите стосовно неї виконавче провадження, у зв`язку з чим відсутні підстави для примусового проникнення до житла боржника. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити подання про примусове проникнення до житла боржника. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції провів однобічне дослідження обставин справи та не надав належної уваги тому факту, що положення статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачають обов`язку для приватного виконавця пересвідчуватись в отриманні боржником направлених постанов виконавчого провадження, при цьому належним виконанням виконавцем обов`язку щодо повідомлення боржника про наявність виконавчого провадження є направлення на адресу боржника, визначену у виконавчому документі, постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням, що було виконано приватним виконавцем Лановенко Л.О. та підтверджено матеріалами виконавчого провадження № 62018525. Зауважує, що поштове відправлення № 0209420004822 не було повернуто відправнику, що свідчить про вручення боржнику поштової кореспонденції, проте приватний виконавець не в змозі відстежити це відправлення та надати суду докази вручення боржнику постанов та виклику, оскільки згідно відомостей офіційного сайту «Укрпошта» інформація про наявність та стан пересилань поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації. Відзиви стягувача і боржника на апеляційну скаргу до суду не надходили. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року ПАТ «Універсал Банк» було видано виконавчий лист № 753/20888/14 від 15 березня 2017 року про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором № 055-2008-1880 від 3 червня 2008 року у загальному розмірі 33 310 дол. США 47 центів, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку - 29 жовтня 2014 року становить 431 400 грн 57 коп. На підставі зазначеного виконавчого листа та заяви стягувача 7 травня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62018525, якою зобов`язано боржника подати декларацію про доходи і майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. 7 травня 2020 року приватним виконавцем також винесено постанови про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт коштів боржника та про арешт рухомого і нерухомого майна боржника, в тому числі квартири АДРЕСА_2 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 3 червня 2008 року, укладеним між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Згідно із наявними в матеріалах справи копіями супровідних листів, квитанції про оплату поштових відправлень, списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, 7 травня 2020 року копії вказаних вище постанов разом з викликом приватного виконавця були направлені рекомендованим поштовим відправленням № 0209420004822 на адресу боржника, зазначену у виконавчому листі. З матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем Лановенко Л.О. було вжито низку заходів щодо примусового виконання виконавчого листа, проте бажаного результату це не принесло, оскільки в ОСОБА_1 відсутні транспортні засоби, земельні ділянки, грошові кошти тощо, на які можливо звернути стягнення, а сума боргу залишилася непогашеною. 13 серпня 2020 року приватним виконавцем Лановенко Л.О. за результатом проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника, складено акт приватного виконавця про неможливість проникнення до житла боржника - квартири АДРЕСА_2 та залишення виклику з вимогою з'явитися до виконавця 14 серпня 2021 року. На наступний день у визначений час ОСОБА_1 до офісу приватного виконавця не з'явилась, поважність причин неявки не повідомила, на вимоги виконавця вкотре не реагує та ухиляється від виконання рішення суду, про що було складено відповідний акт від 14 серпня 2021 року. Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року в справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду». Відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. У рішенні ЄСПЛ в справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року (заява № 18966/02) Високий суд нагадує практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, § 40, ЄСПЛ 2002-III; «Ясіуньєне проти Латвії», заява № 41510/98, § 45, 6 березня 2003 року) - пункт

53. Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року в справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02), позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції. Державі належить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права. Відмовляючи у задоволенні подання про примусове проникнення до житла боржника з метою виконання рішення суду, суд першої інстанції вважав, що ключовою відмінністю простого та рекомендованого повідомлень, а також способів надіслання виконавцем різних документів у порядку частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», є сповіщення відправника про результат отримання чи неотримання адресатом його поштового повідомлення, проте матеріали виконавчого провадження не містять відповідних відомостей. Приватний виконавець у поданні вказувала про те, що поштове відправлення № 0209420004822 не було повернуто відправнику і доказів про вручення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику надати не може. Проте колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження» або Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За приписами частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Матеріали справи свідчать про те, що 7 травня 2020 року всі процесуальні документи по виконавчому провадженні № 62018525, в тому числі постанова про відкриття виконавчого провадження та виклик приватного виконавця, були направлені рекомендованим поштовим відправленням № 0209420004822 на адресу боржника, зазначену у виконавчому листі, а саме: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями квитанції про оплату поштових відправлень та списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів (а.