Постанова 4824 № 757/15698/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 757/15698/16 номер провадження: 22-ц/824/12427/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В, Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року у складі судді Волкової С.Я. у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни про примусове проникнення до житла боржника, стягувач: акціонерне товариство «Універсал Банк», боржник: ОСОБА_1 , В С Т А Н О В И В : У травні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. звернулася до суду з поданням про примусове проникнення до житла боржника - ОСОБА_1 . Заява мотивована тим, що на виконанні приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 60148614 з примусового виконання виконавчого листа №757/15698/16-ц, виданого 19 вересня 2016 року Печерським районним судом міста Києва, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») заборгованості за кредитним договором у розмірі 63 240 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 19 липня 2016 року складає 1 571 930 грн 44 коп. та судових витрат по 12 435 грн 30 коп. Приватний виконавець вказувала, що станом на 27 травня 2021 року виконавчі документи невиконані. На її неодноразові виклики на 03 жовтня 2019 року, 15 жовтня 2019 року, 07 листопада 2019 року, 21 серпня 2020 року, 19 лютого 2021 року боржник ОСОБА_1 не з`являється. Зазначала, що перевіркою майнового стану боржника встановлено, що у ОСОБА_1 відсутні грошові кошти або рухоме майно, на яке можливо звернути стягнення. Вказувала, що за результатами вжитих нею заходів щодо розшуку майна боржника встановлено, що боржнику на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , а тому можливо припустити, що в даній квартирі можуть бути належні боржнику речі, на які можливо звернути стягнення. Зазначала, що 10 жовтня 2019 року вона здійснила виїзд за місцезнаходженням майна боржника, а саме: АДРЕСА_2 , для проведення опису та арешту майна, проте двері квартири ніхто не відчинив, про що нею було складено акт. Тому вважає, що існують неспростовані докази того, що боржник прямо та навмисно перешкоджає виконанню виконавчого документа, не виконує законних вимог приватного виконавця, що відображається у ненаданні боржником інформації про свій майновий стан, ухиленні від добровільного погашення заборгованості та у ненаданні доступу до приміщення квартири АДРЕСА_1 для проведення опису та арешту майна, що унеможливлює примусове виконання виконавчого документа. Посилаючись на вказані обставини, приватний виконавець просила постановити ухвалу про примусове проникнення до житла боржника - ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку із необхідністю виконання виконавчого листа № 757/15698/16-цвід 19 вересня 2016 року, виданого Печерським районним судом міста Києва. УхвалоюПечерського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її подання про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції провів однобічне дослідження обставин та не надав належної уваги тому факту, що боржник ігнорує законні вимоги приватного виконавця, не надає доступу до належного їй нерухомого майна. Вказує, що за весь час відкритого виконавчого провадження боржник жодного разу не з`явилась на виклики приватного виконавця. Водночас боржник за період з дня видачі виконавчого документа 64 рази здійснила виїзд за межі України, що свідчить про її фінансову спроможність хоча б частково задовольнити вимоги стягувача. Проте боржник свідомо ухиляється від вчинення таких дій, а необхідність проникнення до її житла є єдиним засобом виконання судового рішення. Боржник ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О., представник АТ «Універсал Банк» та боржник ОСОБА_1 в судовезасідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені апеляційним судом шляхом надсилання приватному виконавця та АТ «Універсал Банк» судової повістки 01 листопада 2021 року на їх офіційні електронні адреси, які були доставлені на їх офіційні адреси того ж дня (а.с.30-31, т.2). Поштовий конверти із судовою повісткою, направлений апеляційним судом на адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , повернувся із відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Згідно з п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи. Пунктом 4 ч.8 ст.128 ЦПК України встановлено,що днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин, учасники справи вважаються належним чином повідомлені про розгляд справи. Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також враховуючи, що учасники справи зобов`язані цікавитись провадженням у справі, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів визнала неявку приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О., представника АТ «Універсал Банк» та боржника ОСОБА_1 , такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. перебуває виконавче провадження №60148614 з примусового виконання виконавчого листа №757/15698/16-ц, виданого 19 вересня 2016 року Печерським районним судом міста Києва, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 63 240 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 19 липня 2016 року складає 1 571 930 грн 44 коп. та судових витрат по 12 435 грн 30 коп. Боржником ОСОБА_1 рішення про сплату вищевказаного боргу не виконується, у зв`язку з чим було розпочато заходи примусового виконання рішення суду. Згідно з даними реєстрових книг комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2004 року. Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва № 43626141 від 03 жовтня 2019 року станом на 03 жовтня 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , з 19 червня 2008 року; ОСОБА_3 , з 02 квітня 2009 року. Обгрунтовуючи подання, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. зазначала, що боржник ОСОБА_1 прямо та навмисно перешкоджає виконанню виконавчого документа, не виконує законних вимог приватного виконавця, що відображається у ненаданні нею інформації про свій майновий стан, ухиленні від добровільного погашення заборгованості та у ненаданні доступу до приміщення квартири АДРЕСА_1 для проведення опису та арешту майна. З наданих приватним виконавцем матеріалів виконавчого провадження №60148614 вбачається, що грошові цінності, будь-яке інше майно, на яке можливо стягнути звернення у боржника ОСОБА_1 відсутнє, за весь час виконання судового рішення з єдиного наявного банківського рахунку боржника у АТ КБ «ПриватБанк» списано грошові кошти у розмірі 704 грн 37 коп., 00 грн 99 коп та 01 грн 37 коп. Відповідно до актів приватного виконавця на виклики 03 жовтня 2019 року, 15 жовтня 2019 року, 07 листопада 2019 року, 21 серпня 2020 року, 19 лютого 2021 року боржник ОСОБА_1 не з`явилася (а.с.8-230, т. 1). Відмовляючи у задоволенні подання приватного виконавця Лановенко Л.О., суд першої інстанції виходив з того, що у його матеріалах відсутні докази вручення вимоги приватного виконавця як боржнику, так і іншим особам, чиї речі знаходяться в цьому житлі. Тому суд вважав, що вказане подання є передчасним та прийшов до висновку про відмову у його задоволенні з метою недопущення порушення конституційних прав на недоторканість житла та права приватної власності інших осіб. