Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/7897/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 27 травня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/7897/20 Головуючий у першій інстанції Карапута Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/610/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бечка Є.М., суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 08 лютого 2021 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації, дата складання повного тексту рішення 11 лютого 2021 року, місце його ухвалення м. Чернігів, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до відповідача про поділ майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації та просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини вантажного автомобіля ГАЗ-3302, д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску та 1/2 частини вантажного автомобіля ГАЗ-33021, д.н.з НОМЕР_2 , 2006 року випуску в сумі 143693 грн. 50 коп. та судові витрати. Позов обґрунтовувала тим, що 11.11.2011 року сторони зареєстрували шлюб, під час якого за спільні кошти подружжя придбало 03.10.2018 року вантажний автомобіль ГАЗ-3302, д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску та 03.10.2019 року вантажний автомобіль ГАЗ-33021, д.н.з НОМЕР_2 , 2006 року випуску. Зазначала, що вказані транспортні засоби є майном, набутим подружжям під час шлюбу, а тому є їхньою спільною сумісною власністю. Враховуючи те, що в добровільному порядку відповідач не згодний на розподіл майна, просила суд стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 часини вказаних автомобілів. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 лютого 2021 року задоволено частково позов ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини вантажного автомобіля ГАЗ-3302, д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску та вартості 1/2 частини вантажного автомобіля ГАЗ-33021, д.н.з. НОМЕР_2 , 2006 року випуску в загальній сумі 80680 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивачки витрати за проведення судової експертизи в сумі 2615 грн 04 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн та 806 грн 84 коп. у повернення сплачених судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірні автомобілі придбані під час шлюбу сторін, тобто є спільною сумісною власністю подружжя, що не спростовано відповідачем, а тому позивач має право на отримання грошової компенсації вартості 1/2 частини спірних транспортних засобів. Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошової компенсації та ухвалити в цій частині нове рішення, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивачкою не було подано доказів того, що вона працювала та також брала участь у матеріальному забезпеченні сім`ї, а тому спірні автомобілі є його особистою приватною власністю. Вказує, що підтвердженням матеріально забезпечення сім`ї відповідачем є те, що він з 02.06.2014 року є фізичною особою підприємцем. Крім того, в суді першої інстанції він надав інші докази, а саме розписки про позику грошей, доказ перерахування коштів на особисті потреби позивача. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України, справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 08 лютого 2021 року, розглядається судом апеляційної інстанції без виклику учасників справи. Учасники справи повідомлялись про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін, у встановленому законом порядку. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 11.11.2011 року між сторонами було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 . Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.07.2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. 03 жовтня 2018 року було придбано вантажний автомобіль ГАЗ-3302, 2006 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_4 , свідоцтво про державну реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_5 від 03.10.2018 року, видане ТСЦ НОМЕР_6 , автомобіль був зареєстрований на ім`я відповідача. 03 жовтня 2019 року було придбано вантажний автомобіль ГАЗ-33021, 2006 року випуску, д.н.з НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_7 , свідоцтво про державну реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_8 від 03.10.2019 року, видане ТСЦ НОМЕР_6 , автомобіль був зареєстрований на ім`я відповідача. Згідно висновку експерта №5076/5077/20-24 від 15.12.2020 ринкова вартість вантажного автомобіля ГАЗ-3302, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_9 , свідоцтво про державну реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_10 від 03.10.2018 року видане ТСЦ 7441, який зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 , станом на 09.07.2020 року, складає 65830,00 грн. та ринкова вартість вантажного автомобіля ГАЗ-33021, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_11 , свідоцтво про державну реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_8 від 03.10.2019 року видане ТСЦ 7441, який зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 , станом на 09.07.2020 року, складає 95530,00 грн. (а.с. 147-150). Частиною першою статті 60 СК України встановлено, майно, набуте, подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України). Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Як роз`яснено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі Постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Вказаною постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірні транспортні засоби, перебувають у спільній власності подружжя, та підлягаю поділу між ним в порядку ст. 71 СК України, взявши до уваги, що автомобілі є неподільною річчю, постійно перебувають у фактичному користуванні відповідача, та з урахуванням інтересів кожного з подружжя, дійшов правильного висновку про стягнення на користь позивача компенсації вартості 1/2 частини автомобілів. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив доказів у справі та не взяв до уваги пояснення свідків, тому що на правильність висновків суду вони не впливають, а зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів, які, на думку відповідача, підтверджують факт придбання спірного автомобіля за його особисті кошти. Разом з тим, усі докази, на які посилається ОСОБА_1 , були предметом дослідження та оцінки судом першої інстанції під час розгляду справи. Посилання відповідача на те, що автомобілі є його особистою власністю, оскільки були придбані ним за кошти від підприємницькою діяльністю, є безпідставними, оскільки згідно положень ст. 61 Сімейного Кодексу України, такі кошти є спільним майном подружжя. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З урахуванням того, що вказані доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, яким судом першої інстанції була надана належна оцінка, апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 оскаржує судове рішення лише в частині стягнення грошової компенсації та урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц, де визначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується, колегія суддів не переглядає судове рішення в частині задоволених вимог щодо стягнення судових витрат. Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 08 лютого 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: