Постанова 4824 № 753/22313/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 753/22313/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/4838/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Гусак О.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І. секретар - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , стягувач: Акціонерне товариство «Універсал Банк», за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2020 року, встановив: у грудні 2020 року приватний виконавець звернувся до суду із поданням про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , посилаючись на те, що у нього на виконанні перебуває виконавчий лист, виданий Дарницьким районним судом м.Києва 15 березня 2017 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в розмірі 33 310, 47 дол. США, а боржник ухиляється від виконання рішення суду та не з`являється за викликами, рухомого та нерухомого майна, на яке можна звернути стягнення, не має. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2020 року у задоволенні подання було відмовлено. Не погоджуючись із ухвалою, приватний виконавець подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким подання задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення приватного виконавця Лановенко Л.О., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що приватним виконавцем не надано достатніх доказів на підтвердження належного повідомлення боржника про відкрите виконавче провадження та необхідності примусового проникнення до житла. Такий висновок суду є законним та відповідає встановленим обставинам. У своїй апеляційній скарзі приватний виконавець посилалась на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішення, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Так, на підтвердження повідомлення боржника про початок примусового виконання рішення Дарницького районного суду м.Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованості, приватним виконавцем було надано до суду копію реєстру згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 07 травня 2020 року, з якого вбачається направлення ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження від 07 травня 2020 року (а.с. 33-35, 62-64). Вказані обставини свідчать про виконання виконавцем свого обов`язку з повідомлення боржника про початок примусового виконання рішення суду. Разом з тим, з наданих до суду першої інстанції копій виконавчого провадження неможливо зробити висновок про наявність підстав для надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника. Як вбачається з матеріалів справи, 15 березня 2017 року Дарницьким районним судом м.Києва було видано виконавчий лист на виконання рішення Дарницького районного суду м.Києва від 12 вересня 2016 року, яким було стягнуто на користь ПАТ «Універсал банк» з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в розмірі 33 310 дол. США. Постановою приватного виконавця Лановенко Л.О. від 07 травня 2020 року було відкрито виконавче провадження. Відповідно до ч.1 ст.439 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Згідно з п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи безперешкодно входити до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення. Пунктом 13 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець звертається до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб. Відповідно до ст.30 Конституції України кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку як за вмотивованим рішенням суду. Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. Відповідно до ст.12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. За змістом наведених вище норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим. Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права. Частинами 1, 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Згідно з ч. 5 ст. 48 вказаного Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Матеріали справи свідчать про те, що приватним виконавцем було накладено арешт все рухоме та нерухоме майно боржника. При зверненні до суду з поданням та апеляційною скаргою виконавець зазначала, що у боржника відсутнє рухоме та нерухоме майно, на яке можна звернути стягнення, окрім квартири, яка перебуває в іпотеці в банку. З наданої до суду першої інстанції інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек вбачається, що боржники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_1 , про проникнення до якої просив виконавець. З вказаної довідки також вбачається, що вказана квартира перебуває в іпотеці у ПАТ «Універсал Банк» на підставі договору іпотеки від 03 червня 2008 року. тобто у стягувача в даному виконавчому провадженні. Також матеріали справи свідчать і про те, що вказаний догові іпотеки був укладений саме для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, заборгованість за яким є предметом стягнення. Вказані обставини свідчать про те, що квартира, про примусове проникнення до якої просить виконавець, є предметом іпотеки за кредитним договором, заборгованість за яким наразі стягується в даному виконавчому провадженні, тоді як доказів про те, що виконавцем вчиняються дії, спрямовані на реалізацію іпотечного майна у порядку, встановленому чинним законодавством, матеріали справи не містять. За таких обставин та з урахуванням наявності іншої можливості виконання рішення суду, порушення конституційного права боржника на недоторканність житла не є виправданою, а тому підстави для задоволення подання відсутні. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Враховуючи викладене, судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про відсутність підстав для задоволення подання, , доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому ухвалу слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 17 березня 2021 року. Головуючий Судді