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого. Відповідно до ч. 1 ст. 439 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Частиною 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець при здійсненні виконавчого провадження має певні права, в тому числі, за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Недоторканність житла є однією з конституційних гарантій громадян. Статтею 30 Конституції України встановлено, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з ч.1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. Відповідно до ст.12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, п.1 ст.17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага. Одним із судових рішень, що допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, є ухвала суду про примусове проникнення до житла під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб). Відповідно до п.2 ст.29 Загальної декларації прав людини 1948 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Згідно зі ст. 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено межі застосування обмежень прав, обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені. Примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи боржника є крайньою мірою з усіх заходів, що можуть бути застосовані для примусового виконання рішення суду, у разі, якщо державним виконавцем були виконані усі інші можливі спроби виконати рішення суду у відповідності до норм діючого законодавства без примусового проникнення до житла чи іншого володіння особи. Подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи можливе за умови відмови боржника від добровільного допуску державного виконавця. Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи має бути вмотивованим і ґрунтуватися на доказах, які підтверджують перешкоджання боржника вільному доступу державного виконавця до цього житла чи іншого володіння особи та ухилення його від виконання судового рішення. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Приватний виконавець Лановенко Л.О. у поданні зазначала, що 10 жовтня 2019 року нею здійснювався виїзд за місцезнаходженням майна боржника, а саме: АДРЕСА_2 , для проведення опису та арешту майна боржника, проте двері квартири ніхто не відчинив, про що приватним виконавцем було складено акт. Згідно з пунктом 8 розділу I «Загальні положення» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 № 512/5, акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції. У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються). Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта. Проте, матеріали справи не містять акту від 10 жовтня 2019 року про виїзд приватного виконавця за місцем житла боржника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, колегія суддів також звертає увагу, що зазначені матеріали подання не містять документів про отримання боржником вимоги про здійснення виходу приватним виконавцем за адресою боржника для здійснення виконавчих дій. Не містять матеріали подання і доказів того, що після 10 жовтня 2019 року приватним виконавцем Лановенко Л.О. здійснювались спроби виїзду до місця житла боржника за адресою: АДРЕСА_2 і боржник не допустив виконавця для проведення виконавчих дій. Згідно зі ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Також ст.8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року визначено, що за змістом пункт 1 статті 6 Конвенції та згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях національних судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються і орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. Правовий аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому, питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права. Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи має бути вмотивованим і ґрунтуватися на доказах, які підтверджують перешкоджання боржника вільному доступу державного чи приватного виконавця до цього житла чи іншого володіння. У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що боржник ОСОБА_1 перешкоджала вільному доступу приватного виконавця до місця житла за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України «Про доступ до судових рішень» визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону. З Єдиного державного реєстру судових рішень, убачається, що на виконання виконавчого провадження № 60148614 за виконавчим листом у справі №757/15698/16-ц, яке є предметом розгляду даної справи, приватний виконавець звертався до суду з поданням про проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , яке обґрунтовував актом від 10 жовтня 2019 року про неможливість потрапити до квартири АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 та актами від 15 жовтня 2019 року та 29 жовтня 2019 року щодо неявки боржника до приватного виконавця за його викликом. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року у задоволенні вказаного подання приватного виконавця відмовлено. Подання про проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , подане приватним виконавцем 27 травня 2021 року, яке є предметом даного судового розгляду, заявник також обґрунтовує неможливістю потрапити до квартири АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 , що підтверджує актом від 10 жовтня 2019 року, який в матеріалах справи відсутній. Проте, вказаній обставині Печерським районним судом міста Києва в ухвалі від 25 травня 2020 року вже надана відповідна правова оцінка, яка приватним виконавцем не оскаржена та набрала законної сили. Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2021 року у справі №761/37339/19 дійшов висновку, що рішення суду про проникнення в житло боржника має бути вмотивоване. Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили про те, що державний виконавець (приватний виконавець) вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника, проте це не дало результатів. Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій. Будь-яких доказів на підтвердження факту створення перешкод з боку боржника для проведення виконавчих дій приватним виконавцем суду не надано. Жодних належних та допустимих доказів того, що боржником були отримані вимоги приватного виконавця, як то рекомендовані поштові повідомлення, заявником не надано. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали подання свідчать про те, що приватним виконавцем при виконанні виконавчого провадження № 60148614 не вжито всіх виконавчих дій щодо примусового виконання рішення суду, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та ЦПК України. Так, приватний виконавець зазначає, що за період з дня видачі виконавчого документа боржник ОСОБА_1 64 рази здійснила виїзд за межі України, що, на думку заявника, свідчить про фінансову спроможність боржника хоча б частково задовольнити вимоги стягувача. Разом з тим, матеріали виконавчого провадження, додані до подання про примусове проникнення до житла боржника, не містять доказів того, що приватний виконавець звертався до суду у порядку, передбаченому п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.441 ЦПК України з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України. Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, висновки суду є обґрунтованими, підстав для її скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: