Постанова 4875 № 922/4043/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" травня 2021 р. Справа № 922/4043/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О., за участю представників: від скаржника: Здор Т.О., прокурор - на підставі службового посвідчення від 22.10.2020 №057664; від 3-го відповідача: Рижков І.П., адвокат свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 11.02.2020 №3309) - на підставі ордера від 12.04.2021 серії ВІ №1038917; від 1-го та 2-го відповідачів: не з`явились; розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області, м.Харків, на рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 (суддя Сальнікова Г.І.), ухвалене в приміщенні Господарського суду Харківської області в м.Харкові об 11год 32хв, повний текст якого складений 26.05.2020, у справі 922/4043/19 за позовом: Виконуючого обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури №5, м.Харків, до 1-го відповідача: Харківської міської ради, м.Харків, до 2-го відповідача: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м.Харків, до 3-го відповідача: Фізичної особи-підприємця Рой Валентини Дмитрівни, м.Харків, про визнання незаконним та скасування п.20 додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування запису про державну реєстрацію права власності та зобов`язання повернути нежитлові приміщення, ВСТАНОВИЛА: 05.12.2019 заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Рой В. Д. про: - визнання незаконним та скасування п.20 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова» від 26.10.2016 №214/16; - визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 №5548-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рой В.Д., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевою О.А. і зареєстрованого в реєстрі за №64; - скасування запису про державну реєстрацію права власності від 20.02.2018 №24958163; - зобов`язання Рой В. Д. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м в житловому будинку літ. «А-2», розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення (т.1, а.с. 6-84). Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 у справі №922/4043/19 у позові відмовлено (т.2, а.с. 44-60). Рішення місцевого господарського суду із посиланням на ст. ст. 19, 41, 140, 144 Конституції України, ст. 289 ГК України, ст. ст. 203, 215, 228, 327, 345, 777 ЦК України, ст. ст. 1, 10, 25, 26, 29, 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування України», ст. ст. 3, 15 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. ст. 3-5, 7, 11, 18-2, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022, затверджену рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17, мотивовано тим, що: по-перше, рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" відповідає вимогам чинного законодавства та Програмі приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки; по-друге, орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості; по-трете, відповідачем дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки воно прийнято на черговій сесії ради, яка є правомочною, вказане питання було включено до порядку денного сесії. Щодо вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування запису про проведену державну реєстрацію місцевий господарський суд зазначив, що сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні, вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про безпідставність посилання прокурора на невідповідність спірних правочинів ст.203 ЦК України. Крім того, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем жодними належними та допустимими доказами наявності у сторін наміру на укладення угод, які б завідомо суперечили інтересам держави та суспільства. Заступник прокурора Харківської області із рішенням місцевого господарського суду не погодився та 09.07.2020 звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 у справі №922/4043/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначає, що нежитлові приміщення, щодо яких прийнято оскаржуване рішення, віднесені до групи А та перебували у комунальній власності міста Харкова, а отже, відповідно до статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж майна, що є предметом спору, мав бути проведений виключно шляхом аукціону або конкурсного продажу. У даному випадку продаж майна шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, можливий лише якщо орендарем за згодою орендодавця за власні кошти здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. На думку скаржника, обраний спосіб приватизації суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки він фактично спрямований на непроведення конкурсного продажу цих об`єктів, що виключає можливість отримання за об`єкти приватизації ринкової вартості, що суперечить меті, принципам та завданням приватизації. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у цій справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області та зупинено провадження у справі №922/4043/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 (т.2,а.с.90-93). Ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.12.2020 у цій справі поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області та зупинено провадження у справі №922/4043/19 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/623/20 (т.2, а.с.99-102). Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 поновлено апеляційне провадження у справі №922/4043/19, зупинене ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.12.2020 (т.2, а.с. 109,110). У відзиві на апеляційну скаргу від 13.04.2021 ФОП Рой В.Д. просить апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 у справі №922/4043/19 - без змін (т.2,а.с.120-127). Одночасно 3-й відповідач просить поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу з тих підстав, що 3-й відповідач не є фахівцем у галузі права, а договір про надання правничої (правової) допомоги укладений лише 07.04.2021, отже вказані обставини свідчать про поважність причин пропуску строку на подання відзиву. Крім того, вказує на те, що відзив поданий протягом п`яти днів після спливу строку. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. При цьому, оскільки у тих випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановити строк в межах певного строку, встановленого ГПК України, суд також не може продовжити строк понад встановлений ГПК України строк. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції відмовляє у поновленні строку на подання відзиву, оскільки поновленим може бути лише строк, встановлений законом, тоді як строк на подання відзиву у даній справі був встановлений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2021. Разом з тим, в аспекті зазначеного суд апеляційної інстанції вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій. Враховуючи незначний пропуск строку на подання відзиву, зважаючи на характер спірних правовідносин, з метою дотримання основоположних принципів господарського судочинства, зокрема, змагальність сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про продовження строку для подання відзиву відповідачем до 13.04.2021 на підставі частини 2 статті 119 ГПК України. У відзиві на апеляційну скаргу 3-й відповідач, зокрема, зазначає, що спірне майно знаходилося у неї в користуванні з червня 2001 року до лютого 2018 року на підставі договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 13.06.2001 та договору оренди від 11.03.2011 №1844, умовами якого передбачено переважне право орендаря перед іншими особами на викуп майна. Також вказує на те, що положення частини 2 статті 777 ЦК України щодо переважного права наймача на придбання майна у разі його продажу не порушує майнових прав власника. При цьому, в обґрунтування своєї правової позиції посилається на рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 №31-рп/2009. Також вказує на те, що Рой В.Д. звернулась до Управління приватизації з заявою, в якій просила розглянути питання приватизації спірних приміщень без визначення способу приватизації; спосіб приватизації був обраний Харківською міською радою, а отже, на думку 3-го відповідача, в її діях відсутня винна протиправна поведінка. Крім того, вказує на те, що керівник Харківської місцевої прокуратури №5 Харківської області звернувся з позовом в грудні 2019, тобто з пропуском позовної давності, тоді як факт офіційного опублікування рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 є датою, з якої відповідний територіальний орган прокуратури міг довідатися про порушення майнових прав територіальної громади м. Харкова. Крім того, 3-й відповідач вважає, що прокурором не доведено підстав представництва інтересів держави, оскільки ним не було дотримано процедури повідомлення уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах при поданні позову. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2021 у зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О. для розгляду справи №922/4043/19 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І. , суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В. (т.2,а.с.157). В судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор підтримала вимоги апеляційної скарги та просила скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 у справі №922/4043/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора з підстав, визначених в апеляційній скарзі. Представник 3-го відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення та закрити провадження у справі з підстав непідвідомчості справи судам господарської юрисдикції, оскільки спірне майно не використовується 3-м відповідачем у господарській діяльності. 1-й та 2-й відповідачі належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать підписи уповноваженого представника сторін на повідомленні про оголошення перерви в судовому засіданні 22.04.2021 до 27.05.2021 (т.2, а.с.165), проте не скористалися своїм правом на участь в судовому засіданні Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов`язковою, та зважаючи на висловлення представником 1-го та 2-го відповідачів своєї правової позиції у справі у судовому засіданні 22.04.2021, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників 1-го та 2-го відповідачів за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника 3-го відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила таке. Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 19.08.2016 внесений запис про право власності №16049088, згідно з яким Територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради є власником нежитлових приміщень 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м в житловому будинку літ. «А-2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1,а.с.80). 11.03.2011 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавцем) та ФОП Рой Валентиною Дмитрівною (орендарем) укладений договір оренди №1844, п. 1.1 якого встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» б/н від 06.05.2001), далі -"майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, літ. «А-2» та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс». Право на оренду цих приміщень отримано орендарем на підставі Розпорядження Управління комунального майна та приватизації від 15.02.2011 №243 «Про переукладання договору оренди від 13.06.2001 №1311 на нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літ. «А-2» (т.1,а.с.29). Відповідно до п.1.2 цього договору майно передається в оренду з метою використання: для розміщення підсобних приміщень. Відповідно до п.3.1 цього договору вартість об`єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 143075,00грн станом на 09.03.2011. Згідно з п.4.8 цього договору орендар зобов`язаний: здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з рішенням Харківської міської ради чи її комітету. Пунктом 5.6 цього договору встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп. 27.03.2014 ФОП Рой В.Д звернулась до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з заявою про приватизацію, в якій просила дозволити приватизацію орендованих приміщень, площею 87,9кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.68). 03.08.2016 Харківською міською радою прийнято рішення №543 «Про виключення приміщень 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м у житловому будинку літ. "А-2" по АДРЕСА_1 з житлового фонду», яким затверджено акт обстеження санітарного та технічного стану приміщень 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м у житловому будинку літ. «А-2» по АДРЕСА_1. Визнано приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м у житловому будинку літ. «А-2» по АДРЕСА_1, непридатними для подальшої експлуатації в якості житла. Виключено з житлового фонду приміщення 1-го поверху №1, 1-:-7 загальною площею 87,9кв.м у житловому будинку літ. «А-2» по АДРЕСА_1 (т.1,а.с.69). Листом від 15.09.2016 ФОП Рой В.Д просила Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради поновити справу з приватизації нежитлових орендованих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.41). 26.10.2016 Харківською міською радою прийнято рішення №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», згідно з яким з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м.Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11, керуючись статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу згідно з додатком (т.1, а.с.36). У п.20 додатку до вказаного рішення визначено спірне майно (т.1,а.с.37). 28.03.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавцем) та ФОП Рой Валентиною Дмитрівною (орендарем) укладена додаткова угода №9 до договору оренди від 11.03.2011 №1844, у п. 1 якої сторони дійшли згоди викласти в новій редакції: «п.10.1. Цей договір діє з « 11» березня 2017 року до « 11» березня 2018 року» (т.1,а.с.35). 31.05.2017 ФОП Рой В.Д звернулась до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з заявою про приватизацію, в якій просила надати згоду на приватизацію нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; спосіб приватизації об`єкта - викуп (т.1,а.с.39,40). 31.05.2017 Суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 на підставі листа Управління комунального майна та приватизації від 31.05.2017 №9012 проведена оцінка вартості об`єкта комунальної власності територіальної громади м. Харкова: нежитлових приміщень 1-го поверху, розташованих у цегляній будівлі літ «А-2» загальною площею 87,9кв.м за адресою: АДРЕСА_1, згідно якої вартість об`єкта становить 188780,00грн без ПДВ (т.1,а.с.46). 15.06.2017 суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 здійснена рецензія на «Звіт про оцінку майна - нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1» та встановлено, що звіт про оцінку майна відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, однак має незначні недоліки, які не впливають на достовірність оцінки та може бути використаний за призначенням, визначеним у звіті (т.1, а.с.43). 06.02.2018 між Територіальною громадою міста Харкова, від імені якого діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як виконавчий орган Харківської міської ради (продавцем) та ФОП Рой В.Д. (покупцем), на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 рр.» та рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Рой Валентиною Дмитрівною, №5548-В-С, п.1 якого встановлено, що продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7 в житловому будинку літ. «А-2», загальною площею 87,9кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, орендовані ФОП Рой В.Д. згідно з договором оренди від 11.03.2011 №1844 (т.1,а.с.73-77). Відповідно до п.2 цього договору оціночна вартість приміщень, що відчужуються, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891, зафіксована у висновках оцінювача про вартість об`єкта оцінки станом на 31.05.2017, затверджених Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 30.06.2017, і складає 188780,00грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості нежитлових приміщень та складає 37756,00грн. Разом ціна продажу нежитлових приміщень, вказаних у розділі 1, становить 226536грн. Покупець сплачує продавцю вартість нежитлових приміщень в сумі 226536,00грн протягом 30-ти календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору (п.3.2 договору). Згідно з актом прийому-передачі від 16.02.2018 №5548-В-С Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради передало, а ФОП Рой В.Д. прийняла продані 06.02.2018 нежитлові приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7 в житловому будинку літ. «А-2», загальною площею 87,9кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1,а.с.78). 05.12.2019 заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 звернувся до Господарського суду Харківської області із цим позовом (т.1, а.с. 6-84). У відзиві на апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради зазначило, що прокурор міг довідатись про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 безпосередньо в день пленарного засідання, проте з позивач до Господарського суду Харківської області звернувся лише в грудні 2019 року, тобто з пропуском позовної давності (т.1,а.с.134-146). 18.05.2020 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище (т.2, а.с.44-60). Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Предметом спору у даній справі є визнання незаконним та скасування п. 20 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова»; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 №5548-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рой В.Д.; скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності від 20.02.2018 №24958163; зобов`язання ФОП Рой В.Д. повернути майно на користь територіальної громади міста Харова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7, загальною площею 87,9кв.м, в житловому будинку літ. «А-2», розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а Харківську міську раду Харківської області - прийняти вказані приміщення. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. У частині першій статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку. 23.12.2011 Харківською міською радою на 12 сесії 6 скликання прийнято рішення №565/11 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.». Відповідно до п.1.1 додатку до рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.» (далі - Програма приватизації на 2012-2016рр.) програма розроблена відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності. 21.06.2017 Харківською міською радою на 13 сесії 7 скликання прийнято рішення №691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр.» (надалі - Програма приватизації на 2017-2022рр.), пункт 1.1 якої аналогічний за змістом п.1.1 Програми приватизації на 2012-2016 рр. Відповідно до п.1.6 Програми на 2012-2016 рр. об`єктами приватизації групи А, зокрема, є: цілісні майнові комплекси комунальних підприємств, їх структурні підрозділи, які виділені в самостійні підприємства, у тому числі ті, що знаходяться в оренді, а також виділені в результаті реструктуризації комунальних підприємств із середньо-обліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних капіталів відкритих акціонерних товариств; індивідуально визначене рухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, нежитлові будівлі, споруди та приміщення - незалежно від їх вартості (в тому числі такі, що не увійшли до статутного капіталу ВАТ); майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду і майно підприємств, що ліквідуються за рішенням Харківської міської ради; майно підприємств, що не були продані як цілісні майнові комплекси. Основними принципами індивідуальної приватизації та відчуження є: досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності; вибір способу приватизації чи їх комбінації, що максимально сприятимуть ефективному функціонуванню підприємства у післяприватизаційний період тощо (п.2.2 Програм приватизації на 2012-2016рр. та на 2017-2022 рр.). Відповідно до п.5.1 Програми на 2012-2016рр. та п.3.3 Програми на 2017-2022рр. продаж об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об`єктів. Згідно з п.п.5.2, 5.3 Програми на 2012-2016 рр. умови відчуження об`єктів комунальної власності визначено цією Програмою та чинним законодавством України. Одним із способів, що застосовується при індивідуальній приватизації, є конкурсний продаж як інструмент збалансування досвіду і переваг, наявних у покупців, які можуть посилити конкурентні переваги підприємства, та збільшення розміру ціни об`єкта. Пунктом 5.4 цієї Програми встановлено, що продаж об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом. У пункті 5.7 Програми на 2012-2016 рр. встановлено, що орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинку, споруди, приміщення). Відповідно до п.3.4 Програми приватизації на 2017-2022 рр. приватизація об`єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей. Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом. Таким чином, порядок та процедура приватизації комунального майна на момент прийняття рішення Харківською міською радою від 06.07.2016 №283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади» визначались Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (який на час звернення прокуратури з позовом втратив чинність на підставі п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», який набрав чинності 07.03.2018) та Програмою приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр., затвердженою рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11, а на момент укладення спірного договору - також Програмою приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022рр. Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - єдині майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені в самостійні суб`єкти господарювання - юридичні особи (у тому числі ті, що передані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації), на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період не перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу господарського товариства, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано ( частина 1 статті 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна»). Статтею 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; викуп об`єктів приватизації; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей, викупу. Згідно із частиною 2 статті 16-2 Закону України Закону України «Про приватизацію державного майна» викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" установлено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами. Статтею 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об`єктів малої приватизації. Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж. 26.10.2016 Харківською міською радою прийнято рішення №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», згідно з яким з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м.Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11, керуючись статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішила провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу згідно з додатком. У п.20 додатку до вказаного рішення визначено спірне майно (т.1,а.с.36,37). З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу. Згідно із частинами 1,3 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України. Статтею 13 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Відповідно до статті 14 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу. З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об`єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади. Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Частиною 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено, що приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: 1) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна; 2) продаж нежитлових приміщень, будівель та споруд, які згідно із законодавством можуть бути об`єктами приватизації, незалежно від підпорядкування здійснюється державними органами приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації; 3) майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів державного підприємства, визнаного банкрутом за рішенням господарського суду (якщо господарський суд прийняв постанову про його ліквідацію), передається ліквідаційною комісією відповідному державному органу приватизації для подальшої приватизації за актом приймання-передачі в порядку, встановленому Фондом державного майна України. Продаж зазначеного майна здійснюється виключно на аукціонах; 4) державний орган приватизації з власної ініціативи приймає рішення про приватизацію об`єктів групи А, які утворюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежитлових приміщень, об`єктів, щодо яких скасовано заборону на приватизацію в установленому законом порядку, та інших неприватизованих об`єктів групи А. Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі Порядок № 439). Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України. Таким чином, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах, в силу приписів статті 18-2 з урахуванням статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016рр., затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання №565/11, може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Аналізуючи наведені положення Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 дійшла висновку про те, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Тобто, за висновком Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положень статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути здійснений лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу. Аналогічний правовий висновок сформовано усталеною судовою практикою, відображеною, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №922/3272/18, від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі №922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі №922/2762/19, від 03.11.2020 у справі № 922/3814/19, від 16.03.2021 у справі №922/1009/20, від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, від 18.03.2021 у справі №922/4169/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 24.03.2021 у справі №922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі №922/250/20, від 06.04.2021 у справі № 922/1668/20, від 13.04.2021 у справі №922/2934/19, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 20.04.2021 у справі №922/2811/19 зі спорів, що виникли із подібних правовідносин приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади м. Харкова за участю Харківської міськради та Управління комунального майна Харківської міської ради. Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що орендарем - ФОП Рой В.Д. здійснювались будь-які поліпшення орендованого нею приміщення за договором оренди від 11.03.2011 №1844. Крім того, 3-й відповідач також не зазначає про здійснення нею будь-яких поліпшень орендованих приміщень. Згідно із частиною 10 статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що п.20 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016рр., затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання 23.12.2011, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки спрямований не на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20. Висновок місцевого господарського суду про те, що орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти у відповідності до вимог законодавства, що регулює порядок приватизації комунального майна задля дотримання законності при прийнятті рішень і недопущенні порушення прав територіальної громади, інтереси якої він представляє. Місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення застосував положення пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 №4-рп/2000 у справі №1-16/2000, в якому зазначено, що доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених статтею 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов`язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об`єктів малої приватизації. Отже, Конституційний Суд України в цьому рішенні роз`яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом. При цьому місцевий господарський суд не зауважив, що свобода вибору органом місцевого самоврядування способу приватизації визначена та обмежена статтею 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в якій визначний перелік підстав, які надають можливість застосування такого способу приватизації як викуп. Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання відповідачів на п.5.6 договору оренди від 11.03.2011 №1844, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Щодо посилання Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у відзиві на позов на пропуск позовної давності щодо вимоги про визнання незаконним та скасування п.20 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. На позови про визнання незаконним та скасування рішення (акту) органу виконавчої влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10. 2018 справі № 362/44/17). Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17). При цьому, відповідно до частин 3,4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У п.70, п.71 постанови від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Прокурор у цій справі подав позов з чотирма позовними вимогами: визнання незаконним і скасування пункту 20 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова»; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 №5548-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рой В.Д.; скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності від 20.02.2018 №24958163; зобов`язання ФОП Рой В.Д. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення, а Харківську міську раду - прийняти вказані приміщення. Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Отже, позовна вимога про визнання незаконним і скасування пункту 20 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» заявлена лише до Харківської міської ради, яка не зверталась до місцевого господарського суду з заявою про застосування позовної давності. За таких обставин, відсутні правові підстави для розгляду заяви Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про застосування позовної давності щодо вимог заявлених до Харківської міської ради. Аналогічна правова позиція викладена у п. 78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1411.2018 у справі №183/1617/16 та у постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №922/1030/20, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 10.11.2020 у справі №907/762/20. В частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Рой В.Д., від 06.02.2018 №5548-В-С, укладеного на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17 «Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022» та рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/6 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», суд апеляційної інстанції зазначає таке. Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей За приписами статті 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Як зазначено вище, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Рой В.Д., від 06.02.2018 №5548-В-С укладений на підставі, зокрема, рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/17 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади», п. 20 додатку якого з підстав, зазначених вище, визнано незаконним та скасовано, а також спірний договір украдений з порушенням вимог статті 18-1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням Харківської міської ради 13 сесії 7 скликання від 21.06.2017 і Закону України "Про місцеве самоврядування" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр., затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання 23.12.2011 №565/11. Воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади. Таку правову позицію наведено у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 15.03.2017 у справі №916/2130/15. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Рой В.Д., від 06.02.2018 №5548-В-С, як такого, що укладений з порушенням вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу 06.02.2018 №5514-В-С, укладеного на підставі пункту 20 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16, має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45). Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Європейський суд з прав людини у рішенні «Щокін проти України» від 14.10.2010 зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Суд апеляційної інстанції зазначає, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна». Аналогічна правова позиція викладена у п.48 постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №922/3272/18. Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом. Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації. Суд апеляційної інстанції зазначає, що першим та другим відповідачами не дотримано процедури розпорядження комунальною власністю вимогам законодавства. ФОП Рой В.Д. мала усі можливості ознайомитися з порядком та умовами викупу орендованого майна, та могла усвідомлювати невідповідність обраної нею процедури чинному законодавству при зверненні з заявою про приватизацію шляхом викупу. Так, передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення з заявою про приватизацію шляхом викупу (т.1,а.с.39) є протиправним, оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За таких обставин, зважаючи на наявність допущених порушень органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв?язку з нездійсненням ним поліпшень майна, звернувся до органів місцевого самоврядування з заявою про приватизацію спірного майна шляхом викупу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому суд враховує і те, що покупець не буде нести "індивідуальний і надмірний тягар", оскільки часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого судом порушення, а правовим наслідком задоволення позову є повернення сторонами усього, що вони одержали на виконання спірного правочину, тобто фактично повернення набувачу коштів, сплачених на виконання правочину. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20 зазначено, що передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності. Таким чином, порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також протиправна поведінка самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, свідчить про недобросовісність дій орендодавця та орендаря. А отже, позбавлення покупця майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна. Відповідно до статті 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно із статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідачами не надано будь-яких належних доказів, які б підтверджували наявність у Харківської міської ради права здійснювати приватизацію спірного майна шляхом викупу без урахування положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Доводи 3-го відповідача про те, що спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спірне майно не використовується 3-м відповідачем у господарській діяльності, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки: по-перше, договір оренди укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рой В.Д., заява на приватизацію подана Рой В.Д. як суб`єктом підприємницької діяльності та договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Рой В.Д., також укладений Рой В.Д. як суб`єктом підприємницької діяльності, з наведених документів в сукупності вбачається, що у спірних правовідносинах Рой В.Д. виступає саме як суб`єкт підприємницької діяльності, а не як фізична особа; по-друге, 3-м відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів в розумінні ГПК України, які б підтверджували, що спірне нерухоме майно використовувалось нею не у підприємницькій діяльності, а у власних цілях, що свідчить про недоведеність цього твердження; по-третє, вказані доводи не були предметом розгляду судом першої інстанції, оскільки відповідних доводів 3-й відповідач не наводив у відзиві на позовну заяву. Щодо позовних вимог про скасування запису про проведення державної реєстрації права власності від 20.02.2018 №24958163 суд апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна 20.02.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис №24958163 про право власності Рой В.Д. , яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 06.02.2018 №5548-В-С (т.1,а.с.80-82). За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. У частині 2 статті 26 Закону №1952-ІV (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на момент звернення позивача з позовом) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Однак, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону №1952-ІV викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону №1952-ІV (у редакції, чинній із 16.01.2020 та на час прийняття оскаржуваного рішення) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону №1952-ІV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України №1952-ІV. Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №916/1935/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19 та від 28.10.2020 у справі № 10963/19. Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною 4 статті 236 ГПК України, встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. За таких обставин, з метою дотримання принципу правової визначеності, та формування сталої судової практики суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 2 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. На прокуратуру покладаються такі функції: у випадках, визначених Законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 2 частини першої статті 2 Закону). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону). Захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у виді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 922/1441/19 та від 29.09.2020 у справі №922/3272/18. Колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням обставин цієї справи прокуратурою визначено відповідачами Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які розпорядилися спірним майном в порушення вимог чинного законодавства, а отже прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади та держави. З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі заступника прокурора Харківської області, є обґрунтованими, а апеляційна скарга - такою, що підлягає частковому задоволенню. Рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 у справі №922/4043/19 слід скасувати через неправильне застосування норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати п. 20 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова"; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 №5548-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рой В.Д., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за №64; зобов`язати фізичну особу Рой В.Д. повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7, загальною площею 87,9кв.м, розташовані в будинку літ."А-2" за адресою: АДРЕСА_1 , а Харківську міську раду - прийняти вказані приміщення. В решті позовних вимог слід відмовити. Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст.275, п.4 ч.1 ст.277, ст.ст. 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково. 2.Рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 у справі №922/4043/19 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати п. 20 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова". Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 №5548-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Рой Валентиною Дмитрівною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за №64. Зобов`язати Фізичну особу - підприємця Рой Валентину Дмитрівну (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху №І, 1-:-7, загальною площею 87,9кв.м, в житловому будинку літ."А-2", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а Харківську міську раду - прийняти вказані приміщення. В решті позовних вимог відмовити. 4.Стягнути з Харківської міської ради (ідентифікаційний код 04059243) на користь Прокуратури Харківської області (ідентифікаційний код 02910108) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 1921,00грн. та 2881,50грн за подання апеляційної скарги. 5.Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (ідентифікаційний код 14095412) на користь Прокуратури Харківської області (ідентифікаційний код 029101108) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 960,50грн та 1440,75грн за подання апеляційної скарги. 6.Стягнути з Фізичної особи - підприємця Рой Валентини Дмитрівни (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Харківської області (ідентифікаційний код 02910108) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 4358,54грн та 6537,81грн за подання апеляційної скарги. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складений 28.05.2021. Головуючий суддя Л.І. Бородіна Суддя Л.М. Здоровко Суддя В.В. Лакіза