с. 50-52). Таким чином постанова про відкриття виконавчого провадження від 7 травня 2020 року була доведена до відома боржника належним чином, натомість норми Закону України «Про виконавче провадження» не містять вимоги до приватного виконавця здійснювати виконавчі дії лише після отримання боржником такої постанови. Положеннями частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII прямо передбачено, що боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням за адресою, зазначеною у виконавчому документі, що і було вчинено приватним виконавцем. Крім того, на підтвердження обізнаності ОСОБА_1 про наявність відкритого стосовно неї виконавчого провадження свідчить її звернення 18 червня 2020 року до Міністерства юстиції України зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. у виконавчому провадженні № 62018525 щодо відрахування з її пенсії коштів в рахунок погашення боргу (а.с. 191-193). Отже, висновки суду першої інстанції про відсутність сповіщення відправника про результат отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що приватним виконавцем Лановенко Л.О. було здійснено всі можливі та передбачені законом заходи щодо примусового виконання виконавчого листа, проте бажаного результату це не принесло, оскільки в ОСОБА_1 відсутні транспортні засоби, земельні ділянки, грошові кошти на рахунках в банківських установах тощо, на які можливо звернути стягнення, а сума боргу залишилися непогашеною і боржник ухиляється від виконання покладених на неї зобов`язань, ігноруючи виклики і вимоги виконавця (а.с. 53-187). Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 27 грудня 2000 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 3 червня 2008 року укладеним ними з ВАТ «Універсал Банк» (а.с. 19-28). 13 серпня 2020 року приватним виконавцем Лановенко Л.О. за результатом проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника за участю понятих здійснено вихід за місцем проживання та місцем знаходженням майна боржника, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Втім, ОСОБА_1 двері квартири не відчинила, доступу до її приміщень у добровільному порядку не надала, хоча знаходилась в квартирі, що підтверджується відповідним актом приватного виконавця (а.с. 216). З огляду на встановлені обставини, що підтверджується матеріалами подання, вбачається, що приватним виконавцем вчинено всі можливі активні дії по виконанню рішення суду, яке набрало законної сили, проте боржником були проігноровані законні вимоги виконавця і сума боргу тривалий час залишається не повернутою. Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. За частиною другою статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Частиною п`ятою статті цього Закону визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. За вимогами статті 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Під час здійснення виконавчого провадження, серед іншого, виконавець має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб. За наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи виконавець має право безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII). Як зазначено у статті 30 Конституції України, статті 311 ЦК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага. Частиною першою статті 439 ЦПК України передбачено, що питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Тобто, одним із судових рішень, що допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, є ухвала суду про примусове проникнення до житла під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб). Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи має бути вмотивованим і ґрунтуватися на доказах, які підтверджують перешкоджання боржника вільному доступу виконавця до цього житла чи іншого володіння особи та ухилення його від виконання судового рішення. Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права. Враховуючи, що приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. у передбаченому законом порядку повідомила боржника ОСОБА_1 про початок примусового виконання рішення суду, а саме шляхом направлення 7 травня 2020 року постанови про відкриття виконавчого провадження разом з викликом приватного виконавця на адресу боржника, зазначену у виконавчому документі, а також вичерпала всі можливості виконати виконавчий лист № 753/20888/14 від 15 березня 2017 року про стягнення заборгованості без примусового проникнення до житла, суд першої інстанції неправильно застосував положення вищенаведених норм права та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні подання у даній справі з підстав відсутності доказів виконання приватним виконавцем вимог частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За положеннями частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин відмова у наданні приватному виконавцю дозволу на примусове проникнення до житла боржникає необґрунтованою та такою, що прийнята без належного з`ясування судомпершої інстанції фактичних обставин, що підлягають перевірці, оскаржувана ухвала не відповідає обставинам справи і вимогам статей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення подання приватного виконавця. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни задовольнити. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , заінтересована особа - стягувач акціонерне товариство «Універсал Банк», задовольнити. Надати приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмилі Олегівні дозвіл на примусове проникнення до житла боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , а саме: до квартири АДРЕСА_2 для опису та арешту майна боржника у зв`язку із необхідністю виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року на підставі виконавчого листа № 753/20888/14, виданого 15 березня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором № 055-2008-1880 від 3 червня 2008 року у загальному розмірі 33 310 дол. США 47 центів, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України станом на дату розрахунку - 29 жовтня 2014 року становить 431 400 грн 57 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній